Логін:
Пароль:
Реєстрація
Забули свій пароль?
Увійти як користувач:
Увійти як користувач
Ви можете увійти на сайт, якщо ви зареєстровані на одному з цих сервісів:



НЕДІЛЯ, 19 ЛИСТОПАДА 2017 р.
ПРИВАТНА ГАЗЕТА ЗАСНОВАНА 26 ГРУДНЯ 1992 р.

13.03.2015

ФІСГАРМОНІЯ ДЛЯ ЛЕОНТОВИЧА

У фондах Кам’янець-Подільського історичного музею-заповідника, який входить до сімки найдавніших музеїв України, зберігаються понад 150 тисяч експонатів. Деякі з них мають цікаву історію.

НА НІЙ ГРАВ САМ ЛЕОНТОВИЧ

Микола Леонтович. Малюнок Бориса Реріха, 1921 рікМузей, створений у січні 1890 року священиками-ентузіастами Мойсеєм Дороновичем, Віктором Якубовичем, Юхимом Сіцінським, розглядався ними як музей церковної старовини - давньосховище. Тому первісний пласт фондів музею якраз і становлять церковні літописи, ікони, стародруки, портрети священнослужителів тощо. До церковних старожитностей належить і фісгармонія - музичний інструмент клавішно-духового типу, який формою нагадує фортепіано, звучанням - орган.
Фісгармонії використовували переважно в закладах церковного характе-ру - молитовних домах, семінаріях тощо. Подільська духовна семінарія наприкінці ХІХ століття також мала фісгармонію, про що свідчать згадки її колишніх учнів, опубліковані 1982 року музикознавцем Володимиром Івановим у збірнику «Микола Леонтович. Спогади, листи, матеріали».
Так, Іван Годзішевський повідомляв, що у 1896-1898 роках фісгармонія стояла в актовому залі головного будинку так званої Великої семінарії (нині один із корпусів Подільського державного аграрно-технічного університету), а регент семінарського хору Микола Леонтович увесь вільний час проводив біля інструмента.
26 вересня 1898 року відбувся концерт семінарського хору, на якому Леонтович диригував хором і грав на фісгармонії. Пізніше семінарський хор під орудою регента з великим успіхом виступав у Пушкінському домі (нині міський Будинок культури), а фісгармонію семінаристи, напевно, принесли в театр на руках.
Наприкінці 1920 року більшовики, які надовго прийшли до влади в Кам’янці-Подільському, розформували Подільську духовну семінарію. 1921 року в місті було створено Комітет охорони пам’яток старовини, мистецтва і природи (Комподкост), якому надавалося право реквізиції цінностей. Членом Комподкосту був Юхим Сіцінський, який завідував археологічним музеєм і кабінетом мистецтвознавства при ІНО (інституті народної
освіти). З його ініціативи фісгармонію та частину семінарської бібліотеки передали музеєві.
Отже, фісгармонія, що експонується нині в художньому відділі Кам’янець-Подільського історичного музею-заповідника (в Старому місті на вулиці П’ятницькій), не є безликим, позбавленим індивідуальності експонатом, а пов’язана з іменем видатного українського композитора, педагога та громадського діяча Миколи Дмитровича Леонтовича, пам’ять про якого увічнено меморіальною дошкою на стіні закладу, де він навчався та працював.

З МУЗИЧНОЇ РОДИНИ

Згадаймо основні віхи з життя композитора. Микола Леонтович народився 13 грудня 1877 року в селі Монастирок на Вінниччині в старовинній священицькій родині.
Сім’я Леонтовичів була музично обдарованою. Батько Дмитро Феофанович добре грав на цитрі, балалайці, гітарі, скрипці. Сестра Олена навчалася в Київській консерваторії, друга сестра Вікторія деякий час займалася музикою в Одесі.
Маленький Микола часто слухав гру свого батька, а згодом сам почав співати та підбирати народні мелодії на музичних інструментах. Микола Леонтович навчався в Шаргородській духовній школі та в Подільській духовній семінарії. Співав у семінарськім хорі, з 1898 року був регентом цього хору.

У ПОЛОНІ МУЗИКИ

Фісгармонія в Картинній галереї Кам’янця-ПодільськогоЗакінчивши 1899 року семінарію, Микола Дмитрович одразу пішов вчителювати по різних селах і містах Поділля (серед них Чуків, Тульчин, Вінниця). Він викладав співи, організовував шкільні хори, оркестри. В атмосфері народної пісні розвивалася творчість митця.
1902 року Микола Дмитрович одружився. В родині Леонтовичів народилося дві доньки - Галина та Євгенія. Клавдія Ферапонтівна доглядала чоловіка, як дитину, часто жалілася, що Микола Дмитрович не береже себе, простуджується. Вона ніколи не докоряла йому, що не дбає про сім’ю: музична праця чоловіка була для неї святою.
Навесні 1918 року Микола Дмитрович із сім’єю переїхав до Києва, працював у Міністерстві народної освіти, у музичному відділі. Брав участь в утворенні Симфонічної республіканської капели імені Лисенка, був активним членом гуртка музикантів - організаторів студіювання нової музики.
1919 року Леонтович вирішив створити маленьку оперу для дітей шкільного віку на вірш Бориса Грінченка «На русалчин Великдень». Лібрето для опери написала учениця Леонтовича Надія Танашевич. Вона вчилася в Тульчинському єпархіальному училищі, де викладав співи Микола Леонтович.
Як більшість тульчинських єпархіа-лок, Надія була закохана в Леонтовича. Спільна праця над лібрето зблизила вчителя з ученицею. Микола Дмитрович знав про почуття до нього Надії. Повторював інколи: «Боже, вона полюбила старого-лисого! Нехай любить, може, буде краще писати текст. Любов -
поезія, це найкращі переживання кожної людини...».

СМЕРТЬ…

Леонтович часто відвідував Танашевичів. Зайшов у гості і в передостанній день свого життя, 20 січня 1921 року. По обіді, який для гостей був із чаркою та медом, однією із забавок стало ворожіння старої матушки по руці. Поворожила вона і Леонтовичу: «У Вас рука артистична. Лінія таланту ясно позначена. Лінія любові дуже мала.
І от тепер щось печальне зазначено на Вашій руці, от тут, на лінії життя. Якось так, немов вона скоро Вам кінчається...».
Микола Леонтович був убитий у ніч на 23 січня 1921 року в Марківцях Гайсинського повіту в хаті свого батька. Вбивця попросився переночувати. До пізньої ночі композитор програвав бандиту свої улюблені твори: «Ой зійшла зоря», «Як умру». На прохання вбивці переписав йому ноти «Інтернаціоналу» (вони так і залишилися лежати на столі поруч із золотим годинником Леонтовича). Вбивця нічого не взяв, хоча перетряс усі кишені, чогось шукаючи...
Більшовицька влада тримала у великій таємниці справжню причину смерті великого композитора. Але настав час - і з небуття повернуто документи, які стосувалися тієї трагічної події. Ось один із них:
«Секретно - 116. Тов. Начальнику Подольской Губернской милиции

РАПОРТ.

В ночь на 23-е января агент уездЧЕКа Грищенко выстрелом из винтовки убил сына священника с.Марковки, Кубличской волости, Николая Леонтовича 43-х лет, у которого Грищенко ночевал, и 26-го января Грищенко, скрывавшийся в м.Теплике, при преследовании его чинами милиции, выстрелом из винтовки ранил в живот милиционера Твердохлеба. Начальник Уездной Советской Милиции (підпис)».

…І БЕЗСМЕРТЯ

Музична спадщина Леонтовича порівняно невелика - це понад 100 розробок українських народних мелодій, розклади музики релігійно-духовного характеру: кантів, псалмів, колядок, щедрівок. Видав він дві збірки пісень із Поділля.
Картинна галерея, в якій експонується фісгармоніяСвітову славу принесла Леонтовичу обробка колядки «Щедрик», мелодію якої композитор розклав на багатоголосся високих і низьких тонів. Уперше «Щедрика» виконав 1916 року студентський хор під керівництвом Олександра Кошиця; 1921 року він прозвучав у Нью-Йорку.
1936 року Пітер Вільховський, який працював на американському радіо, записав текстову версію «Щедрика», яка стала відомою на увесь світ під назвою «Колядка дзвонів». Колядку виконували у різних стилях від джазу до року.
У січні 2014 року українська співачка Руслана разом із львівським хором записала колядку в Михайлівському соборі, в якому рятували від «беркутівців» учасників Євромайдану.


Валентина ВОЛКОВА, науковий співробітник історичного музею-заповідника.


Повернення до списку