Логін:
Пароль:
Реєстрація
Забули свій пароль?
Увійти як користувач:
Увійти як користувач
Ви можете увійти на сайт, якщо ви зареєстровані на одному з цих сервісів:



П'ЯТНИЦЯ, 17 ЛИСТОПАДА 2017 р.
ПРИВАТНА ГАЗЕТА ЗАСНОВАНА 26 ГРУДНЯ 1992 р.

05.06.2015

ПОЧЕСНИЙ ГРОМАДЯНИН: КОЛИСЬ І ТЕПЕР

ПОЧЕСНИЙ ГРОМАДЯНИН: КОЛИСЬ І ТЕПЕРПочесний громадянин області, району, міста, села - такі звання сесії відповідних рад надають громадянам, які мають особливі заслуги перед відповідними територіальними громадами. Ось найсвіжіший приклад: 27 травня почесним громадянином Кам’янця-Подільського став 70-річний секретар міськради Анатолій Качуровський. А раніше (до 1917 року) були в місті над Смотричем почесні громадяни? Пошукати відповідь на це запитання спонукала кам’янчанка Аделаїда Олександрівна Гайковська, яка не так давно завітала до редакції з унікальним документом: дореволюційною паспортною книжкою свого діда - губернського секретаря Клеоніка Воніфатійовича Швачинського. На другій сторінці цього документа одразу після імені, по батькові та прізвища власника читаємо: «потомственный почётный гражданин», тобто - спадковий почесний громадянин. Що б це значило?

СТАНИ

Звернемося до особливостей життя-буття в Російській імперії на початку
XX століття. Передусім її мешканці поділялися на дві групи: піддані та чужоземці. Піддані в свою чергу ділилися на природних підданих, інородців і фінляндських обивателів. Широка місцева автономія Великого князівства Фінляндського в складі Російської імперії призводила до того, що його уродженці мали особливі особисті права.
Далі, згідно із загальними положеннями, викладеними на початку IX тому Зводу законів, усі природні обивателі Росії Сторінки паспортної книжки Клеоніка Швачинськогобули розділеними на чотири головні групи людей: дворяни, духовенство, міські обивателі та сільські обивателі. Звід законів називав ці групи станами, але коментатори відзначали, що ця назва була досить умовною. По-перше, більшість із цих головних груп людей не становили одного цілого. Наприклад, дворянство поділялося на спадкове і особисте, що мали між собою мало спільного, духовенство поділялося за сповіданнями.
Міський стан розпадався на п’ять різних «станів»: почесні громадяни (особисті та спадкові), гільдійське купецтво (місцеве та іногороднє), міщани (або посадські), ремісники (або цехові), робочі люди.
По-друге, деякі з цих станів не тільки не успадковувалися, але навіть не були довічними. Так, правами купецтва особи користувалися лише за умови сплати мита за певну гільдію, а разом із тим будь-хто міг придбати всі права купецтва, сплативши належне мито. Так само і духівництво не утворювало на практиці особливого стану: діти священнослужителів і церковнослужителів зараховувалися до почесного громадянства, а духовні особи, які зреклися сану, поверталися до свого початкового стану. Крім того, особа духовного сану могла одночасно належати і до дворянства. Тим самим особливі права духовенства на практиці не були становими правами, а просто перевагами, наданими духовному сану. Цехові та робочі люди також реально не були особливим станом, оскільки законодавство не надавало їм жодних особливих особистих прав (які були, наприклад, у почесних громадян і купців).

ПОЧЕСНІ ГРОМАДЯНИ: ВИТОКИ

Тепер детальніше поговоримо про почесних громадян. Це був один із станів міського населення в Російській імперії, особливий привілейований прошарок міських обивателів.
Сторінки паспортної книжки Клеоніка ШвачинськогоІсторичним попередником почесного громадянства був стан іменитих громадян, виділений Катериною II в Жалуваній грамоті 1785 року зі складу міських обивателів. Вони були звільнені від тілесного покарання, їм дозволялося мати сади, заміські двори, їздити в кареті парою і четвіркою, не заборонялося засновувати й утримувати фабрики, заводи, морські та річкові судна.
1 січня 1807 року Найвищим маніфестом звання іменитих громадян для купецтва скасували, а зберегли його тільки для вчених і художників. Але внаслідок того, що приналежність до купецтва обумовлювалася тільки записом у гільдії, навіть найповажніше купецьке сімейство, яке чомусь виявлялося не в змозі оголосити капітал (тобто не було зараховане до тієї чи іншої гільдії), негайно переводилося в клас міщан або сільських обивателів, а разом із тим підлягало і рекрутській повинності, і подушному податку, і тілесному покаранню. Такий порядок речей спонукав тодішнього міністра фінансів Єгора Канкріна ще 1827 року увійти з пропозицією про встановлен-
ня особливого почесного громадянства, що й було здійснено маніфестом від
10 квітня 1832 року.

ЯК СТАТИ ПОЧЕСНИМ ГРОМАДЯНИНОМ?

Почесне громадянство було двох родів: особисте, яке поширювалося тільки на дану особу та його дружину; спадкове, що належало також усім нащадкам родини (дітям, внукам, правнукам тощо).
Сторінки паспортної книжки Клеоніка ШвачинськогоЯк перше, так і друге можна було здобути одним із трьох способів: за правом народження або усиновлення; шляхом прохання про зарахування до почесного громадянства; шляхом зарахування за особливими поданнями відповідних міністрів.
До почесного громадянства зараховувалися деякі розряди осіб за народженням: діти особистих дворян; діти православних церковнослужителів, якщо останні закінчили повний курс в академії або семінарії з відповідними ступенями, діти лютеранських і реформатських проповідників; до особистого: діти церковнослужителів, що не підпадали під вказані вище умови, діти чинів вищого мусульманського закавказького духовенства, з 12 березня 1891 року - особи, усиновлені дворянами та спадковими почесними громадянами.
Деякі особи мали право клопотати про зарахування до почесного громадянства: комерц-радники та мануфактур-радники, їхні вдови та діти, купці, що перебували протягом 20 років у першій гільдії чи отримали поза порядком служби чин або орден, особи, які отримали в одному з російських університетів учені ступені доктора або магістра; з 1839 року - артисти Імператорських театрів і художники відповідно до стажу.
Діти особистих дворян із 11 червня 1845 року отримували спадкове почесне громадянство автоматично. Право просити про особисте почесне громадянство мали за освітою особи, що закінчили повний курс навчання в російських університетах, вихованці комерційних училищ.
Клопотати про почесне громадянство могли також: євреї (за указом імператора), з 1850 року - «вчені євреї при губернаторах»; з 1849 року - лікарі, фармацевти, вчені-агрономи, інженери-технологи, ветеринари.
Почесне громадянство могло бути надане внаслідок служби або особливого представлення. Так, до особистого почесного громадянства зараховувалися особи, які отримали на службі чин XIV класу і всі вищі до дев’ятого або ж дев’ятий (або вищий офіцерський) клас при відставці.
Про звання особистого почесного громадянина могли клопотатися особи всіх станів за надану ними на громадській ниві корисну діяльність, що тривала не менше як 10 років. На звання ж спадкового почесного громадянина могли претендувати особи, які не менше ніж 10 років вели громадську діяльність у званні особистого почесного громадянина.
Особи, яким почесне громадянство надавалося в силу народження, користувалися правами і перевагами цього звання без особливого на те утвердження, Якщо ж вони бажали отримати грамоту на почесне громадянство, то повинні були просити про те департамент герольдії урядового сенату. Сюди ж подавалися клопотання про зарахування до почесного громадянства, особистого або спадкового. Сенат видавав на спадкове почесне громадянство грамоти, на особисте - свідоцтва.

ПЕРЕВАГИ ПОЧЕСНОГО ГРОМАДЯНИНА

Особливі права та переваги почесного громадянина полягали у звільненні від рекрутської повинності, від подушного податку, від тілесного покарання, у праві називатися в усіх актах почесним громадянином, а також брати участь у виборах і бути обраними на міські громадські посади.
Одна тільки приналежність до почесного громадянства, особистого або спадкового, не давала ще права вступу на державну службу, між тим як сини особистих дворян, священнослужителів, комерц-радників мали це право за своїм походженням.
Закон говорив також про утрату прав почесного громадянства (внаслідок судових вироків) і обмеження їх. Останнє наступало, наприклад, при вступі почесного громадянина в служіння для домашніх робіт.
Звання почесного громадянина скасовано після приходу до влади більшовиків: вже 11 листопада 1917 року з’явився декрет Всеросійського центрального виконавчого комітету та Ради народних комісарів «Про знищення станів і цивільних чинів».

СКІЛЬКИ ЇХ БУЛО?

Від 1847 року спадкові почесні громадяни й особисті дворяни записувалися в п’яту частину міської обивательської книги. Відомості про це публікувалися в «Санкт-Петербурзьких сенатських відомостях». За рік звання почесного громадянина отримували понад дві тисячі осіб. 1858 року в Російській імперії було вже 21,4 тисячі почесних громадян.
Документи про почесних громадян зберігаються в Російському державному історичному архіві.
Якщо 1840 року в Російській імперії було 4800 почесних громадян, що становило лише 0,1% міського населення країни, то до 1897 року їх кількість (разом із членами сімей) зросла до 342900 осіб (по всій Росії, включаючи Царство Польське, але без Фінляндії), проте частка в загальній масі населення імперії залишалася невеликою - 0,3%. Статистика 1910-1912 років дає чисельність почесних громадян, з членами сімей, 372400 осіб (0,5% населення), з них спадкових - 197300 осіб.
Якщо говорити про окремі міста, то, наприклад, 1858 року в Омську проживали 1489 почесних громадян обох статей, як особистих, так і спадкових, що становило 6% населення.
Всеросійський перепис населення 1897 року дає такі дані для Кам’янця-Подільського: в графі «Спадкові й особисті почесні громадяни та їхні сім’ї» вказано 323 чоловіки й 231 жінку. Ще 321 чоловік і 296 жінок із таким званням мешкали в Кам’янецькому повіті (поза межами самого Кам’янця), а в Подільській губернії їх було відповідно 4888 і 4762.

ПОЧЕСНІ ГРОМАДЯНИ МІСТ

«Загальноімперське» почесне громадянство не варто плутати з почесним громадянством міст Росії. Останнє, хоча і не регулювалося законодавчо, було вельми широко поширене.
Звання почесного громадянина міста надавали за клопотанням міської думи. Це символізувало виняткову форму вдячності суспільства за діяльність на користь міста, а також данину поваги до людей, які мають особливі заслуги перед Вітчизною. Так, збереглися документи Кам’янець-Подільської міської думи, яка клопоталася про надання звання почесного громадянина міста довголітньому подільському губернатору Олександру Ейлеру.
Міста нерідко надавали це звання різним особам, що були відомі своїми заслугами, але, як почесний титул, він не був пов’язаний із жодними обов’язками і не мав стосунку до стану почесного громадянства.

КЛЕОНІК ШВАЧИНСЬКИЙ

Тепер повернемося до Клеоніка Швачинського. Сайт Російського державного історичного архіву (РДІА), де, як зазначалося вище, зберігаються документи про почесних громадян, засвідчує: там є відомості і про Клеоніка Воніфатійовича Швачинського (фонд 1349, опис 2, справа 1182, аркуші 38-40). Вказано й дату цих відомостей - 28 вересня 1902 року. Очевидно, це дата надання Швачинському звання спадкового почесного громадянина. Сайт не подає самого документа, тож по конкретні дані треба звертатися безпосередньо в РДІА.
Що ж повідомляє про Швачинського його паспортна книжка? Її видано 21 квітня 1906 року Кам’янець-Подільським окружним судом колишньому помічнику секретаря цього суду - губернському секретареві Клеоніку Воніфатійовичу Швачинському. Адрес-календар Подільської губернії, за станом на 15 вересня 1904 року, підтверджує, що Швачинський працював тоді помічником секретаря в Кам’янець-Подільському окружному суді і був колезьким реєстратором. Це найнижчий (чотирнадцятий) чин у «Табелі про ранги». Через три роки належної служби колезький реєстратор мав право отримати наступний чин (дванадцятий у «Табелі про ранги») - губернського секретаря. Як бачимо із запису в паспорті, Швачинському це вдалося.
Далі з паспорта довідуємося, що Швачинський народився 19 березня 1878 року, за віросповіданням він православний, постійно мешкає в Кам’янці-Подільському, одружений. Про ставлення до військової повинності сказано: «являлся к исполнению воинской повинности при призыве 1899 г. и зачислен в ратники ополчения второго разряда по льготе первого разряда». Документами, на основі яких видано паспортну книжку, вказано формулярний список про службу та свідоцтво про явку для виконання військової повинності.
У паспорті є підпис власника книжки. Для неграмотних замість підпису вказувалися зріст, колір волосся та особливі прикмети.
До паспорта внесено відомості ще про двох осіб: дружину Катерину Дмитрівну, яка народилася 15 листопада 1884 року, та доньку Галину, яка народилася 28 липня 1905 року (обидві православного віросповідання).
Ще деякі відомості про Клеоніка Швачинського можемо почерпнути з «Подольских епархиальных ведомостей» за 1893 рік: цього року Клеонік закінчив Приворотське духовне училище за другим розрядом (19-те місце за успішністю) і був переведений до першого класу Подільської духовної семінарії, але серед випускників цього закладу ми його не бачимо. Очевидно, через якість обставини Клеонік Воніфатійович не став священиком, а спробував себе як чиновник. Помер він, як засвідчує родовід, складений внучкою, 1914 року, тобто прожив усього 36 років. Його дружина Катерина працювала медсестрою й померла 1958 року. Їхня донька Галина померла 1991 року. У шлюбі з Олександром Шереметом, який загинув 1941 року, в них було двоє дітей: 1929 року в Кам’янці-Подільському народилася Наталія, а 1935 року в Жмеринці - Аделаїда. Саме Аделаїда Олександрівна бережно зберегла документи, які стосуються її діда, що дало можливість здійснити цю публікацію.
І насамкінець: сучасне звання «Почесний громадянин Кам’янця-Подільського» введено 5 липня 1966 року, а перші відзначення проведено 5 листопада 1967 року. Першим почесним громадянином Кам’янця-Подільського став письменник Володимир Бєляєв.

Автор:  Олег БУДЗЕЙ

Повернення до списку