БУДИНОК ДОКТОРА КРЕМЕРА

Сьогодні ми розповімо про один із будинків Старого міста, а саме про триповерховий будинок за сучасною адресою: Довга, 1. У цієї садиби були різні власники, але сам триповерховий будинок звів доктор Олександр КРЕМЕР, тож із повним правом означимо його як будинок доктора КРЕМЕРА. Нині ж тут розмістився райвідділ міліції.

До 1845 р. садиба належала римо-католицькому єпископу Боргіашу МАЦКЕВИЧУ. 1842 р. з Кракова до Кам’янця приїхав 29-річний доктор медицини Олександр Август КРЕМЕР. Через три роки, а саме 1845 р., від спадкоємців померлого єпископа МАЦКЕВИЧА КРЕМЕР придбав ділянку разом із будинком, садом і землею.

Згодом, 1850 р., в західній частині садиби Олександр КРЕМЕР побудував великий житловий триповерховий будинок, який ніс на собі відбиток смаку замовника. За пишністю декору будинок не поступався кам’яницям Старого міста, але декор уже було виконано згідно з вимогами класицизму. Площини фасадів розчленовані горизонтальним карнизом, ритмом спарених прямокутних вікон, які на другому поверсі завершуються прямими сандриками. Над центральною частиною фасаду – трикутний фронтон. Будинок відповідав одній із головних особливостей російського класицизму – це єдність композиції житлового особняка і громадської будівлі, який вдало вписався у сформовану забудову вулиці Довгої.

Коли 1842 р. доктор КРЕМЕР прибув до Кам’янця, у місті працював лише один лікар, який обслуговував місцеве населення. На Поділлі довгий час не вистачало лікарів, аптек, лікарень. Пізніше їх кількість збільшується.

Кам’янецькі лікарі часто зустрічалися, обговорювали добре відомі їм проблеми, а саме жахливий стан гігієни і здоров’я населення Поділля. Під час цих зустрічей у вересні 1859 р. в лікарів виникла ідея створити наукове товариство. Вони розуміли, з якими труднощами матимуть справу. Найперше треба було навчити населення найпростішим вимогам гігієни, спонукати їх звертатися до лікарів з проблемами здоров’я. Для підвищення кваліфікації потрібні були книги та журнали з медицини. Медичних видань було мало, та й ті здебільшого іноземні, для користування якими треба було мати кошти і знати іноземні мови.

Усі ці проблеми обговорювались кам’янецькими лікарями у гостинному домі доктора медицини Олександра КРЕМЕРА на вулиці Довгій. Затишний триповерховий будинок із садом і його освічені, привітні мешканці притягували, ніби магніт, людей інтелігентних, небайдужих до проблем Поділля і рідного міста.

Велику роль у середовищі подільських лікарів відігравав також доктор Андріян БАРАНЕЦЬКИЙ, який мешкав у Ярмолинцях. Він і доктор КРЕМЕР були головними ініціаторами створення товариства лікарів. Був підготовлений проект статуту товариства і програма. Рішення про створення лікарського товариства було прийняте саме в домі КРЕМЕРА, де зібралися: господар дому, лікарі БАРАНЕЦЬКИЙ, НИВИНСЬКИЙ, ЗАЛЕСЬКИЙ, ГУРСЬКИЙ, СТАРЦЕВ, КОВАЛЬСЬКИЙ, ПШИБОРОВСЬКИЙ. Незабаром, 28 жовтня 1859 р., на зборах був схвалений статут Товариства подільських лікарів. Головою був обраний КРЕМЕР. 

Серед членів Товариства були особи, відомі в Кам’янці та на Поділлі: лікар, перекладач, філософ КРЕМЕР, природознавець Густав БЕЛЬКЕ, лікар, піаніст і композитор Генрік ШОПОВИЧ, відомий хірург Кароль ПШИБОРОВСЬКИЙ, лікар, історик Юзеф РОЛЛЕ та інші.

Після затвердження статуту Товариства у 1860 р. воно розпочало бурхливу діяльність. Голова товариства КРЕМЕР дбав про пунктуальні зібрання членів двічі на місяць, багато працював над перекладами статей з іноземної преси, допомагав колегам у розробках медичних праць.

1865 р. уряд заборонив діяльність Товариства. Його вважали неблагонадійним у політичному відношенні. Це завдало удару розвитку медицини на Поділлі. Голову Товариства КРЕМЕРА вислали до Галичини як громадянина Австрії, за іншими членами встановили пильний поліцейський нагляд. КРЕМЕР, щоб врятувати хоч деякі документи, що свідчили про діяльність Товариства, відправив за кордон матеріали з музею Товариства. Бібліотека Товариства була передана попечителю Київського навчального округу для передачі її університету Святого Володимира в Києві. На початку 1860-х років КРЕМЕР продав свою садибу. 

Розповімо трохи і про родину доктора медицини Олександра Августа КРЕМЕРА (народився 10 листопада 1813 р., помер 15 лютого 1880 р., похований у Кракові в родинному склепі). Він був сином кравця Юзефа КРЕМЕРА (1769-1848) з Опави та Марії Анни ЕРБ (1769-1828), яка походила з багатої дворянської сім’ї з Карлсбада (Карлових Вар). Крім Олесандра, здобули відомість два його старші брати. Юзеф КРЕМЕР (1806-1875) був ерудитом і мав наукові зацікавлення в галузі філософії, естетики, історії мистецтва, психології. Кароль Роман КРЕМЕР (1812-1860) прославився як краківський архітектор. 

Олександр КРЕМЕР був одружений з Модестою ПЛОНСЬКОЮ (1815-1889). У них було дві доньки – Марія (вийшла заміж за Владислава ІЖИЦЬКОГО) та Антоніна. Розповімо детальніше про другу з них, яка залишила помітний слід в історії польської літератури для дітей і молоді.

Антоніна народилася в Кам’янці-Подільському у вересні 1853 р. Виховувалася у висококультурному оточенні. У Кам’янці Антоніна провела лише дитячі роки. Середню школу закінчила у Кракові. 1874 р. вийшла заміж за доктора Станіслава ДОМАНСЬКОГО, професора неврології Ягелонського університету. Антоніна стала дитячою письменницею. Дебютувала повістю «Мої діти», надрукованою у часописі «Родинні вечори» у 1890-1891 рр. Вона все життя мешкала в Кракові, займаючись літературною працею і громадською діяльністю в установах опіки над дітьми. Особливу популярність їй принесла «Історія жовтих 

черевичків». Померла в Кракові 26 січня 1917 р.

Будинок КРЕМЕРА до 1917 р. належав ФРІДУ. З історичного нарису Олександра ПРУСЕВИЧА «Кам’янець-Подільський», виданого 1915 р. в Києві, довідуємося, що тоді будинок мав №71. 1922 р. він був націоналізований і переданий житловому кооперативу «Прогрес». Під час війни 1941-1945 рр. садиба була зруйнована, як і значна частина самої вулиці. Але будинок, який збудував КРЕМЕР, уцілів. Сьогодні він має адресу: вулиця Довга, 1. Тут розміщувався гуртожиток будівельного технікуму, а тепер райвідділ міліції.

Галина ОСЕТРОВА, Станіслава ПАПЕВСЬКА, старші наукові співробітники НІАЗ «Кам’янець».