Логін:
Пароль:
Реєстрація
Забули свій пароль?
Увійти як користувач:
Увійти як користувач
Ви можете увійти на сайт, якщо ви зареєстровані на одному з цих сервісів:



П'ЯТНИЦЯ, 24 ЛИСТОПАДА 2017 р.
ПРИВАТНА ГАЗЕТА ЗАСНОВАНА 26 ГРУДНЯ 1992 р.

06.11.2015

БАГОВИЦЯ

Віктор ГрабовськийЗдавалося, що спільного може бути між подільським селом Баговицею та знаменитим Папою Римським Іваном-Павлом II, якого 2014 року канонізовано як святого Католицької церкви? Але з’ясовується, що майбутній Папа Римський, коли ще був Каролем Войтилою, писав вірші, а його поезію переклав із польської українською мовою уродженець Баговиці Віктор Грабовський. Тож 2001 року, коли Іван-Павло II відвідав з офіційним візитом Україну, в київському видавництві «Дніпро» побачила світ збірка вибраних поезій Кароля Войтили «Святиня» (упорядкування, передмова та переклад із польської Віктора Грабовського). Ще одна нагода згадати славного уродженця Баговиці - це те, що цей номер газети виходить напередодні дня народження Віктора Никаноровича: він з’явився на світ 7 листопада 1942 року.
Нещодавно, у квітні 2015 року, гарний нарис про нашого земляка опублікувала журналістка Ольга Розуменко на шпальтах суспільно-політичної газети Іванківського району Київської області «Трибуна праці». Нарис розпочинається так: «Отак собі крутишся серед поточних справ, віддаючи данину ненаситному світові матеріального, перегортаєш буденні знайомства, неначе книжкові сторінки, все більше переймаючись надто замусоленим твердженням, що «у кожного - свої проблеми», і - раптом - зовсім ніби випадково відкриваєш зовсім рідних людей, але з такою глибиною духовності й інтелігентності, такою любов’ю й знанням унікальних витоків українськості, аж вони здаються прибульцями з іншого світу - саме того, який ми й досі мріємо побудувати в Україні...».
Одним із таких унікальних людей для журналістки став наш земляк. Тож далі вона продовжує: «Сьогодні хочу познайомити наших читачів із Віктором Никаноровичем Грабовським, якого з повним правом можна назвати людиною-епохою! Адже далекого 1961-го його вірш у Білій Церкві, під час столітніх рокових із дня смерті Тараса Шевченка, слухали Андрій Малишко та Максим Рильський; він зустрічався 1966 року з кардиналом Каролем Войтилою (майбутнім понтифіком), а 1980 - з автором легендарного «Тихого Дону» Михайлом Шолоховим, коли тому виповнилось 75 років; був добре знайомий та писав про творчість українських митців-корифеїв: Олеся Гончара, Миколи Руденка, Євгена Гуцала, Миколи Лукаша, Василя Земляка, Анатолія Дімарова, Григора Тютюнника (про декого з них Віктор Грабовський скомпонував не одну літературознавчу статтю!). Зрештою, завжди надзвичайно переймаючись долею України й українського народу, він не міг не відреагувати на Майдан проникливими рядками: «Сьогодні рабство переміг клич пам’яті - для всіх єдиний: доволі жити ув ярмі! Ми прагнем гідності людини!».
З’явився Віктор Никанорович на світ у родині сільського вчителя. Рід мав не тільки українські, але й російські корені, що не завадило письменникові виховати в собі, як він стверджує, щирого духом українця й патріота.
За переказами старших родичів, український поет Павло Грабовський (одразу згадується його класичне: «Рученьки терпнуть, злипаються віченьки») - це двоюрідний дід Віктора Грабовського. Та оскільки Павло Арсенович ще замолоду був не тільки заарештований і ув’язнений «за революційну діяльність», але й підданий церковній анафемі, родинні зв’язки обірвалися ще наприкінці XIX століття.
Віктор Грабовський служив в армії, навчався на слов’янському відділенні філологічного факультету Львівського університету, працював у районних газетах, багатотиражці Білоцерківського сільгоспінституту… Вірші писав з юності, але, як зазначає Ольга Розуменко, «спочатку нікуди з ними не потикався, бо часи для щирих українців були відомо які». Журналістка також наводить невеличкий біографічний факт, який красномовно характеризує світогляд і життєве кредо Грабовського у ті, наскрізь комуністичні, часи: «Коли Віктор служив у армії (пощастило, бо потрапив у Москву), він усіляко уникав відвідин Мавзолею, що було, як він каже, обов’язковим атрибутом армійського посвячення. Зате під час належних звільнень умудрявся відвідувати Літературний інститут, де й познайомився з Іваном Драчем, Павлом Мовчаном та іншими відомими творчими особистостями того часу».
Унаслідок сумлінної творчої співпраці з газетою «Літературна Україна», 1979 року Грабовського запросили в штат цього видання. Потім була співпраця з іншими газетами й журналами, редакторство у видавництві Міжнародного культурологічного товариства «Білий птах», і, нарешті, повернення в «Літературну Україну» на посаду заступника головного редактора.
Віктор Грабовський - автор низки поетичних книг. Одну з них - «Острів милосердя» - Вчена рада Львівського університету висувала на здобуття Шевченківської премії. Цієї високої відзнаки поет не отримав, але став лауреатом літературних премій імені Володимира Сосюри, Дмитра Нитченка, Івана Огієнка. За вагомий внесок у розвиток української журналістики, активне відстоювання ідеалів свободи слова нашому землякові надали звання «Заслужений діяч мистецтв України».
Грабовський чимало перекладає зі слов’янських мов - чеської, російської, сербської, словацької, польської. Він упорядкував унікальне двомовне видання творів Василя Стуса «Ось так і ти згоряй», став одним з авторів художньо-публіцистичного фільму про Чорнобильську трагедію «Поріг».
Самобутні романи Віктора Никаноровича важко пробивали дорогу до читача. Просвіток намітився 2001 року, коли видавництво «Дніпро» опублікувало давній рукопис Грабовського - переклади творів Кароля Войтили. Згодом Віктор Грабовський упорядкував і видав «Зошити з Червоної пітьми. Приватні записи 1980-1982 років» свого батька Никанора Грабовського, який у звичайних учнівських зошитах згадував і записував моторошні епізоди зі свого життя під час сталінського лихоліття, переховуючи їх до самої смерті.
Ольга Розуменко відзначає й таке: «Коли ми десятиліттями оманливо купалися у «братській любові» російського народу, Віктор Никанорович, аналізуючи філософські набутки передової російської інтелігенції, давно завважив у росіян заскорузлі «імперські амбіції», «зловредність, боягузтво і духовну слабкість»... Як ерудит і філософ, що аналізує причини й наслідки історичних подій, а також пізнав ціну їхнього забуття, він розумів, що з такими сусідами нам - не по дорозі».
Якось один із журналістів запитав Віктора Никаноровича: «Що було у вашому минулому такого, щоби ви хотіли, аби воно збереглося у вашому майбутньому?». І він відповів: «Любов. До жінки. До слова. До немовляти. До світанку над Россю чи вечора в Карпатах... Нехай не покидає вона ні мене, ні вас, ані наших читачів».
Для тих, хто зацікавився творчістю Віктора Грабовського, повідомляємо, що три томи його творів, виданих 2012 року, можна скачати (у форматі pdf) із «Живого Журналу» автора (hrab.livejournal.com/9334.html).

Автор:  Олег БУДЗЕЙ

Повернення до списку