Логін:
Пароль:
Реєстрація
Забули свій пароль?
Увійти як користувач:
Увійти як користувач
Ви можете увійти на сайт, якщо ви зареєстровані на одному з цих сервісів:

КОМІСІОНКА

ПОНЕДІЛОК, 10 ГРУДНЯ 2018 р.
ПРИВАТНА ГАЗЕТА ЗАСНОВАНА 26 ГРУДНЯ 1992 р.

15.02.2013

СВЯТО Є, А ПРИВОДУ НЕМАЄ

20 лютого - День соціальної справедливості

СВЯТО Є, А ПРИВОДУ НЕМАЄТака думка виникає, коли, гортаючи календар державних свят, натрапляєш на червону позначку навколо 20 лютого. Рівно два роки тому її тут зробив Президент Віктор Янукович, підписавши Указ про запровадження Дня соціальної справедливості в Україні. Піддавшись тоді на вмовляння профспілок, Президент затвердив ще одне справді європейське свято з присмаком демократії. Втім, так само, як і з демократією, із соціальною справедливістю в нас і досі сутужно.
Така думка виникає, коли, гортаючи календар державних свят, натрапляєш на червону позначку навколо 20 лютого. Рівно два роки тому її тут зробив Президент Віктор Янукович, підписавши Указ про запровадження Дня соціальної справедливості в Україні. Піддавшись тоді на вмовляння профспілок, Президент затвердив ще одне справді європейське свято з присмаком демократії. Втім, так само, як і з демократією, із соціальною справедливістю в нас і досі сутужно.
Вперше Всесвітній день соціальної справедливості Генеральна асамблея ООН відсвяткувала 20 лютого 2009 р. І хоча Україна наздоганяла світ ще два роки, про популярність ідеї справедливого суспільства в нас не забували ніколи.
Навіть після невдалого досвіду радянської зрівнялівки ідея справедливого розподілу матеріальних благ з декларацій і лозунгів українських політиків нікуди не зникла. А останнім часом, здається, і взагалі стала лейтмотивом програми державного будівництва. Вже два роки поспіль то прем’єр, то Президент переймають одне в одного естафету боротьби за ринкову економіку та гідну оплату праці. От і 2013-й, згідно з президентськими планами, повинен стати Роком розвитку та соціальної справедливості. А у Мінсоцполітики цього року взагалі планують створити нове відділення для контролю за «соціальною несправедливістю».
Уявити ж, над чим доведеться працювати майбутній держустанові, ми можемо вже тепер. Адже серед основних критеріїв соціальної справедливості трапляються такі наболілі Україні «мозолі», як справедлива оплата праці, доступ до безкоштовного медичного обслуговування, рівні умови отримання освіти та працевлаштування, а також відсутність привілеїв і елітних умов життя для певних груп працівників. І кожен з них від ідеалу поки що дуже далекий.

МАЛО ЧИ БАГАТО: ЯКА ТИ, СПРАВЕДЛИВА ЗАРПЛАТО?

20 лютого - День соціальної справедливостіКажуть, соціальна справедливість починається із заробітної плати. А головним показником цієї справедливості визначають відповідність її рівня соціальному статусу та займаній посаді. Чим менший у цій пропорції розрив, тим вищим вважається рівень соціальної справедливості. Для прикладу, розрив у доходах між 10% найбагатших і 10% найбідніших громадян (індекс Джині), згідно з прийнятими в розвинених економіках нормами, не повинен перевищувати співвідношення 10 до 1. У Європі нормальним вважають рівень 5-7 до 1. В Україні ж наразі співвідношення доходів власників «заводов, газет, пароходов» та їхніх робітників уже перевалює за позначку 40 до 1 (!).
І це при тому, що державна система розподілу матеріальних благ у сучасній Україні й досі дуже нагадує соціалістичну. Зрівнялівку в зарплатах можна легко прослідкувати, наприклад, на доходах бюджетників.
У моєму дворі старенький двірник чистить сніг. Важкою лопатою відкидає чималі брили, підбирає залишені вчора пляшки з-під пива. Збирає все у величезний мішок і несе на смітник. Тут на нього теж чекає чимало роботи, адже розкидане волоцюгами та собаками сміття доводиться збирати ледь не по всій дорозі. Робота ця вважається простою і оплачується відповідно - на рівні прожиткового мінімуму, який сьогодні складає 1108 грн.
Майже така ж зарплатня і в мого знайомого - молодого сільського вчителя географії. Викладає він одразу в двох школах нашого району та щодня змушений долати понад 30 км сільського бездоріжжя. А його зарплата ледве дотягує до 1400 грн.
Не відстають від учителів і державні службовці. За плечима більшості з них по дві вищі освіти та вже чималий досвід, однак на їхній рівень заробітної плати це ніяк не впливає. Для прикладу, моя знайома - головний спеціаліст одного з відділів міської ради - отримує 1350 грн. у місяць. Такий самий дохід і в місцевих лікарів, їхня зарплата без надбавок і премій теж коливається в межах 1500 грн. От вам і рівномірний розподіл матеріальних благ, але чи справедливий?
Середня ж заробітна плата по місту, за даними департаменту економіки та розвитку інфра¬структури міста за станом на 1 січня 2013 р., становить 2400 грн. за місяць. 
Звідки така цифра? Все тому, що гармонію «справедливого та рівномірного» розподілу доходів руйнує вже інша «класова» диференціація. Адже поруч із бюджетниками у нашому місті спокійнісінько процвітає вже інший соціальний клас, рівень доходів якого непристойно контрастує із «соціально справедливим» прожитковим мінімумом. Тоді як місячні оклади працівників місцевих підприємств ледве дотягують до двох тисяч, зарплати їхніх керівників обчислюються десятками тисяч гривень.

БЕЗКОШТОВНИЙ СИР МЕДИЧНОГО ОБСЛУГОВУВАННЯ

Ще одним критерієм «вирахування» соціально справедливого суспільства є право на безкоштовне та якісне медичне обслуговування. Його українці вважають своїм найбільш порушуваним правом. Не допомагають сучасній українській медицині навіть урядові соціальні реформи. Адже, незважаючи на те, що назви медичних структур змінюються та модернізуються, рівень заробітної плати його працівників і досі залишається на тому ж місці.
Запроваджені ж державою реформи, у зв’язку з постійним дефіцитом фінансування, також усе далі заходять у глухий кут - скорочень зазнали тисячі медпрацівників. Сотні сільських лікарень і ФАПів просто закрили. І хоча швидку допомогу медична реорганізація перетворила на екстрену, швидшою вона від того не стала. Не зменшилася поки що і кількість захворювань, тоді як і кількість тих, хто їх може вилікувати, теж не зростає. От і доводиться лікарям власноруч врівноважувати соціальну несправедливість і брати у тих, хто дає. А нам платити за «безкоштовну медицину» або власним здоров’ям, або ж із власного гаманця.
Варто лише захворіти - і ми одразу відчуваємо на собі соціальні гарантії безкоштовного лікування. Про один з таких випадків мені розповіли якраз у черзі до лікаря. Потрапивши до стаціонару лікарні із алергією, чоловік знав, що платити доведеться. Однак не знав, що за все. Спочатку «підмастити» довелось за пристойне місце в палаті, потім - за «якісне» обстеження та аналізи. Ще пізніше довелося купувати виписані під час обстеження ліки. Думав, хоча б шприци безкоштовно дадуть, та ні, вони теж були в списку необхідних покупок. Загалом витрати потягнули на гривень 350. «А де ж тоді безкоштовне?» - риторично запитував чоловік.

РОБОЧА СПРАВЕДЛИВІСТЬ ПО-УКРАЇНСЬКИ

Одним із найважливіших у системі свобод соціально справедливого суспільства називають і право на працю. Однак і з його га¬рантіями в нас не все так гладко.
Рівень безробіття в Україні, за даними Держстату, складає 1,8%. У Кам’янці-Подільському цей показник у жовтні 2012-го становив 2,2% населення працездатного віку. Ще близько 40% громадян роботу мають, однак її умовами та місцем не задоволені. Те, що боротись із такою «несправедливістю» пора вже давно, визнають і у владі. Нещодавно тут навіть прийняли нову редакцію Закону «Про зайнятість населення», в якій держава знову гарантує гідне робоче місце та справедливі заробітки. Однак чи можливо, просто підписавши новий закон, подолати безробіття в державі, де не працює більшість промислових підприємств, де випускники вишів просиджують без роботи роками, де заборгованість із заробітної плати і досі вимірюється мільйонами? Що вже казати про справедливі та рівні умови працевлаштування? 
Сьогодні через вік відмовляють у прийомі на роботу навіть людям, яким за 35. Ще важче знайти гідне місце роботи, коли тобі вже далеко за 45. На таких наше «справедливе» суспільство вже давно поставило тавро особи «передпенсійного» віку. А серед посад, на які після скорочень можуть претендувати колишні кваліфіковані медсестри, бухгалтери та дрібні чиновники, лише місця двірників, прибиральниць і, якщо пощастить, продавців на ринку. От і маємо справедливий розподіл робочої сили.
Не райдужнішою вимальовується і перспектива молодих спеціалістів, більшість із яких після закінчення навчання в престижному виші або змушені ставати на облік до місцевого Центру зайнятості, або й взагалі перетинати державний кордон у пошуках тієї самої гарантованої державою «соціальної справедливості». От і маємо в результаті такі реалії, як «відтік мізків» і «трудова міграція».

ЗАБЕРИ У БАГАТИХ - ВІДДАЙ БІДНИМ

Прірва між багатими і бідними в Україні щороку лише зростає. І зрештою, кого цікавлять офіційні цифри? Якщо в щоденних випусках новин систематично з’являються повідомлення про нові покупки елітної нерухомості та чергові аварії за участю надпотужних супер-карів. А глава держави зрештою купує вертоліт, бо їзди по наших із вами дорогах його п’ята точка не витримує. «Але ж гроші для того й потрібні, щоб їх витрачати!» - скажете ви. Одна біда - кількість тих, у кого їх аж занадто мало, в нашому суспільстві «соціальної справедливості» значно перевищує кіль¬кість тих, у чиїх кишенях фінанси замість сумних романсів спі¬вають веселим хором.
Оскільки прірва між багатими і бідними зрештою почала лякати навіть самих депутатів, українська влада вирішила нарешті вжити заходів з відновлення справедливості. Однак, всупереч класичним визначенням, боротьба намічається не з причиною, а з наслідком - через введення податку на розкіш. Такі «радикальні» реформи вже наробили чимало шуму. От тут нарешті борці за рівномірний розподіл матеріальних благ і зраділи, проте ненадовго. Вчитавшись уважніше у текст нових поправок до Податкового кодексу, зрозуміли: по суті, їх і «діленням» не назвеш. Та й, з погляду соціальної справедливості, податок на розкіш ситуації не рятує, адже, для прикладу, будиночок у Лондоні чи на Канарах (немалу розкіш) українські податківці зборами не обкладають. От і знову виходить, що нібито все й по-чесному, але радісніше на душі чомусь не стає. А суспільство і далі продовжує обирати між «рівним розподілом злиднів» і «нерівним розподілом багатств».

«СПРАВЕДЛИВІ» ВИСНОВКИ

Відповідь на запитання «Що робити?» напрошується в результаті сама собою - святкувати. Адже чим же іще займатися у Всесвітній день соціальної справедливості у країні, де навіть конституційно закріплені державні гарантії насправді й досі нічого не гарантують?.. Святкувати і тішитись тим, що соціальна справедливість в Україні таки є. Хоча в гості до нас вона заходить як на День народження - тільки раз у рік.

Автор: 

Повернення до списку