Логін:
Пароль:
Реєстрація
Забули свій пароль?
Увійти як користувач:
Увійти як користувач
Ви можете увійти на сайт, якщо ви зареєстровані на одному з цих сервісів:



ЧЕТВЕР, 23 ЛИСТОПАДА 2017 р.
ПРИВАТНА ГАЗЕТА ЗАСНОВАНА 26 ГРУДНЯ 1992 р.

11.03.2016

ПРОГУЛЯНКА СМОТРИЦЬКИМ КАНЬЙОНОМ

(Продовження. Початок у «Подолянині» від 4 березня)

КАМ’ЯНЕЦЬКИЙ ПЕРЕДПОКІЙ

Кам’янецький замок і передмістя Карвасари. Малюнок Наполеона Орди,  друга половина XIX століттяПередмістя Карвасари з давніх часів було наче передпокоєм при в’їзді до Кам’янця. Тут зупинялися купці зі сходу й із заходу, яким за розпорядженням кам’янецького старости під страхом тюремного ув’язнення не дозволялося жити в місті більше ніж три дні. Постоялі торговельні двори для купців називали «караван-сараями», від того й виникла назва «Карвасари».
У XVIII столітті під час захоплення міста турками на Карвасарах оселилися татари-липки. У численних заїжджих дворах і шинках відвідувачі розраховувалися польськими злотими, турецькими піастрами, російськими копійками, а деколи просто товарами. Вигляд на Руську браму від Замкового мостуПоруч із православною церквою, що існувала тут із давніх-давен, розташовувалися єврейські молитовні будинки, мечеть.
Сучасну Хрестовоздвиженську церкву побудовано в 1799-1801 роках на місці більш ранньої. Під час штурму міста турками церква була майже зруйнована. У роки турецького панування (у 1672-1699 роках) її, ймовірно, перетворили на мечеть. 1799 року стараннями священика Гаврила Божовського розпочалося будівництво нової дерев’яної церкви. Архітектурні форми та пропорції прирівнюють пам’ятку до найкращих будівель подільського дерев’яного зодчества.
У 1930-х роках під Старим замком з’явилася споруда, що стала ознакою нових радянських часів - гідроелектростанція, яка 1935 року дала перший промисловий струм. ГЕС побудовано на місці щільної містечкової забудови, де колись розміщувалися дві синагоги та старовинна міква (ритуальна єврейська баня).
На території гідроелектростанції в скелі біля Замкового мосту облаштовано грот-колодязь. До будівництва ГЕС біля Замкового мосту по обидва боки від каналу стояли два старовинні млини.

ВІДЬМАР НА ЗОЛОТІ

Замковий міст є однією з найцікавіших пам’яток міста. З ним пов’язано важливі історичні події, цікаві наукові гіпотези, легенди. Історична легенда оповідає, що 1685 року на мості за наказом турецького намісника було страчено молодшого сина великого Богдана - Юрія Хмельницького. З покоління в покоління серед кам’янчан передається легенда про скарб турецького султана, що начебто заховано під мостом на дні водоспаду «Круча».
Хрестовоздвиженська церкваКоли турки змушені були вийти з Кам’янця, то побоялися вивозити награбоване. Тоді вони звернулися до старого турецького відьмара. Той наказав усе золото та коштовності сховати у величезну дубову бочку, а сам залишився сторожувати. Відьмар три рази тую діжку обійшов, помолився Аллаху. Сам три рази об землю грудьми вдарився і обернувся в чорного, як сажа, когута. Запіяв, головою мотнув - і діжка, ніби пір’ячко, полетіла із замку до мосту і впала на саме дно урвища. А урвище те було таке глибоке, що ніхто навіть дна не доставав. З тою бочкою полетів і когут, який сидить там на золоті по теперішній день і чекає, коли турки за ним прийдуть. Є лише один день в році, коли можна дістатися до тої бочки, - це Великдень. Цього дня, як піп заспіває в церкві перший раз «Христос Воскрес», то всі відьми і відьмарі чари гублять і свою силу втрачають. Лишень тоді турецький відьмар стає стареньким, слабким дідком і падає з діжки на дно Кручі. В цей момент потрібно дідка схопити за бороду, і тоді вода сама на берег діжку з золотом викачає. Якщо не зможеш втримати відьмара, то пропадеш ні за цапову душу!
Не менш загадкова архітектурна історія Замкового мосту. За історичною гіпотезою, міст на перешийку було побудовано ще за римських часів - на початку II століття нашої ери.
Замковий міст є пам’яткою архітектури XIV-XVII століть, досконалою оборонною спорудою. За цей період міст пройшов складну архітектурну еволюцію: за княжих часів це був міст «на жеравцях», в середньовіччя - «арковий віадук». У XVII столітті міст був обмурований з обох боків ескарповими стінами. Ці роботи настільки змінили архітектурний вигляд споруди, що спричинили до появи нової назви - «Турецький міст».

НЕВДАЧА БОГУНА

Військові казармиВід Замкового мосту вузька стежка попід скелею веде до Руської брами. У часи середньовіччя простір між Замковим мостом і Руською брамою з міркувань безпеки не було забудовано. Лише в XIX столітті будиночки стали прибудовуватися до скелі, продовжуючи вулицю Руську.
Руська брама захищала в’їзд у місто з південного боку та була першим ланцюгом у системі досконалих гідротехнічних укріплень міста. Брама складалася з восьми веж і ста метрів мурів із бастіонами. Укріплення були забезпечені з боку річки шлюзовою системою, що перетинала русло. У разі небезпеки шлюзи зачинялися - і тоді вода розливалася від берега до берега, перетворюючись на неприступну водну перешкоду.
1652 року через браму увірвався козацький загін під проводом Івана Богуна, та в місто зайти козаки не змогли.
На брамі до наших часів збереглося дві кам’яні плити: на одній, із західного боку, зображено одноголового орла - герб Польського королівства, на другій - святого Юрія, який символізує герб польської громади Кам’янця.

СІРІ Й НЕПРИСТУПНІ

Вулиця, що піднімається вгору від брами до міста, називається Руською. Поруч із Руською брамою в будинку Лянцкоронських розміщувалися монастир домініканок і костел. Після загарбання міста турками (нагадаємо, що вони володіли Кам’янцем у 1672-1699 роках) нові господарі влаштували тут стайні, комори, казарми. Століттям пізніше, Замковий містпри сприянні кам’янецького коменданта й архітектора Яна де Вітте, на цьому місці побудовані казарми для гарнізону фортеці. Споруда наче зрослася зі скелею - така ж сіра і неприступна. Побудовано військові казарми у 1760-1780 роках за проектом архітектора Станіслава Завадського. Участь коменданта в цьому будівництві була настільки значною і помітною для кам’янчан, що майже протягом всього XIX століття казарми називалися Віттовими, а частина вулиці біля них - Віттовським провулком. У ті часи в будівлях розміщувався міський гарнізон і військовий шпиталь. 1831 року на посаді військового лікаря тут працював Володимир Даль.
У цій частині завжди існував міст через Смотрич до міського передмістя Руських фільварків. 1893 року дерев’яний міст замінили на кам’яний, а замість стежки вимурували кам’яні сходи. Біля мосту в будинку під №100 у 1863-1874 роках жив відомий польський письменник Антоній Петкевич, відомий ще як Адам Плуг.

САДИ ВІТТЕ

На повороті річки існувала давня вірменська церква, позначена на гравюрах і планах XVII століття. Але наприкінці XVIII століття цієї церкви вже не було. 1771 року граф Йозеф де Вітте, зайнявши після смерті батька посаду коменданта фортеці, придбав у Катерини Гжибовської мальовничу ділянку і побудував тут садибу. Сьогодні лише поодинокі дерева на березі річки, рештки склепінчастих підземель нагадують нам про мальовничу садибу, на якій розміщувався літній палац, оточений садом.
Садиба Йозефа де Вітте (зліва). Малюнок Наполеона Орди, друга половина XIX століттяЯк видно з архівних креслень, палац було побудовано біля самої води, а сад мав чітко сплановані алеї, що тягнулися вздовж двох берегів річки, між якими був перекинутий місток. На мілині, посередині річки, була влаштована альтанка, до якої добиралися на човнах. Мабуть, ми вже не дізнаємося, чи то з боку Йозефа де Вітте була данина моді, чи втілив він у життя один із проектів свого талановитого батька. Останнє припущення цілком ймовірне, оскільки сам генерал в одному з листів у Варшаву досить красномовно описував палац свого сина: «Із садом по обидва боки річки Смотрича великим, в якому алеї, прохолода для прогулянок і річка, від якої канал утворює каскад, якому би заздрила Варшава». 1800 року відставний генерал Йозеф де Вітте спростував в очах кам’янчан свою репутацію скупого відлюдника, подарувавши цю садибу Подільському приказу громадської опіки для влаштування в ній лікарні для бідноти.
У другій половині XIX століття «Сади Вітте» були улюбленим місцем відпочинку кам’янчан. Художник Наполеон Орда віддав належне цьому мальовничому куточку міста й відобразив його на гравюрі.
Із садами Вітте пов’язана легенда про чарівну кам’янецьку комендантову Софію де Вітте. Це був перший палац і сад у житті відомої фаворитки XVIII століття, яка пізніше увійшла в історію під іменем Софії Потоцької.

Підготували Ганна КІВІЛЬША й Галина ОСЕТРОВА.
(Закінчення буде)

Повернення до списку