Логін:
Пароль:
Реєстрація
Забули свій пароль?
Увійти як користувач:
Увійти як користувач
Ви можете увійти на сайт, якщо ви зареєстровані на одному з цих сервісів:



СЕРЕДА, 20 ВЕРЕСНЯ 2017 р.
ПРИВАТНА ГАЗЕТА ЗАСНОВАНА 26 ГРУДНЯ 1992 р.

11.12.2015

«НА РОТАЦІЮ ДО РАЮ»

Вінчі й ЕдісонУкраїнський письменник Сергій Пантюк, видавши свіжу книгу та проводячи тур Україною для її презентації, ніколи не обминає Кам’янця-Подільського, адже тут він закінчив школу, філологічний факультет педагогічного інституту. Цей рік був плідним для Сергія Дмитровича: побачили світ його науково-фантастична повість для дітей «Вінчі й Едісон» та подвійна поетична книжка, що містить дві збірки - «Поранений херувим» і «Оченята кольору антрациту». Тож третього грудня він завітав до альма-матер із солідним багажем, адже, крім свіжих, прихопив із собою і деякі раніше видані книжки - поетичні збірки «Соло для дримби», «Мовизна», роман «Війна та ми». Організатором зустрічі письменника зі студентами стала кафедра історії української літератури та компаративістики.
На зустріч також завітали студенти Кам’янець-Подільського коледжу культури та мистецтв і курсанти Кам’янець-Подільського військового ліцею з посиленою військово-фізичною підготовкою. Представив гостя і був модератором зустрічі кандидат філологічних наук, доцент Олег Рарицький.
Півтори години спілкування письменника з аудиторією та аудиторії з письменником пролетіли, як це часто буває, швидко. Гість згадав низку епізодів зі свого студентського життя, читав вірші, розповів про обставини створення повісті «Вінчі й Едісон». Він, зокрема, вдячний синові Яромиру за творчу ідею та низку сюжетних ходів цієї повісті, а синові Богодару - за створення гарного настрою.
Відповідаючи на запитання, Сергій Пантюк розповів, зокрема, про те, як два роки тому познайомився з нинішньою дружиною Лізою Стрий - тодішньою 18-річною студенткою Києво-Могилянської академії (це саме в неї «оченята кольору антрациту»), як після першого чисто випадкового погляду на неї хтось йому прямо шепнув у самісіньку душу: це твоя доля до кінця життя.
Оченята кольору антрацитуЯкщо збірка «Оченята кольору антрациту» переповнена «потужним почуттям любові до Жінки - коханої, нареченої, дружини, посестри і в усіх випадках - незрадливої Музи», то «Поранений херувим» (який «хоче хоч на тиждень на ротацію до раю») - збірка зовсім іншого плану: «тут багато війни, суму й розпачу, але ще більше віри у вищу справедливість - себто, перемогу».
Того ж дня в Сергія Пантюка відбулася ще одна зустріч у Кам’янці-Подільському - в міській центральній бібліотеці. Напередодні він побував у Хмельницькому, а 4 грудня спілкувався з шанувальниками красного письменства в Дунаївцях і рідному Сокільці (селі Дунаєвецького району).
Невдовзі, 10 лютого 2016 року, Сергієві Дмитровичу виповниться п’ятдесят років. У Кам’янець-Подільському національному університеті з радістю готові взятися за організацію ювілейного вечора свого випускника.

Олег БУДЗЕЙ.

ЗІ ЗБІРКИ «ПОРАНЕНИЙ ХЕРУВИМ»

* * *

Під час зустрічі в університетіНе відлітають янголи у вирій,
А перший іній - тиша їхніх крил.
Не замерзай. Мов чарку, душу вилий
І вибухни, як вимовчаний крик.

Долоня ось - це прихисток для когось
Від марень, передбачень і загроз.
А де той шлях - тремтячий, ніби голос,
І де твій крок, тріскучий, як мороз?
А на Різдво, що лине крізь ялини
Згасить небесний снайпер дві свічі,
І ти знайдеш до серця України
Лелеками загублені ключі.

Відгорне вітер хмари, наче хвилі,
І нам пора вертатися у стрій.
Не відлітають янголи у вирій,
Допоки спека на передовій…

БАЛАДА ПРО ПОРАНЕНОГО ХЕРУВИМА

Херувим літав собі,
шукаючи сенсу,
але там, де про все це
давно забули.
Та оскільки він мав
повні груди серця,
саме туди і вгризлася
випадкова куля.

Пораненому херувимові
важко тримати крила,
коригуючи відстань
між Богом і чортом.
Щоб земля від смертей
хоч на день відпочила
він поволі кружляє
над Донецьким
аеропортом.

Раніше міг за годину
від Карпат і до Криму,
і повсюди вітали,
молилися, кадили…
Нині він тимчасово
не керує святими,
його функції виконують
бойові командири.

Херувим розкисає,
вагається і дуже
хоче хоч на тиждень
на ротацію до раю,
але линуть і линуть угору
солдатські душі
й налипають, немов бинти,
на його глибочезну рану…

ЗІ ЗБІРКИ «ОЧЕНЯТА КОЛЬОРУ АНТРАЦИТУ»

* * *

А знаєш, це небо пише
Нам долю земну на двох.
М’які поцілунки в тиші
Карбує різдвяний Бог.
І гріється чай на Сонці,
Й лиш вітер його доп’є.
На ніжній твоїй долоньці
Життя причаїлось моє…

* * *

Моє кохання на ймення Ліза,
Моє кохання - по венах лезом,
Моє кохання - із серця магма,
З Кавказу вітер, із неба манна.

Моє кохання - узимку літо,
Нестримне море, незгасне світло.
І хай нам заздрять з безодень сірих
Усі Петрарки, усі Шекспіри!

Кохання наше святе і грішне,
Нам цю дорогу вказав Всевишній -
Крізь регіт Сонця і сльози грому
Ходім у вічність. Ходім додому!...

* * *

Без курсу стерна і весла
Нас порізно хвиля несла,
І кожен волів згоріти.
Я - осінь, а ти - весна,
Позаду зима навісна,
А поруч - безмежне літо.

Господнє ллючи тепло,
Кохання, мов Сонце зійшло,
Сміється: «Тепер вас двоє!»
Так вічність цілує в чоло,
Так в янгола терпне крило
Із серцем моїм і рукою…

Повернення до списку