Логін:
Пароль:
Реєстрація
Забули свій пароль?
Увійти як користувач:
Увійти як користувач
Ви можете увійти на сайт, якщо ви зареєстровані на одному з цих сервісів:



НЕДІЛЯ, 24 ВЕРЕСНЯ 2017 р.
ПРИВАТНА ГАЗЕТА ЗАСНОВАНА 26 ГРУДНЯ 1992 р.

09.05.2014

ДОСЛІДНИЦЯ БРОНЗОВОГО ВІКУ

Софія Березанська «Календар знаменитих і пам’ятних дат Хмельниччини на 2014 рік» лаконічно повідомляє, що 15 травня святкуватиме 90-річчя археолог, доктор історичних наук, лауреат Державної премії України в галузі науки й техніки, уродженка Кам’янця-Подільського Софія Березанська.

Щоб дізнатися більше про землячку, ми звернулися до другого тому багатотомної «Енциклопедії сучасної України», де зазначено що Софія Березанська 1978 р. стала доктором історичних наук, а за рік до того - лауреатом Державної премії УРСР у галузі науки й техніки. По-енциклопедичному коротко, із зазначенням тільки основних віх, подано життєвий шлях дослідниці. Народилася Софія Станіславівна 15 травня 1924 р. в Кам’янці-Подільському, 1948 р. закінчила Київський університет, від 1953 р. безперервно працювала в Інституті археології Академії наук УРСР, яка в роки незалежності перетворилася на Національну академію наук України, від 1966 р. була старшим, а в 1986-1997 рр. - провідним науковим співробітником.

Щодо наукової діяльності, то вказано, що Софія Березанська досліджувала історію населення Північної України часів раннього, середнього та пізнього бронзового віку. Провела дослідниця близько 40 археологічних експедицій. Серед них виділяються три багаторічні дослідження: біля с.Пустинка Чернігівської області, в урочищі Усове Озеро Донецької області, нарешті, на рідному Поділлі - на Південному Бузі в с.Гордіївка Вінницької області.

Тепер про досягнення нашої землячки. По-перше, вона обгрунтувала концепцію культурного розвитку населення Північної України від північно-східних варіантів трипільської культури через пам’ятки культур шнурової кераміки до східнотшинецької та білогрудівської (раннього залізного віку) і далі до ранньослов’янських утворень. Крім того, вона виділила три культури: багатоваликової кераміки, вже згадану східнотшинецьку, а також лебедівську. Нарешті, Березанська розробила методику виявлення та повного розкриття всіх житлових споруд на досліджуваній пам’ятці.

Облікова картка лауреатаЕнциклопедія вказує, що Софія Станіславівна є автором семи монографій (дві з них - у співавторстві) українською, російською та німецькою мовами. Перша з них - «Бронзовий вік на Україні» - побачила світ 1964 р. 1972 р. з’явилася монографія «Середній період бронзового віку в Північній Україні», через два роки - «Пустинка. Поселення епохи бронзи на Дніпрі», 1982 р. - «Північна Україна в епоху бронзи».

Дослідники знають, що не так важко виділити нову археологічну культуру, як обгрунтувати її виділення. Березанській це блискуче вдалося, виділену нею культуру багатоваликової кераміки протягом 1970-х рр. визнали. Підсумком у виділенні цієї культури став розділ, написаний Софією Станіславівною у колективній монографії «Культура епохи бронзи на території України», що побачила світ 1986 р.

Багаторічні дослідження Березанською поселення Усове Озеро 1990 р. знайшли відображення у монографії «Усове Озеро: поселення зрубної культури на Північному Дінці». Дослідження Гордіївки увійшли до колективної монографії «Das Grabenfeld von Gordeevka», виданої 1998 р. в Берліні.

Варто згадати ще дві багатотомні академічні праці, в яких до складу авторського колективу входила Березанська. Це перші томи «Археології Української РСР» (1971) та «Давньої історії України. Первісне суспільство» (1997). Участь Софії Станіславівни в першій з цих праць здобула високе визнання: 1977 р. вона стала лауреатом Державної премії УРСР у галузі науки й техніки. Лауреатство дала право Березанській бути представленою в 12-томній «Українській радянській енциклопедії» невеличкою (на 13 рядків) статтею. Щоправда, з’явилася ця стаття не в першому томі, який побачив світ 1977 р. - якраз у рік лауреатства, а в додатках до останнього дванадцятого, виданого 1985 р.

Додаткові відомості про Березанську ми відшукали на сайті Херсонської обласної наукової бібліотеки ім.Олеся Гончара, адже саме в цьому місті на березі Чорного моря Софія Станіславівна працювала деякий час після закінчення університету.

З’ясувалося, що Софія Станіславівна народилася в шляхетній родині з глибокими інтелігентними традиціями. 1932 р., коли дівчинці було 8 років, сім’я уповні відчула на собі всі «принади» життя під більшовицькою владою. Батька - офіцера, ад’ютанта генерала Олексія Брусилова - заарештували, а родину вислали до Астрахані.

Закінчення юною Софією школи збіглося з початком війни та ознаменувалося новим засланням сім’ї. Цього разу до Північного Казахстану. Там розпочалася трудова біографія Софії Станіславівни, а першим освоєним фахом стала професія трактористки. Але дівчина мріяла здобути вищу освіту, тому нелегально виїхала до Кзил-Орди, де вступила до Об’єднаного українського університету.

За першої нагоди Березанська повернулася в Україну, де продовжила навчання в Київському університеті, який закінчила з відзнакою. Як згадувала Софія Станіславівна, переломною в її долі стала випадкова зустріч із відомим археологом - Лазарем Славіним (1906-1971). Лазар Мойсейович допоміг випускниці отримати призначення за розподілом до Херсонського історико-археологічного музею, куди її зарахували 11 травня 1948 р. на посаду старшого наукового співробітника.

Березанська ніколи не шкодувала про початок своєї археологічної кар’єри саме в Херсонському музеї. Молода, розумна й дуже енергійна жінка з величезним натхненням взялася за роботу. В одному з листів Софія Станіславівна так розповіла про херсонський етап в її житті:

«Музей був абсолютно порожнім будинком, в якому звалено книги та експонати, відібрані у німців. Німці усе це спакували, але вивезти не встигли. Мешкала я у флігелі, в дворі у сторожихи й прибиральниці - Дар’ї Іванівни. Крім неї, в музеї був директор Іван Іванович Пясецький та науковий співробітник Сергій Іванович. Я працювала день і добру частину ночі. Мені не вистачало часу та знань. Університет дав дуже мало. Вдень я розбирала експонати, ввечері бібліотеку. Влаштувала археологічний гурток із старшокласників. Вони дуже мені допомагали. Один з них Сашко Щеглов став гарним археологом-античником. Тепер працює у Санкт-Петербурзі. Мені багато допоміг секретар з ідеології Ларін. Директор і Сергій Іванович заразилися моєю енергією й також працювали, не покладаючи рук. Ні до, ні після я не працювала з таким бажанням й енергією. Через півтора року музей відкрили. Думаю, там було багато помилок і невдалих рішень, але я тоді була щасливою. Бібліотеку ми також так-сяк привели в порядок, і нею можна було користуватись... Херсон назавжди залишився для мене близьким і дорогим містом, а музей рідним місцем».

Під час робіт із відновлення експозиції Березанську консультував Лазар Славін. Він допоміг Софії Станіславівні розібратися з античними матеріалами, ознайомив її з діяльністю в античних дослідженнях Віктора Гошкевича (1860-1928) та Ірини Фабриціус (1882-1966). З останньою, будучи вже аспіранткою Інституту археології,  Березанська працювала деякий час разом. Згодом вона написала про Ірину Вікторівну: «Це була дуже красива, величава стара жінка. Ми іноді згадували з нею Херсон, й вона лаяла мене за те, що я проміняла музей на Інститут».

Про проведення польових досліджень у Херсоні не могло бути й мови: зайнятість у музеї була абсолютна, фінансування на археологічні розкопки не було зовсім. І все ж Софія Станіславівна зазначає: «Але було дуже хороше, була надія й бажання працювати. Такого пізніше не було вже ніколи».

Восени 1949 р. Софія Станіславівна вступила до аспірантури Інституту археології АН УРСР. Усе її подальше життя та наукова діяльність пов’язані з Києвом. Утім про її значні дослідницькі здобутки на ниві археології ми вже розповіли. Кам’янець може пишатися своєю славною уродженкою.


Автор:  Олег БУДЗЕЙ

Повернення до списку