Логін:
Пароль:
Реєстрація
Забули свій пароль?
Увійти як користувач:
Увійти як користувач
Ви можете увійти на сайт, якщо ви зареєстровані на одному з цих сервісів:



НЕДІЛЯ, 24 ВЕРЕСНЯ 2017 р.
ПРИВАТНА ГАЗЕТА ЗАСНОВАНА 26 ГРУДНЯ 1992 р.

06.09.2013

ІДЕОЛОГІЧНОГО ТРИДЦЯТОГО

 Казанський собор (на задньому плані) в панорамі центральної частини Старого міста«Можна сказати без перебільшення, що нічого урочистішого, ніж ця церемонія, не запам’ятали мешканці Кам’янця, та й навряд чи кому доведеться бути свідком таких урочистостей», - так натхненно відгукнулися «Подольские епархиальные ведомости» на подію, що сталася в місті над Смотричем 30 серпня (за старим стилем) 1878 р. Не інтригуватимемо читачів і відразу скажемо, що цього дня в Кам’янці-Подільському освятили Казанський собор - головний православний храм міста.



ДОВГИЙ ШЛЯХ ДО НОВОГО СОБОРУ

До цього соборною в Кам’янці була церква Іоанна Предтечі (сьогодні від неї залишився тільки фундамент у дворі за Картинною галереєю). «Але розмір і облаштування цього храму, - писав 1895 р. Юхим Сіцінський, - не відповідали тому значенню, яке повинен був мати кафедральний собор для російського губернського міста, і тому ще із сорокових років стали думати про влаштування в Кам’янці нового собору. Так, 1834 р. був проект знести будівлю Предтеченської церкви та розташовані поблизу будинки і тут побудувати новий величніший храм, а 1842 р., з приводу відвідин Кам’янця імператором Миколою Павловичем, який звернув увагу на тісноту кам’янецького собору, припускали побудувати собор на Центральній площі міста  (нині Польський ринок - О.Б.) зі знесенням ратуші та прилеглих до неї будівель. Нарешті, був ще останній проект 1861 р. - побудувати собор на західному кінці Губернаторської площі (нині Вірменський ринок - О.Б.), де колись була Вознесенська церква, а тепер верхня нова частина бульвару». Всі зазначені проекти так і залишилися на папері, оскільки для їхнього здійснення потрібно було занадто багато грошей.

Як бачимо, роки спливали, проекти з’являлися, а тісна Предтеченська церква так і залишалася головним православним храмом губернського центру. Зрушення сталися тільки після того, як 20 грудня 1863 р. подільським єпископом призначили преосвященного Леонтія (в миру - Іван Лебединський). 41-річний єпископ активно взявся за справу. Щоб послабити католицьку пропаганду, він наполіг на закритті єпископської католицької кафедри в Кам’янці та католицької духовної семінарії. За його ж наполяганням закрили та передали в православне відомство і деякі костели.

Отже, царським указом від 17 вересня 1866 р. ліквідовано кам’янецьку католицьку дієцезію. Ліквідовано було і монастир кармелітів босих, скасовано і його костел (їхні будівлі розміщувалися в Старому місті на нинішній Татарській вулиці біля будинку чоловічої гімназії, в якому нині розмістився історичний факультет національного університету). Так православним «на шару» дісталася величезна костельна будівля, яку 1867 р. заходилися переробляти на православний собор. Справа виявилася не такою простою і затягнулася на 11 років.

Тим часом уряд високо оцінив архіпастирську діяльність Леонтія: 8 квітня 1873 р. він став архієпископом. Від постійної боротьби з полонізмом, єзуїтством, від різноманітної та непосильної праці преосвященний Леонтій, за його власними словами, «змучився і здоров’я зіпсував». 2 жовтня 1874 р. його перемістили на херсонську кафедру. Тож завершувати перетворення костелу на православний собор випало іншому архіпастирю.

7 грудня 1874 р. єпископом Подільським і Брацлавським став 45-річний Феогност (у миру Георгій Лебедєв), переміщений у Кам’янець з Астрахані. Утім місто над Смотричем було добре знайоме новому архіпастиреві. Тут він від 1864 р. був ректором Подільської духовної семінарії та настоятелем Свято-Троїцького монастиря, а від 1867 р. - єпископом Балтським, вікарієм Подільської єпархії (до 1870 р., коли став єпископом Астраханським і Єнотаєвським).

При преосвященному Феогності 1878 р. завершилася реконструкція кармелітського костелу на православний собор, яка велася під наглядом єпархіального архітектора Дмитра Освальда. Тепер потрібно було вибрати належну дату для освячення нового собору. Ним стало 30 серпня.

ІДЕОЛОГІЯ 30 СЕРПНЯ

Чому саме 30 серпня? На цей день припадали іменини (або, як тоді величаво казали, тезоіменитство) російського імператора Олександра Миколайовича та наступника престолу - цесаревича Олександра Олександровича, які увійшли в історію як Олександр II і Олександр III. Адже 30 серпня в церковному календарі зазначено як перенесення мощей благовірного князя Олександра Невського.

Трохи історії. 30 серпня 1721 р. Петро I, після тривалої і виснажливої війни зі шведами, уклав Ніштадський мир. Важливість цього дня вирішили ознаменувати перенесенням мощей благовірного князя Олександра Невського з Владимира в нову російську столицю - Санкт-Петербург. Вивезені з Владимира 11 серпня 1723 р. святі мощі не встигли привезти в столицю до 30 серпня, тож залишили їх у Шліссельбурзі. Тільки 30 серпня 1724 р. при безпосередній участі Петра I мощі встановили в Троїцькому соборі Олександро-Невської лаври, де вони почивають і нині.

Як підкреслила російська дослідниця Марія Сморжевських-Смирнова, перенесення мощей Олександра Невського стало одним із важливих етапів російського ідеологічного будівництва початку 1720-х рр. Церемонію ретельно продумали, вона передбачала особисту участь монарха і відрізнялася особливою урочистістю. За розпорядженням Петра I всі деталі перенесення ретельно фіксували: особам, що супроводжували процесію, звеліли вести грунтовний журнал і про всі подробиці ходи рапортувати в Синод. Указом від 2 вересня 1724 р. 30 серпня стало головним днем вшанування Олександра Невського.

ТРИ ПОГЛЯДИ НА КНЯЗЯ

За результатами широкомасштабного опитування росіян, Олександр Невський  28 грудня 2008 р. став «іменем Росії» (в нас аналогічний проект, в якому першість віддано Ярославові Мудрому, відомий як «Великі українці»). Проте в історичній науці немає єдиної оцінки діяльності князя, погляди істориків на його особистість часом прямо протилежні.

Згідно з канонічною версією, Олександр Невський розглядається як святий, як свого роду золота легенда середньовічної Русі. У XIII ст. Русь зазнала ударів католицького Заходу, монголо-татар і Литви. Олександр Невський, який за все життя не програв жодної битви, виявив талант полководця і дипломата, уклавши мир із найсильнішим (але при цьому найбільш терпимим до віри) ворогом - Золотою Ордою - і, відбивши напад німців, одночасно захистив православ’я від католицької експансії. Це трактування офіційно підтримувала влада як у дореволюційні, так і в радянські часи, а також Російська православна церква. Ідеалізація Олександра досягла зеніту перед Великою Вітчизняною війною, під час і в перші десятиліття після неї.

Лев Гумільов (син поетів Миколи Гумільова й Анни Ахматової) як представник євразійства бачив в Олександрі Невському архітектора гіпотетичного російсько-ординського альянсу. Він стверджував, що 1251 р. «Олександр приїхав в орду Батия, подружився, а потім побратався з його сином Сартаком, унаслідок чого став сином хана і 1252 р. привів на Русь татарський корпус із досвідченим нойоном Неврюєм». З погляду Гумільова та його послідовників, дружні відносини Олександра з Батиєм, чиєю повагою він користувався, його сином Сартаком і наступником - ханом Берке дозволили налагодити з Ордою мирні відносини, що сприяло синтезу східнослов’янської і монголо-татарської культур.

Третя група істориків, в цілому погоджуючись із прагматичним характером дій князя, вважає, що об’єктивно він зіграв негативну роль в історії Росії. Зокрема, Джон Феннелл, Ігор Данилевський і Сергій Смирнов вважають, що традиційний образ Олександра Невського як геніального полководця і патріота перебільшений. Вони акцентують увагу на свідченнях, в яких Олександр Невський виступає властолюбною та жорстокою людиною. Також ними висловлюються сумніви щодо масштабу лівонської загрози Русі та реального військового значення зіткнень на Неві й Чудському озері. Згідно з їхнім трактуванням, серйозної загрози з боку німецьких лицарів не було (причому Льодове побоїще не було великою битвою), а приклад Литви (до якої перейшли кілька руських князів зі своїми землями), на думку Данилевського, показав, що успішна боротьба з татарами була цілком можливою. Олександр Невський свідомо пішов на союз із татарами, щоб використовувати їх для зміцнення особистої влади. У довгостроковій перспективі його вибір визначив формування на Русі деспотичної влади. «Олександр Невський, уклавши союз з Ордою, підпорядкував Новгород ординському впливу. Він поширив татарську владу на Новгород, який ніколи не був завойований татарами. Причому виколював очі незгодним новгородцям, і багато за ним гріхів всяких», - писав дійсний член Російської академії наук Валентин Янін.

Ми здійснили такий доволі глибокий історичний екскурс (скориставшись, зокрема, матеріалами російської Вікіпедії), щоб побачити, яке величезне значення в російській ідеології мала дата 30 серпня. Тож не дивно, що в XIX столітті саме цей день вибрали для освячення головного храму в одному з губернських центрів Російської імперії. Та і в XXI столітті в незалежній Україні ця дата в Кам’янці-Подільському ще раз потужно вибухне. Але про це далі.

КАМ’ЯНЕЦЬКЕ 30 СЕРПНЯ

А тепер повернемося до освячення собору Ікони Казанської Божої Матері (така повна назва храму), що відбулося 30 серпня 1878 р. Собор мав освячувати преосвященний Феогност, при якому завершилася перебудова костелу на православний храм, але він затримався в Петербур-зі (9 грудня того ж 1878 року Феогност став єпископом Владимирським і Суздальським). Тож велика честь освятити собор випала єпископові Балтському, вікарієві Подільської єпархії - преосвященному Веніаміну (в миру Василь Павлов). Зате в освяченні взяв участь високий гість із Києва - генерал-губернатор Михайло Чертков, який 28 серпня прибув до Кам’янця для ревізії. Звичайно, не обминув урочистостей і подільський губернатор Сергій Гудим-Левкович. Із Шаргорода прибув маститий старець - архімандрит Антоній.

Як писали «Подольские епархиальные ведомости», всі вулиці та провулки, що вели від старого собору до нового, були заповнені людьми. Грала військова музика. Напевно, серед тих, хто цього дня відвідав урочистості з нагоди освячення храму, був і 19-річний здібний семінарист Юхим Сіцінський (того року за успіхи в навчанні та похвальну поведінку його нагородили книгою «Апологетичні бесіди про особу Ісуса Христа»). Згодом він стане одним із засновників давньосховища старожитностей, відкритого 1890 р. в Казанському соборі, того ж року - священиком, а 1897 р. - ключарем собору.

Преосвященний Леонтій, який розпочав перебудову костелу на собор

Преосвященний Феогност, який завершив перебудову

Преосвященний Веніамін, який освятив собор

Генерал-губернатор Михайло Чертков






ВІД КАЗАНСЬКОГО ДО УКРАЇНСЬКОГО

Подальшу долю Казанського собору дослідив Валерій Нестеренко. У серпні 1920 р. цей собор за наказом повітового ревкому передали для релігійних потреб першої у місті Української православної парафії. Уже 28 серпня при великій кількості парафіян у храмі вперше відбула-ся Служба Божа українською мо-вою. Після створення в листопаді 1921 р. Української автокефальної православної церкви (УАПЦ) храм передали міській автокефальній громаді. Тепер в офіційних документах мова часто йшла не про Казанський, а про Український кафедральний собор.

ДЛЯ ЗАСИПКИ ЗБІЖЖЯ

1930 р. більшість священиків УАПЦ заарештували. Український собор у Кам’янці-Подільському залишився без свого настоятеля. 1 червня 1932 р. постановою Центрального виконавчого комітету УСРР Український собор офіційно закрили. Міська рада втілила цей наказ у життя 29 червня того ж року. 25 серпня 1933 р. райвиконком постановив передати будівлю колишнього собору для «засипки збіжжя Заготзерна». 1935 р. під час широкої антихристиянської кампанії, коли на Поділлі закрили більшість православних храмів, у місті над Смотричем Предтеченську, Троїцьку церкви взагалі розібрали. Ця ж сумна доля спіткала і Український (Казанський) собор.

НОВА ІПОСТАСЬ

 Нині знищений собор відроджується як храм Різдва Христового. Релігійну громаду храму очолює доктор історичних наук Валерій Степанков. 25 листопада 2010 р. Патріарх Київський і всієї Руси-України Філарет освятив наріжний камінь храму Різдва Христового.

14 липня 2013 р. відбулася ще одна знаменна подія: митрополит Хмельницький і Кам’янець-Подільський Антоній освятив каплицю біля храму.

ЗНОВУ 30 СЕРПНЯ

І, нарешті, про повторне 30 серпня в Кам’янці. Освячення відбудованого собору Олександра Невського відбулося 2011 р. - рівно через 133 роки після освячення Казанського собору. І знову для урочистостей цілком логічно вибрали 30 серпня за старим стилем, якого досі дотримується православна церква.

Чи було новітнє освячення величнішим, ніж попереднє, про яке, як ми пам’ятаємо, пишномовно було сказано, що «навряд чи кому доведеться бути свідком таких урочистостей»? Утримаємося від оцінок, бо вони завжди суб’єктивні. Тільки нагадаємо про ще один величний день у житті Кам’янця. Це 22 жовтня 1918 р., коли в місті відкрили університет.


Автор:  Олег БУДЗЕЙ

Повернення до списку