Логін:
Пароль:
Реєстрація
Забули свій пароль?
Увійти як користувач:
Увійти як користувач
Ви можете увійти на сайт, якщо ви зареєстровані на одному з цих сервісів:

КОМІСІОНКА

ПОНЕДІЛОК, 10 ГРУДНЯ 2018 р.
ПРИВАТНА ГАЗЕТА ЗАСНОВАНА 26 ГРУДНЯ 1992 р.

31.05.2013

ВСІХ НЕ ПЕРЕБ’ЄТЕ! 6 ЧЕРВНЯ - ДЕНЬ ЖУРНАЛІСТА

Якби можна було загадати бажання й задмухати свічки на святковому торті, щоб воно здійснилося, як то прийнято робити у дні народження, то 6 червня, у День журналіста, я б подумки попросила, аби в медіа-середовищі моєї країни хоч ненадовго перестало тхнути «смаженим». Бо ж із екранів телевізорів, газетних шпальт, радіоприймачів тільки й доноситься про негатив, сварки, бійки. Останнім часом від цього нудотного запаху вже паморочиться в голові.
Інна ДОРОГАКоли ще декілька років тому, вступаючи на факультет журналістики місцевого вишу, я вперто всім доводила, що журналіст ­ то чи не найвпливовіша п рофесія, а її представники можуть силою свого слова ледь не гори вернути, то сьогодні з гіркотою спостерігаю, як вольову «четверту владу» з усіх сил намагаються загнати у сліпо­глухо­німий кут без права на спротив. Побиття, залякування, арешти, судові позови та багато інших важелів цензурного тиску на журналістів за останній рік сягнуло рекордної позначки ­ 324 офіційно зафіксовані випадки за 365 днів. Такого в Україні не було вже понад десять років. Хтось цю невтішну тенденцію пов’язує з безкарністю представників влади та політичних діячів, хтось ­ із недосконалим законодавством, хтось ­ з іншими болючими проблемами держави. Та якою б не була причина, наслідки від того не менш сумні.
Спочатку нам намагалися впхати кляпа до рота за допомогою скандального законопроекту про наклеп. Відвоювали, відпротестували, не прийняли. Втис­нути в мальовані теперішньою владою рамки хотіли і найнепокірніші телеканали. Блокували їх мовлення на більшості кабельних мереж, замінювали власників. Не скорилися й тут. 33 амбітні медійники із «ТВІ» були змушені покинути облюбоване місце роботи й шукати правди деінде.
Зась тепер нам і до публічного життя публічних людей. Без їхньої згоди ми не маємо права й на найменші маневри, бо ж то запросто можна викрутити як втручання в особисте життя, а це в нашій країні протизаконно. Зовсім недавно по пресі вирішили гупнути кулаком. Побиття двох журналістів у самісінькому центрі столиці, посеред білого дня, під час виконання своїх обов’язків на мирній акції перейшло вже будь­які межі навіть тієї награної демократії в спортивному костюмі, яку ми сьогодні маємо. І це лише дещиця з усього того, чим намагаються задушити нашого брата.
А скільки існує методів непрямого тиску: обшуки в редакціях; позапланові візити податкових інспекторів, незважаючи на мораторій на перевірки ЗМІ в передвиборчий період; потужні DDоS-атаки, які блокують роботу інтернет-видань; численні судові позови проти ЗМІ та журналістів тощо. Така ситуація у вільному за своєю суттю журналістському середовищі не може не насторожувати, не хвилювати, не обурювати.
Нехай у нестоличному Кам’янці-Подільському на журналістів ще не кидаються з кулаками, але на нижчих рівнях - свої правила гри. Так, під час минулорічної передвиборчої гонки за абзац авторської думки, котра стала не до вподоби одному із кандидатів у депутати, «ПОДОЛЯНИН» опинився в судовому залі. Справу вдалося виграти, але виборювання правди через такі заклади приносить небагато задоволення. За ще одну тему, що стосувалася місцевого ринку, нашій журналістці довелося мати «повчальну» розмову з двома чоловіками міцної статури, котрі, між іншим, попередили: «Хочеш нормально жити, думай, що пишеш». Зовсім не соромляться деякі з місцевих чиновників після виходу публікації із критичними зауваженнями в їхній бік зняти телефонну слухавку, набрати номер редакції й вилаяти автора матеріалу на чім світ стоїть.
Таких прикладів є чимало. То скажіть, де ж гарантії, що завтра на якійсь із мальовничих вулиць Кам’янця не віддубасять кулаками в голову, а то й ногами у живіт мене чи колегу із іншого ЗМІ тільки за те, що ми опинилися із фотоапаратом чи диктофоном у руках «не в тому місці і не в той час»? Адже, як свідчить столична практика, останнім часом бійцеві з кулаками в нашій країні працюється куди легше, аніж журналістові з камерою. Ми вирішили поцікавитися і в наших колег, як вони розцінюють таку ситуацію.
Вероніка ВЛАСЮК- Дуже хочеться вірити, що винні у кривді київських журналістів понесуть покарання, а у Кам’янці-Подільському таких випадків ніколи не станеться, - каже редактор і ведуча телепрограми «Кам’янецькі новини» Інна ДОРОГА. - Наша робота ніколи не буває монотонною. Тому завжди доводиться бути у вирі подій, застосовуючи при цьому наполегливість та інтуїцію. Тільки тоді матеріали виходять цікавими. Через те, що дехто цього не може зрозуміти, виходять різні казуси та конфлікти. Як результат, на шпальтах газет і телеекранах з’являється все більше негативу. А хотілося б, щоб було навпаки.
- Зрозуміло, що в кожної нормальної людини є страх за своє життя, за життя рідних. У цьому, напевно, і полягає інстинкт самозбереження, - каже головний редактор кам’янецького інтернет-порталу «Вже-інфо» Вероніка ВЛАСЮК. - Але журналістська робота передбачає певний ризик, і люди, які йдуть на цю ниву, повинні бути готовими до різних форс-мажорів. Не можу сказати, що конкретний випадок із побиттям журналістів у Києві мене дуже налякав чи вплинув на мою свідомість. Лякає дещо інше - те, що у нас такий спосіб поведінки чомусь стає нормою - б’ють журналістів, громадських активістів, людей нетрадиційної орієнтації тощо. І за такі дії майже ніхто не несе відповідальності. Це може посіяти острах і відчуття безвиході в суспільстві, страх відчувати себе вільним, висловлювати свою думку, а це шлях в нікуди. Хоча такі явища, на мою думку, є тимчасовими.
Сучасне суспільство відмінне від того, яке було в радянські часи та на початку 90-х. Відбулося переформатування поглядів. Сьогодні людям потрібно об’єднуватися навколо спільних поглядів, особливо це стосується представників нашої професії, бути вільними в душі, випромінювати здоровий оптимізм і віру в кращі зміни, бути терпимими до чужих поглядів - і все буде добре.

РАЗОМ НАС БАГАТО...

Василь ДОБРОВОЛЬСЬКИЙЯкраз об’єднання представників нашої професії у Кам’янці-Подільському віднедавна стало доволі популярним. Майже рік тому спортивний інтерес звів докупи творчих людей міста. Так утворилася футбольна збірна ФК «ЗМІ», яка нині активно бере участь у змаганнях різних рівнів. Маємо й більш офіціозне згуртування акул пера - Кам’янець-Подільську міськрайонну організацію Національної спілки журналістів України. Воно існує в Кам’янці вього два роки і пов’язує професійні захоплення місцевих журналістів. За цей час до спілки вступили 37 членів. Чим спричинене таке тяжіння журналістів до гурту, пояснює голова організації Василь ДОБРОВОЛЬСЬКИЙ:
- Прикро, але останніми роками наша професія потрапляє до розряду найнебезпечніших. Відомий журналіст, публіцист, автор багатьох книг про нашого брата Олександр Михайлюта якось зробив порівняння, що нині журналісту живеться, як у двадцятих роках сількорам, коли за публічні виступи проти зла їх чатували бандити з обрізами. Так і тепер - за гострі викривальні публікації чи телепередачі на журналіста нападають з-за рогу. І не тільки. Візьмемо хоча б останні події, що сталися в Києві. Крім того, 23 травня в Хмельницькому побили кореспондентку ТРК «Поділля-Центр» Оксану Чушкіну під час виконання професійної діяльності. Така ж доля спіткала автора передачі «Ревізор» Ольгу Фреймут… На жаль, прикладів дуже багато. Лише за роки незалежності в Україні загинули 64 журналісти.
На щастя, таких випадків у нас не траплялося. Проте є інші - не так давно за публікації в газеті «Фортеця» щодо розслідування вбивства 18-річного Павла Теплюка звинувачений у скоєному подав позов до суду на видання та її головного редактора на загальну суму 12 мільйонів гривень! На захист газети виступив навіть голова Комітету з питань свободи слова та інформації Верховної Ради України Микола Томенко. А скільки разів подавали до різних судів інші місцеві газети. Знову ж таки прикро, але не завжди вигравали останні. Ось чому практично зникли зі шпальт більшості видань фейлетони, гострі критичні, проблемні статті. Даруйте, але далеко не кожне видання може, образно кажучи, потягатися, відстояти свою правоту в суді в якогось олігарха чи корупціонера з їх грошовими мішками.
Все це свідчить і про недосконалість нашого законодавства.
Серйозним і небезболісним для багатьох засобів масової інформації сьогодні залишається питання роздержавлення, на яке вони чекають давно. Думаю, що у вирішенні цих та багатьох інших проблем повинна допомагати й Спілка журналістів. Бо тільки спільними зусиллями, гуртом ми зможемо захистити свої професійні, соціальні, економічні інтереси, підняти авторитет. Власне, на це й спрямована наша діяльність.
Міськрайонна організація працює не так давно, але за цей час вдалося вирішити окремі проблеми наших колег. Комусь збиралася фінансова допомога для підтримки у скрутні хвилини життя, комусь сприяли у вирішенні бюрократичних питань під час робочого процесу. Думаю, що й надалі рухатимемося в тому ж напрямку. Вже сьогодні Кам’янець-Подільська міськрайонна організація Національної спілки журналістів України нараховує в своїх лавах 70 членів. Серед них і заслужені працівники України, і професори, доктори наук, доценти, які працюють в 11 редакціях місцевих, обласних, всеукраїнських видань, національному університеті, прес-службах міської ради, РДА, міськвідділі міліції, а хтось уже нині на заслуженому відпочинку, але не залишає журналістського пера.
Члени НСЖУ активно відстоюють інтереси міста та району. Вони взяли під контроль проведення цілого комплексу заходів щодо боротьби з туберкульозом, забрудненням довкілля, постійно в полі їхнього зору робота громадського транспорту, комунальних підприємств, ремонт доріг, відродження духовності, спорту.
Так, саме ваша газета стала співорганізатором міського турніру з жіночого армреслінгу, присвяченого Міжнародному жіночому дню. З ініціативи «ПОДОЛЯНИНА» вже рік існує футбольна команда журналістів.
Окрім спілки, в місті та районі нараховується 8 друкованих періодичних видань, 5 з яких - приватні, є 3 інтернет-видання, в ефірі транслюються передачі місцевого радіомовлення та телебачення. За кожним із цих засобів масової інформації стоїть чимало людей, котрі щоденно моніторять усі сфери життя регіону. На язик так і проситься давно забута світло-помаранчева фраза «Разом нас бага-то - нас не подолати».
І нехай ми живемо в такій державі, що іноді доводиться бути обережними у висловлюваннях, посилатись лише на достовірний фактаж, відмовляючись від сенсацій, не підкріплених достовірністю. Проте ми знаємо свої законні права на вільне одержання інформації, на відвідини державних органів і органів місцево-
го самоврядування, на відкрите здійснення записів технічними засобами тощо. І цими правами не поступимося. Ті часи, коли преса була рабом влади, давно минули. Сьогодні вони - партнери, і не більше. Тому хочеться побажати всім колегам сміливості, дипломатичності та терплячості, а ще - впевненості в тому, що гіркота від «смаженого» пройде швидко, а свіжий аромат свободи залишиться надовго.

Автор:  Ганна РОГОЖИНСЬКА

Повернення до списку