Логін:
Пароль:
Реєстрація
Забули свій пароль?
Увійти як користувач:
Увійти як користувач
Ви можете увійти на сайт, якщо ви зареєстровані на одному з цих сервісів:



СЕРЕДА, 22 ЛИСТОПАДА 2017 р.
ПРИВАТНА ГАЗЕТА ЗАСНОВАНА 26 ГРУДНЯ 1992 р.

29.11.2013

І В СТУДЕНИЦІ БУВ МОНАСТИР

Печери біля Студениці - колишнього містечка, яке нині покоїться на дні Дністровського водосховища, одні з найбільш згадуваних в історичній і краєзнавчій літературі. Одне з перших свідчень наведено у виданій 1721 року книзі письменника Габріеля Жончинського. Автор згадує печеру, як нібито сховок місцевих жителів від татар. Однак ці відомості мали явно фантастичний характер, як, наприклад, повідомлення, що в печерах Студениці могли ховатися близько 15 тисяч осіб.

Пізніші згадки про ці печери натрапляємо в опублікованих у XIX столітті роботах Олександра Пшездзецького, Юзефа Ролле, Олександра Афанасьєва-Чужбинського, Артура Грушецького. Вавжинець Марчинський писав і про інші печери, розташовані на сусідній горі Горошкова, між селами Рогізна та Студениця, де місцеві селяни знаходили гроші та срібний посуд.

Культові скельні та печерні християнські пам’ятки поблизу Студениці. Печерні комплекси. I - Горошкова гора, II - Біла гора, III - Бакотський печерний монастир, IV - Гринчук (Комаров), V - Турецька Хата (Комаров)Олександр Афанасьєв-Чужбинський був, мабуть, одним із тих небагатьох дослідників, які особисто побували в печерах біля Студениці. Мабуть, мандрівник дещо заплутався в місцевій топоніміці, називаючи гору на захід від поселення Монастирищем, а Горошкову гору поміщаючи на півночі. Ймовірно, плутанина виникла тому, що автор не скорегував інформації, почерпнутої з польської літератури, з особистими спостереженнями та розповідями місцевих жителів. Судячи з етнографічних даних, а також письмових джерел (праць Віктора Гульдмана та Юхима Сіцінського), Афанасьєв-Чужбинський насправді побував на горі Горошковій, а північна гора - це Ганнусенька (або Ганусисько): «В іншій горі, в якій, за переказами, був монастир, провідник показував, де стояла церква з чудотворною іконою, при цьому відвів за вухо єврейчика, який поліз оглядати грубі хрести, висічені в скелі, «щоб бісова невіра не поганила святощів».

1883 року Володимир Антонович під час своєї знаменитої експедиції лівобережжям Дністра провів археологічні розкопки біля Студениці. Професор дослідив чотири кургани, а також «п’ять скельних печер, що складаються з камер і переходів» на вершині Білої гори. Він склав їх план, а на схилах гори і в печерах зібрав чимало оброблених кременів. Дослідник припускав, що це житло людини кам’яного віку. Істинне призначення і походження цих порожнин встановив у XX столітті Сергій Бібиков, який довів, що це штольні для видобутку кремінної сировини енеолітичного часу.

Юхим Сіцінський, описуючи залишки печерних монастирів уздовж Дністра, згадав і Студеницю. За народним переказом, тут, на горі Горошко (або Горошковій горі), існував колись православний монастир. На цій горі збереглося чудодійне джерело, під горою - місцевість «Каліче», де, за переказами, була монастирська богадільня. Сіцінський також писав, що письмових згадок про існування монастиря в Студениці немає жодних і немає можливості встановити, коли він діяв, але, принаймні, у XVIII столітті його вже не було. На горі, де стояв монастир, за переказами, було джерело, яке вважалося цілющим. До цінних реліквій цього монастиря зараховували ікону Божої Матері з Предвічним Немовлям, яка за часів Сіцінського перебувала в Свято-Михайлівській церкві Студениці. На честь ікони був щорічний великий збіг народу 24 липня (7 липня - за новим стилем).

Гульдман, багато в чому дублюючи Сіцінського, дав відомості про залишки печерного монастиря на горі Горошкова (Гороховій): «Місцеві жителі стверджують, що донедавна в тій самій «Горошковій» горі знаходиться печера настільки містка, що хлопчики, випасаючи овець на цій горі, часто заганяли в неї, під час полуденної спеки, до двохсот овець. За розповідями очевидців, печера ця була всередині пофарбована. Тепер вона повністю зруйнована».

Першу спробу відшукати залишки печерного монастиря зроблено в другій половині 1990-х років. На правому березі гирла річки Студениці, на захід від затопленого села, на плато вершини каньйону (Горошкова гора) збереглася криниця зі слідами кам’яної кладки. У 10-15 метрах нижче по схилу виявлено печеру, засипану наносами зі схилу. Її сучасний стан свідчить, скоріше, про карстове походження. Втім відсутність слідів штучної обробки можна пояснити вивітрюванням стін і стелі приміщення. Про зруйновану печеру зі слідами забарвлення згадував Гульдман. Можливо, було виявлено її залишки.

Перше приміщення2004 року на горі Білій Богдан Рідуш знайшов залишки двох приміщень із хрестами і барельєфами, висіченими на стінах. Про це він зробив доповідь (на жаль, її не опубліковано) на Міжнародній конференції, що відбулася 22-24 листопада 2005 року у Львівському університеті. Пізніше опубліковано геологічний опис цієї печери. Додаткові роботи для вивчення знайдених приміщень виконала цього року станція юних туристів Кам’янця-Подільського під керівництвом Дмитра Тимчука й Павла Нечитайла, за участю туристичної фірми «Волоцюга».

Так звана Біла гора - це ділянка Дністровського каньйону, витягнута із заходу на схід. Її південний схил, звернений до Дністра, помірно пологий, покритий трав’янистою рослинністю і рідкісними чагарниками. На цьому схилі трапляються виходи на поверхню корінних вапнякових порід із включенням кременю і роговика. У цих породах спостерігаються різні форми карсту: навіси, гроти, тріщини.

Східна стінка першого з виявлених 2004 року приміщення має напівкруглі обриси. На західній стінці, на стелі біля пазів і в східній частині приміщення збереглися наскальні зображення. Велика їх частина - це хрести.

Особливий інтерес викликає зображення двозубця з відігнутими назовні кінцями. Іконографія двозубця схожа з тамгоподібними знаками хозар і протоболгар.

Крім хрестів, збереглися сліди двох рельєфних зображень, які можна інтерпретувати як лик святого і Богоматір із Немовлям. Поверхня «личини» поцяткована зображеннями хрестів і лунок.

Заокруглена частина східної стіни приміщення може бути інтерпретована як апсида печерного храму. Наявність цього архітектурного елемента, а також велике скупчення зображень культового характеру у східній частині навісу дає підставу трактувати це приміщення як церкву. Південна частина майданчика обрушена, тож апсида збереглася тільки наполовину. Ймовірно, спочатку приміщення храму було більшим, а пази в стелі належать до останнього етапу його використання.

На відстані 3 метрів на схід маємо вхід у друге приміщення. Це карстова печера зі слідами штучної обробки. На стінах вхідного коридору є наскальні зображення: сітка, кілька напівстертих хрестів і антропоморфний петрогліф. Всередині печери, на стінах і стелі зображень немає, очевидно, через фактуру скельної породи, яка містить чимало кременю. Це приміщення могло використовуватися як житло.

Обидва приміщення можна інтерпретувати як залишки невеликого скиту. Зображення, виявлені на стінах і стелі, загалом однорідні. Але не виключено, що барельєфи і малюнки хрестів на непідготовленій скельній поверхні належать до давнішого періоду використання скельної церкви. До останнього етапу існування першого приміщення потрібно віднести зображення на підготовлених поверхнях і на «личині».

Наявність лункових просвердлин у декорі хрестів та інших малюнків дозволяє поставити пам’ятку в один ряд із християнськими печерними комплексами у селах Нагоряни і Оксанівка, де таких зображень знайдено чимало. Хоча коло аналогій для цих зображень досить широке (Крим, Болгарія, Румунія), враховуючи територіальну близькість, найлогічніше пов’язувати генезис наскальних малюнків у Студениці саме з Оксанівкою та Нагорянами. Для цих комплексів останній період існування припадає на XVII століття. Цю дату, як верхню хронологічну межу, можна поширити і на культові печерні об’єкти на горах Білій і Горошковій, враховуючи характер зображень і відомості істориків ХІХ століття про те, що ікона монастиря, що тут був, після його зникнення зберігалася в Успенській церкві, яка існувала у ХVІІI столітті.

Неподалік, нижче за течією від Студениці, розташувалися знамениті печери Бакотського монастиря, скельно-печерний християнський комплекс у селі Комаров, а вище - печерний монастир у селі Субіч. Традиція печерного самітництва в цій місцевості була досить сильною, а її нижня відома межа датується кінцем ХІ - початком ХІІ століть. Таким чином, найімовірніший часовий діапазон скиту на горі Білій лежить між ХІІ і ХVІІ століттями.

Ще одна важлива деталь. У роботі, присвяченій Бакотському скельному монастирю, Володимир Антонович опублікував промальовування давньоруського напису, на якому побудовано загальновизнане датування пам’ятки. Нижче від напису «Благослови Христос Григорія ігумена, що дав силу Святому Михайлу» (кінець XII - початок ХІІІ століть) намальовано рівносторонній хрест, утворений з трикутників, які сходяться вершинами до середини. Такий тип хрестів досить часто трапляється в скельній церкві.

Павло НЕЧИТАЙЛО, Богдан РІДУШ,
кандидати історичних наук,
Дмитро ТИМЧУК, тренер станції юних туристів.


Повернення до списку