Логін:
Пароль:
Реєстрація
Забули свій пароль?
Увійти як користувач:
Увійти як користувач
Ви можете увійти на сайт, якщо ви зареєстровані на одному з цих сервісів:



ЧЕТВЕР, 23 ЛИСТОПАДА 2017 р.
ПРИВАТНА ГАЗЕТА ЗАСНОВАНА 26 ГРУДНЯ 1992 р.

23.08.2013

КАМ’ЯНЕЦЬКИЙ КАЛЕЙДОСКОП ВЛАД

У славній історії Кам’янця, що налічує тільки на основі письмових джерел майже шість з половиною століть, був короткий період, коли влада в місті змінювалася з калейдоскопічною швидкістю: тільки призвичаїшся до однієї, а на порозі - вже нова. Звісно, мова йде про чотири буремні роки - з 1917-го до 1920-го.

ЯКЩО ЖІНЦІ ДОКУЧИЛО СТОЯТИ В ЧЕРЗІ…

Парад частин армії УНР у Кам’янці-Подільському в жовтні 1919 р.Кам’янець, який 1893 року увійшов до складу Російської імперії, зустрів 1917 рік у звичному статусі губернського та повітового центру. Але події в столичному Петрограді, що розпочалися 23 лютого (8 березня за новим стилем) 1917 р. та стрімко розгорталися, невдовзі торкнулися і долі міста над Смотричем. В історію ці події увійшли як Лютнева революція.
Віктор Приходько у другій частині спогадів «Під сонцем Поділля» писав: «Звичайно, все почалося у столиці Росії - Петрограді. В ніч з 26 на 27 лютого все у цілій країні спочивало мирним сном, але над ранком у Петро-граді зібралась біля крамниці з хлібом черга жінок. Голоду не було, харчів узагалі було в Росії подостатком. Але, чи то ще не привезли до крамниці хліба, бо щойно світало, чи якійсь жінці докучило стояти в черзі і чекати, - вона почала лаятись і кричати. До цього крику приєднались ще й інші жінки і… так почалась величезна в історії людства революція. Цю версію подають багато авторів».

8 ДНІВ, ЩО ПЕРЕВЕРНУЛИ РОСІЮ

Сучасні історики Володимир Бойко й Олександра Кудлай в «Енциклопедії історії України» перебіг подій тих днів подають так. Революція почалася стихійними виступами робітників Петрограда 23 лютого 1917 р. Мітинги й демонстрації переросли у виступи з вимогами, спрямованими проти війни, дорожнечі та важких умов праці. 25 лютого почався загальнополітичний страйк. Увечері того ж дня командувач Петроградського військового округу генерал-лейтенант Сергій Хабалов отримав наказ російського імператора Миколи II про припинення безпорядків у столиці, тож до Петрограда прибули додаткові військові сили. Наступного дня сталися сутички демонстрантів із поліцією та військами. 27 лютого загальнополітичний страйк переріс у збройне повстання. Виступили солдати Волинського полку, згодом - Преображенського, Литовського, Московського полків, до них приєдналися матроси Балтійського флоту. Під контролем робітників і солдатів опинилися мости, вокзали, головний арсенал, телеграф, поштамт, урядові уста-нови. Було розгромлено поліцейські дільниці, звільнено політв’язнів, розпочалися арешти царських міністрів. До кінця дня 28 лютого до рук повсталих перейшли Адміралтейство, Петропавловська фортеця та Зимовий палац.
Водночас 27 лютого виникли дві установи, які мали вирішальний вплив на подальший перебіг революції. З ініціативи депутатів Державної думи Російської імперії утворився тимчасовий комітет Державної думи на чолі з її головою Михайлом Родзянком. Його завданням було відновлення державного й громадського порядку та встановлення зв’язку з урядовими установами. Того ж дня було створено Петроградську раду робітничих і солдатських депутатів (голова - меншовик Микола Чхеїдзе, заступники - трудовик Олександр Керенський і меншовик Матвій Скобелєв), яка звернулася до населення із закликом до боротьби за встановлення нової влади. Рада делегувала до тимчасового комітету Державної думи Чхеїдзе та Керенського. У ніч на 28 лютого тимчасовий комітет Державної думи заявив, що бере на себе організацію нової влади і до утворення Тимчасового уряду державне управління здійснюватимуть комісари з членів Держдуми.
2 березня тимчасовий комітет Державної думи направив до Ставки Верховного головнокомандувача (ним був імператор Микола II) Олександра Гучкова та Василя Шульгіна. Результатом поїздки стало зречення імператора Миколи II від престолу за себе і свого сина Олексія на користь молодшого брата Михайла. Наступного дня останній відмовився прийняти владу й передав її у повному обсязі на період до Установчих зборів Тимчасовому урядові. Вирішальний вплив на таке рішення Миколи II справила позиція військових: і начальник штабу Ставки Верховного головнокомандувача генерал від інфантерії Михайло Алексєєв, і всі головнокомандувачі фронтів підтримали вимогу тимчасового комітету Державної думи про зречення царя. 2 березня 1917 р. був затверджений склад Тимчасового уряду. Разом з ліквідацією монархії в Російській імперії хронологічно завершилася й Лютнева революція. Тривала вона, як бачимо, 8 днів.

КАМ’ЯНЕЦЬКЕ ВІДЛУННЯ

Уже 3 березня в Кам’янці під час засідання губернських земських зборів офіційно оголосили про зміну влади в Петрограді. Тоді ж крайовий форум звернувся з відповідною заявою до населення губернії та надіслав телеграму Михайлові Родзянку, в якій вітав «створення нового порядку управління Росією».
Звісно, про революційні події в Петрограді кам’янчани дізналися ще до офіційного оголошення про зміну влади. Адже це був не кінець неквапливого XVIII століття, коли, скажімо, термінова звістка про перехід Кам’янця від Польщі до Росії добиралася в Петербург до імператриці Катерини II аж десять днів, а початок бурхливого XX століття. Звістки про петроградські події розповсюджували солдати-телеграфісти й залізничники. Революційно налаштована молодь і солдати запасних полків вдалися до погрому приміщень жандармського управління, повітового поліцейського управління та його дільниць, зривали зі стін портрети імператора та імператриці, розповсюджували написані від руки листівки.
Як зазначено в 10-томній «Історії Української РСР», подекуди зміна органів царської влади була настільки мирною, що іноді мала курйозний характер. Так, подільський губернатор Олександр Мякінін о третій годині дня 6 березня передав управління губернією заступникові голови губернської земської управи, про що було складено відповідний акт. Через чотири дні, 10 березня, Тимчасовий уряд Росії офіційно звільнив Олександра Петровича, згідно з поданим проханням, з посади подільського губернатора.

ФЕЄРИЧНИЙ БУКЕТ НЕЧУВАНОГО ЩАСТЯ

Віктор Приходько, що мешкав тоді в Кам’янці-Подільському, так писав про ті дні:
«Протягом п’ятдесяти літ після революції 1917 року ми, старі, молодші й молоді українці, пережили й перебачили цілу низку революцій, катастроф, зривів - кривавих, менше кривавих і безкровних, але нічого подібного тому, що сталося з нами і що перейшли ми, українці, на вістку про революцію 1917 року, в пізніших часах вже ніколи не переживали!
Це був якийсь надзвичайний феєричний букет нечуваного щастя! Революція! Свобода! Свобода слова, свобода друку, свобода організацій, демократичний устрій, республіка, вільні вибори до парламенту, всеросійські установчі збори, земля й воля, восьмигодинний робочий день і т.д., і т.д.!..».
Віктор Кіндратович зізнався, що робочий день, негайний розподіл поміщицьких земель, обмеження капіталістів тощо його самого та його товаришів, свідомих українців, цікавило менше, хоча теж сприймалося радісно, як необхідні квіти в букеті. «Але ми, свідомі українці, - писав Приходько, - цілою своєю істотою розуміли і відчували, що це є свобода слова, свобода друку та інша національна свобода! Ми, що роками мріяли про великі українські часописи, про ілюстровані журнали, про художні твори українською мовою та необмежене поширення їх між народом, який стає національно свідомою нацією, всі ці надзвичайні можливості, що так несподівано упали в обійми нашого серця, обертали наше існування в перших днях революції у якусь чудову казку!..».
Приходько та його однодумці негайно відновили в Кам’янці «Просвіту», де «товклись серед людей цілий день до пізньої ночі, а вдома, лігши спати, не могли заснути». Віктор Кіндратович зізнався, що якщо раніше завжди вставав тільки о восьмій годині ранку, то тепер прокидався о шостій годині, а пробудившись, переживав хвилини найвищого щастя: «Починалась рання весна, сонце посилало своє ласкаво-веселе проміння - і люди зіскакували з ліжок, щоб йти між людей і насолоджуватись щастям!».
Віктор Приходько підкреслив, що описана ним ейфорія стосувалася передусім молодих свідомих українців, але зазначив, що «всі носили червоні стрічки і раділи, бо кожному революція щось принесла»: євреям - очікуване рівноправ’я, полякам - відновлення держави, селянам - землю, гімназистам - вільні від науки дні, а «вояки радісно зітхали, інтуїтивно відчуваючи, що війні - кінець».

ЦЕНТРАЛЬНА РАДА

Тим часом у Києві утворилася Українська Центральна Рада. Невідомо, хто перший персонально і яким чином подав ідею створення саме такої організації, сформулював її назву, виявив організаційну ініціативу. Лише в загальному плані відомо, що це зробило Товариство українських поступовців (ТУП).
На перших порах створення Центральної ради зумовлювалося необхідністю забезпечити представництво українських організацій у київських міських громадських комітетах на зразок ради об’єднаних громадських організацій. Роль своєрідного координатора спільних дій могла підказати й відповідну назву - «Центральна рада». Тим паче, що така назва не була особливою новиною для українського визвольного руху.
3 березня в Києві відбулися багатолюдні збори в українському клубі, на яких вирішено заснувати загальноукраїнську організацію. До її ініціативного ядра обрали 10 осіб. Однак принципи утворення такої організації викликали гостру суперечку, в ході якої визначилися дві позиції. Члени Товариства українських поступовців, які небезпідставно вважали, що саме вони останніми роками несли основний тягар української справи, пропонували, щоб саме ТУП стала основою майбутньої всеукраїнської організації. Іншим громадським, професійним, партійним, кооперативним організаціям пропонувалося активно приєднуватися до тупівських громад. Цій позиції виявили спротив українські соціал-демократи на чолі з Дмитром Антоновичем, які не бажали ставати під руку ТУП, бо мали з ним давні суперечності у сфері програмних і тактичних вимог.
Дебати, що відбувалися 3-4 березня, завершилися перемогою Антоновича. Чому так сталося? Дмитро Дорошенко з цього приводу зазначив: «тому, що переспорити і переконати людей з демагогічним нахилом дуже важко, то скільки не сперечалися й не гарячилися при формуванні Центральної ради, але складати її довелося по принципу партійному».

ТРИВЛАДДЯ, ДВОВЛАДДЯ

Крім Тимчасового уряду та Української Центральної Ради була ще третя сила - більшовицька, яка впливала на перебіг подій.
На початку березня 1917 р. на підприємствах Кам’янця відбулися робітничі збори, на яких було обрано представників до ради робітничих депутатів. На першому її засіданні 12 березня було утворено виконавчий комітет. Солдати гарнізону обрали свою раду. В травні обидві ради об’єдналися. В раді робітничих і солдатських депутатів більшість належала російським меншовикам і есерам, але була й більшовицька фракція, до якої входили друкарі Михайло Кушелєв, Григорій Голованівський-Барський, військовий лікар Микола Кост, а очолив фракцію колишній петроградський робітник-цинкограф Анатолієв (його імені джерела не вказують).
Після перевороту, що стався 25 жовтня 1917 р. в Петрограді, коли більшовики скинули Тимчасовий уряд, вони активізувалися і в Кам’янці-Подільському. Вже 1 листопада відбулося об’єднане засідання ради робітничих і солдатських депутатів і військового революційного комітету 3-го Кавказького корпусу, на якому було ухвалено встановити в місті радянську владу, а головою виконкому ради обрано Михайла Кушелєва.
Як зазначив Ігор Данілов, досліджуючи банківську справу в Кам’янці, якщо після Лютневої революції в місті встановилося фактичне тривладдя - Тимчасового уряду, Центральної Ради й більшовицьких ревкомів, то після Жовтневого перевороту воно змінилося двовладдям. Але довго так тривати не могло. Ігор Данілов підрахував, що упродовж 1918-1920 рр. влада в місті змінювалася 11 разів.

ЧЕХАРДА ВЛАД

Перший поворот. 21 січня 1918 р. владу в місті захопили більшовики, витіснивши з Кам’янця всі органи Центральної Ради.
Другий поворот. 28 лютого 1918 р. війська Центральної Ради знову оволоділи містом. Її представником у Кам’янці став губернський комісар Григорій Степура.
Третій поворот. 29 квітня 1918 р. в Києві відбувся державний переворот: було скинуто Центральну Раду й проголошено гетьманом України Павла Скоропадського. Невдовзі гетьманська влада поширилася й на Кам’янець. Важливою подією стало відкриття тут 22 жовтня державного українського університету.
Червертий поворот. 14 грудня 1918 р. внаслідок антигетьманського повстання Павло Скоропадський зрікся влади. Розпочалася доба Директорії Української Народної Республіки. Невдовзі в Кам’янці губернський староста передав владу губернському комісару, призначено-
му Директорією УНР. 2 лютого 1919 р. Директорія та уряд УНР з Києва переїхали до Вінниці, а далі їхній шлях проліг до Кам’янця, який уперше, хоч і ненадовго, прийняв у себе державні інституції.
П’ятий поворот. 17 квітня 1919 р. місто над Смотричем перейшло до більшовиків.
Шостий поворот. 3 червня 1919 р. Третя Стрілецька дивізія Армії УНР під командуванням полковника Олександра Удовиченка, атакувавши більшовицькі частини під Кам’янцем і розбивши їх ущент, оволоділа містом. З низки причин Кам’янець вирішено було зробити тимчасовою столицею УНР. Розпочалася Кам’янецька доба Директорії УНР, яка тривала майже півроку.
Сьомий поворот. 16 листопада 1919 р. уряд УНР покинув Кам’янець, місто зайняли поляки. У місті головноуповноваженим від уряду УНР залишився Іван Огієнко, якому Симон Петлюра при від’їзді наказав: «Бережіть Україну, як зможете!».
Восьмий поворот. Від травня до липня 1919 р. Кам’янець-Подільський знову був підконтрольний УНР. Уже на початку травня тут два дні перебував Симон Петлюра, який 3 травня пізно вночі виїхав з міста на фронт.
Дев’ятий поворот. 11 липня 1920 р. Кам’янцем утретє за три роки оволоділи більшовики.
Десятий поворот. 19 вересня 1920 р. українські війська востаннє зайняли Кам’янець-Подільський. Сюди знову перемістився уряд УНР, повер-нулася юнацька старшинська школа.
Одинадцятий поворот. 16 листопада 1920 р. в Кам’янці-Подільському надовго встановлено радянську владу: до міста увійшли частини 41-ї стрілецької дивізії, якою командував латиш Зомберг. Опівдні до міста увійшла кінна розвідка дивізії, а ввечері основні сили з’єднання. У перші дні наказом по дивізії у місті створено повітовий ревком (голова Шаулко) та повітовий комітет КП(б)У (секретар Сазанський).

Автор:  Олег БУДЗЕЙ

Повернення до списку