Логін:
Пароль:
Реєстрація
Забули свій пароль?
Увійти як користувач:
Увійти як користувач
Ви можете увійти на сайт, якщо ви зареєстровані на одному з цих сервісів:



СУБОТА, 23 ВЕРЕСНЯ 2017 р.
ПРИВАТНА ГАЗЕТА ЗАСНОВАНА 26 ГРУДНЯ 1992 р.

09.05.2014

«КОГДА БРАЛИ КАМЕНЕЦ-ПОДОЛЬСК…»

Нещодавно потрапив мені на очі цікавий, як для кам’янчанина, запис у виданні «Книжная летопись» за 1944 рік. У підрозділі «Великая Отечественная война советского народа» розділу «Художественная продукция. Плакаты. Портреты» я виявив короткі відомості про плакат «Когда брали Каменец-Подольск…».Цей плакат розміром 83 на 52 см побачив світ 1944 р. не в Києві, Москві чи Ленінграді, а в… Тбілісі, у видавництві «Комуністі», в серії «Штиком і пером». «Книжная летопись» також наводить зроблений на плакаті віршований напис:

Вечером, у городской черты

полк перед боем сделал привал.

Один, не спавший среди темноты,

в думы ушедший, солдат сказал:

Каменец-Подольск,

любимый до слез,

мой не забытый, мой дорогой!

Здесь когда-то мальчиком рос,

здесь возмужал - не я,

так другой!..

Зауважимо, що усічена назва міста над Смотричем невдовзі, 9 серпня 1944 р., Указом Президії Верховної Ради СРСР була змінена на звичну нам нині - Кам’янець-Подільський.

Цікаво, що плакат видали у двох варіантах - російською та грузинською мовами. Коштував він 6 рублів. Що було зображено на плакаті, яким був його наклад, «Книжная летопись», на жаль, не подає. Не відомо, чи десь зберігся цей раритет, якому цього року виповнилося 70 років.

На щастя, «Книжная летопись» вказала імена творців плаката «Когда брали Каменец-Подольск…». Це поет Елісбар Ананіашвілі та художник Вадбольський (на відміну від поета, його імені не названо).

Елізбар АнаніашвіліПроведені пошуки дозволили виявити деякі відомості про творців цього унікального плаката. Почнемо з поета. Елізбар (Елісбар) Георгійович Ананіашвілі народився 22 грудня 1912 р. в Тифлісі (так тоді називалося місто Тбілісі). Отже, на час створення плаката про Кам’янець йому йшов 32-й рік.

Хоч Елізбар Георгійович за освітою був фізиком, але яскраво реалізував себе в гуманітарній сфері. Він перекладав поезію, прозу та драматургію з французької, німецької, англійської, італійської, а також мов народів СРСР. Переклади Ананіашвілі опубліковано в кількох поетичних антологіях, зокрема і в знаменитій 200-томній серії «Библиотека всемирной литературы». Елізбар Ананіашвілі став лауреатом літературної премії імені Мачабелі, був членом ради і віце-президентом літературної комісії Міжнародної федерації перекладачів при ЮНЕСКО. Він - заслужений діяч культури РРФСР, лауреат премії ВЛКСМ.

Ананіашвілі перекладав російською мовою американських поетів Карла Сендберга і Едгара Лі Мастерса, їхніх італійських і французьких колег, а також романи і повісті з грузинської мови в найширшому діапазоні, починаючи з класиків грузинської літератури Джавахішвілі та Георгія Леонідзе та закінчуючи сучасним автором Отаром Чіладзе. У книзі «Основи загальної теорії перекладу» найбільшого теоретика цієї справи Андрія Федорова ім’я Елізбара Ананіашвілі згадано серед імен, що склали цілу епоху в російській культурі, - Корнія Чуковського, Бориса Пастернака, Самуїла Маршака.

1995 р. московське видавництво «Лінор» видало в серії «Візитна картка» збірку віршів Елізбара Ананіашвілі «Давно і недавно». Елізбар Георгійович добре знав Бориса Пастернака і дружив з Мариною Цвєтаєвою. Це йому і його друзям вона читала «Повість про Сонечку» у ніч напередодні Великої Вітчизняної війни.

Елізбар Георгійович тільки краєчком зачепився за двохтисячні: він помер 28 січня 2000 року в Москві.

Співавтор Елізбара Ананіашвілі у творенні кам’янецького плаката - художник Михайло Вадбольський був старшим від поета майже на 14 років. Михайло Миколайович народився на самому схилку XIX століття - 28 лютого 1899 р. Від належав до князівського роду Вадбольських, родовід яких починався від легендарного Рюрика. Батько Михайла - князь Микола Петрович Вадбольський (1869-1945) - був генерал-лейтенантом, учасником трьох воєн - Першої світової, російсько-японської та громадянської (в останній - на стороні білих), командиром 7-го Кавказького армійського корпусу. 1920 р. Микола Петрович евакуювався із Севастополя за кордон. Від 1930 р. був головою Союзу російських військових інвалідів в Югославії.

У 1920-ті рр. його син Михайло Вадбольський, утративши всіх і все, змушений був тікати зі Смоленська. Його, потомственого польського князя, доля закинула до Грузії, яка стала для біженця другою батьківщиною. Спершу Михайлові Миколайовичу доводилося ночувати в тбіліському саду «Арто», де єдина куртка служила йому ковдрою та подушкою.

У 1942-1943 рр. у Тбілісі виходили тонесенькі (від 8 до 16 сторінок) книжечки із сатиричними віршами й карикатурами Вадбольського. Вони мали непоганий наклад - від 7 до 10 тисяч примірників. Серед таких книжечок назвемо «Сказання про голодних німецьких «щурів», «Німець Шванке та грузинські мандарини», «Пригоди «Зайця»-диверсанта».

Герб князів ВадбольськихМихайло Миколайович був багатогранною людиною. Він умів цілком віддаватися захопленням, будь то колекціонування автографів, графіка, журналістика, шахи, бокс, геральдика. Особливий інтерес представляють його дослідження в галузі історії шахів у Грузії та грузинської геральдики.

Ось такими непересічними особистостями виявилися творці плаката «Когда брали Каменец-Подольск…» далекого 1944 року.


Автор:  Олег БУДЗЕЙ

Повернення до списку