Логін:
Пароль:
Реєстрація
Забули свій пароль?
Увійти як користувач:
Увійти як користувач
Ви можете увійти на сайт, якщо ви зареєстровані на одному з цих сервісів:



НЕДІЛЯ, 24 ВЕРЕСНЯ 2017 р.
ПРИВАТНА ГАЗЕТА ЗАСНОВАНА 26 ГРУДНЯ 1992 р.

19.06.2015

ХТО ЗНАЄ СПРАВЖНЮ ІСТОРІЮ УКРАЇНИ?

Володимир Білінський у Кам’янці-Подільському, 2013 рік.  Фото Лілії Петрук із сайту «Хронікер»Майже два роки тому, у жовтні 2013 року, Кам’янець-Подільський відвідав Володимир Білінський - автор популярних книг: тритомника «Країна Моксель, або Московія» та двотомника «Москва ординська». Володимир Броніславович побував тоді в національному університеті імені Івана Огієнка, в Подільському державному аграрно-технічному університеті, де презентував свою нову працю - першу книгу «Споконвічна земля» з багатотомника «Україна-Русь». Навесні цього року побачила світ друга книга багатотомника - «Князі Галицько-Острозькі».
В анотації до нового видання зазначено: «У книзі подано багатющий фактологічний матеріал, на підставі якого спростовуються старі заяложені міфи та побрехеньки як радянських, російських, польських, так і деяких українських істориків. Мова йде про Великі Галицько-Волинське та Литовсько-Руське князівства, їхніх реальних правителів і будівничих. У правдивому світлі трактуються воєнні баталії, дипломатичні кроки та державні інтереси тогочасних країн - наших близьких і далеких сусідів». Книгу призначено для широкого кола читачів. Вона побачила світ у Києві у видавництві імені Олени Теліги, а також у Тернополі у видавництві «Навчальна книга - Богдан».
Позаторік у статті «…І тут прийшов мостобудівник» я звернув увагу на надто довільне трактування Володимиром Білінським у першій книзі «України-Русі» деяких фактів, що стосуються історії Поділля. Зокрема, мова йшла про ототожнення ним подільського старости Гедігольда з князем Василем Красним (Острозьким). Міркування Володимира Броніславовича були такі. По-перше, «слово «красний», в нашому розумінні, англійською мовою кажуть - «гольд» - золотий», по-друге, «що стосується першої частини слова Гедігольд, то, на думку автора, це є пом’якшене скорочення від слова - герольд - в перекладі з латини - носій герба. Отож - золотий носій давнього княжого герба України (Русі)». Тому на це ототожнення двох діячів, явно притягнуте за вуха, я зауважив: «Ось такий несподіваний, нічим, крім фантазії автора, не підкріплений висновок».
А ще в тій статті я зазначив: «Не знаючи історії Поділля, братися за кардинальні висновки щодо минувшини цього краю, напевно, так само безглуздо, як, нічого не петраючи в опорі матеріалів, братися за конструювання мостів». Тож не дивно, що в новій книзі Володимир Білінський не обминув увагою ту мою публікацію й присвятив мені майже дві сторінки наприкінці «Князів Галицько-Острозьких».
Звісно, автор залишився при своїх переконаннях: «Сфальшувавши майже повністю подільську історію 1393-1440 років, польсько-московська історична наука, звичайно, не могла собі дозволити залишити руського князя Василя Красного Острозького «Вітовтовим намісником Поділля у 1411-1423 роках» та забудовником міст-фортець Качебієва (Одеси), Чорного города (Овідіополя) та інших. Тому й підкинули до руських (українських) князів якогось найманця-іноземця Гедігольда. Мовляв, розбирайтесь! А ми збоку все заперечуватимемо».
Після цього Володимир Броніславович пише: «Головне, що в ці вигадки повірили й досі вірять сотні чесних і порядних українців-істориків, письменників, учителів, журналістів. Один із таких, «некто» Олег Будзей, навіть виступив із протестом і заявив таке: «Тож твердження Білінського про князювання в 1411-1423 роках Василя Красного (Острозького) на Поділлі виявляється нічим не підкріпленою фантазією автора». Не цитуватиму ще гірших звинувачень Олега Будзея на мою адресу. Скажу тільки, що весь «пыл» цієї людини, на мою думку, звівся до того, що, мовляв, нічого мостобудівельникам робити в історичній науці. Мені б дуже хотілося погодитися з паном Будзеєм, та дійсність не дозволяє. Згадаймо, скільки «фахові історики» (і не тільки вони) «співали пісень» про «три братні народи», про «спільну історію України і Росії», про «старшого брата», що виявилося сьогодні цілковитою брехнею. А той «старший брат», який написав нам підручники історії та примусив їх вивчати, проявив свою справжню суть золотоординця, встромивши Україні в спину ножа».
Цікаво, що автор уживає щодо мене російські слівця «некто» та «пыл» (очевидно, щоб дошкулити мені). Між іншим, у списку літератури першої та другої книг із «України-Русі» зазначено мою книжку «Вулицями Кам’янця-Подільського», видану 2005 року у Львові. Тож усе-таки я для Володимира Білінського не зовсім «некто», а один із авторів опрацьованої ним літератури.
Обкладинки свіжої книжки Володимира БілінськогоПісля наведеного пасажу Білінського його висновок такий: «Ось чому українську історію, пане Будзей, слід переписати! Чим раніше, тим краще. І зробити те мають, насамперед, патріоти, а вже потім - фахівці». Усе ж, думається, у нас є патріоти-фахівці. Наприклад, такі, як професор Валерій Степанков із нашого національного університету та його колеги, що працюють у цьому навчальному закладі. Та й Інститут історії України в Києві очолює академік Валерій Смолій, який у тандемі з Валерієм Степанковим видав на-гора чимало цінних праць. Український інститут національної пам’яті сьогодні очолює кандидат історичних наук Володимир В’ятрович - теж український патріот. Я добре знайомий із випускниками нашого історичного факультету - кандидатом історичних наук Олексієм Кошелем, доктором історичних наук Віталієм Михайловським. Тож українських істориків-патріотів є чимало.
Далі Володимир Білінський зазначив уже по суті нашої суперечки: «Що ж стосується Василя Красного і Гедігольда, то я ще раз заявляю, що то одна історична особа, і цьому є сотні доказів, а ще звичайна людська логіка. Звернімо увагу: постаті Василя Красного та Гедігольда постійно переходять одна в одну; серед руських князів та лицарів раптом з’являється Гедігольд, потім виявляється, що цей іноземець - руський лицар (князь). За різними історичними джерелами, інтереси Великого князя Вітовта на Констанцькому Соборі (1414-1418) представляв чи то князь Василь Красний, чи то Гедігольд. Я розумію, що інтереси Вітовта могли захищати вони обидва, тільки невелике прохання до прихильників цієї точки зору: поясніть, будь ласка, як іноземці у Констанці 1418 року величали Василя Красного? Подумаймо, чи не тому матеріали згаданого Собору (1414-1418) так засекречені, що їх не можна знайти навіть через церкву? А це ж документи 16-го Вселенського Собору, і їх мають вивчати в усіх вишах, особливо церковних».
Володимир Броніславович поскаржився: «Автор, при всій його наполегливості, уже 5 (п’ять) років не може знайти матеріалів Вселенських Соборів, допуск до яких заборонила Російська православна церква. Між іншим, ця церква видала у Парижі велику працю під назвою «Вселенські собори», до якої введені документи тільки вісьмох Вселенських Соборів, а далі Москва розповідати про Собори заборонила, хоча пнеться бути Третім Римом. Врешті-решт, автор довіряє більше польському історикові Яну Длугошу, ніж далеко пізнішому К.Стадницькому, а звідціля маємо володаря і борця за Поділля Федора Острозького (молодшого). Відтак - він же засновник династії князів Вишневецьких. Відомо, що від руських (українських) князів династії Острозьких пішли князівські династії - Заславських, Корецьких, Збаразьких та інші, герби яких мають спільні геральдичні елементи».
Далі автор знову повертається до полеміки зі мною: «А для таких, як пан Будзей, автор та його послідовники обов’язково знайдуть перелік відправлених з Русі (України) князів на Констанцький Вселенський Собор і звірять його з переліком учасників цього зібрання. Прихильників совкових московських поглядів треба переконувати не логічними доказами, а конкретними реченнями давніх свідків чи висновками істориків, бо підтримувати історичну брехню завжди було легше, ніж шукати та доносити спростовуючі докази. Шкода тільки, що в сучасній українській державі є ще немало прибічників так званої «московської правди».
Але переживали гірші часи, переживемо й ці».
Обкладинки свіжої книжки Володимира БілінськогоНа цьому Володимир Білінський завершує свою нову книгу. Вона складається з восьми частин, п’ята з яких має назву «Князь Василь Красний - Гедігольд (1390-1461)» і має 62 сторінки. Оскільки я не є фаховим істориком, то не аналізуватиму викладене там. Цікаво було би, щоб за цю справу взявся справді фахівець, який добре володіє історичним матеріалом XIV-XV століть. «Подолянин» би із задоволенням надрукував його статтю. Тільки, як правило, фахові історики майже ніколи не звертають уваги на роботи любителів, добре розуміючи, що без фахових знань написати справжню історичну працю неможливо.
Володимир Білінський піддає у новій книзі критиці, звісно, не тільки мене. Буквально кожного українського історика він підозрює у проросійській тенденційності. Не обминула цієї участі й знаменита Наталія Яковенко - доктор історичних наук, професор кафедри історії Національного університету «Києво-Могилянська академія». Таке враження, що справжню історію України знає в Україні тільки одна людина - 79-річний мостобудівник Володимир Броніславович Білінський. 

Автор:  Олег БУДЗЕЙ

Повернення до списку