Логін:
Пароль:
Реєстрація
Забули свій пароль?
Увійти як користувач:
Увійти як користувач
Ви можете увійти на сайт, якщо ви зареєстровані на одному з цих сервісів:



СУБОТА, 23 ВЕРЕСНЯ 2017 р.
ПРИВАТНА ГАЗЕТА ЗАСНОВАНА 26 ГРУДНЯ 1992 р.

20.03.2015

АТЛАС ВІД ГУБЕРНАТОРА

Серед численних очільників Подільської губернії зовсім небагато було таких, що запам’яталися конкретними яскравими справами. До таких нечисленних винятків належить Карл Фліге, який очолював губернію всього рік. Але укладений ним ще 1842 року «Атлас Подільської губернії» не втратив свого значення і сьогодні. Так, досі розповіді про перебування Петра Першого в Сатанові обов’язково ілюструються картинками, запозиченими у Фліге. Бо інших просто немає!

НА ВІЙНАХ ІЗ ФРАНЦУЗАМИ

Хатинка, в якій нібито ночував Петро ІКарл Якович Фліге, як зазначає давній «Російський біографічний словник» Олександра Половцова, походив із дворян Санкт-Петербурзької губернії і народився 1785 року. Сучасна українська дослідниця Ольга Малій вказує, що Карл Якович народився 1786 року в Ризі.
Майбутній губернатор виховувався у другому кадетському корпусі. 1801 року розпочалася його служба в інженерних військах. Спочатку це була інженерна бригада у фортеці Дюнамюнде на березі Ризької затоки. 1804 року Фліге звідти перевели в другий артилерійський полк.
Молодий офіцер брав участь у війні з французами 1805-1807 років. За бій при Фрідланді, що відбувся 2 червня 1807 року, Карла Фліге нагородили золотою шпагою з написом «За хоробрість». Відзнака цілком заслужена, адже прицільними пострілами з гармат, що перебували під командою Фліге, від ворожого влучання було врятовано Пернавський мушкетерський полк.
Не обминула Фліге і наступна війна з французами, яка в історію Росії увійшла як Вітчизняна війна 1812 року. 15 липня у бою під містечком Городечно Кобринського повіту Гродненської губернії Карл Фліге зазнав важкого поранення від ядра. Довелося аж до вересня 1813 року заліковувати рани в Києві.
1816 року Фліге перевели в 26-ту артилерійську бригаду та призначили командиром легкої роти №52. 1819 року вона увійшла до складу Грузинської гренадерської бригади.

НА КАВКАЗІ

Перейшовши служити на Кавказ, Фліге у 1819-1828 роках брав участь у війні проти горців. Від 13 травня 1826 року до 12 листопада 1831 року він був командиром Навагинського піхотного полку.
26 листопада 1826 року підполков-ника Фліге, який сумлінно прослужив
25 років в офіцерських чинах, нагородили орденом святого Георгія четвертого ступеня.
У жовтні 1828 року Карл Фліге одружився з Марією Бунге. Вона народилася 3 жовтня 1807 року в Києві та була старшою донькою київського лікаря Християна Бунге. До речі, її брат Микола (від другого шлюбу батька) згодом став професором і навіть ректором Київського університету.
Шлюб виявився недовгим: 1829 року на Кавказі Марія Християнівна, народжуючи первістка - сина Миколу, померла під час пологів. Маленького Миколку перевезли до Києва в дім його діда Християна Бунге та віддали на піклування Катерини Миколаївни - його другої дружини. Та полюбила Миколу як рідного сина.
12 серпня 1829 року Карл Фліге став полковником. Того ж 1829 року, під час російсько-перської війни, за особливі заслуги при спорудженні батарей проти Ардебільської фортеці Фліге відзначили алмазними знаками на орден святої Анни другого ступеня.

КУРСЬКИЙ ГУБЕРНАТОР

1831 року, щоб підлікувати рани, Карл Якович вийшов у відставку. 1833 року він повернувся на службу, цього ра-зу на жандармську. До 1839 року Фліге був жандармським обер-офіцером у Курській, Мінській і Чернігівській губерніях.
Улітку 1839 року Карла Фліге підвищили в званні до генерал-майора і призначили військовим і цивільним губернатором у Курську губернію. Того ж 1839 року громадськість Курська проявила ініціативу і поставила собі за мету заснувати в губернському місті жіноче парафіяльне училище, адже досі зовсім небагато міських дівчаток займалося в училищах спільно з хлопчиками. Товариство, яке взялося за організацію жіночого навчального закладу, знайшло кошти і чекало тільки губернаторського затвердження.
Присуд Фліге був такий: «Передусім варто, не збільшуючи кількості навчальних закладів, забезпечити гарним змістом і всіма засобами для успішного навчання ті народні училища, які вже є в місті, бо користь полягає не в кількості, а в якості». Як зазначив сучасний дослідник біографій курських губернаторів Володимир Степанов, «ось яскравий приклад недалекоглядності губернатора, який на корені присік ініціативу міської громади та на 22 роки позбавив Курськ училища для дівчаток міських станів».

ПОДІЛЬСЬКИЙ ГУБЕРНАТОР

Після Курська рік із невеличким хвостиком, від 13 листопада 1840 року до 30 листопада 1841 року, Карл Якович був військовим губернатором Кам’янця-Подільського та цивільним губернатором Подільської губернії. На початку грудня 1840 року «Подольские губернские известия» повідомили:
«Именным Его Императорского Величества Высочайшим указом, данным Правительствующему Сенату минувшего ноября в 16 день, за собственноручным Его Величества подписанием, Всемилостивейше повелено: военному губернатору города Курска и Курскому гражданскому губернатору, состоящему по армии генерал-майору Флиге быть военным губернатором города Каменец-Подольского и Подольским гражданским губернатором, вместо состоящего по кавалерии генерал-майора Петрова, который увольняется вовсе от службы. До прибытия в Каменец-Подольский генерал-майора Флиге, господин вице-губернатор коллежский советник Василий Семенович Нечай 3 числа декабря вступил в исправление должности подольского губернатора».
Тут, як бачимо, фігурує не 13, а 16 листопада. Очевидно, це пояснюється тим, що указ було видано 16 листопада, в якому Фліге призначався на посаду з 13 листопада. А поки він добрався до Кам’янця й реально вступив на посаду, ще спливло трохи часу. Під час таких неминучих пауз (а також відпусток губернатора чи його хвороби) губернією керував віце-губернатор.
Попередником Фліге на посаді подільського губернатора був генерал-майор Павло Іванович Петров - дядя російського поета Михайла Лермонтова, який, за деякими припущеннями, був тим дядею, який згадується на початку знаменитого вірша поета «Бородіно» (див. статтю «Скажи-бо, дядю…» в «Подолянині» від 7 лютого 2014 року).
Цікаво, що наступником Фліге теж стала людина, про яку торік писав «Подолянин». Це генерал-майор Олександр Афанасійович Радищев - наймолодший син автора знаменитої «Подорожі з Петербурга в Москву» Олександра Радищева (див. статтю «Таємниця пакета №7248» в «Подолянині» від 24 січня 2014 року).
1841 року Фліге увільнили зі служби з мундиром і повним пенсіоном. Вийшовши у відставку, Карл Якович мешкав у Києві у власному будинку на Хрещатику. Через рік він помер.

АТЛАС ВІД ГУБЕРНАТОРА

Незадовго до смерті Карл Фліге уклав «Атлас Подільської губернії» - зібрання планів, краєвидів та інших малюнків, що стосуються Подільської губернії. Воно зберігалося у статистичному відділенні ради Міністерства внутрішніх справ. Зібрання складалося із шести зошитів, що містили 194 аркуші із зображенням різних пам’яток краю: «цікавих місць розташування, давніх і нових будівель, костюмів, начиння, знімків зі старовинних написів, монет і почерків, рідкостей і особливостей природних, одним словом: предметів, що нагадують минуле або змальовують справжню фізіономію місцевої природи і тубільного народонаселення».
Атлас, укладений 1842 року, наступного року було оприлюднено в «Журналі Міністерства внутрішніх справ». Того ж 1843 року розгорнута розповідь про атлас з’явилася в «Журналі Міністерства народної освіти». Наведемо цю розповідь повністю мовою оригіналу:
Камін, біля якого нібито сидів Петро І«Атлас Подольской губернии. Так называется собрание планов, видов и других рисунков, относящихся к губернии Подольской, составленное в 1842 году бывшим военным губернатором города Каменца и подольским гражданским губернатором генерал-майором Флиге. Оно хранится теперь в статистическом отделении совета Министерства внутренних дел. Собрание это состоит из шести тетрадей, в которых заключается 194 листа, с изображениями разных достопримечательностей края, как то: любопытных местоположений, древних и новых зданий, костюмов, утварей, снимков со старинных надписей, монет и почерков, редкостей и особенностей естественных, одним словом: предметов, напоминающих прошедшее или обрисовывающих настоящую физиономию местной природы и туземного народонаселения.
Подолия, или, правильнее, Подолье, заимствовало свое название от положения при подножии Карпат. В самых отдаленных указаниях древности, у Геродота, мы находим, алазонов и невров: жилища этих народов, по всем соображениям, должны были находиться внутри пределов нынешней губернии Подольской; они занимались уже тогда хлебопашеством, и очень деятельно: следовательно, составили давнишнее, оседлое народонаселение края. При начале истории собственно русской, между Днестром и Бугом, следовательно, там, где ныне Подолье, и в окрестностях, являются жителями славяне под разными поколенными именами, как то: тиверцев, хорватов и лутичей или уличей, или угличей (последнее - правильнее). Они слились под одно имя Руси еще при Олеге. Вследствие же удельной системы Подолье раздробилось в последствии так, что нынешнее Подолье принадлежало частью к Киеву, частью к Волыни, частью к области Червенской или Галицкой. Эта последняя, соединив, наконец, под собою весь юго-запад земли Русской, приняла в состав свой и все Подолье, под именем Понизья.
Не будем далее следовать за мало любопытной и вместе с тем каждому довольно известной историей Подолья, и заключим, что, при воссоединении края Подольского с Россиею (1793), воеводство Подольское и Брацлавское преобразованы были в два соименные наместничества (1795), которые вскоре потом совокуплены в одну губернию (1796), удержавшую у себя исключительно имя Подольской.
Далее автор рассматривает памятники древности, встречаемые в Подольской губернии, между которыми особенно замечательны таинственный остаток, известный под именем Траянова вала, и часть циклопической работы, то есть сложенной из огромных каменьев без всякого цемента (в Ушицком уезде).
Любопытны изображения народных костюмов, употребляемых в губернии. Они занимают 13 листов, составляющих, с восьмью листами снимков с монет, пятую тетрадь «Атласа». Семь из этих листов (№1, 6 и 10) касаются одного уезда Каменецкого, один (№7) Литинского, один (№8) Винницкого, и также по одному уездов Могилевского, Ольгопольского, Балтского и Ямпольского. На листе, относящемся к Винницкому уезду, представлено одеяние раскольников, выселившихся сюда из внутренности империи во времена давние, и сохраняющих здесь, как и везде, национальный костюм великороссийских поселян со строжайшей неизменной точностью. Разнообразие народной одежды представляет в себе, как справедливо говорит автор статьи, красноречивое свидетельство разнообразия стихий, из которых составилось нынешнее народонаселение края. Здесь есть и казаки, и мазуры, и волохи, не считая уже евреев и армян. Впрочем, господство, очевидно, находится на стороне основного элемента русского, в юго-западном его типе, отчасти оразноображенном местными маловажными оттенками. Различие вероисповеданий кладет также резкую печать на самое одеяние народа: так, православный русак в своём костюме значительно отличается от русина римско-католика.
Собственно статистика вполне удовлетворяется шестой и последней тетрадью «Атласа», в которой, кроме общей карты губернии, помещены карты уездов, каждого порознь, с подробным обозначением всех местностей; потом планы всех городов, сначала на одном общем листе, потом каждого порознь на отдельных листах. Сюда же относятся две особые карты, изображающие течение двух главных рек края в пределах губернии: Днестра, от границы австрийской до Дубоссар, и Буга, от местечка Купели до города Ольвиополя».

ОЦІНКИ ТА ВИКОРИСТАННЯ АТЛАСУ

Сучасна дослідниця Ірина Батирєва з Вінниці, говорячи про дослідження Поділля в першій половині XIX століття, зазначила:
«Серед праць цього періоду заслуговує на увагу «Атлас Подільської губернії», складений 1842 року подільським цивільним губернатором Карлом Фліге. «Атлас» містив цінні відомості з історії та культури Східного Поділля. Це було фактично перше санкціоноване царським урядом досить грунтовне російське видання, котре разом із започаткованими 1838 року «Подільськими губернськими відомостями» стало поворотною віхою у русифікаторській політиці на Поділлі. Цінним етнографічним джерелом в «Атласі» є малюнки із зображенням людей в українському народному вбранні різних повітів губернії: Балтського, Кам’янецького, Літинського, Могилівського, Ольгопільського, Ямпільського. Разом з короткими відомостями з історії та культури Поділля ці малюнки були пізніше опубліковані в «Журналі Міністерства внутрішніх справ».
1891 року два малюнки з атласу, який уклав Фліге, потрапили до книжки «Подолия. Историческое описание», яку видав у Санкт-Петербурзі Помпей Батюшков. Відібрав малюнки для ілюстрування видання про Поділля дійсний стат-ський радник Митрофан Городецький. Обидва малюнки ілюструють перебування російського царя Петра І улітку 1711 року в Сатанові. Це крита соломою хатинка, в якій, за переказами, ночував цар, і розкішний камін у ній, біля якого, за тими ж переказами, Петро Олексійович сидів із власником Сатанова - польським великим коронним гетьманом Адамом-Миколаєм Сенявським. Хоча документи не підтверджують перебування російського царя в цьому подільському містечку (див. статтю «Чи був Петро Перший у Сатанові?» в «Подолянині» від 21 червня 2013 року), але два малюнки з атласу Фліге досі кочують із книжки в книжку про Сатанів.

Автор:  Олег БУДЗЕЙ

Повернення до списку