КАМ’ЯНЕЦЬКІ КРАПЛІ В ОКЕАНІ РЕВОЛЮЦІЇ

В один голос, в один потужний ритм і з відчуттям нереальної єдності гукає багатотисячний сто­личний Євромайдан: «Слава Україні!». 13 груд­ня там, у пульсуючому серці української революції, побували й четверо журналістів «ПОДОЛЯНИНА». Гарячий обід від хмельницького табору, кам’янецькі хлопці пліч­о­пліч у загонах само­оборони, колядки під СІЗО і готові до штурму «беркутівці» за спинами мирних мітингарів…

Загалом це тільки невелика частина того, що ми побачили за один лише день, бажаючи відчути ті емоції і той дух, за якими ринули до столиці кам’янецькі євромайданівці.

«Я – КРАПЛЯ, АЛЕ РАЗОМ МИ – ОКЕАН!»

З трьома ящиками спечених власноруч пряників у вигляді лицарів спускаємося до Хрещатика з боку вулиці Інститутської. Перед очима – сніжна стіна заввишки три метри, яку «доповнюють» металеві труби, діжки, дерев’яні щити, колючий дріт, прапори і яскраво-рожеве прохання на білому полотні: «Міліціє, будь з народом!». Один із вартових усміхається крізь густі вуса й гукає згори:

– Дівчата, чого доброго принесли нам у тих коробках?

– Медових «лицарів добра», – відповідаємо.

– Така підмога нам не завадить. Проходьте.

Через барикади потрапляємо до пункту призначення… Тут кожен свідомий мітингар називає себе краплею в океані, яка може змінити країну. І, знаєте, оцей патріотичний дух справді відчувається, пробирає до мурашок і губить у натовпі під синьо-жовтими прапорами й спільними лозунгами. Втім у Євромайдану є свій адміністративний поділ… на намети. Серед них бачимо рідний.

Революційно-червоний автобус з великими літерами «ХМЕЛЬНИЦЬКА ОБЛАСТЬ» і невеликою табличкою «КАМ’ЯНЕЦЬ-ПОДІЛЬСЬКИЙ» зайняв місце за декілька метрів від стели Незалежності, під якою «беркутівці» вибили перші краплі крові в мирних мітингарів у ніч на 30 листопада… Сьогодні тут мирно. Хоча й не зовсім спокійно – кипить, димить, парує і смачно пахне. Кухарка в стерильних рукавицях миє картоплю, хлопці в чотири руки підносять декілька бутлів води, молода дівчина викладає на стіл трилітрову банку з варенням, хліб, пакетики чаю і скибочки лимона. Пригощайтеся! Вас не запитають, хмельничанин ви чи ні, бо тут раді зігріти теплим чаєм усіх, хто цілими днями на морозі відстоює свою позицію. Надзвичайно западає в душу ще одна зворушлива картина: з вікна автобуса за всім спостерігає дівчинка років семи, усміхається, піднімає дрібненьку долоню і шле нам «привіт».

Біля хмельницького табору зустрічаємо депутата Кам’янець-Подільської міськради Валентину ВОЛОШИНУ. Вона проводить нас до обіднього столу і запрошує посмакувати майданівською ухою, просякнутою димом.

– Коли було захоплення майдану в ніч на 12 грудня, то спецназівці розтрощили практично все, – каже Валентина Петрівна, роздаючи нам гарячі порції обіду. – Хмельницький намет теж знесли, але сьогодні вранці люди знову облаштувалися. Сюди ми перенесли речі й харчі, вчепили нашу табличку з телефоном, аби знали, що Кам’янець-Подільський теж тут є. Ми тримаємося купки, один одному допомагаємо. Тут працюють кам’янецькі волонтери, дівчата приїжджають по черзі куховарити. Це добровільна справа кожного, і я дуже захоплююся нашою щирою молоддю. Але водночас дуже за них було страшно в тій ситуації, яка трапилася минулої ночі. Важко згадувати той жах…

Зігрівшись теплим наїдком, прибираємо після себе одноразовий посуд, звільнивши місце кремезним охоронцям табору, дякуємо місцевим кухарям і йдемо далі.

КАМ’ЯНЕЦЬКІ «СОТНИКИ» НА ЄВРОМАЙДАНІ

На Майдані наші не тільки куховарять. Ще одного вихідця з Кам’янеччини зустрічаємо біля барикади на Хрещатику. Дмитро ЗАБЄЛІН родом зі Старої Ушиці, але нині проживає у Львові. Хлопець на революції вже не вперше, він виконує поважну місію охоронця громадського спокою.

– Були з друзями тут минулими вихідними, тоді якраз формувалися «сотні» (умовна назва загону цивільної самооборони. – Прим. ред.). Нас записали до сьомої, вона найкрутіша, – сміється Діма. – Наш обов’язок – ліквідовувати будь-які можливі провокації чи конфлікти на території Майдану та «вираховувати тітушок». Вони вирізняються зовнішністю: якщо поламані вуха – борець, якщо ніс – боксер. На це ми звертаємо особливу увагу, бо маємо інформацію, що всі спортивні школи на сході закрито, а їхні вихованці – тут, у Києві.

Друга ознака «тітушок» – чистий, як правило, спортивний одяг, кросівки, – продовжує Дмитро. – Повірте, на Майдані в кросівках довго не вистоїш. Вчора бачимо таку картину: до Майдану підходять чоловіків 6-8, неподалік від барикад зупиняються, починають бруднити болотом штани і вже в такому вигляді заходять. Якщо раніше вони займалися виключно провокаціями, то тепер ходять з телефонами і знімають барикади, розташування об’єктів, хлопців, котрі шикуються у стрій. Тому до зйомок наші старші почали ставитися більш насторожено. Шикування й тренування дозволяють знімати лише пресі, та й то за попередньою домовленістю. Варта змінюється кожні три години. На відпочинок – стільки ж часу. Спимо або в наметах, або в знайомих, котрі мають квартири в Києві.

По секрету дізналися, що готують «євроохоронців» спецпризначенці у відставці, тому з усіма прийомами й тактиками внутрішніх військ активісти ознайомлені. Хлопці викладаються на повну: міцно вчепившись одне в одного, утворюють живий ланцюг, ідуть стінка на стінку й намагаються відтіснити противника. Під час одного з таких змагань Дмитро пошкодив собі ребро і тепер змушений повертатися додому. Йому на зміну приходить земляк і тезка – кам’янчанин Діма ПИЛИПЧУК.

– Я тут уже другі вихідні поспіль, – каже Дмитро. – На довше приїжджати не дозволяє робо-

та. Сьогодні вирішив допомогти хлопцям на барикадах, оскільки мій товариш травмувався і «сотні» потрібна була підмога.

Стереже порядок на Майдані й відомий у Кам’янці пластун Павло БІЛОУС. Наразі центр столиці став його другою домівкою. Він запевняє, що кам’янчан тут є чимало, просто кожен займається своєю справою, тому всі розсіяні по різних куточках. Павло вірить, що в людей, котрі тут зібралися, все вийде.

З вірою в серці тут живе більшість мітингувальників. Про це свідчить негроміздкий намет із образом Спасителя та роздрукованим на кількох аркушах надписом «КАПЛИЦЯ». Всередині в імпровізованому храмі навіть удень напівприсмерк, горять свічки, в кутку стоїть розп’яття з Христом, огорнуте вишитим рушником. Щодня тут відправляється служба Божа. Люди щиро моляться за своє світле майбутнє й сподіваються, що будуть почуті.

ТРОХИ ПРО КОЛОРИТ «РЕВОЛЮЦІЇ ЗІРОК»

Аби віддати наші презенти для мітингувальників, проштовхуємося до так званих пунктів прийому біля Будинку профспілок. На одній із колон бачимо вивіску «Печиво, чай». Доводиться трохи почекати в черзі, бо охочих підсобити євромайданівцям – чимало. Та вже за декілька хвилин прощаємося із солодкими кам’янецькими лицарями, котрих одразу ж охочим почали роздавати дівчата в чепчиках, гумових рукавичках, халатах і марлевих пов’язках на обличчі (в такому спецодязі люди працюють на кухні). До речі, на Майдані багато волонтерів, котрі просто розносять їжу, проштовхуючись у натовпі.

Що відверто вражає – чистота. В соцмережах, на телеканалах, у пресі є чимало коментарів про те, що центр столиці засипано сміттям, оскільки комунальні служби не мають до нього доступу. Говорили й про те, що, їдучи на Майдан, потрібно мати або змінну пару взуття, або гумаки, оскільки хляпанина під ногами страшна. Ми ж побачили вилизаний досуха асфальт. На площі біля сцени – ані порожніх пляшок, ані пластикових стаканчиків, ані паперових обгорток (згадайте лишень, що робиться на кам’янецьких площах після фестивалів чи якихось інших гулянь кількох сотень людей, а тут щодня сотні тисяч мітингувальників). Звичайно, не такий охайний вигляд мають складені довкола мішки з картоплею, цибулею, бутлі з водою, стоси банок із домашньою консервацією. Належне варто віддати й волонтерам, котрі з мітлами та лопатами ледь не цілодобово працюють на території. Пластиковий посуд, продуктові відходи та інше складують у поліетиленові пакети, котрі вивозять машинами ті ж таки активісти.

Тут за місяць виросла справжня міні-держава – самостійна, незалежна, вільна. Принаймні, таке враження складається, коли вперше бачиш пульсуюче серце української революції, що нестримно б’ється на майдані Незалежності. Є тут свої міцні та надійні кордони. Їх буквально за один день (12 грудня, після чергового штурму внутрішніх військ) «встановили» євроактивісти із мішків зі снігом, старих автошин, дощок. Є свій устрій, закони, влада, котра за всіма принципами демократії належить виключно народу. Режим в’їзду до цієї країни безвізовий, однак є обов’язкові вимоги при перетині кордону – тверезість, врівноваженість, толерантність і взаємопідтримка всіх учасників мирного протесту.

ЗАМІСТЬ КИЇВРАДИ – ШТАБ РЕВОЛЮЦІЇ ПРОТИ ВЛАДИ

Найвиразніше дух спротиву і народного самоврядування відчувається в адмінбудівлі на Хрещатику. Під офіційними вивісками із пафосно-золотавими літерами «КИЇВСЬКА МІСЬКА РАДА» й «КИЇВСЬКА МІСЬКА ДЕРЖАВНА АДМІНІСТРАЦІЯ» бачимо народний почерк звичайним балончиком – «ШТАБ РЕВОЛЮЦІЇ». І ні на мить не доводиться сумніватися, який із написів наразі відповідає дійсності.

Тут, біля славнозвісного пристанища мітингувальників (КМДА), все говорить про відвертий і безстрашний вибух антивладної акції – похоронні вінки з написами «Київраді від Киян» і «Попову від Киян», численні плакати й наклейки з найрізноманітнішими дражнилками і карикатурами на Президента. Чого вартий тільки сам стенд «народної творчості»… Роздивившись його, йдемо до входу в Київраду, точніше, в штаб революції, який своєю атмосферою аж надто нагадує великий козацький курінь. Вказівники свідчать про те, що в цьому приміщенні ви можете зігрітися, поїсти, отримати теплий одяг. Тут теж стоїть народна охорона, пускають по черзі, перевіряють сумки і нагадують:

– Скидаємо головні убори, панове! Поважаймо товариство присутніх тут людей!

Всередині, біля гардеробу, справді роздають їжу, все налагоджено й організовано. Відпочити можна на другому поверсі, в колонній залі – тут тепло, є ковдри, за необхідності вам нададуть перукарські послуги, медичну й психологічну допомогу, працюють волонтери, котрі прибирають хол. Посеред залу бачимо велику прозору урну з написом «На революцію» і крупними купюрами всередині.

Поки роздивлялися колоритний прихисток для революціонерів, заодно й скористалися нагодою відпочити на зручних чиновницьких кріслах, одягти запасні тепліші шкарпетки, погрітися. А потім – знову на Майдан.

МИРНА КОЛОНА БІЛЯ СІЗО І НАСТОРОЖЕНИЙ «БЕРКУТ»

– Києве, вставай! Один за всіх і всі за одного! – вигукувала в унісон колона, котра з майдану Незалежності вулицями столиці рушила до Лук’янівського СІЗО. Звучали там і кам’янецькі голоси…

Коли зі сцени Євромайдану оголосили про акцію на підтримку затриманого 5 грудня журналіста й активіста Андрія ДЗИНДЗІ, ми вирішили бути солідарними. Декілька сотень людей рушили до слідчого ізолятора вітати ув’язненого з Днем святого Андрія Первозванного. Йшли з прапорами, лозунгами і синьо-жовтими кульками, у відповідь чули сигнали авто на підтримку. Перехожі кияни приєднувалися до колони.

Під київським ізолятором співаємо гімн України, «Многая літа» і колядку, гукаємо «Андрієві – волю!». Втім працівники СІЗО відверто це ігнорують – не виходять і не відчиняють дверей. Та саме тут, біля «лук’янівки», нам таки трапилася нагода переконатися в тому, що навіть мирний хід мітингувальників – під пильним оком і серйозним контролем. Поки вітаємо Андрія з Днем Ангела, за нашими спинами, на проїжджій частині, вже чатують чотири автобуси з «Беркутом» і спецназівський позашляховик з мигалками. Дякувати Богу, розминулися мирно: СІЗО не бачило штурму, а колона людей не відчула гумових кийків.

Втомлені тривалою ходою повертаємося на Майдан, п’ємо ароматну каву «За дякую» (так її називають самі волонтери), співаємо гімн, слухаємо Арсенія ЯЦЕНЮКА, Віталія КЛИЧКА й Олега ТЯГНИБОКА, котрі звітують про круглий стіл із Президентом.

ВИСНОВКИ З МАЙДАНУ

Незважаючи на те, що в революційному вирі ми були недовго, все ж кілька висновків для себе зробили: українці насправді дуже сильна, згуртована, незламна нація, котра таки вміє стояти на своєму. Європейські цінності на кшталт незалежності, свободи, гідності, відповідальності міцно вкоренилися в центрі Києва, і є всі підстави вважати, що найближчим часом вони захлиснуть країну повністю.

А поки столицю переповнюють воля і прагнення до змін, нічний експрес довозить нас до напівсонного Кам’янця-Подільського.