Логін:
Пароль:
Реєстрація
Забули свій пароль?
Увійти як користувач:
Увійти як користувач
Ви можете увійти на сайт, якщо ви зареєстровані на одному з цих сервісів:



НЕДІЛЯ, 19 ЛИСТОПАДА 2017 р.
ПРИВАТНА ГАЗЕТА ЗАСНОВАНА 26 ГРУДНЯ 1992 р.

24.01.2014

ТАЄМНИЦЯ ПАКЕТА №7248

Тарас ШевченкоСеред документів, з якими восени 1846 р. Тарас Шевченко їхав до Кам’янця-Подільського, був і пакет №7248. Він містив коротенький лист київського генерал-губернатора Дмитра Бібікова до подільського цивільного губернатора.
Зміст листа не є секретом для дослідників. Збереглася підшита в справу його копія. Отже, Дмитро Гаврилович писав начальникові губернії:

«Співробітникові заснованої при мені Тимчасової комісії для розгляду давніх актів, вільному художникові Шевченку доручено мною зібрати в керованій вами губернії різні відомості про народні перекази, розповіді, про кургани, чудові пам’ятки старовини тощо.
Повідомляючи про се вашому превосходительству, маю честь уклінно просити попіклуватися про розпорядження ваше, щоби панові Шевченку, при виконанні сього доручення, надавалося належне законне сприяння».
Аналогічний лист у пакеті №7249 Тарас Григорович віз для начальника Волинської губернії, куди мав завітати пізніше. Ще два пакети (№7250 і №7251) з листами Бібікова Шевченко мав передати подільському та волинському архієпископам. Збереглася розписка вільного художника Шевченка від 21 вересня 1846 р. (дати тут і далі подаємо за тодішнім старим стилем) про отримання ним названих чотирьох пакетів, інших необхідних документів, а також 150 рублів сріблом. Усі згадані вище документи нині зберігаються в Національному музеї Тараса Шевченка в Києві.
Цікава деталь: в обох листах Бібікова начальникам губерній їх ніде не названо по імені. Звісно, прізвище тодішнього очільника Подільської губернії не є секретом. Ним від 3 травня 1842 р. був генерал-майор Афанасій Радищев. Саме про нього поведемо подальшу розповідь.
Афанасій Олександрович був непересічною людиною. Звернемося до монографії історика Петра Зайончковського «Урядовий апарат самодержавної Росії в XIX ст.», виданої 1978 р. в Москві. Петро Андрійович писав, що в розглядуваний ним період у губерніях процвітало масове казнокрадство та хабарництво чиновного апарату, і зазначив: «Першою особою зазвичай, за рідкісними винятками, тут виступав губернатор. Хабарництво стало звичайним явищем. Хабар, наприклад, із відкупників питних зборів не розглядався як недозволене явище, а вважався природною річчю». Зайончковський навів поодинокий приклад губернатора, який зовсім не брав хабарів. Ним виявився Афанасій Радищев.
Ось, для прикладу, що в липні 1846 р. повідомляв у III відділення штаб-офіцер корпусу жандармів по Подільській губернії: «Генерал-майор Радищев діяльний і суворої безкорисливості: це загальний відгук і це точно насправді». Інший приклад стосується пізнішого часу, коли Афанасій Олександрович був губернатором у Ковно (нині Каунас), і базується на розповіді генерал-ад’ютанта Іллі Фролова. Коли Микола I зібрав відомості, хто з губернаторів не бере хабарів навіть із відкупників, то таких на всю Російську імперію виявилося тільки двоє: київський губернатор Іван Фундуклей і ковенський Афанасій Радищев. На це імператор зауважив: «Що не бере хабарів Фундуклей - це зрозуміло, тому що він дуже багатий, ну а якщо не бере їх Радищев, значить, він надто вже чесний».
В одиночку протистояти засиллю хабарництва в державі було надзвичайно важко. Звернемося ще до одного фрагмента з монографії Петра Зайончковського:
Афанасій Радищев«Цілковите свавілля панувало в період 15-річного керування Правобережною Україною генерал-губернатора Дмитра Бібікова. Досить сказати, що найближча йому людина - чиновник особливих доручень, а згодом правитель канцелярії Микола Писарєв брав колосальні хабарі - до 10 тисяч рублів, обкладаючи щорічною даниною губернаторів. Ті ж, хто намагався не підкоритися, не затверджувалися ним на посаді. Так, протягом кількох років не затверджувався на посаді начальник Подільської губернії генерал-майор Афанасій Радищев, що відмовився платити данину Писарєву… Штаб-офіцер корпусу жандармів по Подільській губернії в донесенні в III відділення за 1846 рік писав: «Кажуть, генерал-майор Радищев не в милості у генерал-губернатора».
Тепер зрозуміло, чому в пакеті, який віз у Кам’янець Шевченко, Бібіков не вказав імені подільського губернатора. Очевидно, в такий спосіб він ще раз продемонстрував зневагу до нього.
Ось такій унікальній людині мав вручити пакет у Кам’янці-Подільському Тарас Григорович. А якщо додати сюди, що Афанасій Радищев був наймолодшим сином автора знаменитої «Подорожі з Петербурга в Москву» Олександра Радищева, то інтерес до розмови великого українського поета із сином радикального російського письменника тільки зросте. На жаль, ні Тарас Григорович, ні Афанасій Олександрович не зоставили спогадів про цю кам’янецьку зустріч.
Не надто щедрі й письменники, які пробували художньо осмислити перебування Шевченка в місті над Смотричем. Звернемося до повісті Миколи Магери «Кам’янецькими стежками», виданої 1989 р. В розповіді про перший день перебування поета в місті (27 вересня 1846 р.) читаємо:
«Шевченко вийшов на вулицю із канцелярії подільського губернатора Радищева і полегшено зітхнув. Офіційні формальності закінчено: бібіківський пакет за №7248 вручено самому віце-губернатору, а годину тому такий же пакет за №7250 залишив у канцелярії подільського архієпископа Арсенія. Зробилося смішно, коли пригадав, як товстопузий чиновник насилу витягнув своє дебеле тіло з масивного м’якого крісла, щоб привітати гостя від самого київського воєнного, подільського і волинського генерал-губернатора Дмитра Гавриловича Бібікова. Знав би той, що приймає у себе недавнього кріпака поміщика Енгельгарда, то, мабуть, й не запросив би до вистеленого дорогим перським килимом кабінету. А ще коли б дізнався про його останні віршовані твори, то не бачити б не лише Кам’янця-Подільського, а й світа Божого».
Як бачимо, Микола Никанорович припускає, що Шевченко зустрівся не з Радищевим, а вручив пакет віце-губернаторові. Ним тоді, до речі, був Володимир Пилипович Пфелер (він дочекається свого зоряного часу й у 1856-1860 рр. буде подільським губернатором, у жовтні 1859 р. прийматиме в Кам’янці-Подільському російського імператора Олександра II).
А тепер звернемося до роману Євдокії Антонюк «На рубежах прикордоння, або Меридіан Чорнокозинці», що побачив світ наприкінці 2013 р. В главі «Художник Шевченко» Євдокія Іванівна повідала про Тараса Григоровича таке:
«Добре враження справили на нього по прибуттю в Кам’янець приязна увага в спілкуванні та велике бажання допомогти йому цивільного губернатора Радищева. Він майже наполягав на обов’язковому для Шевченка відвіданні Хотинської фортеці в Бессарабії, відновлюваної твердині в Жванці, також призначив день знайомства з в’язницею-фортецею в Кам’янці».
То хто має рацію: Микола Магера, який вважає, що Шевченко передав пакет віце-губернаторові, чи Євдокія Антонюк, яка навіть окреслила можливе коло питань, які порушувалися при спілкуванні Шевченка з губернатором?
Станіслав Федоренко, який свого часу був директором Державного архіву Хмельницької області, 1999 р. опублікував статтю «Тарас Шевченко у Кам’янці-Подільському (вересень - жовтень 1846 р.)», в якій спробував день за днем простежити перебування поета в місті над Смотричем. Станіслав Михайлович припускав, що 30 вересня Шевченко відвідав губернатора Радищева. Той порадив гостеві ознайомитися з «Атласом Подільської губернії» (його 1842 р. уклав генерал-майор Карл Фліге - попередник Радищева на посаді подільського губернатора), відвідати Жванець на Дністрі, де розпочалися роботи з відновлення фортеці. Генерал порадив також оглянути Хотинську фортецю. Побувати у Кам’янець-Подільській в’язниці-фортеці губернатор дозволив Шевченку 3 жовтня. На жаль, жодних джерел, які би обгрунтували ці викладки, Станіслав Михайлович не навів. Як бачимо, Євдокія Антонюк у романі напряму скористувалася припущеннями Станіслава Федоренка.
Федоренко припускає, що поет ще раз зустрівся з губернатором: «7 жовтня Шевченко готувався до від’їзду. Наніс візити архієпископу Арсенію, генералу Радищеву, подякував за сприяння у виконанні завдань археографічної комісії. Того ж дня подільський губернатор відправив генерал-губернатору Бібікову лист, в якому повідомлялося про те, що він зробив усе для виконання Шевченком завдань археографічної комісії». Останнє твердження - про лист Радищева Бібікову від 7 жовтня 1846 р. - має підтвердження в статті архівіста Ореста Левицького «Археологічні екскурсії Тараса Шевченка в 1845-1846 рр.», опублікованій 1894 р. в журналі «Киевская старина». Очевидно, Орест Іванович мав можливість ознайомитися з листом Радищева Бібікову. На жаль, цього листа не подано у виданому 1982 р. збірнику «Тарас Шевченко: Документи та матеріали до біографії. 1814-1861» (напевно, лист до наших днів не вдалося зберегти).
Будинок губернатораТо кому ж передав пакет №7248 Шевченко - губернаторові чи віце-губернаторові? Цілком очевидно, що останньому він передав би пакет, адресований безпосередньо губернаторові, якби начальника губернії не було на місці, а віце-губернатор виконував би його обов’язки. Документи дозволяють прослідкувати всі випадки, коли губернатор передавав керування губернією віце-губернаторові. 1846 р. таке траплялося тричі. Вперше, у зв’язку з хворобою, Радищев передав керування губернією Володимирові Пфелеру 9 березня. Але вже через два тижні, 22 березня, «отримавши полегшення від хвороби», Афанасій Олександрович повернувся до виконання своїх обов’язків.
Удруге Радищев відійшов від безпосереднього керування губернією на довший час - майже на два місяці: 27 червня він відбув на ревізію дорученої йому губернії і повернувся до Кам’янця-Подільського для безпосередньої роботи з паперами та відвідувачами тільки 24 серпня.
Нарешті, втретє Радищев передав керування губернією Пфелеру 16 жовтня, коли, з дозволу начальства, відбув у 28-денну відпустку. Щоправда, після неї Афанасій Олександрович так і не приступив до роботи: 14 листопада Радищева, згідно з його проханням, звільнили з посади. Того ж дня військовим губернатором міста Кам’янця-Подільського та подільським цивільним губернатором призначили генерал-майора Василя Сотникова.
Отже, в дні перебування Шевченка в Кам’янці-Подільському Радищев був на місці, тож пакет №7248 Тарас Григорович, цілком очевидно, вручив саме йому.
Як приймав відвідувачів губернатор Афанасій Радищев, яскраво змалював у спогадах польський політичний діяч Руфін Пйотровський, який наприкінці березня 1843 р. під іменем француза Катаро приїхав до Кам’янця з еміграції, щоб продовжити конспіративну патріотичну діяльність серед поляків:
«Тоді губернатором Кам’янця-Подільського був генерал Радищев. У призначений губернатором прийомний день я прийшов у його будинок. Мене ввели до зали, де вже було достатньо всякого народу. Чекаючи губернатора, всі стояли в шанобливих позах, але я сів спокійно на крісло, що стояло поблизу. Багато хто подивився на мене з подивом. Незабаром, у мундирі та при шпазі, увійшов молодий чиновник і, не кажучи ні слова, підійшов до мене, взяв мене за руку, примусив піднятися і поставив мене на місце; потім розставив усіх інших в півколо та попросту брав усякого за плечі, рівняв нас і виправляв тих, хто не так тримався. Де що-небудь подібне можна бачити, крім Росії? Через кілька хвилин увійшов губернатор; він злегка кивнув усім нам головою та мовчки обійшов нас, відбираючи прохання; він узяв і моє прохання, прочитав його, не сказав мені жодного слова і вийшов геть. Через два дні я отримав документ для вільного проживання в Подільській губернії терміном на один рік».
Незважаючи на обережність, Руфіну Пйотровському не вдалося уникнути арешту - і сам Радищев брав участь у його допитах (Афанасій Олександрович свого часу служив у жандармерії, був поліцмейстером Санкт-Петербурга).
Боротьбу Радищева з хабарництвом у Подільській губернії та обставини його звільнення коротко висвітлив кандидат історичних наук Анатолій Скрипник у монографії про державні установи Подільської губернії в 1793-1914 рр.:
«Афанасій Радищев, відомий непримиренним ставленням до хабарництва, спробував боротися з цим явищем у Подільській губернії, намагаючись завершити те, чого не встиг зробити його попередник - Карл Фліге. Використовуючи радикальні методи, він за короткий час звільнив зі служби чиновників, які явно не відповідали своїм посадам, тим самим викликавши хвилю прихованого незадоволення та спротиву, що вилилося в доноси до вищих інстанцій. Протистояння набуло рис глибокої кризи в управлінні губернією. З Афанасієм Радищевим трапився серцевий напад, який став потенційною причиною звільнення. У своїй записці міністру внутрішніх справ Дмитро Бібіков просив звернутися до царя: «При теперішній ситуації у прикордонній Подільській губернії потрібно мати енергійного губернатора», але Микола І відмовив. У наступному рапорті 23 квітня 1846 р. генерал-губернатор попереджає про ймовірні наслідки: «Управління губернією в поганому стані, хворий губернатор став інертним і повільним, я змушений постійно тримати в Кам’янці двох своїх чиновників. Серед чиновництва не можу відновити повагу до начальника губернії». Наполегливість Бібікова зробила свою справу, Радищева звільнили з посади за станом здоров’я».
Згодом Афанасій Радищев був начальником ще двох губерній: 9 місяців, від червня 1847 до березня 1848 р., - Вітебської, а далі три роки, від березня 1848 до квітня 1851 р., очолював Ковенську губернію. Прожив він 85 років і помер 1881 р. в своєму маєтку в Саратовській губернії. А в жовтні 1846 р., коли до Кам’янця прибув 32-річний Тарас Шевченко, Афанасієві Олександровичу було 50 років. Піввіковий ювілей він відзначив 3 вересня - за місяць до візиту поета.

Автор:  Олег БУДЗЕЙ

Повернення до списку