Логін:
Пароль:
Реєстрація
Забули свій пароль?
Увійти як користувач:
Увійти як користувач
Ви можете увійти на сайт, якщо ви зареєстровані на одному з цих сервісів:



СУБОТА, 23 ВЕРЕСНЯ 2017 р.
ПРИВАТНА ГАЗЕТА ЗАСНОВАНА 26 ГРУДНЯ 1992 р.

13.02.2015

КАМ’ЯНЕЦЬКІ ВРАЖЕННЯ БРАТІВ РОМАНОВИХ

Візит до міста першої особи держави - це подія, яка жваво обговорюється сучасниками та потім здебільшого мляво розглядається істориками, адже, як правило, такі відвідини не мають якогось важливого значення ні для життя міста, ні тим паче для життєпису першої особи. Приїхав, оглянув, похвалив або посварив, поїхав - що ж тут вивчати й аналізувати? І все ж цікаво дізнатися, що думала перша особа, коли завітала до твого рідного міста.

ЧОТИРИ ІЗ СЕМИ ТА НУЛЬ ІЗ СЕМИ

Імператор Микола ІІКам’янець-Подільський 124 роки був у складі неозорої Російської імперії - від 1793 року, коли стався другий поділ Польщі, до 1917 року, коли революційні події поховали Російську імперію в старому форматі, хоча невдовзі відтворили у вигляді Радянського Союзу.
За 124 вказані вище роки на російському престолі владарювало всього сім імператорів. 64-річна Катерина II, порадівши 1793 року переходу Кам’янця під російську корону, невдовзі (1796 року) померла, тож до міста над Смотричем не встигла завітати з візитом. Її син Павло І керував імперією неповних п’ять років, тож теж не милувався Квіткою на камені. Зате його сини Олександр I, який був імператором у 1801-1825 роках, та Микола I, що сидів на престолі в 1825-1855 роках, по одному разу відвідали Кам’янець: перший 1818 року, а другий 1842 року. Син Миколи I Олександр II, який був імператором у 1855-1881 роках, підтримав традицію двох своїх попередників і 1859 року завітав до головного міста Подільської губернії. Його ж син і спадкоємець Олександр III за 13 років так і не викроїв часу, щоб глянути на Кам’янець. Не поспішав туди і син та спадкоємець Олександра Олександровича - Микола II, який 1894 року став імператором. Тільки Перша світова війна, що спалахнула 1914 року, змусила Миколу Олександровича звернути увагу на прифронтовий Кам’янець, в якому розміщувався штаб Південно-Західного фронту, й аж двічі побувати тут. Був у Кам’янці-Подільському у службових справах і його молодший брат - великий князь Михайло Олександрович, який під час війни очолював Кавказьку туземну кінну дивізію.
Збереглися щоденники та листи братів Миколи та Михайла Романових, хоча 1918 року обох, але в різних місцях, знищила більшовицька влада. Є в цих записах і рядки, що стосуються Кам’янця-Подільського. Але перш ніж заглянути до них, зробимо невелике порівняння. За часів Радянського Союзу, в складі якого в 1922-1991 роках (за винятком німецької окупації 1941-1944 років) перебував Кам’янець, теж було сім перших осіб (Ленін, Сталін, Хрущов, Брежнєв, Андропов, Черненко, Горбачов), але ніхто з них у місті над Смотричем не побував.

ДОМІНО ПІСЛЯ КАМ’ЯНЦЯ

Микола II, починаючи з 1 січня 1882 року, щодня робив короткі записи в щоденнику. Тож наведемо повністю, розкривши скорочення, його «кам’янецький» запис 1915 року:
«13-го апреля. Понедельник. К 9 часам поезд подошел к Проскурову. Отправился в моторе по хорошему шоссе в Каменец-Подольск - 90 верст и прибыл туда к полудню. Погода была чудная. Заехал в собор и в городской сад, откуда смотрел на старую турецкую крепость. Затем произвел смотр заамурским пехотным и конным полкам, 22-му Туркестанскому стрелковому полку и Крымскому конному полку. Посетил два лазарета и выехал из Каменца-Великий князь Михайло ОлександровичПодольска. В одной роще закусил холодной провизией и прибыл в Проскуров с опозданием на 3 часа. На следующих станциях выходил к эшелонам заамурской артиллерии. Вечером поиграл в домино».
Як бачимо, у квітні 1915 року Микола II прибув до Кам’янця-Подільського з Проскурова (нинішнього Хмельницького) на автомобілі, хоча 1914 року залізниця вже зв’язала обидва міста. Заглянув він у місто над Смотричем усього на кілька годин, щоб того ж дня повернутися до Проскурова й далі продовжити рух залізницею.
Собор, в який заїхав імператор, - це православний Казанський собор у Старому місті (на подвір’ї історичного факультету нинішнього національного університету), знищений більшовиками в середині 1930-х років. Міський сад, звідки Микола Олександрович дивився на Стару фортецю, це, очевидно, Старий бульвар, закладений на початку 1830-х років губернатором Федором Луб’яновським (див. статтю «Бульварний губернатор» у «Подолянині» від 26 грудня 2014 року).

ДЕТЕКТИВ ПО ДОРОЗІ ДО КАМ’ЯНЦЯ

1916 року відвідини імператором Кам’янця були набагато грунтовніші. Їм у щоденнику відведено три дні, оскільки це була спеціальна поїздка саме в місто над Смотричем. Для повноти картини прочитуємо ще два записи - до та після відвідин Кам’янця:
«27-го марта. Воскресенье. Рано утром проехал Москву, затем Тулу, Орел и Курск. Чем дальше, тем становилось холоднее, несмотря на солнце. Читал весь день и кончил «The man who was dead». Гулял на некоторых станциях. К вечеру мороз увеличился. Поиграл как вчера в кости.
28-го марта. Понедельник. Утро было ясное и теплое, воздух был совсем весенний. Гулял на некоторых станциях. После завтрака заволокло небо и полил дождь. В Проскурове видел 6-й эскадрон Лейб-Гвардии Конного полка, который едет на Северный фронт. От Проскурова до Каменец-Подольского поезд тащился черепашьим ходом, так как дорога недавно построена. Целый день читал и окончил «Le parfum de la dame en noir». По окончании обеда прибыл в Каменец-Подольск. Брусилов и почетный караул от 1-го Заамурского пехотного полка. Поговорил с Брусиловым и затем видел Мишу. Лег спать пораньше.
29-го марта. Вторник. Всю ночь и весь день дул шторм и налетали шквалы с градом и дождем. В 9 часов сел с графом Фредериксом в мотор и отправился через знакомый мне Каменец-Подольск по шоссе через Днестр и город Хотин верст за пять. Там на отличном поле состоялся смотр: 11-му армейскому и 3-му кавалерийскому корпусам, сводному батальону от 12-го армейского корпуса, 2-му Екатеринодарскому пехотному и Туркменскому конному полку. Все войска представились в превосходном виде. В Хотине посетил два лазарета и завтракал в здании уездного дворянского собрания. Солнце все-таки вышло под конец. Вернулся в поезд к пяти с половиной часам гораздо скорее, нежели ехал туда. Остался очень доволен проведенным временем. Занимался. В 8 часов обедало высшее строевое начальство: Брусилов, граф Келлер, граф Баранцов и генерал Крылов и другие. Вечером поиграл в кости.
Микола ІІ в шпиталі в Кам’янці-Подільському30-го марта. Среда. Погода стала теплее, ветер стих и солнце вышло из-за туч. В 9.40 отправился по той же дороге на Хотин, где на полпути был смотр новой 3-й Заамурской пехотной дивизии. Она представилась замечательно. Когда я объезжал полки и прощался с ними, вдали раздались выстрелы наших орудий по австрийскому аэроплану, который бросал бомбы на мосты на Днестре и попал в конце концов в понтонный мост. Посетил два лазарета в городе и больного Лечицкого - у него проходит воспаление в легком. Завтракал с начальством и в два с половиной часа покинул Каменец-Подольский. Город и окрестности мне очень нравятся - еще с прошлого года! В Проскуров прибыл в 7 часов. Днем ехал с открытыми окнами. Читал с интересом книгу «Through the Postern Gate». Вечером поиграл в домино.
31-го марта. Четверг. Проснулся в 5 часов утра, увидел Киев при восходе солнца и громадный разлив Днепра. Встал поздно. Занимался бумагами двух фельдъегерей. Получил два письма от дорогой Аликс. Зачитывался и кончил английскую книгу. День стоял весенний. Хорошо погулял после завтрака. В девять с половиной часов приехал в Могилев - был встречен съехавшимися главнокомандующими и их начальниками штабов. Принял ненадолго Алексеева. Пил чай со всеми и разобрал все свои вещи и бумаги».
Отже, імператорові Кам’янець припав до душі, тож у лаконічних нотатках він не втримався й зазначив, що місто та околиці йому дуже подобаються - ще з минулого року!
Нас може зацікавити, який роман читав Микола II, коли потягом їхав із Проскурова в Кам’янець. Це твір французького письменника, класика пригодницьких, детективних і містичних романів Гастона Леру «Парфуми дами в чорному» («Le parfum de la dame en noir»), що побачив світ 1908 року.

ДРУЖИНІ ПРО СВОГО БРАТА

Про відвідини Кам’янця Микола II розповів і в листах до дружини - імператриці Олександри Федорівни. 31 березня 1916 року він писав:
«В Каменец-Подольске генералы обедали со мной в поезде. Я много беседовал с Келлером и передал ему твой привет. Он нисколько не изменился. На следующий день, то есть вчера, я осматривал недавно сформированную дивизию - 3-ю Заамурскую пехотную дивизию. Она производила прекрасное впечатление - великолепные рослые молодцы, совсем гвардейцы. Во время смотра мы слышали обстрел нашими орудиями австрийских аэропланов, которые сбрасывали бомбы на оба наших моста на Днестре. Затем посетил еще 2 лазарета и Лечицкого, он начинает поправляться, но еще лежит. Я уехал из Каменец-Подольска после завтрака».
Проїзд російського імператора через Новопланівський містДалі в цьому листі імператор згадав свого брата - Михайла Олександровича Романова: «Забыл тебе сказать, что в Каменец-Подольске я два раза видел Мишу. Он выехал раньше меня в свою дивизию, расположенную недалеко от Каменец-Подольска».
У наступному листі до дружини від 4 квітня Микола ІІ детальніше зупинився на своїй розмові із братом:
«Я забыл упомянуть о моем недавнем разговоре с Мишей в Каменец-Подольске. Он просил отозвать его в июне и назначить в ставку. Тогда я стал ему проповедовать о нашем отце, о чувстве долга, примере для остальных и т.п. Когда я кончил и мы простились, он еще раз холодно совершенно спокойно попросил не забыть его просьбы, как будто я совсем и не говорил. Я был возмущен».

«ЖИТИ В КАМ’ЯНЦІ Я БИ НЕ БАЖАВ»

Поділився враженнями про Кам’янець і молодший брат Миколи ІІ - великий князь Михайло Олександрович. Процитуємо фрагмент його листа дружині Наталії Сергіївні, який має таке датування: «26 февраля - 8 марта 1916 года. - Каменец». Отже:
«Пока я брился, наш поезд проходил Винницу, и я живо вспомнил то время, когда мы там жили; с тех пор уже прошло 15 месяцев. В Каменец приехали только через 28 часов по выезде из Бердичева. До завтрака я поехал к генералу Лечицкому, который был очень любезен. Завтракали мы у него, и было множество офицеров его штаба, а также человек десять английских моряков (ныне служащие в Балтийском флоте), которые получили небольшой отпуск, посетили Москву, а затем приехали сюда, чтобы ознакомиться со здешней обстановкой и жизнью в окопах. Про их лица и говорить нечего, пресимпатичнейшие, как у большинства англичан.
На другой день у меня завтракал генерал Лечицкий, его начальник штаба генерал Санников, генерал Келчевский и поручик Буксгевден. Днем я сделал визит архиепископу Митрофану, а потом он у меня пил чай. Это тот, который был у меня в Виннице в твоем отсутствии и который спросил меня «как имя Вашей супруги, чтобы я мог молиться о ней». Я его теперь спросил, помнит ли он твое имя? Он ответил, что, конечно, помнит. Он простой, скромный, умный и симпатичный, но он очень болен сердцем.
Живем мы в губернаторском доме, широко размещены и удобно, ни мы ему не мешаем, ни он нам. Он простой (т.е. губернатор) и симпатичный, бывший правовед, окончил училище вместе с Петей [Ольденбургским]. Жена его совсем молодая, некрасивая, но также очень естественная и откровенная, у них четырёхмесячная девочка. Мы несколько раз с ними обедали, а затем два раза играли в тетку. Несколько дней тому назад мы на автомобилях поехали в одно имение в 15 верстах отсюда. Из-за снега дорога была местами убийственная. Там мы пересели
на сани и до места охоты еще проехали верст 6-7. Наконец, стали на номера, должны были выйти кабаны, но кроме зайцев ничего не было. После первого загона мы закусили, там же в лесу у саней, а затем еще было три загона, и только под самый конец охоты вышел кабан, конечно, не на меня, а на Ларьку [Воронцова-Дашкова], который и был им убит.
…Жить в Каменце я бы не желал, почти одни жиды, отвратительная мостовая, хотя летом виды здесь должны быть красивые около реки. Город расположен по обе стороны реки, берега страшно обрывистые и высокие и по одной стороне реки довольно большой парк. Я раз сделал маленькую прогулку по городу, смотрели на вид, Каменец, когда-то принадлежал туркам, и еще сохранились с того времени башни и стены. Зашли также смотреть старинный костел, переделанный из мечети. По дороге домой за нами шла большая толпа жидов, после чего я решил больше не выходить. Вообще я сижу в своей комнате, как сурок, и без конца читаю».
Як можна помітити з наведених фрагментів, ні Микола II, ні тим паче його брат Михайло не особливо трудилися - «аки пчёлы», мали під час війни достатньо часу для гри в доміно, читання детективів, полювання, гостювання, чаювання тощо. Тож печальна участь Російської імперії та їх самих стала, очевидно, закономірним підсумком.

Автор:  Олег БУДЗЕЙ

Повернення до списку