СВЯТИЙ, ЯКИЙ МАЛЮВАВ ПОДІЛЛЯ

Зупини когось із подо­ляків зненацька і попроси назвати якийсь пейзажний твір живопису – більшість згадає Айвазовського чи Левітана, картинами кот­рого були переповнені старі шкільні підручники. Навряд чи хтось скаже: «Та «Завалля» ж Адама ХМЕЛЬОВСЬКОГО!» (на фото).
А шкода, адже це чи не най­більш відомий подільський пейзаж в історії польського живопису. Намальований найсправжнісіньким святим. А ми й не знали.

НАЙВІДОМІШИЙ НЕВІДОМИЙ ПОДІЛЬСЬКИЙ ПЕЙЗАЖ

«У «Заваллі» розкривається «я» Хмельовського, яке розвивається в глибину світу, стаючи визначальним центром усього ланд­шафту і звільняючи в ньому центр остаточної таємниці буття. «Завалля» – впорядкована уявою гармонійна форма, тобто фігура. Гештальт» (…) У «Заваллі» присутня не стільки «таємниця буття», скільки його меланхолія». Це Павел Таранчевський, польський художник, філософ і публіцист.
2011 року Павел Таранчевський присвятив цьому полотну велику статтю.
Щоб побачити в пейзажі з прос­тим призбручанським селом стільки прихованих сенсів, потрібно, напевно, бути мистецт­вознавцем. Або знати біографію його автора.
Білі хатки і показний палац се­ред охристих полів і збручансь­ких ярів намалювала людина, канонізована пізніше римо-католицькою церквою. Цей палац уже знайомий читачам «Подолянина»: в липні ми розповідали про генерала Юзефа Дверницького і його родинне гніздечко в Заваллі. Саме це гніздечко і малював 1883 р. Адам Гіларій Бернард Хмельовський, відомий католикам просто як Брат Альберт, засновник ордену альбертинців.

ДИТИНСТВО АДАМА

Він народився 20 серпня 1845 р. в Іголомії. На той час ця «діра», як презирливо називав село між Краковом і вершинами Бески­-дів батько Адама Войцех, була частиною російської імперії, як, зрештою, і наше Поділля.
До австрійського кордону від Іголомії було декілька кіломет­рів – у селі до цього часу стоять колишні митні склади. Саме на них і працював батько майбутнього святого, волиняк із Мирополя. У східній частині села серед великого парку стояв показний палац Водзицьких. Молитися селяни ходили до старовинного костелу з 1660 року. Не така вже й діра, виходить.
У костельних парафіяльних актах священник Юзеф Станько писав: «26 серпня 1845 р. о пер­-шій пополудні з’явився шляхетний пан Адальберт Хмельовсь­кий, начальник Іголомської митної палати 1 класу, 34-річний католик, в присутності дворян панів: Сильвестра Рейса, інкасатора митної палати 1 класу Іголомії, 38 років, та конт­ролер І класу іголомської митниці Марцин Ліпинський, обидва католики, що в Іголомії мешкають, і він показав нам дитину чоловічої статі, тут в Іголомії народжену в будинку під №53, 20 числа поточного місяця і року о 5 ранку, зі своєю дружиною, вельможною панею Юзефою, уродженою Бор­зиславською, 24 років. Дитині тій на хрещенні, яке відбулося сьогодні лише з водою, через віддаленість хресних батьків, імена дали Адам Бернард». Повторно маля охрестили у Вар­шаві 1847 р., вже з хрещеними батьками. Через ці два хрещення в біографії святого вкралася помилка з датою народження: часом її зазначають як 1846 р.
Як писала в листі до свекрухи мати Адама, набожна красуня Юзефа, він ріс копією батька. То­го підвищили на роботі й перевели до міста Слупська. Юзефа гарно малювала – син успадкував від матері цей талант.
Коли Адаму було п’ять, батько втратив роботу. Войцех зав­жди любив поратися на городі, тому купив сільце Чорницю з фільварком Ясенем. Просили за маєтності 63 тис. крб сріблом, та через те, що ділянка була відібрана в попереднього власника за борги, Войцех Хмельовський зумів купити її зі значною знижкою – за 24 832 карбованці. Це були геть усі заощадження чоловіка. Ех, невдале рішення. Декілька років поспіль був неврожай, а у Войцеха розвинулася легенева хвороба. У подружжя Хмельовських було вже четверо дітей: після Адама народилися ще Станіслав, Мар’ян та Ядвіга. Може, було б і більше, та в серпні 1853 р. Войцех помер. За місяць до цього Юзефа продала маєток – дешевше, ніж родина його купила.

НАВЧАННЯ І ПОВСТАННЯ

Через два роки 10-річний Адам отримав урядову стипендію і вирушив на навчання в кадетський корпус Санкт-Петербурга. Навчався там три роки, продовжив здобувати освіту в Реальній гімназії Яна Панкеви­-ча у Варшаві. У серпні 1859 р. померла мати, і юнаком опіку­валася сестра батька Петронела Хмельовська.
Із 1861 р. став студентом політехнічного інституту в Новій Олександрії. Так у ті часи називалося польське місто Пулави – на честь російського царя.
У політехніці здружився з трохи молодшим Максиміліаном Геримським, майбутнім видатним художником-баталістом. Хлопців зблизив не лише живопис, а й потяг до конспірологічної діяльності: мріялося про відродження польської державності.
1863 р. 17-річний Адам долучився до Січневого антицарсь­кого повстання. Бойовий шлях уперше привів його на Східну Галичину, українські землі. Там потрапив у полон. Відвезли до чеського Оломоуця, звідки втік і знову вступив до повстанського війська. 30 вересня 1863 р. зазнав важкого поранення в ліву ногу і повторно потрапив у полон. Ногу ампутували без знеболення.
Родичі змогли витягнути хлоп­­ця з неволі та в травні 1864 р. від­правити до Парижу. Там завдяки допомозі Польсько-­фран­цузь­­кого комітету отримав найкращий на ті часи протез – гутаперчевий, зроблений зі схожого на каучук полімеру. Після амністії повстанцям 1865 р. повернувся до Варшави.

МИСТЕЦТВО, ЧЕРНЕЦТВО І ДЕПРЕСІЯ

Війна, полон та інвалідність змінили юнака. Він вирішує стати художником. Але родина проти: що це за робота така? Адам знову йде до Політехніки, цього разу в бельгійському Генті. Але юність – час рішучих рішень: вже за рік Хмельовський вивчає малярство в академії мистецтв Мо­нако. Кілька місяців живе в Італії, а наприкінці 1879 р. перебирається до Львова.
Художня спадщина Хмельовського – це 61 олійне полотно, 22 акварелі та 15 рисунків. Його роботи час від часу з’являються на мистецьких аукціонах. Так, «Вулицю в подільському містечку» 1996 р. продали за 179 тис. злотих (близько 111 тис. доларів).
Малював портрети, любив біб­лійну тематику. Вважався ду­же обдарованим колорис­-том. Великий вплив на нього мали роботи Веласкеса та Арнольда Бекліна. Вперто виси­-лав роботи на конкурси та виставки в Польщі. Прагнув досконалості, думав, що її можна досягти. Найвідоміша картина цього періоду – образ Христа, Ecce Homo. Зображення прикрашає пресвітерій каплиці сестер-­альбертинок у Кракові.
Цей сумний твір змінив автора: Адам відбув реколекції (кількаденний період у молитвах) у Тернополі, а 24 вересня 1880 р. – в Старому Селі, поселенні під Львовом, відомому своїм середньовічним замком, вступив до ордену єзуїтів. Самовбивчо вважав: якщо не зміг стати дос­коналим художником, буде дос­коналим ченцем. Дав обітницю протягом року позбутися поганої звички, котра дошкуляла: дуже багато курив. Та депресія не відступала, а тютюн усе так само вабив. Нервовий зрив за рік закінчився тим, що з монахів Адам пішов, аби потрапити в Державний заклад для психіч­-но хворих у Кульпаркові у Львові. 10 місяців у психлікарні спокій душі не повернули. Худож­-ник Юзеф Хелмонський відвідав Альберта і писав матері: «Страшно змарнів, напевно, не виживе».

ПОДІЛЬСЬКЕ ВІДРОДЖЕННЯ

Хмельовського зі Львова 22 січня 1882 р. забрав до себе молодший брат Станіслав, кот­рий мав маєток у Кудринцях на Збручі. Спочатку Адам усе так само перебував у депресії й почувався покинутим світом і Богом. Днями сидів без руху в своїй кімнатці, відмовляючись їсти та пити. Та далі пішло легше. Виходив у кудринецький сад із книгою і читав. Якось побачив женців, які поверталися з поля: це було перше, що зацікавило після довгого періоду апатії.
Поступово ожив. Цьому сприяли і надзвичайно красиві подільські пейзажі. Зі свого балкона Адам міг щовечора дивитися на захід сонця над звивистим Збручем. Той самий Хелмонський знову писав у листі в грудні 1883 р.: «Був у приятеля мого Адама, котрий повністю від душевної хвороби одужав і живе в селі над Збручем».
Більше за 10 місяців водо­лікування у психушці для ментального здоров’я Адама зробив візит шаргородського священника Погорільського. Він гостював у Кудринцях. І хоча Адам ховався від гостей у своїй кімнаті, через напіввідчинені двері він чув спокійні дискусії брата зі священником. Попросив тоді осідлати йому коня і поїхав до костелу на сповідь. Піз­ніше в бібліотеці Погорільського знайшов книгу про чернечий орден францисканців. Знахід­ка вплине на його подальше жит­тя, хоча Хмельовський тоді про це ще не знав.
Художник багато мандрував Поділлям, лікував пейзажами та архітектурою душу. Пересувався верхи або на невеликому возику, котрий сам і сконструював так, щоб його можна було легко трансформувати в сани. Відвідав чимало сіл та міст – від Ка­м’янця до Летичева. Кататонія змінилася піднесенням та енергійністю – Адам брався самотуж­ки відновлювати придорожні хрести і закинуті каплички, реставрував вівтарні образи в бідних костелах. Дозволу у влади ні на що не питав, із правилами реставрації культурної спадщини знайомий теж не був, але пашів ентузіазмом.
Із портретів перейшов на пей­зажі. З високих пагорбів за Куд­ринцями і намалював 1883 р. сусіднє Завалля з палацом Дверницьких. Відмовився в картині від промальованого переднього плану – це дозволило зобразити село майже з топографічною точністю, схожою на сучасні аерозйомки. Пейзаж вважають одним із найкращих у польському живописі ХІХ ст.
Із початку 1883 р. походить ілюстрований лист до кузини Юзефи Крижановської, в якому детально описує свою мандрівку з Балина через Черче в Оринин, часто в дуже поетичних образах. Наприклад, «блідий місяць показує посріблені ріжки над кам’янецьким шляхом». Серед 21 недбалої замальовки в лис­ті й зображення нашої Старої фортеці.
У художньому спадку Хмельовського є ще декілька робіт із Поділля. Першою був темний, майже нічний силует кудринецького замку – ніби втілення депресії, що поступово відступала. Не до порівняння з цією малобарвною вертикаллю – яск­равий вид Чорнокозинців, датований 1883 р. Ескіз «Над річкою» мистецтвознавці вважають передвісником польського імпресіонізму. Деякі картини були зов­сім крихітними, як-от похмура ак­варель «Санний шлях у Чорнокозинці». Чи не єдиний портрет із цього періоду – «Амазонка», зо­браження Ванди Дверницької під час кінної прогулянки з батьком і конюхом.
У сусідів Дверницьких художник подовгу гостював. Один із родичів Адама, Вітольд Хмельовський, згадував: «У 1883 р. застав Адама у Заваллі, де в палаці на першому поверсі зайняв дві кімнати, сам впорядкував своє ательє, і там у перший раз побачив його картини, а було їх багато, але незакінчених. Запам’ятав величезних розмірів картину, що представляла катакомби чи щось схоже, а також велетенську «Чет­вірку коней перед корчмою взимку», яку якраз відправляли на виставку (до Відня)».

ІЗ ПОДІЛЛЯ ДО СВЯТОСТІ

Бурхлива діяльність Адама на Поділлі не могла не звернути на себе уваги царату. Через побою­вання репресій Хмельовський 1884 року переїхав до Кракова. Малював, опікувався бездом­ними та пияками. Така діяльність почалася ще на Поділлі – вже тоді був надзвичайно емпатійним, лікував хворих, давав гроші бідним. Ще в кудринець­кий період заразив своїм ми­лосердям чимало людей, і при багатьох волинських та подільських храмах були його послідовники, котрі опікувалися знедоленими.
Харизматичний художник швидко став яскравим учасником богемного життя Кракова. Та з часом живопис майже закинув, аби більше часу допомагати убогим. Виступав проти милостині, вважав, що це не спроба реальної допомоги, а спосіб багатих заспокоїти власне сумління. Виступав – це досить м’я­ко сказано: славився тим, що вмів переконувати людей. Ма­-ло виступати, треба, щоб тебе почули. Хмельовського чули.
І так було здавна. Галицький митрополит граф Андрей Шептицький писав у спогадах: «У монакські часи, розповідав Віткевич, Хмельовський у всіх мав репутацію чудового критика. Неодноразово товариші приносили йому свої ескізи чи картини, а він робив зауваження. На ті зауваження були такі вразливі, що вистачало, щоб Хмельовський скривився – а картину вже перемальовують або викидають у вогонь». «Веселий, дотепний, неймовірний оповідач. Впливав дуже сильно на інших.
Я сам був під його чарами», – згадував пізніше художник Леон Вичолковський, який мешкав з Адамом у Львові.
25 серпня 1887 р. досить несподівано для артистичної еліти Польщі вдягнув сіру францис­канську рясу. Відтоді став Братом Альбертом. За рік написав останню свою картину – сумну «Закинуту плебанію на Поділ­лі» в дусі барбізонської школи. Роботу відразу придбало Краківське товариство приятелів мистецтва. Нині вона експонується в Національному музеї Варшави.
25 серпня 1888 р. заснував спочатку Товариство братів альбертинів, а 1891 року – жіночу його версію, товариство сестер-­альбертинок. У притулку, кот­рий створив для допомоги убогим, мешкав і сам. Гуманістич­-на діяльність Брата Альберта стала прикладом для інших – такі товариства почали відкривати в інших містах.
На пагорбах Розточчя неподалік від Львова створив декілька пустелень – місць усамітнення для монахів і монахинь. Помер на католицьке Різдво, 25 груд­ня 1916 р., в Кракові. 1938 р. тодішній президент Речі Поспо­литої Ігнатій Мосцицький посмертно нагородив Хмельовського орденом Polonia Resti­tuta. У Польщі час від часу від­буваються виставки його робіт (1939, 1984, 1995). 12 листопада 1989 р. Папа Іван-Павло ІІ у Римі канонізував Брата Альберта.

Ірина ПУСТИННІКОВА.