Логін:
Пароль:
Реєстрація
Забули свій пароль?
Увійти як користувач:
Увійти як користувач
Ви можете увійти на сайт, якщо ви зареєстровані на одному з цих сервісів:



НЕДІЛЯ, 24 ВЕРЕСНЯ 2017 р.
ПРИВАТНА ГАЗЕТА ЗАСНОВАНА 26 ГРУДНЯ 1992 р.

15.04.2016

ВДЯЧНІСТЬ БЛАГОДІЙНИКАМ - МІРИЛО ЛЮДЯНОСТІ

Будинок бібліотеки імені СолухиЯк відомо, аж 29 березня 2016 року нарешті успішно завершилася п’ятирічна епопея з надання Кам’янець-Подільській міській центральній бібліотеці імені Костя Солухи - видатного діяча, який на початку XX століття незмінно очолював у місті Подільську «Просвіту» й чимало зробив для започаткування в нашому краї україномовних бібліотек. З цієї нагоди бібліограф Кам’янець-Подільської міської центральної бібліотеки імені Костя Солухи Олена Дачковська підготувала біобібліографічне видання «Кость Григорович Солуха», а відомий у місті громадський діяч і просвітянин Едуард Крилов (до речі, перший голова відродженої в місті у грудні 1989 року «Просвіти», яка спочатку іменувалася Товариством української мови імені Тараса Шевченка) написав спеціальну статтю «Вдячність благодійникам - мірило людяності», в якій поділився своїми роздумами про свіжі події, нагадав про невтомну діяльність Костя Солухи, навів повчальні спогади про нього. Пропонуємо увазі читачів статтю Едуарда Костянтиновича.

РОЗВІНЧАНИЙ ЗАТОНСЬКИЙ

Свого часу в Кам’янці-Подільському точилися, я не сказав би, що гарячі, але досить дивні дискусії навколо імені Костя Солухи. Йому протиставлялося ім’я Володимира Затонського, яке донедавна носила міська центральна бібліотека на вулиці Князів Коріатовичів.
Спливло немало часу відтоді, коли координаційна рада громадсько-політичного руху «Гідність» звернула увагу на недоцільність збереження назви, якою бібліотеку нагородили 18 квітня 1966 року - з нагоди її столітнього ювілею, зважаючи на те, що Володимир Затонський у нашому місті провів дитячі та юнацькі роки.
До речі, через два роки, 19 вересня 1968 року, ще один заклад міста став носити це ім’я (ніби більше достойників не було). Цього дня Рада Міністрів Української РСР постановила надати ім’я Володимира Петровича Затонського Кам’янець-Подільському державному педагогічному інститутові. Це ім’я відпало автоматично, коли 28 червня 1997 року виш став Кам’янець-Подільським державним педагогічним університетом. Сьогодні це Кам’янець-Подільський національний університет імені Івана Огієнка. В назві бібліотеки ім’я Затонського протрималося значно довше - тільки 29 травня 2012 року вона нарешті позбулася цього імені.
Обкладинка біобібліографічного виданняРада «Гідності» навела довідки про політичну діяльність Володимира Затонського та його роль в історії нашого міста та України взагалі. Виявилося, що він напряму причетний до закриття університету в Кам’янці-Подільському, урочисто відкритого 22 жовтня 1918 року. Перебуваючи в українському радянському уряді на посаді народного комісара народної освіти, Володимир Петрович
3 вересня 1920 року розіслав у всі освітні заклади України телеграму, в якій принизив викладачів університету, назвавши їх «выжившими с ума старцами», а слухачів «безработными девицами и поповичами». Але, як з’ясувалося, «старцами» були відомі у світі вчені, а «девицы и поповичи», вивчившись, стали потім освіченими та достойними людьми.
На XVII з’їзді ВКП(б) Володимир Затонський очолював лічильну комісію і зважився на ганебну справу, сфальсифікувавши протоколи голосування, що допомогло Йосипові Сталіну залишитися партійним лідером. Цим самим голова лічильної комісії підписав собі смертний вирок, бо «вождеві всіх народів» свідки, які знали би про щось не те в поведінці вождя, не були потрібні.
Недостойні дії Затонського щодо своєї нації, її культури, мови на догоду комуністичним догмам можна було би і далі перелічувати, але викладеного досить, щоби зрозуміти, як недоречно було тривалий час мати вивіску з його іменем на стіні шанованого просвітницького закладу - міської центральної бібліотеки. Виступи вчених кам’янецьких університетів, представників громадськості, збір підписів, незаперечних доказів призвели до того, що міська рада з натугою, правда, але погодилася на вчинок, який десь насподі свідомості все ж здавався і здається противникам цієї пропозиції недоречним - прибрала ім’я Затонського з назви бібліотеки.

ВАЖКЕ ПОВЕРНЕННЯ СЛАВНИХ ІМЕН

А тепер пригадаймо, як в ті роки, щоби наполягти на своєму, деякі місцеві діячі, втративши логіку і глузд, запропонували надати бібліотеці ім’я Івана Огієнка, який нібито більше відомий кам’янчанам, забувши при цьому, як перед нинішніми подіями комуністична преса так само обливала брудом того ж Огієнка - великого громадянина України. В ту, далеку від нас добу, обидва діячі - Солуха й Огієнко - були сучасниками, зустрічалися, робили спільну справу й ніколи не думали, що негідні потомки наберуться нахабства й намагатимуться посварити їх, викликавши, як у спіритичному сеансі, їхні душі.
Івана Огієнка гідно вшановано в нашому місті, його іменем названо одну з центральних вулиць і національний університет, хоча і це теж не було легко зробити. А хто двадцять-тридцять років тому знав ім’я цього визначного вченого, ректора університету, глави церкви, перекладача Біблії? Його старанно замовчували, згадувати про нього було небезпечно: якщо хтось щось знав, то говорити про це міг лише пошепки та тільки довіреним особам.
Можна пригадати ще немало прикладів невігластва тих, які невідомо яким чином обираються депутатами міської ради. «Ви ж не знаєте, хто такий Михайло Драй-Хмара, а ось Олександра Лєсового знають усі», - пролунало одного разу в сесійному залі на доказ того, що Драй-Хмара нікому не потрібний і його іменем не варто називати вулицю. А це ж був визначний поет, учений-філолог, професор, поліглот і перекладач. Саме в нашому місті він почав писати свої високохудожні вірші українською мовою, навчав студентів спочатку в університеті, потім в інституті народної освіти. Був безпідставно заарештований 1935 року та помер 19 січня 1939 року в концтаборі. Де його могила, ніхто досі не знає.

ЗАМОВЧУВАНИЙ СОЛУХА

Багато видатних діячів, знищених сатанинським режимом, у наш час повертаються із забуття в нову українську дійсність. Їхні імена стають звичними, відомими і вже не викликають подиву. Та не про всіх ми ще знаємо. І тепер, сповнені людських почуттів, поваги та самоповаги, ми радіємо поверненню громаді міста десятиліттями замовчуваного Костя Солухи. На причинах цього організованого забуття не будемо зупинятися, бо вони достатньо відомі всім, але про деякі моменти з життя цієї непересічної людини варто нагадати, хоча публікацій про визначного просвітянина не бракує.
Костянтин СолухаВікіпедія нам повідомляє, що Костянтин (Кость) Григорович Солуха (1861-1922) - це «український громадський і культурний діяч та меценат на Східному Поділлі, за фахом лікар, голова Подільської «Просвіти», один із засновників університету в Кам’янці-Подільському».
Є про нього стаття в «Енциклопедії українознавства». Не забув про цьогорічний 155-річний ювілей шанованого діяча і «Український народний календар» на 2016 рік.
Так, саме Кость Солуха заснував Подільську «Просвіту» і був її незмінним головою. Важко переоцінити діяльність цієї організації в ті роки - вона просто безцінна. Коли не було українських шкіл, коли русифікація була офіційною політикою Російської імперії, коли українські книги у незначній кількості друкувалися за кордоном, коли українські театри були обмежені в своєму репертуарі, «Просвіта» під неймовірним тиском чиновницької бюрократії намагалася відновити втрати, завдані нашому народові заповзятими імперськими посіпаками. У цей нелегкий час Солуха зі своїми прихильниками розповсюджував українські книги, пресу, картини українських художників, збирав кошти на доброчинні дії, поширював діяльність «Просвіти» на села. Незважаючи на проблеми з владою, 1919 року вже існувало 203 осередки цього товариства. Як один із засновників Українського університету, Солуха був і одним із його духовних батьків. Він формував університетську бібліотеку, брав активну участь у заходах університету, був університетським лікарем.
Діяльність Костя Солухи як лікаря широко висвітлив Андрій Трембіцький у статті «Діяльність Костя Солухи на лікарській ниві». Насамперед у ній вказується, що про цю чудову людину писали знані історики і краєзнавці: Юхим Сіцінський, Володимир Герасименко, Віталій Лозовий, Олександр Завальнюк, Віктор Прокопчук, Валерій Нестеренко, Віталій Мацько, Анатолій Трембіцький. Адже Солуха був не лише лікарем-практиком, але й лікарем-експериментатором. Він винайшов власні методи лікування, які ніхто після його смерті не повторив. Тоді про нього знали не тільки в середовищі медиків, але й у середовищі простих людей, особливо тих, хто мав потребу в його допомозі. Йому пропонували працювати в імперській столиці - Санкт-Петербурзі, але він відмовився
від цієї пропозиції на користь подолян. 1884 року він остаточно осів у Кам’янці-Подільському та залишався тут до кін-ця свого життя. У місті над Смотричем організував Подільське товариство Червоного Хреста, яке започаткувало курси з підготовки сестер-жалібниць. Під час визвольних змагань за волю України в 1918-1920 роках вони відіграли значну роль у допомозі воїнам Армії Української Народної Республіки.
Кость Солуха допомагав простим людям, безплатно надавав допомогу тим, які не могли її оплатити через бідність, допомагав власними грошима. Коли 1922 року в краю поширилася епідемія тифу, Солуха взяв на себе, здавалося, непосильне завдання в боротьбі з цією пошестю, рятуючи життя землякам. Але свого життя не зберіг. Він сам заразився тифом і помер. «Водночас варто згадати, - пише Андрій Трембіцький, - що життєві шляхи, державницька, суспільно-просвітницька, науково-педагогічна, професійна і благодійницька діяльність Костя Солухи, зокрема, і членів цієї славної родини подолян, взагалі, ще чекають свого українського дослідника».

«БЕРЕЖІТЬ СВОЮ МОВУ»

Цікаві спомини про свого батька залишила його дочка Тетяна Приходько. А, взагалі, в родині було четверо дітей. Дружина його Ганна Пашута, медсестра, донька священика, була вірною супутницею в житті свого чоловіка, поділяла з ним усі його гаразди і негаразди.
Старший син Віктор, надзвичайно здібний і талановитий, навчався в Кам’янець-Подільській чоловічій гімназії. 1913 року він трагічно загинув. Другий син Григорій вчився на природничому відділі фізико-математичного факультету Кам’янець-Подільського державного українського університету (КПДУУ). Подальша його доля нам не відома. Старша донька Тетяна була професором Українського інституту Америки, знала кілька мов, мала чудовий слух і прекрасний голос. Друга донька Наталя теж училася в КПДУУ, пізніше в Московському інституті культури. Володіла теж кількома мовами. Працювала в Національній бібліотеці імені Вернадського. Померла 1991 року.
Дочка Тетяна у споминах писала: «Працював він зрання до пізньої ночі, не знаючи ні свят, ні відпусток. На жаль, ми, діти, дуже мало бачили нашого батька, але все ж любляче батьківське око слідкувало за нашою освітою, особливо за нашим національним вихованням. «Бережіть свою мову», - писав він нам, коли в силу обставин ми опинилися були в російських губерніях».

ЛІКАР СІМ’Ї РАЄВСЬКИХ

Микола РаєвськийПушкініст Микола Раєвський, російський офіцер, людина дворянського походження, провів у Кам’янці-Подільському своє дитинство. 1913 року він закінчив тут із золотою медаллю гімназію. Микола Олексійович в юнацькі роки воював у армії Денікіна, був репресований більшовиками, після звільнення жив в Алма-Аті. Там він написав мемуари під заголовком «Тысяча девятсот восемнадцатый год». У цьому творі він згадує про Солуху та пише, зокрема, таке:
«С детства привык, что в Каменец-Подольске от времени до времени устраиваются украинские концерты, гулянья по городскому саду, иногда выставки картин. Дома во мне воспитывали русский имперский патриотизм, но не великорусский шовинизм. Отец не раз брал меня с собой на эти украинские увеселения. Очень добродушно относился к приглашениям, подписанным обычно «Кость Солуха и Олекса Белорус». В обыкновенной жизни «Кость Солуха» был Константином Петровичем, отличным врачом, лечившим в течение ряда лет всю нашу семью. Мы были знакомы и домами, и я с детства привык к портретам Шевченко, вышитым полотенцам и ко всему, чему в украинских семьях быть полагается».

ОЧИСТКА СВІДОМОСТІ

Отакою людиною був Костянтин (Кость) Петрович Солуха. Безперечно, він заслужив на велику пошану до себе своєю самовідданою працею, любов’ю до людей, для яких він жив і яким віддав своє жертовне життя. То ж схилімо голови перед його пам’яттю, знімімо кашкети перед його образом, обмиймо сльозою його ім’я. А настане час, коли цим іменем назвуть не тільки бібліотеку і не тільки в нашому Кам’янці-Подільському.
Варто зрозуміти, що перейменування вулиць - це не забава, це не видумка нероб, яким немає що робити, а велика очистка свідомості, затягненої мулом людиноненависницьких ідей. Ідолопоклонство буде подолано, і на його місце прийдуть ті, які віддали своєму народові, людству не лише свої сили, але й життя. То ж маймо до них повагу. Будьмо людьми!

Едуард КРИЛОВ, 
м.Кам’янець-Подільський.

Повернення до списку