Логін:
Пароль:
Реєстрація
Забули свій пароль?
Увійти як користувач:
Увійти як користувач
Ви можете увійти на сайт, якщо ви зареєстровані на одному з цих сервісів:



НЕДІЛЯ, 24 ВЕРЕСНЯ 2017 р.
ПРИВАТНА ГАЗЕТА ЗАСНОВАНА 26 ГРУДНЯ 1992 р.

12.04.2013

КАМ’ЯНЕЦЬКИЙ АРХІВ: 10 РОКІВ КОМИ. ПОПЕРЕДУ ЩЕ СТО

Коли заходиш до будівлі колишнього партархіву на вул.Театральна, 4 в Хмельницькому, вже з порога відчуваєш запах згарища. Саме тут, на другому поверсі, в архівосховищах №№7, 8 та 9 корпусу №2 Державного архіву Хмельницької області, зберігається те, що залишилося від колись найцінніших фондів Кам’янець-Подільського міського державного архіву: фонди Канцелярії Подільського губернатора, Подільського воєнного губернатора, Подільської казенної палати, Подільського губернського в селянських справах присутствія, Кам’янець-Подільської міської управи. Близько 70% документів цих фондів втрачені назавжди.
День 10 квітня 2003 р., коли сталася пожежа в кам’янецькому архіві, науковці та працівники архівної справи називають не інакше як «чорний четвер».
Обвуглені й скалічені документи, котрі дивом вціліли у вогні й воді, втрачені для науки щонайменше на сто років.

ПЕРЕМОГА ОБЕРНУЛАСЯ ПОРАЗКОЮ

КАМ’ЯНЕЦЬКИЙ АРХІВ: 10 РОКІВ КОМИ. ПОПЕРЕДУ ЩЕ СТОРанок 10 квітня 2003 р. для мене, тоді студентки історичного факультету національного університету, звично проходив в архіві - «перелопачуючи» стоси історичних документів, я по крупинці визбирувала необхідну інформацію для дипломної роботи. Близько полудня вийшла на півгодинки випити кави. Повернувшись, застала натовп шокованих людей і пожежні машини. Всередині все обірвалося. Змішалося відчуття непоправного і небажання в це вірити. Вітер розносив безцінні папери вулицею, каньйоном. На обпалені й розмоклі від води в’язки документів, які купами складали у вантажівки, не можна було дивитися без сліз...
Працівники архіву й волонтери працювали цілодобово, намагаючись врятувати бодай частку постраждалих від пожежі документів, однак вода завдала їм не меншої шкоди, ніж вогонь: розпочалися невідворотні процеси гниття. Порятунком стало заморожування паперів у морозильних камерах ВАТ «М’ясоконсервний комбінат» і поступове їх просушування в інкубаторах агрофірми «Авіс». Паралельно почали вивозити неушкоджені фонди до Хмельницького.
До кінця 2003 р. Кам’янець-По­діль­ський остаточно розпрощався зі своєю гордістю, зі своїм скарбом, за який боровся з Хмельницьким ще з 1990 р. - саме тоді наш архів втратив статус обласного, і пореволюційні документи були перевезені у 9-поверхову будівлю новозбудованого архіву в обласному центрі.
Війна за архів у Кам’янці варта поеми. Вона підняла патріотичний дух ка­м’ян­чан, об’єднала науковців, міську вла­ду, депутатів, мешканців міста. Ми відстояли архів на заздрість амбітному «Проскурову», і 1998 р. в нашому місті таки було створено не відділ, не філію, а повноцінний Ка­м’янець-Подільський місь­кий державний архів. Наше місто утвердилося в статусі духовної столиці Поділля, його потужного історичного ядра й наукового центру. Ура!
Однак за тим патріотизмом, який згодом хмельничани зі злорадством назвуть «хутірським», не послідувало жодних практичних дій задля створення гідних умов зберігання цінних історичних документів. Десятки років архів мігрував по аварійних приміщеннях культових споруд, уражених сирістю й грибком, без опалення й належної охорони. І новий статус справи не покращив. Навіть навпаки, для міської влади загострився голов­ний біль: «Куди ж подіти архів?».
Надане йому триповерхове приміщення колишньої сільгоспшколи на Польському ринку навпроти Ратуші потребувало серйозної реконструкції. Натомість приміщення костелів Францисканців і Домініканок, де зберігалась основна маса документів, були передані у власність відповідно Української православної церкви Московського патріархату та Римо-католицької церкви. Тоді усе ж таки встигли перевезти з костелу Францисканців, де згодом і сталася фатальна пожежа, у нове приміщення значну кількість фондів. Проте з’ясувалося, що будівля сільгосп­школи не підходить під архів через дерев’яні КАМ’ЯНЕЦЬКИЙ АРХІВ: 10 РОКІВ КОМИ. ПОПЕРЕДУ ЩЕ СТОміжповерхові перекриття, і приміщення віддали університету. Архів залишився «бомжем».
Обласне керівництво засипало адміністрацію кам’янецького архіву вимогами створити належні умови зберігання документів, хоча коштів на це обласний бюджет не виділив. За 8 днів до пожежі, 2 квітня 2003 р., чергова обласна комісія резюмує: цінні документи, які являють собою основну джерельну базу історії краю, безповоротно згасають, тож необхідно перевезти їх на зберігання до обласного архіву.
За два дні до пожежі, 8 квітня, сесія міськради приймає рішення про виділення 400 тис.грн. з міського бюджету для переведення архіву в пристосоване приміщення. Розглядаються варіанти: будівля міської (колись земської) лікарні, 4-поверхова споруда заводоуправління ВАТ «Мотор», недобудована школа №10 тощо.
За день до пожежі, 9 квітня, Державний комітет архівів України видає наказ про зупинення діяльності Кам’янець-Подільського міського державного архіву як такого, що не забезпечує умов збереженості документів НАФ. Рішення, як невдовзі з’ясувалося, було правильним. Але запізнілим. Кам’янчанам не вистачило соломонової мудрості, борячись за дитя, не згубити його...
Ця гуманітарна катастрофа викликала великий резонанс не лише в Україні, а й за її межами, адже європейській культурній спадщині завдано непоправних збитків - таких втрат Україна не зазнавала з часів Другої світової війни. Однак кримінальної справи порушено так і не було - ніхто не винен. Так, нещасний випадок...
Тодішні очільники міста запевнили, що втрати не є значними - лише 17% фондів, та зрештою їх просушать, відреставрують - і все буде гаразд. Ми послухали, повірили - та й забули про цю неприємність. А тим часом у Державному архіві Хмельницької області, куди було перевезено з Кам’янця майже всі фонди, вже десять років триває боротьба за «життя» погорільців.

ПАЗЛ, ЯКИЙ НЕ ЗІЙДЕТЬСЯ НІКОЛИ

Документи кам’янецького архіву: деякі вже картоновані,   а деякі - у довгій черзі на реставраціюОсь воно - те саме архівосховище. Відчуття - наче перебуваєш в давній гробниці, тільки на стелажах замість муміфікованих тіл - наполовину знищені вогнем папери. І запах від них не такий, як від звичайного згорілого паперу. Важкий, задушливий запах сажі, від якого вже за декілька хвилин починає паморочитися в голові.
Заступник начальника відділу зберігання, обліку та довідкового апарату обласного архіву Юрій РУДЕНКО виходить з-за стелажів у комбінезоні, захисних окулярах і респіраторі. Ось уже десять років Юрій Станіславович займається ідентифікацією документів, що постраждали в пожежі. До того він двадцять років пропрацював у кам’янецькому архіві, добре знає ці документи і не зміг залишити їх після трагедії.
- Тут перебувають документи п’яти установ. У процесі порятунку, заморожування, просушування, транспортування справи були розформовані, документи перемішалися, і до Хмельницького вони приїхали у вигляді довільно складених згортків з фрагментів документів, обгорілих аркушів різного ступеня ушкодженості, - розповідає Юрій Руденко. - Ми разом з колишнім працівником кам’янецького архіву Олегом Качковським нарахували 38 тисяч так званих «умовних одиниць». І вже через рік, у квітні 2004 р., почали конкретно займатися ідентифікацією документів: з усього цього розсипу стали по-новому збирати справи, вносити їх до бази, описувати й реставрувати.
У кімнаті, попри вентиляцію, висока концентрація чадного газу, в повітрі літають часточки попелу й сажі, тож витримати тут довше як 2-3 години неможливо - починається головний біль і навіть носова кровотеча. В таких екстремальних умовах доводиться з мільйонів розрізнених аркушів, наче пазли, збирати розпорошені справи. Це надзвичайно кропітка, подвижницька праця, і Юрій Станіславович усвідомлює, що, крім нього, цього ніхто не зробить. Як досвідчений архівіст, він не лише знає ці фонди і розуміється на структурі справ, але й впізнає почерки канцелярських службовців і навіть на дотик, за якістю паперу, відрізняє документи однієї установи від іншої. На сьогодні вже Навіть після реставрації велика частина документів буде втрачена для дослідженьідентифіковано та підготовлено до реставрації 28 тисяч справ.
- Я вважаю, що найважчу роботу вже зробив, бо розібрав найбільший фонд Казенної палати, який колись налічував 53 тисячі справ, - розповідає Юрій Станіславович. - Робота була складною, тому що в описі не вказано кількість аркушів у справах, доводиться гадати, знаючи особливості діловодства і стандартний склад документів. Далі буде легше, оскільки там описи більш досконалі. Думаю, років за 4-5 завершу ідентифікацію.
На жаль, стан самих документів оптимізму не додає: із врятованих орієнтовно 9 млн. аркушів використовувати можна буде лише 5-6 мільйонів. Документом у гарному стані можна вважати аркуш, що обгорів лише по краях (на щастя, поля в ті часи робили широкі), тож у центральній частині цілком або з невеликими втратами можна прочитати текст. Проте більша частина справ у такому стані, що незначні збережені фрагментики тексту не принесуть дослідникам жодної користі. Після «реставрації», яка в цьому випадку означатиме фактично аплікацію фрагментів на цілий аркуш, ми отримаємо просто пам’ятку про те, що такий документ колись існував...

ЩО НЕ ЗГОРІЛО, МОЖЕ ЗГАСНУТИ

Коли заходиш до кімнати реставраторів, перехоплює подих, і одразу починають сльозитися очі - повітря просякнуте формаліном, яким обробляють документи від грибка та цвілі і який додають у клей. Просушують документи у спеціальних сушильних шафах, розгладжують і нарощують краї. Ветхі документи консервують.
Юрій РуденкоВтім реставрують у першу чергу не «погорільців», а ті кам’янецькі справи, що не постраждали від пожежі. Як пояснюють, тим паперам, які пройшли через вогонь, воду і були добре просушені, - гірше вже не стане. Натомість їхні щасливіші «брати» прибули до Хмельницького в дуже хворому стані: вражені цвіллю, грибком і шашлями, пошкоджені гризунами, ці документи швидко згасають, тож їм приділяють першочергову увагу. Їх розшивають, дезінфікують, знепилюють, реставрують, консервують. Після цього наново зшиті справи, спаковані в картонні коробки, повертають до архівосховища й надають у користування дослідникам.
Реставрація - болюча тема для кам’янецького архіву (так його і досі називають в області). Одразу ж після пожежі, на виконання доручення Президента і прем’єр-міністра України, було створено Центр реставрації ушкоджених документів, закуплено спеціальні столи, декілька комп’ютерів і майже півтора десятка видів спеціального реставраційного паперу. До слова, і посольство США в Україні зробило королівський подарунок - аркушедоливний апарат вартістю 27 тис.грн. Однак до цього часу держава так і не виділила фінансування на штат реставраторів. Тож на сьогодні кам’янецькі папери «лікують» четверо фахівців, час від часу залучаються працівники інших відділів. За 10 років вдалося відреставрувати лише 3% обгорілих документів. Якщо на початку прогнозували, що реставрація займе не менше як 50 років, то тепер очевидно, що такими темпами аби у 100 років вклалися...
- Нам потрібно щонайменше десять реставраторів, - стверджує новий директор обласного архіву Володимир БАЙДИЧ (до речі, випускник нашого історичного факультету). - Ми ведемо перемовини з депутатами обласної ради, головами депутатських комісій про те, аби кошти, які заробляє Державний архів Хмельницької області й відраховує 50% облраді за оренду приміщень (а це 240 тис.грн. на рік), залишалися в нас для прискорення процесу реставрації.
Розглядаємо можливості створення комунального підприємства з реставрації й залучення допомоги різних фондів. Зокрема, співпрацюємо з фондом Голокосту у Вашингтоні та міжнародним фондом взаєморозуміння і примирення в Німеччині. Налагоджуємо співпрацю з історичним факультетом, аби студенти проходили у нас практику - для них є багато роботи.
Ще один напрямок - оцифрування й мікрофільмування документів, адже грибок і час нищать те, чого не знищив вогонь. За останні 5 років замікрофільмовано як страховий фонд 256 тисяч кадрів, найближчим часом маємо закупити два апарати для відцифрування документів. Це величезний масив роботи, яку треба робити негайно.

ЩО МИ ВТРАТИЛИ?

Через 10 років тепер уже можна точно сказати, що під час пожежі повністю втрачено фонд Подільського військового губернатора, майже 90% документів Кам’янець-Подільської міської управи і на 60-80% - фонди канцелярії Подільського губернатора і Подільського губернського у селянських справах присутствія.
Крім того, Юрій Руденко стверджує, що не знаходить цілої низки унікальних документів (які взагалі-то мали б зберігатися у вогнетривких шафах).
- Я так і не знайшов власноруч написаного листа Кутузова, який зберігався у фонді Подільського військового губернатора. Діяч його рівня не писав листів особисто, а лише підписував, до того ж Кутузов після поранення частково втратив зір. Тому його власноручний лист, датований 25 січня 1813 року, на двох сторінках, у якому полководець висловлював подяку губернатору і населенню губернії за підтримку і патріотизм та згадував бойові дії вітчизняної війни 1812 року, не просто унікальний, а безцінний. Можливо, це останній із його листів, оскільки його життя обірвалося 16 квітня 1813 року. Втрачено й оригінали листів імператора Олександра І, Багратіона, Барклая-де-Толлі тощо.
Подейкують, що на «чорному ринку» випливають деякі документи кам’янецького архіву, причому доволі цінні: метрики, гербові папери тощо. Але, як то кажуть, не впійманий - не злодій.
Втім для науковців, для студентів і викладачів історичного факультету цінність архіву полягає не в гербах на папері, а в інформації. Вони як ніхто відчули цю втрату. Багато хто щиро шкодує про те, що свого часу так ревно відстоював залишення архіву в Кам’янці.
- Це трагедія, адже постраждали найбільш цінні фонди, і тепер історія Правобережної України XVIII - початку XX століття у багатьох аспектах втрачена, - вважає декан історичного факультету К-ПНУ ім.І.Огієнка Володимир ДУБІНСЬКИЙ. - Віддаю належне тодішнім ректору університету Олександру Завальнюку і декану історичного факультету Сергію Копилову, котрим вдалося залишити на історичному факультеті бібліотеку архіву - рідкісні видання кінця XVIII - початку XX століття. Серед них 50 томів «Полного собрания законов Российской империи», цінні книги з історії Правобережної України та Поділля, підшивки періодичних видань. Хоча, звісно, бібліотека не дає змоги студентам працювати з історичними джерелами.
Документи, що не постраждали в пожежі, доступні для науковців, однак їхати працювати у Хмельницькому архіві серед студентів охочих небагато.
- До пожежі фонди нашого архіву були одними з найкраще збережених в Україні, - стверджує професор кафедри історії України К-ПНУ ім.І.Огієнка Олександр Федьков, докторант Київсько-
го національного університету ім.Т.Г.Шевченка, чия наукова праця в значній мірі базується на матеріалах кам’янецького архіву. - Ці документи відображали різні аспекти життя: соціальний, культурно-етнічний, політичний, економічний тощо. У мене та в інших дослідників, звісно, залишилися виписки з деяких документів, але вони вибрані під кутом зору, який мені був потрібен на тому етапі. Часи змінюються, і тепер потрібна інша інформація - а до неї вже не повернешся. Поза сумнівом, потерпіли всі дослідники, котрі займаються історією Поділля і Правобережної України
ХІХ - початку ХХ століття.
Що стосується Кам’янець-Подільського архіву, то 1 березня 2004 р. він був реорганізований у звичайний міський архів, який збирає і зберігає сучасні документи установ і організацій. 2010 р. йому довелось пережити іще одну втрату - до обласного центру було забрано ще 65 фондів міської ради до 1997 р.
P.S. Кам’янчани у випадку з архівом зажили геростратової слави, та зрештою вмили руки. Мовляв, хотів Хмельницький у нас відібрати - ну то майте собі, на здоров’я. Жодного покарання за пожежу ніхто не поніс, й спокутувати скоєне місто не поспішає: ані коштами на реставрацію, ані волонтерською допомогою.
То чим же тоді був для нас архів? Незаслуженим спадком? Престижною цяцькою? Орденом на грудях? Мабуть, ми його просто не заслужили, як не заслуговуємо й на десятки пам’яток у нашому місті, котрі руйнуються просто в нас на очах. На жаль, архів став не першою і далеко не останньою втратою...

Автор:  Наталія ЯРОВА

Повернення до списку