Логін:
Пароль:
Реєстрація
Забули свій пароль?
Увійти як користувач:
Увійти як користувач
Ви можете увійти на сайт, якщо ви зареєстровані на одному з цих сервісів:

КОМІСІОНКА

ВІВТОРОК, 19 ЧЕРВНЯ 2018 р.
ПРИВАТНА ГАЗЕТА ЗАСНОВАНА 26 ГРУДНЯ 1992 р.

01.03.2013

МАЛЕНЬКА ЧАСТОЧКА ВЕЛИКОГО ЮВІЛЕЮ

ОСНОВНІ ЗАХОДИ ДО 90-РІЧЧЯ УТВОРЕННЯ РАЙОНУ

1 березня, 10.00 - НАУКОВИЙ ФОРУМ «ПОГЛЯД У МИНУЛЕ» (К-ПНУ ІМ.І.ОГІЄНКА)
4 березня, 12.00 - відкриття виставки «Наш край - Кам’янеччина» (РЦНКМ «Розмай», триватиме до 10 березня)
5 березня, 10.00 ­ огляд шкільної художньої само­діяль­ності, присвячений 90­річчю району («Розмай»)
6 березня, 12.00 ­ підведення підсумків літературно­мистецької акції
«Я тобі, мій рідний краю, серцем вір­ним присягаю!» (Довжоцький НВК)

7 березня, 10.00 - виставка-дегустація «90 товарів району»
10.00-13.00 - фольклорне дійство «Прийди, прийди, весно, на Поділ­ля!»
13.00-14.00 - «Караоке на майданах Кам’янеччини»
14.00-15.00 - розважально-молодіжна програма
МАЛЕНЬКА ЧАСТОЧКА ВЕЛИКОГО ЮВІЛЕЮ90 років Кам’янець­Подільському району ­ тема, яка впродовж останнього місяця не сходить з уст усіх, хто має хоч якесь відношення до сільського життя нашого краю. Гуляння назрівають серйозні. Одні готують фотовиставки, другі пакують клунки на святковий ярмарок, треті не досипають ночей, вивчаючи ювілейні пісні й збиваючи ноги на репетиціях танцювальних номерів. Дата й справді солідна, та, як виявляється, не унікальна. Цього року своє 90­річчя святкують і Чигиринський, і Фастівський, і Білоцерківський, і ще близько п’ятиста районів по всій Україні. Причина такої вікової рівності цілком логічна ­ 1923 року в Україні запроваджено новий адміністративно­територіальний поділ. Ліквідовано повіти, волості та створено округи й райони. Територію сучасної Ка­м’янеччини формували Жванецький, Довжоцький, Китайгородський, частина Маківського, Орининсь­кий і Староушицький райони. Саме їм могло б нині бути отих круглих дев’яносто, однак жоден не зберігся, а лише укрупнився й увійшов до одного з найбільших районів області ­ Кам’янець­Подільського.
Тому ми вирішили присвятити ювілейний матеріал невеличкому клаптику величезної Кам’янеччини, що саме дев’ять десятиліть тому гордо назвався райцентром. Маємо на увазі Жванець, котрий за статусом уже давно не районний центр, і навіть не затишне прадавнє містечко, а звичайнісіньке село, яке майже шість сотень років тому вмостилося на одному з берегів Дністра.

МІСТЕЧКОВЕ МИНУЛЕ

Жванецька сільрада ярмаркуєРозпочнемо з того, яким було ще містечко Жванець понад сотню років тому. Детально його змалював у своєму нарисі місцевий священик Архип Павловський і опублікував 15 лютого 1869 р. у «Подольских епархиальных ведомостях». Ось фрагменти з нього в перекладі українською мовою:
«Нині Жванець, як і колись, лежить на прекрасній придністровській долині при впадінні в Дністер річки Жванчик, від якої, можливо, і отримав своє ім’я. 
З південно-західного боку його протікає судноплавний Дністер, води якого, просочені мінеральними частинками Карпатських гір у Галичині, де Дністер бере початок, залучають до Жванця на літні купання чимало навколишнього люду з Кам’янця і подальших місць…
Усю придністровську низовину, весь берег річки захаращено величезними складами ялинок і дощок. Між ними в різних напрямках і на різних відстанях стоять дощаті сторожки. Тут же видно і невеликі купецькі судна. Тут їх готують, тут навантажують і відправляють. На скелі, що підноситься над рікою, збудовано найкращі жванецькі будинки. Серед них стоїть і наша однобанна кам’яна церква св.Трійці, ще з 1790 р. Така наддністровська частина нашого містечка.
 Вище від неї досить тісна і брудна базарна площа, оточена різнокаліберними єврейськими будинками, що не відрізняються ні архітектурою, ні чистотою. Її середину захаращено маленькими крамничками, в яких, крім дріб’язкових товарів, продають інкогніто різні контрабандні матерії та сукна. Тут же біля лавок лежать кілька величезних тесаних каменів вапняку. Це залишки величного колодязя, влаштованого, як оповідають селяни, що працювали тут, за 40 років перед цим, останнім власником Жванця Комаром… Вправо від цього порожнього нині місця, на дещо піднесеній рівнині, стоїть римсько-католицький костел. Це вірменська церква, яка перейшла в остаточне володіння католицизму по виході зі Жванця корінних мешканців його - вірмен. 1861 р. на правій вежі її дзвіниці ксьондз Савицький влаштував годинник.  
На півночі містечка на обривистій скелі стоять залишки колись значного замку. Всі внутрішні будови його перетворилися на руїни, тільки стіни й вежі, свідки минулих смут, та кілька погребів стоять ще в цілості…
Нижче від замку при дорозі з Ластівців, неподалік від жванецької лазні, на невеликому пагорбі стоїть кам’яний хрест, влаштований на місці смерті якогось убитого 1802 р. Ще далі за течією Жванчика, на правій його стороні, де стоїть нині двоповерховий будинок селянина Топоровського, вказують на місце скасованої митниці, але час і політичні обставини вже загладили навіть її сліди.
За мостом, що веде в Ісаківці, на лівому березі Дністра лежать кістки померлих від чуми предків жванецьких мешканців. Сюди донедавна на Трійцю була з православної церкви процесія і підносилися молитви про нещасних небіжчиків. Нещодавно ще, коли настоятелем у Жванці був колишній кафедральний протоієрей Іоанн Добровольський, благочестя нащадків давало тут їжу убогим і щедро наділяло їх милостинею. Але час охолодив у народі любов до цього місця, хоча пам’ять про нього все ще свіжа. На місці колишніх молитовних зібрань, на гробах нещасних зачумлених лежать сотні ялинок і бродять гендлярі...
Така ж доля спіткала і древнє православне кладовище, що існувало до 1842 року, розташоване під замком на прибережній скелі. Там, правда, немає ялинок, зате тварини безперешкодно шастають поміж хрестами. Не в кращому становищі і нинішній цвинтар, відведений навпроти Хотинської фортеці. Його нічим не захищено від відвідування тварин. Тільки південні вітри трохи оббігають його, затримувані у своїй течії величезними батареями, влаштованими під час правління короля Яна , Українська світлицяХодкевича, або, можливо, Яна Казимира. Ближче до Жванця з того ж боку влаштовано інші шанці. Їх відносять до часу російсько-турецької війни, тобто до 1811 р.».
Таким був Жванець майже півтора століття тому. В ньому нараховувалося близько 3000 мешканців. «Більшість - євреї, меншість - православні, дуже незначна частина - католики». Євреї займалися дріб’язковою торгівлею в крамницях, сплавом галицьких ялинок, транспортуванням хліба, приготуванням дощок і контрабандою. Решта жванців жили ремеслами та землеробством.

СІЛЬСЬКЕ ТЕПЕРІШНЄ

Перемотуємо плівку рівненько на 144 роки вперед і асфальтованою дорогою чернівецького напрямку в’їжджаємо прямісінько в центр села на межі області. За цей час, як би не було сумно те констатувати, люду тут значно поменшало. Наразі в селі проживають 1369 людей. Однак жванецьке життя від цього не менш жваве. Місцеві жителі продовжують працювати біля землі, базарувати, пекти жванецький хліб тощо. І нехай десь облуплені, десь не зовсім привабливі ззовні будівлі натякають на те, що село потихеньку здає свої позиції, та варто лишень придивитись уважніше, як стає зрозуміло - зовнішність буває такою оманливою.
Схема жванецького замку до його руйнуванняРозпочнемо з малого: дитячий садок у Жванці далеко не новобудова, але ж якою популярністю користується не лише в цьому селі, а й у сусідніх. За місце в ньому ще треба поборотися. 78 вихованців (!) з Жванця, Гаврилівців, Ластівців і навіть Атак (Чернівецької області) просто обожнюють свою «маленьку школу». В садочку сформовано 4 навчальні групи. На умови теж гріх скаржитися: тепло, чисто, затишно та ще й годують смачно. В охайно прибраних кімнатках є усе необхідне: іграшки, книги і навіть ляльковий театр і дитяча лікарня. Кожен має заняття до душі: хлопці слухають казки від виховательки, дівчата готують танок із віночками до 8 Березня, хтось малює, а посеред кімнати двоє крихітних «медпрацівників» намагають¬-
ся врятувати життя зеленоокій ляль¬ці, ставлячи їй крапельницю та пригощаючи чарівним
еліксиром з пластмасової ложечки. Словом, життя кипить і, судячи з кількості дошкільнят, жванецькому роду до переводу ще далеко.
Окремо хотілося б відзначити й сільську школу. Це старезна довоєнна будівля, яку почали зводити ще 1936 р. Товсті побілені стіни й мощена вже щербатою плиткою підлога підкреслюють величність цієї споруди. Вчитель історії Надія Іванівна Войтович розповідає, що під час Другої світової війни німці використовували перший поверх навчального закладу під конюшні (вибоїни на підлозі, найімовірніше, від підков ні¬мецьких коней), а на другому поверсі облаштували готель. Серед жванців були й такі, що пройшли війну від Сталінграда до Берліна. Виходець із Жванця Віталій Попіль називає трьох братів Леоніда, Михайла та Василя Попелів, котрі пройшли цей нелегки шлях.
   Сьогодні тут повну середню освіту здобувають 130 жванців. Гордістю навчального закладу є сільський музей, заснований відомим краєзнавцем Борисом Кушніром, який працював у цій школі вчителем історії. Тут зусиллями дітей і вчителів, а також київських археологів зібрано експонати різної давності та цінності. Від згадок про раннє трипільське поселення (уламки посуду, жіночі статуетки, наконечники стріл) і хребців мамонта до багнета, залишків ручної гранати та учнівської ручки з чорнильницею. Все це не дає забути про ба¬гатющу історичну спадщину цього невеличкого населеного пункту. А гармонійним   
  доповненням музею є укра¬їнська світлиця, що розташовується за сусідніми дверима. Колоритніше жванецький побут годі й описати: роз¬мальована піч, під стіною - дерев’яна софа, поруч - дитяча колиска, навпроти - старовинна скриня для одягу. Підлога встелена смугастими доріжками, стіни - в квітчастих килимах, а вишивки куди не глянь - льняні сорочки, рушники з домотканого полотна ще сивої давнини, яскраві дитячі картинки й вишукані скатертини з-під голки місцевих майстринь. Облаштовували світлицю всім селом: від старого до малого.   
Є в селі й поки що єдиний у районі Територіальний центр соціального обслуговування. Працює він з 2010 р. З’їжджаються сюди звідусіль. Ми за¬стали 16 чоловік із Жванця, Рихти, Чабанівки, Нігина.
- Це переважно одинокі люди, які не мають дітей, або ж ті десь далеко, - каже директор центру Леся Іванишина. - А перезимувати старенькі не мають де, бо хати не опалюються чи щось таке. Словом, вони в нас не постійно живуть, а тимчасово. Як¬що за чотири місяці перебування в центрі людина не може повернутися додому, то ми змушені скеровувати її до будинку пристарілих. Зазвичай до нас приходять на осінь і зиму, на літо повертаються додому, але з приходом морозів - знову до центру. Хто в нас уже був, то завжди повертається, маємо навіть постійних клієнтів.
  Та то й не дивно: чотириразове харчування, високий рівень зручностей, привітний персонал. У центрі працюють 9 чоловік: лікар, медсестра, завідувач відділення, 4 санітарки і 2 кухарі, котрі намагаються зробити все, щоб людям тут було зручно й комфортно.  
Медики-дошкільнята рятують свого лялькового пацієнтаЖванецькі переваги можна перераховувати ще довго, бо ж є тут і дитяча школа мистецтв, де майже сотня дітей може реалізувати себе в різних напрямках - народні та духові інструменти, фортепіано, естрадний спів, хореографія, декоративно-прикладне мистецтво. Є і пекарня, і приватна аптека, ресторан, бар, сауна, з десяток торгових точок, і навіть перукарня (уявляєте, щоб підстригти чубчика, не потрібно їхати за 20 км до міста, таку «розкіш» у селі зустрінеш нечасто). Зберегли в селі й стару традицію базарування. Щоп’ятниці та щовівторка на ринковій площі ярмаркують місцеві жителі, незважаючи на те, що їх позбавили критого приміщення з усіма зручностями й мурованими прилавками. Бо що ж то за Жванець без базару?
Дбають тут і про духовні традиції. На території села є дві церкви - православна та греко-католицька, нещодавно відреставрували костел непорочного зачаття Богоматері. В невеличке село часто приїжджають туристи відвідати залишки старого замку, від якого на дністровському березі залишилася лише одна напівзруйнована башта. 
Та попри всі плюси, не обійтися й без мінусів. Найболючішим з них є Жванецька лікарня. Із перспективного медзакладу на 100 ліжкомісць із персоналом 120 чоловік вона скотилася до дільничної лікарні на 10 ліжок денного стаціонару та ще 10 - цілодобового перебування.
Жванець   на початку   ХХ століття  - Статус лікарні ми маємо, але що за цим статусом - ставки поскорочували, рентгенкабінет не працює, реактивів для обстеження хворого теж катма. Кому така лікарня потрібна? - розводить руками дільничий лікар-терапевт із сорокарічним стажем Віктор Хилюк. - Наразі тут лікувати хворих так, як нас вчили, як підказує мені життєвий досвід і як велить совість, просто неможливо.
Поки що тут 38 медпрацівників обслуговують 7 сільських рад, 20 сіл, 14 ФАПів і 8102 жителі. Та зважаючи на безапеляційні медреформи, цілком прогнозованим буде зміна таблички на фасаді лікарні на «Амбулаторія загальної практики та сімейної медицини». Як це відіб’ється на житті лікарні - покаже час.
  А поки що Жванець активно розвивається, розширює сільську інфраструктуру та з усіх сил намагається підтримувати статус візитівки району й області, адже саме він зустрічає гостей із Чернівців і Тернополя. За словами сільського голови Ганни Співак, зробити це легко, бо є людська згуртованість і взаємопідтримка, а разом можна досягти будь-якої мети.

Автор:  Ольга БУДЗЕЙ  / Ганна РОГОЖИНСЬКА

Повернення до списку