Логін:
Пароль:
Реєстрація
Забули свій пароль?
Увійти як користувач:
Увійти як користувач
Ви можете увійти на сайт, якщо ви зареєстровані на одному з цих сервісів:



П'ЯТНИЦЯ, 24 ЛИСТОПАДА 2017 р.
ПРИВАТНА ГАЗЕТА ЗАСНОВАНА 26 ГРУДНЯ 1992 р.

29.01.2016

ГЕНЕРАЛ ВІД САНІТАРІЇ

Відривний «Український народний календар» на 2016 рік сухо повідомляє, що 1 лютого виповнюється «100 років від дня смерті А.Л.Смідовича (1872-1916), українського санітарного лікаря». Спробуємо оживити цей лаконічний запис, оскільки Антон Людвігович - наш земляк. Він народився в Кам’янці-Подільському.

ЧОТИРИ ВЕРСІЇ

Герб дворянського роду СмідовичівКожен тягне ковдру на себе. Цей висновок так і кортить зробити, коли уважно ознайомлюєшся з публікаціями про Антона Смідовича. Ось у серпневому числі московського журналу «Советское здравоохранение» за 1974 рік нашого земляка охарактеризовано як «талантливого русского санитарного врача». Натомість у десятому томі другого видання «Української радянської енциклопедії», що побачив світ 1983 року, Антон Людвігович уже фігурує як «український санітарний лікар». Ще одну версію запропонував 1998 року журнал «Истоки» - вісник Народного університету єврейської культури в Східній Україні. Там мова йде про лікаря-єврея Смідовича.
Дивно, що в цю суперечку не втрутилися поляки, адже, переглядаючи списки тих, хто 1892 року закінчив Кам’янець-Подільську чоловічу гімназію, натрапляємо на римо-католика Антонія-Ігнатія Смідовича - майбутнього санітарного лікаря. Та й інші джерела переконливо свідчать, що герой нашої розповіді походив із давнього польського дворянського роду.
Щодо російської версії, то тут усе зрозуміло: Антон Людвігович народився й усе життя працював на теренах Російської імперії, тож чому би не назвати його російським діячем. Оскільки ці терени в радянські часи увійшли до Української РСР, то, звісно, українські видання (навіть у радянський час) стали характеризувати Смідовича як «українського санітарного лікаря».
Цілком безпідставну єврейську версію породила схожість прізвища санітарного лікаря з двома дуже популярними єврейськими прізвищами - Абрамович і Рабинович. Можливо, зіграло роль і те, що в Росії в Єврейській автономній області є селище міського типу Смідович. До речі, названо його на честь Петра Гермогеновича Смідовича - троюрідного брата Антона Людвіговича. Утім і Петро Гермогенович не був євреєм. Просто він від 1924 року працював головою Комітету з питань земельного облаштування єврейських трудівників, що діяв при Президії Ради національностей Центрального виконавчого комітету СРСР, і чимало зробив для створення Єврейської автономної області.

КОРЕНІ

Родовід Антона Смідовича добре досліджено. Цьому, зокрема, посприяло й те, що його двоюрідним братом був знаменитий російський письменник Вікентій Вересаєв (справжнє прізвище - Смідович) - автор «Записок лікаря», романів «У безвиході» та «Сестри», літературно-критичних творів «Пушкін у житті» й «Гоголь у житті». До речі, батько письменника - Олександр-Вікентій Смідович - народився в Кам’янці-Подільському.
Якщо у польському прізвищі «Смідович» вам почувся відголосок надзвичайно популярного англійського прізвища «Сміт», яке буквально означає «коваль», то ви не помилилися. Тільки польському прізвищу дали життя не далекі англійські Сміти, а значно ближчі німецькі Шмідти (або Шміди).
Смідовичі належать до польського дворянського герба «Suchekomnaty» («Сухі кімнати»). На ньому ми бачимо в червоному полі чорний мисливський ріг, прикрашений золотом, а також срібною перев’яззю. Над рогом поставлено золотий хрест. Угорі над нашоломником герб вінчає золота корона, з якої виходять три страусові пера. Мисливський ріг на гербі Смідовичів дослідники пов’язують із переказом про давню драму на полюванні, коли один із представників роду врятував польського короля.
Засновником роду Смідовичів вважається Іван, який 1707 року брав участь в обранні короля в Польщі. Прапрадід санітарного лікаря Антон Самуїлович мав землі в Подільській губернії. Прадід Михайло Антонович був хорунжим.
Дід героя нашої розповіді - Ігнатій Михайлович Смідович, який був учасником польського повстання 1830-1831 років, вимушено втік із Варшави до Кам’янця-Подільського, де невдовзі помер. Його дружині після смерті чоловіка довелося одній виховувати чотирьох синів - Карла, Людвіга (батька майбутнього санітарного лікаря), Олександра-Вікентія (батька майбутнього письменника) та Владислава. Засобів для існування не було, тож Смідовичі переїхали в Тульську губернію - в село Тепле, де мешкав рідний брат Ігнатія - поміщик Вікентій Михайлович Смідович, штабс-капітан у відставці.

У КАМ’ЯНЦІ-ПОДІЛЬСЬКОМУ

Якщо Олександр-Вікентій, закінчивши 1860 року медичні курси в Московському університеті, приїхав у Тулу та розпочав там значну медичну практику, то його брат Людвіг повернувся до Кам’янця-Подільського, де влаштувався на службу чиновником. Тут 10 червня (29 травня за старим стилем) 1872 року в нього народився син, якого назвали Антонієм-Ігнатієм. Він представляв уже сьоме коліно в родоводі Смідовичів.
Про кам’янецький період життя майбутнього санітарного лікаря ми знаємо надзвичайно мало. Це згадане вже його навчання в місцевій чоловічій гімназії, яку він 1892 року закінчив двадцятилітнім.
Крім того, постановою Подільського дворянського зібрання від 12 (24) жовтня 1888 року 16-річного Антонія-Ігнатія Смідовича занесли до Дворянської родовідної книги Подільської губернії. Ще раніше туди занесли двох його старших братів: 20 травня 1865 року - Владислава, 22 червня 1872 року - Михайла-Генріха. До речі, 27 березня 1875 року до Дворянської родовідної книги Подільської губернії потрапили Вікентій Смідович (майбутній письменник Вікентій Вересаєв) і його старший брат Михайло, які, як ми вже зазначали, були двоюрідними братами Антонія-Ігнатія Смідовича.

У КАТЕРИНОСЛАВІ

1898 року Антон Смідович закінчив медичний факультет Київського університету. Як зазначила історик медицини Тамара Бажан, «прагнучи принести максимальну користь стражденному народові, Антон Людвігович залишив ординатуру в дитячій клініці Київського університету» і поїхав в одне із сіл Херсонської губернії, щоб стати земським дільничним лікарем. Тут він завідував і скарлатинозним бараком, проводив велику організаційно-громадську роботу.
Діяльність дільничного лікаря, якій Антон Людвігович присвятив понад п’ять років, переконала його у важливості санітарної справи, в необхідності широкого проведення протиепідемічних заходів у боротьбі з інфекційними захворюваннями, які забирали багато людських життів. У 1904-1906 роках Смідович працював повітовим санітарним лікарем у Воронезькому, а в 1906-1908 роках - у Херсонському земствах. У липні 1908 року його запросили на посаду завідувача санітарного бюро Катеринославського губернського земства.
Саме в Катеринославі, нині відомому як Дніпропетровськ, Антон Людвігович здобув визнання. Недарма колеги жартома називали його «генералом від санітарії» (за аналогією з тодішньою російською армією, де офіційно були генерали від кавалерії, артилерії, інфантерії). Тамара Бажан, розповідаючи про діяльність Антона Смідовича в Катеринославі, писала:
«Керуючи санітарною організацією, Антон Людвігович особливу увагу звернув на статистичне дослідження руху населення та захворюваності, вивчення умов праці та побуту сільськогосподарських і промислових робітників, організацію лікувально-продовольчих пунктів, розробку заходів для боротьби з безперервними епідеміями тифів, холери, віспи, дифтерії та інших хвороб. Під його началом губернське санітарне бюро спрямовувало діяльність повітових санітарних лікарів, скликало губернські з’їзди лікарів і санітарні ради, вивчало статистичні матеріали про захворюваність, відновило видання журналу «Лікарсько-санітарна хроніка Катеринославської губернії». 1909 року він опублікував дуже важливі матеріали у статті «Холерна епідемія 1908 року в Катеринославській губернії». Написані Смідовичем у 1908-1914 роках праці про завдання земської санітарної організації в боротьбі з епідеміями, важливість спорудження заразних відділень, організацію протихолерних заходів, захворюваність епідемічними хворобами містили глибокий аналіз важкого санітарного стану губернії. З його ініціативи в журналі «Лікарсько-санітарна хроніка Катеринославської губернії» публікувалися огляди земської медичної преси. За час роботи в Катеринославській губернії Смідович завоював авторитет як прекрасний організатор санітарно-протиепідемічної справи. Він був щедро обдарованою людиною, жваво цікавився всіма галузями знань і мистецтва, вмів на диво швидко з’ясувати те чи інше явище, образно змалювати характерні його особливості. Всі ці якості він переносив на свою санітарну діяльність».

ВШАНУВАННЯ

На початку 1916 року, обстежуючи вогнище висипного тифу в Слов’яносербському повіті серед військовополонених, Смідович сам заразився на цю небезпечну хворобу, яка ускладнилася стафілококовою септицемією. Це виявилося для Антона Людвіговича фатальним: 1 лютого (19 січня за старим стилем) 1916 року він помер.
Наступного дня, об 11.30, князь Микола Урусов, губернський предводитель дворянства, відкривши чергове засідання Катеринославського губернського земського зібрання, одразу повідомив, що отримано сумну звістку про кончину завідувача санітарного відділу Антона Смідовича. Микола Петрович запропонував відслужити панахиду за померлого, покласти вінок від імені Катеринославського губернського земства, взяти витрати на похорони покійного на рахунок земства. Збори прийняли пропозицію князя.
Микола Бурмейстер, який виконував обов’язки голови губернської земської управи, доповів, що Смідович захворів на земській службі, заразившись на висипний тиф під час свого службового відрядження для огляду нічліжно-продовольчих бараків і бараків військовополонених. Хвороба, яка спочатку давала сподівання на видужання, ускладнилася зараженням крові, від якого доктор Смідович і помер. Після покійного залишилася сім’я без усяких засобів. Крім страхової премії в 5000 рублів, що належить родині, губернська земська управа надасть його дітям дві стипендії у навчальних закладах. Крім того, управа просить збори через недостатню страхову премію для забезпечення сім’ї призначити їй пенсію в розмірі 800 рублів на рік до закінчення освіти останньою дитиною. Збори одноголосно прийняли цю пропозицію.
Смідовича поховали в Катеринославі на Севастопольському цвинтарі, поруч із могилами захисників героїчного Севастополя. Щоб увічнити пам’ять про Антона Людвіговича, правління товариства російських лікарів пам’яті Миколи Пирогова постановило надати ім’я Смідовича одному з приміщень музею або санітарної лабораторії Пироговського будинку. Було вжито заходів до видання спеціального збірника, присвяченого пам’яті Смідовича, для чого виділили спеціальний фонд. Губернський комітет земського союзу, крім того, заснував по одному ліжку імені Антона Людвіговича Смідовича в кожному зі своїх 13 шпиталів. Його ім’я надали одному зі шпиталів.
Завершуючи статтю про Смідовича, Тамара Бажан писала: «Життя і діяльність Антона Людвіговича Смідовича служать зразком того, яким повинен бути лікар-гігієніст у найглибшому значенні цього слова. Ім’я його як великого громадського діяча і прогресивного земського санітарного лікаря збережеться в історії вітчизняної медицини».

Автор:  Олег БУДЗЕЙ

Повернення до списку