Логін:
Пароль:
Реєстрація
Забули свій пароль?
Увійти як користувач:
Увійти як користувач
Ви можете увійти на сайт, якщо ви зареєстровані на одному з цих сервісів:



СЕРЕДА, 22 ЛИСТОПАДА 2017 р.
ПРИВАТНА ГАЗЕТА ЗАСНОВАНА 26 ГРУДНЯ 1992 р.

06.03.2015

ЧИ ТАК МИ ВШАНОВУЄМО НАШИХ ГЕРОЇВ?

Побачила світ книжка «Герой нової доби», присвячена Героєві Небесної сотні, Героєві України Анатолію Корнєєву. 26 лютого відбулася її презентація в залі засідань Кам’янець-Подільської районної ради.
ЧИ ТАК МИ ВШАНОВУЄМО НАШИХ ГЕРОЇВ?Основне завдання, поставлене перед виданням, - розкрити у всій красі й силі образ світлої і доброї людини, яким був і назавжди залишився в нашій пам’яті Анатолій Петрович, книжка виконала. І за це щира подяка людям, які над нею працювали. Це передусім голова ради районної організації ветеранів України Антон Малик, який узяв на себе нелегку ношу зібрати матеріал, упорядкувати та забезпечити його видання. Посильну допомогу надавала йому редакційна колегія з восьми осіб, серед яких бачимо досвідчених журналістів Мар’яна Красуцького й Василя Добровольського, однокласника Корнєєва В’ячеслава Полятинчука.
Книжка має солідний обсяг - 200 текстових сторінок, 16 сторінок вклейки з фотографіями, хоч і невеликий наклад - 200 примірників. Відкривається вона Указом Президента України про надання звання Героя України Анатолію Петровичу Корнєєву, далі наведено основні віхи його життя. Гарно, що наступний текст внизу обрамляють ноти й слова сумної й глибокої лемківської пісні «Гей, пливе кача по Тисині».
У виданні представлено спогади тих, хто мав щастя жити, працювати поруч із Героєм, спілкуватися з ним, відстоювати ті високі ідеали, за які він віддав життя. Спогадами діляться, зокрема, дружина Людмила Михайлівна, син Віталій, донька Дарина, В’ячеслав Полятинчук, який навчався з Анатолієм у Рудській восьмирічній і Жванецькій середній школах. На цікаві роздуми наштовхує випускна віньєтка, а точніше підпис на фотографії Анатолія - «Корниев А.П.». Зроблено його російською мовою, хоча села, в яких навчався майбутній герой у 1968-1978 рр. - і Цвіклівці, і Руда, і Жванець - україномовні. З іншого боку, бачимо, що тоді він був Корнієвим (прізвище походить від імені Корній), а після навчання у військовому училищі та служби радянським офіцером став уже Корнєєвим - російщення українців поглибилося.
Кожен зі спогадів, а їх чимало в книзі, додає свою часточку, штришок до образу Анатолія Петровича. Ось, для прикладу, початок розповіді учителя із Слобідки-Рихтівської Володимира Данилюка: «Моя дружина принесла додому хліб і сказала, що купила його в ларьочку біля базару. Але цікаво не це, а те, що продавець був дуже веселий і цікавий чоловік. Він постійно розказував про вирощування овочів у теплицях та обіцяв почастувати ранніми кабачками». Коли ж автор спогаду безпосередньо познайомився з Анатолієм, то його «вразив веселий і оптимістичний продавець, від якого випромінювалась якась дуже позитивна енергія. Він усім хотів допомогти. Давав поради, підбадьорював і жартував. Здавалось, у нього була невичерпна життєва енергія».
Другу групу матеріалів, уміщених у книжці, становлять публікації в газетах, присвячені Анатолію Корнєєву. Тут бачимо інтерв’ю з ним із нагоди піввікового ювілею, розповіді про діяльність сільським головою, загибель на Майдані, поховання й увічнення пам’яті Героя Небесної сотні.
Третя група - це вірші й пісні, присвячені подіям на Майдані та його героям. Завершує цю добірку, як і книжку загалом, вірш учительки англійської мови Жанни Мадич, присвячений пам’яті Анатолія Корнєєва. До речі, на презентації він прозвучав у виконанні авторки. Прозвучала там і пісня «Мамо, пробач!», яку написав Василь Корба на вірш Віктора Єрменчука.
Узагалі, презентація справила гарне враження. Схвильовані виступи супроводжувалися показом на екрані фотографій Анатолія Петровича різного часу, навіть невеличкими відеоматеріалами. Було повне враження, що він у залі разом з усіма - усміхнений, налаштований працювати, творити, дарувати добро та радість.
На цьому можна було би поставити крапку в розповіді про вихід книжки «Герой нової доби». Але та справа, за яку віддав життя Анатолій Корнєєв, спонукає до продовження розмови на не зовсім приємні теми. Адже, при всій цінності зібраного й поданого матеріалу, гарному поліграфічному виконанні, видано книжку з таким поспіхом і з такими огріхами, що просто неможливо заплющити на них очі.
Зрозуміло, що хотілося мати книжку до першої річниці переломних подій Революції гідності. Але так само, як закони природи диктують, щоб вагітність у жінки тривала дев’ять місяців, інакше дитина народиться недоношеною, так і технологія видання книжок визначає свої терміни збору, підготовки, перевірки, узгодження матеріалів і доведення їх до належної кондиції.
Отже, книжка «Герой нової доби» не має змісту, який є обов’язковою складовою будь-якого серйозного видання (незручно гортати ледь не всю книжку, щоб знайти потрібний матеріал). Є серйозні претензії і до структури. Годилося б чітко виділити три розділи (назви умовні): «Спогади про Корнєєва», «Зі шпальт газет», «Вірші та пісні». Не завжди продумане розташування матеріалів. Так, спочатку бачимо статтю про надання сесією міськради імені Корнєєва одній із вулиць міста, а про подію, що цьому передувала - засідання міської топонімічної комісії з цього приводу - матеріал вміщено далі - аж через три статті. Оскільки газетні публікації досить часто прив’язані до конкретної дати, то годилося би вказувати не тільки автора матеріалу, але й дату публікації.
ЧИ ТАК МИ ВШАНОВУЄМО НАШИХ ГЕРОЇВ?Прикро, що видання не має міжнародного стандартного номера (ISBN). Адже він - це гарантія того, що книжку видано офіційно, що її буде зареєстровано в Книжковій палаті України, що вона потрапить і зберігатиметься в головних книгозбірнях держави.
Чи були у книжки «Герой нової доби» коректор, літературний редактор - невідомо (їх у вихідних даних не вказано). І якщо русизми, орфографічні й пунктуаційні помилки (а їх чимало) ще якось можна вибачити, то спотворення прізвища журналіста Віталія Горбуленка, перенесення з іншої статті підпису Ольги Міркотан під ювілейне інтерв’ю з Корнєєвим, яке брали зовсім інші журналісти «Подолянина», - річ абсолютна неприпустима. Прикро, що в пісні «Гей, пливе кача по Тисині» в підписах під нотами на багатьох сторінках бачимо: «Гей, пливе кача в потисині».
Не зрозуміло, навіщо потрібно було ім’я та прізвище упорядника збірки виносити на обкладинку книжки та інші видні місця, так наче це він - герой нової доби, а не Анатолій Корнєєв, імені якого на цих видних місцях якраз і немає.
Згадалося, як у радянські часи у відведені терміни здавали житлові будинки, а потім мешканці місяцями, а то й роками доводили до пуття свої квартири. Книжка, на жаль, не така річ, що читач, якому вона дістанеться, зможе виправити численні недоробки. Краще вже було видати книжку про Анатолія Корнєєва на місяць пізніше, але належного рівня, гідного пам’яті Героя, якому вона присвячена. В місті, де видається чимало газет і діє кілька видавництв, є достатньо кваліфікованих кадрів, які залюбки й безкоштовно допомогли би довести до пуття зібраний матеріал.
Вшанування пам’яті про героїв - гарний рентген, який здатний показати, наскільки ми змінилися, відповідаємо тим ідеалам, за які вони віддали життя. Ось, для прикладу, відкриття 17 лютого з ініціативи ВО «Свобода» меморіальної дошки Героєві Небесної сотні Сергієві Бондарчуку на головному корпусі національного університету, де майбутній учитель фізики із Старокостянтинова здобував вищу освіту. Шляхетна, звісно, справа, але геть непродумана. Адже за майже столітню історію вишу тут навчалося й працювало кілька сотень видатних особистостей, вартих увічнення меморіальними дошками. Згадаймо хоча би таких видатних борців за свободу України, як Яків Гальчевський-Орел чи Юрій Липа, які навчалися в університеті на зорі його становлення. Свого часу навчальний заклад резонно відмовився від ідеї облицювати всі стіни головного корпусу меморіальними дошками. Тепер, очевидно, під тиском, звинуваченням у непатріотизмі змушений був відступити. На жаль, містечковість, провінційність, стандартність мислення взяли гору. Хоча університет давно запропонував і реалізував гарний варіант ушанування своїх найкращих випускників, працівників і друзів - портретну галерею у вестибюлі. І портрет Героя Небесної сотні був би цілком доречним у цій галереї.
Герої не вмирають. Але досить часто ми своїми непродуманими й поспішними діями з увічнення їхньої пам’яті знецінюємо ті завоювання, за які вони боролися й віддали життя. Утім це закономірно. Недарма Чехов писав про вичавлювання із себе раба поступово - по краплі. Так і ми по краплі вже майже чверть віку видавлюємо із себе «совка», щоб стати вільними й відповідальними людьми цивілізованого світу.

Автор:  Олег БУДЗЕЙ

Повернення до списку