Логін:
Пароль:
Реєстрація
Забули свій пароль?
Увійти як користувач:
Увійти як користувач
Ви можете увійти на сайт, якщо ви зареєстровані на одному з цих сервісів:

КОМІСІОНКА

ЧЕТВЕР, 21 ЧЕРВНЯ 2018 р.
ПРИВАТНА ГАЗЕТА ЗАСНОВАНА 26 ГРУДНЯ 1992 р.

31.08.2012

ОСТАННЮ СТОЛИЦЮ ВІДСТОЯЛИ. ХОЧА Б НА ФЕСТИВАЛІ

ВОЇНИ УПАСерпнева субота - найгарячіший час для Старого міста: туристів влітку у вихідні безліч. Та до дерев’яної Хрестовоздвиженської церкви - ще й за такої спеки - добираються лише найдопитливіші з них. Але люди є й тут. Зграйка дівчаток із фотомильничками, пара поляків поважного віку, місцеві жителі, які добираються з ринку...
На кладку біля храму повільно ступає хлопець із гвинтівкою у військовому однострої - щоб відразу потрапити під шквал куль з іншого боку річки. Хлопець швидко падає на місток. «Відповзай помаленьку, відповзай звідти!» - шепоче йому хтось з очерету. Там помітні яскраво-червоні погони. Дівчата зойкають, поляки застигають на місці, з навколишніх хат визирають жителі - що за стрілянина?
От знову почалося: вояк, зрозумівши, що місток не перейти, штурмує Смотрич вбрід - і натикається на засідку відразу біля мосту. Високі скелі каньйону луною повторюють грім по­стрілів, а по кладці в бік церкви вже біжать з десяток військових. Буде битва? Буде. І яка! Тривала, яскрава і голосна: із сестричкою, яка виноситиме з бур’янів пораненого червоного комісара, з підписанням угоди між білогвардійцями та січовими стріль­цями, з таємними засідками біля Маріїнського джерела і офіцером-корніловцем, котрий заховається біля церковної дзвіниці й сидітиме там, аж поки «вороги» не зникнуть десь у напрямку Довжка.
Саме такі моменти, напевно, і запам’ятовуються назавжди як найкращі миті фестивалю війсь­ково-історичної реконструкції. Без міліцейських кордонів і огорож, без багатотисячних натовпів вран­ці 25 серпня півтори сотні учасників ІІ Міжнародного війсь­ково-історичного фестивалю «Остання столиця» в меандрах подільських пагорбів провели імітацію бою між білогвардійцями, більшовиками та вояками УГА і УНР.
Нагадаємо: фестиваль, що проводиться в місті вже вдруге, оживляє події 1919-1920 рр., коли наше місто було столицею Української Народної Республіки, коли тут мешкали отаман Симон Петлюра та диктатор ЗУНР Євген Петрушевич.
Надзвичайно колоритний період початку ХХ ст. - тема цікава і вдячна, хоча більшість військово-історичних фестивалів ходять протоптаними стежинами Середньовіччя з бугуртами. Кам’янецька «Остання столиця» - єдиний
масштабний захід у країні, присвячений періоду визвольних змагань 1919-1920 рр. Звідси і явна динаміка фесту. В «Останній столиці - 2012» взяли участь втричі більше учасників, ніж торік, фестиваль став міжнародним (прибули реконструктори з Росії та Словаччини), в Кам’янці зібралися «вершки» українського реконструкторського руху.
УПА об'єднується з корніловцями проти "червоних"Серед них - відомий художник-геральдист, один з батьків-за­сновників історичної реконструкції в Україні й зокрема кам’янецької «Терра Героїки» Олекса Руденко. На фестивалі цей ефект­ний бородань був скорострілом (кулеметником) Збаразького куреня 3-ї Бережанської бригади УГА. Як і торік, зі Львова прибули члени Товариства пошуку жертв війни «Пам’ять» під керівництвом Любомира Горбача, з Києва - учасники Військово-історичного клубу «Повстанець», Об’єднання реконструкторів «Галіцієн» та Громадської організації «Честь і слава», з Хмельницького - клуб
«46-й піхотний дніпровський полк» Віктора Білика. Були учасники з Прилук, Тернополя, Жидачева. З Києва прибув Департамент воєнно-культурної антропології, з Росії - клуб «4-я стрелковая». Словаччину представляв учасник клубу «Бескид» Андріан Латта. Всіх їх гостинно прийняли господарі фестивалю - Кам’янець-Поділь­ське міське військово-історичне товариство ГВІР «Чота пішої розвідки 3-ї залізної дивізії ДА УНР» на чолі з Олександром «Гайдуком» Зарембою.
Більше було й воюючих сто­рін: якщо торік ми бачили лише бої червоних з УНРівцями, то цього року з’явилися і «чорні гай­да­маки», і південноросійсь­кі корніловці. Тактичні ігри стали складнішими і значно цікавішими.
Бій за КарвасариГлядачів першої битви біля Новопланівського мосту в День незалежності було значно біль­ше, ніж торік. Шкода, що в організаторів не було змоги коментувати битву - чимало ка­м’янчан продемонстрували не­обізнаність в українській історії, приймаючи січових стрільців за «німців», а корніловців - за вояків дивізії «Галичина». За деякі нетверезі та голосні «жарти» з натовпу було відверто соромно. Хоча більшості, будемо сподіватися, хотілося висловити повагу в День української незалежності хлопцям, котрі вивчають і відтворюють складний період українських визвольних змагань початку ХХ ст. Тоді всі були проти всіх, хоч часом і утворювали короткотривалі альянси для боротьби із сильнішим супротивником. Українська мрія про державність втілилась на над­то короткий термін.
Та й тепер 21 рік незалежності - теж не надто довго. Але якщо такий фестиваль існує і розвивається, то в України є шанси. Значить, пам’ятаємо, розуміємо, аналізуємо.

Ірина ПУСТИННІКОВА,
спец. для «ПОДОЛЯНИНА».


Повернення до списку