Логін:
Пароль:
Реєстрація
Забули свій пароль?
Увійти як користувач:
Увійти як користувач
Ви можете увійти на сайт, якщо ви зареєстровані на одному з цих сервісів:



ПОНЕДІЛОК, 20 ЛИСТОПАДА 2017 р.
ПРИВАТНА ГАЗЕТА ЗАСНОВАНА 26 ГРУДНЯ 1992 р.

17.07.2015

ГУБЕРНСЬКИЙ КОМІСАР ЗІ ЖВАНЦЯ

За комуністичних часів вітчизняна біографістика була позбавлена імен українців, які б активно впроваджували та обстоювали ідею державності.
Одним із них ьув Григорій Калістратович Степура (1881-1944) - державний, громадсько-політичний діяч, губернський комісар Поділля.

ДАРУНОК ОНУКА

Григорій СтепураНезважаючи на інтерес дослідників до національно-визвольних змагань 1917-1921 рр., деякі сторінки біографії Степури недостатньо висвітлено. Чи не вперше у новітній історіографії інформація про нього з’явилася в діаспорі на сторінках «Енциклопедії українознавства». Серед сучасних українських істориків першим дослідив основні віхи життя Степури Віталій Лозовий.
Цікаві матеріали про Степуру передав у фонди Кам’янець-Подільського історичного музею-заповідника його внук Любомир Степура. Це родинні фотографії, а також спогади Тараса Степури про свого батька. Незважаючи на певні неточності, здебільшого пов’язані з дитячими роками, можна констатувати, що спомини написано на основі родинного архіву та розповідей самого Григорія Степури і його дружини Варвари.

СТАНОВЛЕННЯ СТЕПУРИ

Народився Григорій Степура 10 листопада 1881 р. в містечку Жванець. Його батько Калістрат був лікарем, а мати Анастасія - акушеркою. З дітей у родині був іще молодший брат Федір, однак, катаючись узимку на ковзанах на річці, він провалився під лід, унаслідок чого захворів на двостороннє запалення легенів і помер.
З дитячих років Григорій чув від старших людей розповіді про козаччину та гайдамаків. Ці оповіді підкріплювалися знахідками на околиці містечка середньовічної зброї та люльок. Тож згодом у родинному будинку Степури «під музей було виділено флігель, де на спеціально обладнані стелажі укладалися всі найдені пам’ятки».
Закінчивши Жванецьку початкову школу, Григорій вступив до Подільської духовної семінарії. Однак через участь в українському гуртку під тиском адміністрації семінарії був змушений перевестися до Кутаїської духовної семінарії. У спогадах Тараса Степури читаємо,
що там однокурсником його батька був Йосип Джугашвілі, який увійшов в історію як Сталін.
Завершивши 1903 р. навчання у семінарії, Григорій влаштувався вчителем. Пропрацювавши близько року, повернувся в Україну і вступив до Харківського ветеринарного інституту. Тут Степура приєднався до української студентської громади. Незабаром він змінив уподобання і вступив до Варшавського університету на юридичний факультет.
Під час російської революції 1905-1907 рр., коли в країні відбулися певні послаблення у національному питанні, його батько Калістрат Степура у березні 1907 р. відкрив у Жванці бібліотеку «Просвіти», в якій також продавались українські книжки. Коли на канікули до рідного містечка приїздив Григорій, то збирав у бібліотеці місцеву молодь і вів проукраїнську агітацію. Через це, за клопотанням поліції, цей заклад «Просвіти» було закрито.
Григорій Степура одружився 1904 р. з Варварою Федорівною Вітранюк, уродженкою села Даньківці Хотинського повіту Бессарабської губернії. З нею він познайомився в Одесі, де Варвара навчалась у гімназії, закінчивши яку, вступила до Одеської консерваторії. У Степур народилося четверо дочок: 1908 р. - Галина; 7 квітня 1910 р. - Оксана; 23 грудня 1911 р. - Тетяна; 1913 р. - Вероніка. Син Тарас з’явився на світ 16 січня 1917 р.
У 1908-1914 рр. Григорій Калістратович разом із дружиною був членом Подільської «Просвіти», активно працював в Українській студентській громаді. За його активної участі було «організовано хор і оркестр, почали давати концерти для студентів, ставили п’єси на українські теми». Ця діяльність потрапила в поле зору поліції. 5 травня 1911 р. у Жванецькій оселі Григорія Степури жандарми влаштували обшук.
Закінчивши 1912 р. університетські студії, Григорій Степура деякий час працював у Кам’янці-Подільському присяжним повіреним (адвокатом), а потім мировим суддею. Тоді ж він співпрацював із газетами, був відомим на Поділлі публіцистом. Статті підписував псевдонімами: Степовий, Білан, Жванченко-Подністряк.

ПІСЛЯ ЛЮТНЕВОЇ РЕВОЛЮЦІЇ

Події Лютневої революції 1917 р. втягнули Григорія Степуру у вир політичного життя. Навесні й на початку осені він був начальником міліції Кам’янецького повіту.
Хоч нова влада закликала населення до спокою, влітку 1917 р. під впливом більшовицької пропаганди почалися масові заворушення: селяни підпалювали поміщицькі економії, грабували реманент, худобу, рубали ліси тощо. Про революційні бродіння на селі засвідчує повідомлення Григорія Степури подільському губернському комісару про події в Рихті. Так, «13 червня товпа селян, здебільшого жінки, напали на начальника Рихтинської повітової міліції, побила його, пограбувала і вигнала за межі волості, не бажаючи мати у себе міліції». 26 червня в село направили «помічника начальника міліції для роз’яснення селянам обов’язків міліції», але його також побили й кинули до річки. Врешті Степура констатував, що «на даний момент, у зв’язку з відсутністю реальної сили і небезпеки нових насиль з боку селян, неможливо провести дізнання з даного випадку».
Восени 1917 р. посилюється боротьба за владу між трьома політичними силами: українським рухом, керованим Центральною Радою, представниками Тимчасового уряду та більшовиками. Українським силам шляхом виборів вдається взяти владу до своїх рук. 10 вересня 1917 р. замість ставленика Тимчасового уряду Александрова посаду губкомісара зайняв український соціал-демократ Стаховський, а його помічниками стали Степура та Семашенко, перед тим обрані Подільською радою громадських організацій.
Проте Тимчасовий уряд не залишав спроб втручатися в справи. Так, 29 жовтня 1917 р. помічник військового комісара при арміях Південно-Західного фронту оголосив військовий стан. Григорій Степура рекомендував місцевим органам влади не виконувати цього розпорядження, оскільки верховною владою в Україні є Центральна Рада та її орган Генеральний Секретаріат, які «можуть видавати чи скасовувати ті чи інші закони і постанови».

ГУБЕРНСЬКИЙ КОМІСАР

Після Жовтневого перевороту 1917 р. у Петрограді на Поділлі, як і в інших регіонах України, розпочалась боротьба за владу між Радами, де значний вплив мали більшовики, та українською місцевою адміністрацією. Центром протистояння на Поділлі стала Вінниця, де тоді перебували губернські установи. Там активну роботу здійснювали більшовицькі пропагандисти, очолювані Євгенією Бош, яка закликала захопити владу і давала вказівки щодо організації повстання. У таких складних умовах Степура виконує обов’язки губкомісара, а 2 грудня Генеральний Секретаріат затвердив його на цій посаді.
10 листопада Вінницька Рада робітничих і селянських депутатів зробила спробу поставити під свій контроль діяльність крайової адміністрації: вона призначила свого представника при губкомісарові. Степура відразу ж доповів про це Генеральному Секретаріату. Відтак повноваження місцевих інституцій як органів влади, що підкоряються виключно Центральній Раді, а не Раднаркому, були підтверджені телеграмою голови українського уряду Володимира Винниченка. Цю інформацію було швидко розповсюджено по всій губернії.
У січні 1918 р. з прибуттям до Кам’янця збільшовиченого ставропольського полку, який уславився протиукраїнською агітацією, становище влади УНР стало критичним. Допомога з Києва не надійшла, збройна сила була на боці збільшовичених солдатів, які 21 січня захопили владу в місті.
7 лютого нова влада розпорядилася заарештувати губкомісара Степуру, начальника повітової міліції Майстеренка, інших посадових осіб, але виконати це розпорядження не вдалося.
У лютому 1918 р. командування армії УНР, готуючись до контрнаступу пробільшовицьких військ, зосереджувало свої сили. Комісар 12-го армійського корпусу Федір Попов писав: «Сили петлюрівських військ день у день наростали. Майже щодня то в одному, то в іншому місці точились збройні сутички. По наших тилах концентрувались курені петлюрівців, очікуючи слушного моменту для генерального удару з нами».
З дорученням до українського командування в лютому до Кам’янця прибув лояльний до Центральної Ради полковник князь Ігор Камнен-Палеолог. Він загітував на бік української влади й очолив 3-й мусульманський батальйон Кавказького корпусу (400 вояків). 28 лютого, напередодні запланованого наступу українського війська на Кам’янець, його батальйон рішучими діями вибив більшовиків з міста. О 10-й годині ранку князь Камнен-Палеолог вийшов назустріч українському війську, що на чолі з Подільським губкомісаром Степурою вступало до Кам’янця.
Степура у зверненні до населення губернії закликав до спокою і чесної праці, попереджував, що жодного насильства не допустить і всіх, хто посміє зі зброєю в руках повстати проти УНР та її уряду, віддаватиме під суд.
Григорій Степура з дружиною та дітьми. Луцьк, 1924 р. Зліва направо (перший ряд, сидять):  дружина Варвара Федорівна, Оксана, Вероніка, Тарас. У другому ряду: Григорій Калістратович, Галина, ТетянаНа початку квітня 1918 р. Степуру призначають губкомісаром Слобідської України. Та невдовзі, після гетьманського перевороту, він повертається на Поділля, мешкає у Жванці, де займає посаду мирового судді. Наприкінці липня 1918 р. йому пропонують посаду губстарости Чорноморщини і Кубанщини. У принципі, Степура погоджується «при умові ділового українського апарату староства і при гарантії уряду об’єктивної можливості праці». Але остаточної домовленості досягнуто не було.
З початком антигетьманського повстання Степура бере в ньому активну участь, очолюючи збройні формування. Вже 19 листопада 1918 р. Директорія поновлює його на посаді Подільського губернського комісара. Одразу ж він розпочав роботу з відновлення діяльності органів влади УНР: місцевих комісарів, міських і повітових демократичних самоврядувань.
Розуміючи велике обурення селянства, Степура наказав усім повітовим комісарам заарештовувати і проводити слідство проти тих поміщиків, які за гетьманату брали із селян контрибуції й катували їх за допомогою австро-угорських військ.
Тут Степура зіткнувся зі старими проблемами: анархією, хаосом, безладдям. 18 листопада 1918 р. губкомісар видав наказ, у якому оголосив, що буде рішуче боротися з виступами та агітацією проти державного ладу Української Республіки.
Після повалення гетьманату становища в Україні та на Поділлі стабілізувати не вдалося. Населення мало розбиралось в політичній ситуації. Деякі військові частини УНР розкладались, піддавались демагогічній агітації та провокаціям. 15 січня 1919 р. деякі полки, розквартировані в Кам’янці, виступили проти влади УНР. Губкомісар Степура енергійно придушив виступ. Він оголосив у Кам’янці надзвичайний стан. Врешті військові частини армії УНР роззброїли заколотників і відправили їх по домівках.
Криком душі була телеграма губкомісара Поділля міністру внутрішніх справ УНР, де він констатує становище в губернії: «величезна анархія з кожним разом все більше поширюється, поставила в безвихідне становище губкомісаріат, котрий з початку революції до цієї пори не має реальних сил серйозно боротись з політичними виступами та безладдям». На початку березня 1919 р. Степура, зібравши певні військові сили, мав намір навести порядок в губернії, котра «кишіла озброєними бандами». Та й у самому Кам’янці отамани деяких військових частин, нікому не підкоряючись, створювали в місті напружену атмосферу. Степура звертався до військової влади, щоб приборкати недисциплінованих командирів, але це не мало позитивних наслідків.
Крім того, на кордоні з Румунією, який проходив по Дністрі створилась дуже небезпечна ситуація. Оскільки на подільський берег перейшло багато повстанців з Хотинщини, румунська артилерія часто обстрілювала придністровські села від Могилева-Подільського до Жванця. Були жертви серед мирного населення. Це дуже непокоїло Степуру. За його пропозицією було утворено комісію для залагодження конфліктів, які виникали на українсько-румунському кордоні. Степура особисто просив колишнього міністра закордонних справ у гетьманському уряді професора Дмитра Дорошенка очолити цю комісію. Дорошенко провів переговори з румунською стороною і намагався унормувати українсько-румунські відносини в цьому районі. Однак ситуація залишалася складною.
На початку травня 1919 р. губкомісар Степура перебував на Галичині. У цей час Кам’янець і більшу частину Поділля контролювали більшовики. У червні 1919 р., коли влада УНР відновилася, Степуру звільнили від обов’язків губкомісара, як зазначалося, на його прохання, хоча він сам спростовує це твердження. Степура мешкає у Жванці й очолює місцеве Товариство споживачів «Дністер», яке існувало при «Просвіті».
Улітку 1920 р. Степура почав працювати у Міністерстві внутрішніх справ УНР. Він отримав надзвичайні повноваження для ревізії діяльності прифронтових дивізійних комісарів: мав право створювати слідчі комісії, проводити арешти, обшуки тощо. 26 липня 1920 р. Степуру відрядили у прифронтову смугу військ УНР для виконання доручення «надзвичайно великої державної ваги».

ПІСЛЯ ПОРАЗКИ РЕВОЛЮЦІЇ

Незважаючи на запеклі бої з більшовиками, армія УНР вимушено відступила за Збруч - тогочасний кордон із Польщею. Степура разом із родиною назавжди покидає Поділля. У січні 1921 р. він очолює делегацію до Варшави, де висловлює протест проти визнання польським урядом Радянської України.
Від 1923 р. Степура мешкає із сім’єю в Луцьку. Тут він заснував «бюро правних порад і писання прохань» при міській повітовій «Просвіті». Його контора стала місцем захисту скривджених волинян. Серед тих, хто шукав його захисту, бачимо українських націоналістів, членів Компартії Західної України, учасників єврейських і польських організацій. Адвокат Степура мав високу кваліфікацію, блискуче захищав клієнтів.
У Луцьку Степура вів активну громадську діяльність. Він листується з відомим українським діячем Андреєм Шептицьким, надсилає йому рукопис своєї праці «Історія села Жванець». Однак подальші події перешкоджали виходу у світ цієї історичної розвідки.
1939 р. в селі Юляна, що біля Луцька, енкаведисти заарештували Степуру. 1944 р. він помер на засланні в місті
Ургенч Хорезмської області. Місце поховання невідоме...

Руслан ЙОЛТУХОВСЬКИЙ, 
вчений секретар Кам’янець-Подільського історичного музею-заповідника.

Повернення до списку