Логін:
Пароль:
Реєстрація
Забули свій пароль?
Увійти як користувач:
Увійти як користувач
Ви можете увійти на сайт, якщо ви зареєстровані на одному з цих сервісів:



НЕДІЛЯ, 19 ЛИСТОПАДА 2017 р.
ПРИВАТНА ГАЗЕТА ЗАСНОВАНА 26 ГРУДНЯ 1992 р.

14.03.2014

ПРО ЩО РОЗПОВІЛИ РУЇНИ «ВЕРВОЛЬФУ»

Анатолій БЕРНАДІННапередодні 70-річчя визволення Поділля від німецько-фашистських загарбників ми друкуємо статтю кам’янчанина, підполковника медичної служби у відставці Анатолія БЕРНАДІНА.
Анатолій Олександрович, починаючи з 2004 року, на запрошення друзів, з якими проходив службу в складі Групи радянських військ у Німеччині, відвідував Вінницю. Разом з провідним терапевтом головного госпіталю Військово-повітряних сил України полковником Анатолієм Коберніченком він неодноразово виїжджав до колишньої польової ставки Гітлера «Вервольф». Спілкувався з офіцерами Вінницького обласного військкомату, ветеранами та дослідниками.
У статті використано розсекречені архівні матеріали Управління Служби безпеки України у Вінницькій області та генерала Івана Загороднього, який 6 років очолював це відомство й 2002 р. видав у Вінниці книжку «Руїни «Вервольфу» свідчать».
На Подільській землі є, на жаль, один сумно відомий об’єкт, до якого, здавалося б, давно повинні зарости густим бур’яном стежки-дороги. Це руїни колишньої філії головної польової ставки Гітлера «Вервольф» в 12 км від Вінниці, між селами Стрижавка і Коло-Михайлівка. Проте інтерес до цієї споруди, до історії її будівництва, діяльності та перебування в ставці Гітлера виявився дуже великим. Адже, крім Гітлера, у ставці побували практично всі його партійні соратники, керівники апарату Третього рейху. Це, зокрема, особистий секретар фюрера Борман, рейхсфюрер СС Гіммлер, рейхсмаршал Герінг, міністри Геббельс, Розенберг, фон Ріббентроп, Ламмерс, посли і глави багатьох держав. Тут діяв генеральний штаб вермахту (збройних сил Німеччини) і його сухопутних військ на чолі з фельдмаршалом Кейтелем, генерал-полковниками Гальдером і Йодлем. До «Вервольфу» приїжджали доповідати Гітлеру про стан справ на фронтах командувачі армійських угруповань фон Клюге, фон Кохлер, Ліст, Паулюс, Манштейн, Ромель, Гудеріан, а також лицарі плаща і кинджала Канаріс, Гелен, Шелленберг… Тут вони вирішували долю не лише народів СРСР і Німеччини, але й усього світу.
Починаючи з Франції і закінчуючи Росією, для фюрера та найвищого командування вермахту було збудовано 16 підземних ставок різних розмірів, а 4 до закінчення війни були в стадії планування і будівництва. Гітлер відвідав лише 6 ставок. Планування та спорудження всіх ставок вели підрозділи німецької військово-будівельної організації «Тодт» під керівництвом Зігфріда Шмельхера, Лео Мюлера та урядового радника, архітектора Классена.
Кейтель, Гітлер, Гальдер (зліва направо), Шмудт на території «Вервольфу», липень 1942 р.У серпні 1941 р. для фюрера стало очевидним, що план «бліцкригу» провалено і війна затягується. Виникла потреба бути ближче до театру бойових дій і мати філію головної польової ставки в Україні. На початку вересня компетентна комісія на чолі з головним ад’ютантом вермахту генерал-майором Шмундтом остаточно визначилася з будівництвом майбутньої філії польової ставки фюрера в лісовому масиві на північ від Вінниці. Назву майбутній ставці Гітлер придумав сам. «Вольф» у перекладі з німецької - вовк. Це був партійний псевдонім фюрера. «Вервольф» означає «вовк-перевертень».
Вінницьку філію головної ставки Гітлера споруджували в два етапи: з жовтня 1941 до вересня 1942 р., а далі - з грудня 1942 до липня 1943 р. Одночасно
неподалік споруджувалися командні пункти для Гіммлера і Герінга. Для розміщення штабу Люфтваффе, очолюваного Герінгом, вибрали ділянку лісу біля села Черепашинці - в 30 км на північ від Вінниці. Ставку Гіммлера «Хочевальд» будували з 10 жовтня 1941 р. до 1 липня 1942 р. на виїзді з Житомира. Вона призначалася не лише для рейхсфюрера СС, а й була українською резиденцією рейхсміністра доктора Ламмерса та міністра закордонних справ Ріббентропа.
На визначеній для «Верфольфу» території під будівництво відвели 4 кв.км лісового масиву. Передусім завезли понад 100 тис. кубометрів морської гальки із чорноморських пляжів Одеси. Її додавали в бетон, бо галька, звільнена морською водою від радіації, мала ввібрати в себе шкідливе радіаційне випромінювання місцевих гранітів. Будівельні конструкції постачали німецькі підприємства. За розпорядженням Гітлера, на будівництві застосовували лише сиру деревину, оскільки, на його думку, вона краще впливала на здоров’я людини. В ході будівництва розкішний сосновий ліс суттєво розрідили, тому відразу вжили заходів для маскування об’єкта. Для цього завезли новий дерен і покрили ним 12000 кв.м, висадили 800 дерев і 1000 кущів. По території ставки пролягло 6 км асфальтової дороги та 2 км пішохідних доріжок. Крім того, до «Вервольфу» підвели залізничну колію і збудували смугу для зльоту і посадки літаків.
У підсумковому документі про обстеження колишньої ставки оперативна група НКДБ СРСР відзначила, що на будівництві об’єкта працювали 10 тисяч радянських військовополонених, за іншими даними - 12 тисяч. Від голоду, хвороб і фізичного виснаження померли близько 2 тисяч військовополонених, трупи яких закопували у силосних ямах с.Коло-Михайлівка. Після закінчення будівництва першої черги ставки у квітні 1942 р. німці вивезли військовополонених і всіх розстріляли. До речі, цю інформацію ще тоді підтвердив легендарний радянський розвідник Микола Кузнєцов, який діяв під виглядом німецького офіцера Пауля Зіберта в лігві фашистів м.Рівне - столиці окупованої України. Там він постійно отримував від вищих офіцерів вермахту цінну інформацію, яка негайно передавалася в Москву.
Гітлер із представниками командування вермахту біля басейну «Вервольфу»,  липень 1942 р.Безпосередньо охороною «Вервольфу» керував групенфюрер СС генерал-лейтенант поліції, начальник особистої охорони фюрера Раттенхубер, а за організацію служби відповідав унтерштурмфюрер СС Даннер і військовий комендант підполковник Штруве. Крім того, питання безпеки ставки та регіону тримав під особистим контролем Гіммлер. Для дезінформації населення активно розповсюджувалася легенда, що під Вінницею споруджується «Айхенхайн» - будинок відпочинку для німецьких солдатів і офіцерів. Бетонні бункери гітлерівці називали між собою холодильниками. У спогадах про умови перебування в ставці влітку 1942 р. особиста секретарка фюрера Траудль Юнге писала: «Завжди одне й те ж: усюди, в кожній квартирі ліжка вологі, надзвичайно сиро й холодно, є потенційна загроза захворіти на ревматизм. Удень, як правило, нестерпна спека у 45-50 градусів, а вночі жахливий холод».
На Калинівський аеродром поспішно перекинули ескадрилью німецьких винищувачів, а навколо ставки розмістили 8 батарей зенітної артилерії. Сюди ж у повній бойовій готовності прибули 4-та рота важкої бронетехніки і 5-та танкова рота з охоронцями. В повітряній зоні над ставкою не дозволялось літати без спеціального дозволу навіть німецьким літакам.
Поки тривало будівництво ставки, у Вінниці й навколишніх районах проводилась «зачистка» території і ретельна фільтрація населення, здійснювалися єврейські облави. Починаючи з вересня 1941 р., у Вінниці схопили й розстріляли в П’ятничанському лісі близько 10 тис. чоловік. Чергова облава 16 квітня 1942 р. закінчилася кривавою бойнею, в якій закатовано 15 тисяч подолян. Аналогічні розстріли здійснювалися в Хмільницькому, Літинському та інших районах області. В січні 1942 р. шеф будівельної групи, кримінальний радник Шмідт виявив, що у с.Стрижавка проживають 227 євреїв. 10 січня цього ж року всі вони були розстріляні. Трагічна доля спіткала дві тисячі психічнохворих, яких не встигли евакуювати. Згідно з програмою Гітлера «Евтаназія», нещасних отруювали, морили голодом, врешті вбивали.
Фашистам здалися підозрілими і небезпечними для нормального функціонування ставки цілі села. Невдовзі їх повністю відселили. Така доля спіткала села Майдан-Бобрик і Брусленів. Тих, хто пробував чинити опір, розстрілювали на місці. Для підвищення безпеки «вовчого лігва» у Вінниці та навколишніх селах діяли близько десятка шкіл німецьких спецорганів. Повсюди розгорнулася активна робота для створення розгалуженої агентурної мережі, зокрема з місцевих жителів. Відомо, наприклад, про вербування колишнього місцевого чиновника Ткаченка, який згодом «вивів» гестапівців на низку підпільних груп, невдовзі знищених. Самого зрадника після війни також наздогнала справедлива кара - його засудили до розстрілу.
Радіотелефонна станція «Вервольфу», липень 1942 р.Після закінчення першого етапу будівництва ставки сюди 20 червня 1942 р. для охорони додатково прибули у великій кількості спеціальні підрозділи, зокрема з елітної військової частини «Велика Німеччина». Система безпеки ставки вражала навіть німецьких генералів. Ось які враження залишив про вінницьку ставку Гітлера Манштейн:
«Вінниця - курортне місто, розташоване на мальовничих берегах Південного Бугу. Тут діяла ставка Гітлера «Вервольф», на будівництво якої витрачено багато коштів. Вона мала власне водозабезпечення і силову установку. Службові та житлові приміщення були в дерев’яних будинках, обладнані й мебльовані просто, але зі смаком. Нас вразила система виритих у землі й добре замаскованих бліндажів для вартових, яка охоплювала всю територію навколо лісового масиву».
Щоб керувати німецьким наступом на Кавказі та операцією «Блау» під Сталінградом, Гітлер вирішив у середині липня 1942 р. переїхати до вінницької філії своєї головної польової ставки. З документальною точністю відомо, що фюрер перебував у «Вервольфі» тричі. Уперше - з 16 липня до 1 листопада 1942 р. - 100 днів (перебування перервала поїздка до Берліна з 24 вересня до 4 жовтня); вдруге - з 17 лютого до 10 березня 1943 р. - 18 днів); втретє - з 27 серпня до 15 вересня 1943 р. - 20 днів. Як свідчать біографи Гітлера, в жодній іншій зі своїх численних ставок він не провів так багато часу.
16 липня 1942 р., о 8.15, фюрер вилетів з аеродрому Вільгельмсдорфу («Вольфшанце») на своєму знаменитому чотиридвигунному літаку «Кондор-260». Як завжди, його супроводжували 15 винищувачів «Ю-52» і «МЕ-11», пілотованих найкращими німецькими асами. До речі, літаки цієї марки були тільки в авіазагоні Гітлера і кур’єрського зв’язку. Літак «Кондор-260» розвивав крейсерську швидкість близько 340 км на годину і міг бути в повітрі без дозаправки близько 4 годин. Це була справжня літаюча фортеця, оснащена двома автоматичними гарматами, спеціальним пристроєм катапультування сидіння для фюрера. Навіть якщо фюрер відправлявся в дорогу літаком, відразу ж вирушав до нового місця призначення і його персональний спецпотяг, а також поїзд Герінга та бронепоїзд Гіммлера. Охорону спецпотяга забезпечували скорострільні зенітки, встановлені на платформах. Автомобільні поїздки Гітлер здійснював на «Мерседесі» з потужністю двигуна 150 кінських сил або всюдиході марки «Штеєр». Салони обох машин були обладнані потаємними нішами, звідки швидко можна добути автомат чи пістолет для самооборони. Автомобілі були повністю броньовані. Броня витримувала обстріл з кулемета, а скло залишалося неушкодженим навіть після семи пострілів з гвинтівки в одне місце. Після вибуху гранати на броні залишалися лише легкі подряпини. Автомобілі були обладнані такими потужними фарами, що повністю засліплювали зустрічний транспорт.
Гітлер разом з генералами і офіцерами оглядає одну із вогневих позицій "Вервольфу" липень 1942 р.Одразу ж після приїзду в ставку, а саме 21 липня 1942 р., Гітлер без найменшої боязні за своє життя прогулювався на моторному човні Південним Бугом. Його заступник по партії та особистий секретар Борман в останні дні липня 1942 р. зробив кілька поїздок у села Вінниччини. Щодня на доповідь до Гітлера «каталися» автомобілями зі своїх ставок під Калинівкою та Житомиром Герінг і Гіммлер. Герінга часто бачили на вулицях Вінниці, він також відвідував спектаклі у місцевому муздрамтеатрі.
З першого ж дня прибуття Гітлера в ставку для постійного кур’єрського і службового сполучення з Берліном було налагоджено транспортний зв’язок. Щоденно, рівно о 19.51, із берлінського залізничного вокзалу «Шарлоттенбург» відправлявся потяг, який долав шлях через Варшаву, Брест, Ковель, Рівне і Бердичів і наступного дня прибував до Вінниці. У зворотному напрямку, також щоденно, о 22.38, потяг відходив з Вінниці і наступного дня прибував на Сілезький вокзал Берліна. Крім того, щодня, о 14 годині, з Берліна вилітав спеціальний літак, який приземлявся у ставці о 18 годині. Цим же курсом, але вже в зворотному напрямі щоденно вилітав інший літак.
За кілька днів після приїзду до «Вервольфу» Гітлер відчув себе геть розбитим. У нього піднялася температура до 40 градусів, яка майже не падала під дією медикаментів. Почалися ускладнення, страждала нервова система. Мучив головний біль, піднявся тиск. Стан його характеризувався, як критичний. Гітлер помітив, що під час ходьби втрачає рівновагу. Він почував себе настільки погано, що попросив приїхати свою співмешканку Єву Браун. На початку серпня йому стало краще. Взагалі про стан здоров’я Гітлера досить точно висловився його вірний слуга Гудеріан: «Хай лікарі займуться цією справою. Німецький народ повинен знати, що чоловік, якому він так довіряв, як жоден народ ніколи не довіряв своєму вождю, був хворою людиною». Впродовж 1930-х рр. Гітлера активно лікували від різних захворювань очей, шлунка, печінки, серця, він почав скаржитися на розлади пам’яті, все більше прогресувала хвороба Паркінсона. За тиждень фюрер вживав щонайменше 120-150 всіляких пігулок, приймав десятки ін’єкцій. Психолог Фромм, який довгий час проживав у Німеччині та спостерігав за поведінкою фюрера, стверджував, що Гітлер «страждав вірусом руйнування і у його діях помірно виражена мозаїчна психопатія».
Спав він мало. Прокидався досить пізно - о 9 чи 10 годині, голився, з’їдав легкий сніданок і брався до державних справ. У резиденції разом із шефом перебувала вся верхівка військового і цивільного управління. Заслухавши інформацію, Гітлер відразу ж давав розпорядження, як вирішувати ту чи іншу проблему. О 16 годині він обідав і, якщо до ставки приїхали гості, то за столом виявляв надзвичайну гостинність і увагу до них. В меню включалися тільки вегетаріанські страви. Всі продукти харчування, медикаменти, пошта, адресовані фюреру, піддавалися дуже ретельному контролю. Мінеральна вода розливалася тільки в присутності працівників особистої охорони фюрера. Гітлер на ганку свого будинку з генералами вермахту. «Вервольф», серпень 1942 р.Городину, яка складала основу його харчування, особисто відбирав начальник їдальні на городньому господарстві під Вінницею. Медикаменти замовлялися і перевірялися особистим лікарем фюрера професором Мореллем.
Після обіду Гітлер знову багато працював і першу невелику перерву робив аж близько першої години ночі - на легку вечерю. Під час трапези він любив пофілософствувати. Часом ці розмови переходили в довгі монологи, які учасники вечері мали терпіти аж до ранку. Ось як згадує про такі ночі представник вищого командування вермахту Гудеріан: «Гітлер годинами просиджував зі своїми ад’ютантами і секретарями, обговорюючи й таким чином розголошуючи свої плани. Крім особистих стенографісток і присяжних стенографів Рейхстагу, геніальні промови фюрера постійно фіксувалися уповноваженими військовими істориками Гітлера (щонайменше один з них працював на радянську розвідку. - А.Б.)».
Військовий міністр Шпеєр вказав на таке: «Відразу по приїзді до «Вервольфу» в нього надзвичайно загострилися стосунки з генералітетом вермахту. Він не погоджувався із жодним запропонованим йому командуванням військовим планом».
З цього приводу доктор Геббельс занотував у щоденнику: «Прилетів до Вінниці. Був прийнятий фюрером і щасливий, що провів з ним цілий день. У деталях розповів йому про бомбардування Берліна. Він слухав мене уважно і при цьому дуже лаяв Герінга. Не дуже схвально висловлювався й на адресу інших генералів. Сказав, що не вірить жодному з них, і через це змушений сам командувати армією».
Результатом таких напружених стосунків стало те, що за період війни із 17 фельдмаршалів 10 змістили з посад. Крім того, троє загинули після невдалого замаху на Гітлера 20 липня 1944 р. Двоє померли, а один потрапив до в’язниці. Лише Кейтель залишився на службі до кінця війни. Із 36 генерал-полковників позбулися посад 26, семеро загинули і лише троє зберегли посади і звання до травня 1945 р.
Трофейні та інші архівні матеріали свідчать, що період перебування Гітлера у вінницькій ставці з середини літа до початку осені 1942 р. був досить плідним для нього. Було відпрацьовано остаточний план Сталінградської битви. Тоді ж із «Вервольфу» Гітлер віддавав накази про взяття Ленінграда будь-якою ціною. Яка доля чекала на місто, можна собі уявити з цього наказу:
«…2. Фюрер решил стереть город Петербург с лица земли. После поражения Советской России дальнейшее существование этого крупнейшего населенного пункта не представляет никакого интереса. Финляндия точно также заявила о своей незаинтересованности в существовании этого города непосредственно, у ее новых границ…
4. Предполагается окружить город тесным кольцом и путем обстрела из артиллерии всех калибров и беспрерывной бомбежки с воздуха сровнять его с землей. Если вследствие создавшегося в городе положения будут заявлены просьбы о сдаче, они будут отвергнуты, так как проблемы, связанные с пребыванием в городе населения и его продовольственным снабжением, не могут и не должны нами решаться. В этой войне, ведущейся за право на существование, мы не заинтересованы в сохранении хотя бы части населения».
Для узгодження деталей цих стратегічних завдань 8 серпня 1942 р. в ставку прибув головнокомандувач центральної групи армій генерал-фельдмаршал фон Клюге. 22 серпня Гітлер викликав на нараду головнокомандувача групи армій «А» генерал-фельдмаршала Ліста. 24 серпня фон Клюге знову побував у Бункер Гітлера. «Вервольф», липень 1942 р.«Вервольфі». Щоб ближче ознайомитися із ситуацією на центральному фронті, Гітлер виїхав туди у супроводі Герінга та Гіммлера. Вони відвідали Вязьму, Ржев, Гжатськ. Тим часом на театрі воєнних дій - на Заході, в Африці та й в СРСР - сталися серйозні зміни. 2 вересня 1942 р. армія під командуванням Роммеля провалила наступ на Ель Аламейн у Північній Африці. У Фінляндії зазнала фіаско спроба блокувати Мурманську залізничну колію. Під Ленінградом ініціатива переходила на бік Червоної армії. Значні зусилля центральної групи німецьких армій відволікалися на боротьбу з міцніючими силами партизанів. А потім була катастрофічна поразка під Сталінградом. На планах захопити нафтові свердловини Кавказу було поставлено хрест. Звинувачення на адресу головнокомандувачів груп армій «А» і «Б» закінчилися відставкою 10 вересня 1942 р. генерал-фельдмаршала Ліста. Гітлер самочинно призначив себе головнокомандувачем вермахту. Директива за №18, підписана Гітлером у «Вервольфі», зобов’язувала армійські підрозділи посилити боротьбу з партизанами на Сході. А наказ від 18 жовтня 1942 р. розв’язував руки німецькій політичній поліції, яка масово арештовувала в Німеччині рідних офіцерів, котрих запідозрили в нелояльності до політики «великого фюрера». На державному рівні у ставці 22 вересня 1942 р. проводилися переговори з румунським президентом Антонеску, а через два дні відбулась зустріч із хорватським лідером Анте Павеллі. Сюди приїздили на прийом до фюрера турецький, болгарський, італійський та японський посли.
«Вервольф» зіграв роль рятівної соломинки в долі шефа абверу адмірала Канаріса. У лютому 1942 р. Гіммлер і Шеленберг доповіли Гітлеру, що на адмірала працюють багато «агентів впливу» із числа євреїв. Гітлер справді терміново викликав до себе Кейтеля і наказав тимчасово усунути адмірала від справ. Однак Канаріс (у керівних колах Німеччини він мав стійку репутацію «хитрого лиса») знайшов вихід. 15 серпня 1942 р. адмірал прилетів до Вінниці, щоб побачитися з фюрером. Розмова між ними тривала досить довго і його знову поновили на посаді. Правда, наприкінці війни адмірала Канаріса звинуватили в причетності до замаху на Гітлера і повісили…
27 вересня 1942 р. фюрер на тиждень перервав перебування у вінницькій ставці. Він терміново вилетів до Берліна, де виступив у палаці спорту перед 10 тисячами кандидатів у офіцери. Гітлера супроводжували 450 офіцерів гестапо, поліції та РХАСХА. Перед цим 60 тисяч офіцерів і поліцейські із собаками вже несли тут постійну охорону. Під наглядом було все. В день виступу 15 тисяч офіцерів поліції охороняли верхні поверхи, дахи всіх навколишніх будинків. 4 жовтня 1942 р. Гітлер знову у «Вервольфі».
Саме у вінницькій ставці у Гітлера і його соратників виникла ідея створити під керівництвом диверсанта №1 Скорцені підрозділи рейхкамікадзе, і перші 250 смертників почали проходити навчання у Німеччині.
22 липня 1942 р. Борман побував у Липовецькому районі Вінницької області. Повернувшись до ставки ввечері, він доповідав Гітлеру: «Ніхто із дітей не має потреби носити окуляри, практично у всіх - відмінні зуби… хоча і п’ють неочищену воду, від якої ми б обов’язково захворіли». На це розлючений фюрер відповів: «Нам потрібна робоча сила! Але старання зберегти здорову робочу силу повинні відповідати розумним межам. Наприклад, проводити загальну вакцинацію населення ні до чого». Серед іншого вказувалося, що необхідно скорочувати чисельність українського населення, розширити торгівлю контрацептивами і максимально спростити процедуру здійснення абортів.
У вересні 1942 р. на нараді у «Вервольфі» обговорювалося, як найефективніше використати жіноче населення України. Гітлер розпорядився відправити до Німеччини 400-500 тисяч домогосподарок у віці 15-35 років. Чоловіків чекала значно сумніша альтернатива. Борман з цього приводу зробив такий запис: «Їхнє призначення - працювати на нас; там, де вони будуть непотрібні, слід дозволити їм вмирати». Для східних народів передбачалося «упродовж ста найближчих років заселити Європу 250-мільйонним німецьким населенням».
Під час другого приїзду до «Вервольфу», з 17 лютого до 10 березня 1943 р., Гітлер відвідав штаб групи армії «Південь» у Запоріжжі, а 22-24 лютого вилітав до Німеччини. Гнітюче враження на нього справило повідомлення про погіршення військової ситуації у Північній Африці. Фюрер переклав усю відповідальність за провал операції на фельдмаршала Роммеля. Погані новини приходили одна за одною. Справжнім стресом для Гітлера стало повідомлення, що 28 лютого 1943 р. у Вермоні (Норвегія) зруйновано фабрику з виготовлення важкої води на гідроелектростанції «Норкс». Для Німеччини це означало відмову від планів створення власної ядерної зброї. 13 березня 1943 р. маршрут Гітлера проліг до штаб-квартири центральної групи армій у Красноборі під Смоленськом. Саме там було віддано наказ командувачеві армій фон Клюге розпочати підготовку операції «Цитадель» - наступ у районі Орла, Курська і Харкова. Обговорення плану закінчилось спільним обідом, після якого фюрера доставили на смоленський аеродром, звідки він на власному літаку вилетів до Вільгельмсдорфу (Растенбург). Цей політ мав стати фатальним для Гітлера. Перший офіцер генштабу центральної групи армій полковник фон Тресков таємно встановив на борту літака вибуховий пристрій. На жаль, не спрацював механізм самозапалення. Черговий замах на Гітлера знову провалився. До речі, з 1943 до першої половини 1944 р. військові вермахту готували на Гітлера 10 замахів, але здійснити вдалося лише один. Під час літнього перебування фюрера у «Вервольфі», у вищих колах влади Німеччини визрівали плани його усунення з політичного олімпу. Так, у серпні 1942 р. Шелленберг, приїхавши у резиденцію Гіммлера до Житомира, обговорював із ним, як зміни-
ти ситуацію в Рейху і вивести
Гітлер, Гальдер, Кейтель за розглядом ситуації на східному фронті "Вервольф", літо 1942 р. Німеччину з війни. Обидва схилялися до сепаратних переговорів із Заходом. Крім того, Шелленберг вважав, що саме Гіммлер має стати наступником Гітлера.  У серпні 1943 р. для німецьких військ склалася критична ситуація на Донбасі. В зв’язку з цим, 27 серпня Гітлер знову прибув до «Вервольфу», провів нараду з командуванням групи армій «Південь» і зустрівся з командувачем групи армій «Північ» фон Клюге. В останній серпневий день Гітлер віддав жорстокий наказ - відступаючи з Донбасу, знищити всі важливі об’єкти зв’язку, транспорту, шахти і промислові підприємства. Щоб проконтролювати, як виконується його наказ, фюрер 8 вересня відвідав штаб групи Запоріжжя і дав розпорядження про його передислокацію у «Вервольф». 25 вересня 1943 р. філію головної польової ставки Гітлера було передано за актом Манштейну. Звідси фельдмаршал керував військовими діями до грудня цього ж року. Фронт усе ближче підступав до Вінниці. Радянські війська звільняли рідну землю від загарбників. Манштейн доповідав фюреру, що далі немає можливості утримувати позиції. У відповідь  28 грудня 1943 р. Гітлер розпорядився: «Вважаю необхідним головне: нехай Манштейн залишає Вінницю… А у Вінницю ми повинні направити підрозділ, щоб все зруйнувати і знищити». Проте об’єкт, в якому по черзі дислокувалися штаби низки військових угруповань, різні служби, установи, діяв аж до середини березня 1944 р.  13 березня 1944 р. увійшло в історію Великої Вітчизняної війни як перший день звільнення Вінниці від фашистів. Також було захоплено «Вервольф». На жаль, наступаючим радянським частинам не було вчасно надано допомоги, тому німці негайно використали цю ситуацію і 16 березня витіснили їх із Вінниці та «Вервольфу». Німецьке командування відразу віддало наказ підривникам завезти в ставку із залізничної станції вагон вибухівки. Як заряди, із калинівського аеродрому доставили авіабомби. Коли радянські війська знову розпочали наступ, бункери «Вервольфу» злетіли в повітря. Вибух був такої страшної сили, що уламки залізобетону розміром 8х5х2,8 м і вагою близько 20 т розкидало на відстань 60 м. Підземну частину бункерів затопили водою.
Для нас «Вервольф» - це не просто кладовище залізобетону, а передусім трагічне місце, де творилось жахливе свавілля, де одним розчерком пера знищували мільйони людей. Розміщення на території Вінниччини філії головної польової ставки Гітлера спровокувало численні арешти, загибель і відправлення в концтабори десятків тисяч подолян. Руїни «Вервольфу» - це глибокий рубець на тілі та в долі України, це засторога нащадкам, які не повинні допустити відродження фашизму.

Анатолій БЕРНАДІН, керівник прес-центру ради ветеранів Кам’янця-Подільського.

Повернення до списку