У МІСТІ МИР, В ДУШІ – ВІЙНА

В Україні стартувала хвиля демобілізації. З окопів, з-під «Градів» та «Ураганів», із пекельних умов

і безжальної «м’ясорубки» додому повернуться тисячі військових, які більше як рік воювали на сході країни.

У багатьох з них покалічені тіла і майже в усіх зранені душі…

«Коли нас вперше обстріляли, я зазнав такого стресу, що мене «накрило». Схопив лопату і цілий день копав бліндаж» (командир взводу 72-ї окремої механізованої бригади Павло Вовк).

«Після прямого попадання з «мінометки» наші хлопці просто не виживали. Поранені бійці вмирали в підвалі, в мене на очах, бо вивезти їх не було можливості. В Нікішиному із сімнадцяти військових нашого батальйону вижили тільки п’ятеро» (боєць 128-ї гірсько-піхотної бригади Олександр Шавров).

«Після підриву Донецького аеропорту бойовики нас обстрілювали з усього, що мали. Безперестанку. Земля просто горіла…» (військові Центру розмінування).

На жаль, те, що пережили військовослужбовці в зоні антитерористичної операції, безслідно з їхньої свідомості не зникає. Поки одним після воєнних буднів легко вдається адаптуватися до мирного життя, інші без допомоги обійтися не можуть. Та чи готовий Кам’янець підтримати бійців, котрі повернуться з передової, і чи можливо побороти «післявоєнний синдром»?..

«ЯКЩО НЕ СПРАЦЮЄМО, БУДЕ ТЕ, ЩО ПІСЛЯ АФГАНУ»

– Кам’янець-Подільський, порівняно з іншими містами, в АТО втратив мало військовослужбовців. Але є кам’янчани, які за час військових дій на сході побачили дуже багато, – каже голова виконавчої дирекції ГО «Кам’янець-Подільське об’єднання учасників АТО» Віталій БУРБАН. – Декотрі такі бійці вже повернулися додому. Нам усім треба усвідомити, наскільки їм важко. Як кажуть психологи з досвідом, травнева хвиля демобілізації дасть про себе знати у вересні. І якщо всією громадою ми не спрацюємо в правильному руслі, матимемо те, що мали після Афгану. Біда, що самі хлопці винними у цьому не будуть. Вони просто не зможуть адаптуватися в суспільстві. Якщо зі 120 кам’янчан 100 нормально реалізуються, то просто не дадуть можливості наробити біди іншим.

Проте сьогодні вже є перші приводи для хвилювання. До психологів звертаються рідні військових, нарікаючи на те, що син, чоловік чи брат з передової повернувся зовсім іншою людиною – агресивною, імпульсивною, замкнутою в собі, з іншим світосприйняттям.

– Дружини декотрих бійців скаржаться, що чоловіки, які приїхали із зони АТО, піднімають на них руку, хоча раніше такого ніколи не було. Розповідають, що до військового дуже важко знайти підхід, – каже Віталій Бурбан. – Тобто проблеми є, і найголовніше недопрацювання в тому, що із сім’ями учасників АТО не було проведено відповідної роботи. Вже сьогодні серед кам’янчан-військових є такі, яких відправляли на реабілітацію в психіатричні лікарні. Але річ у тому, що жоден боєць не визнає, що потребує лікування. Ті, кому воно справді потрібне, від нього відмовляються. А загалом усім бійцям, котрі пережили страшні події, потрібна кваліфікована психологічна допомога.

Втім, як виявилося, у Кам’янці-Подільському немає сертифікованих спеціалістів, які б пройшли відповідні навчання та мали досвід роботи з людьми, котрі воювали в гарячих точках. Зі слів Віталія Васильовича, не кожен місцевий психолог може працювати з військовими, що повернулися з АТО.

– Для прикладу, я декілька разів відправляв спеціалістів до важко пораненого бійця в одне із сіл району, проте жоден більше двох разів навідуватися до нього не міг. А уявіть, що мама хлопця мусить бути біля нього щодня, підтримувати, допомагати адаптовуватися.

Не відмовляють у психологічній підтримці учасникам АТО працівники міського Центру соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді, пристосовуючи свою роботу до теперішніх реалій.

– У нас працює психолог Віталій ПОЛІЩУК, і в нього немає чітко визначеного напрямку діяльності, – каже директор центру Юлія ПОБЕРЕЖНА. – Звичайно, якщо говорити про диплом, то не можу стверджувати, що він – фаховий спеціаліст саме з цього питання. Я взагалі не знаю, скільки таких фахівців є на всю Україну. Та в будь-якому разі, якщо надходять схожі звернення, наш працівник реагує. До того ж маємо певні напрацювання щодо роботи з тими, хто вирушає в зону АТО, та з військовими, які звідти повертаються. Принаймні наш спеціаліст може підтримати людину, надати їй екстрену психологічну допомогу.

Сам же Віталій Поліщук розповідає, що до центру таки звертаються кам’янчанки з проханням попрацювати з їхніми синами чи чоловіками, які повернулися з війни. Проте біда в тому, що не всі військові хочуть приходити до психолога.

– Центр навіть отримав розпорядження міського голови про вирішення питань соціальної адаптації та психологічної підтримки учасників АТО і їхніх сімей, – каже Віталій. – Мова йде про необхідність організовувати тренінги для військовослужбовців, створювати групи взаємопідтримки, проводити індивідуальні консультування. Також ми запланували спільну роботу із Центром розмінування, де є штатний психолог. Тобто пропозиція в місті існує, але масової роботи поки що немає. До речі, ділитися досвідом роботи з бійцями, які повертаються з АТО, у місто приїжджали обласні спеціалісти, правда, це був невеликий одноденний тренінг.

НЕ ДОПУСТІТЬ ВІЙСЬКОВОГО ФЛЕШБЕКУ

Оскільки спеціалізованого центру, котрий би вивчав і аналізував психологічні проблеми військових, у нашому місті немає, ми вирішили поспілкуватися із фахівцями міста Луцька. Вони створили спеціальну службу для психологічного супроводу й допомоги учасникам АТО та їхнім родинам і сьогодні активно працюють у цьому напрямку. До речі, луцькі спеціалісти погодилися провести безкоштовний декількаденний семінар-навчання для кам’янецьких психологів, якщо отримають таку пропозицію.

– Ми дослідили, що 58% військових, які беруть участь в АТО, мають посттравматичні розлади. Це кошмарні сновидіння і поганий сон, депресія, тривожність, розчарування, відчуття провини за те, що вижили, а інші загинули. Трапляються у хлопців і так звані флешбеки – повернення в минулі переживання, – розповіла нам кандидат психологічних наук, доцент кафедри практичної психології та безпеки життєдіяльності СНУ ім.Лесі Українки, психоконсультант і психотерапевт Мирослава МУШКЕВИЧ. – Треба сказати, що в декотрих бійців спостерігається високий рівень агресії, «вибухова» реакція, притупленість емоцій і галюцинаторні переживання.

ЗНАЙТИ МІСЦЕ У МИРНОМУ МІСТІ

Щоб якнайшвидше адаптуватися в мирному середовищі, військовому потрібна не лише моральна підтримка. Суттєво допомогти йому можуть соціальні ініціативи, зокрема ті, які стосуються працевлаштування і дозвілля.

– Коли боєць приїжджав у короткострокову відпустку чи лікувався в шпиталі, він розумів, що це тимчасово, і що знову повернеться туди, де служить. Демобілізований же розуміє, що на попереднє місце роботи він не повернеться, бо там, швидше за все, вже немає його робочого місця, – каже голова виконавчої дирекції ГО «Кам’янець-Подільське об’єднання учасників АТО» Віталій Бурбан. – Тому виникає питання, як допомогти таким людям працевлаштуватися. Для військових, які мають бажання працювати, ми шукаємо місця в охоронних фірмах. Одна із наших пропозицій – створення такої фірми саме на базі військовослужбовців-учасників АТО. Це ми вже обговорили з міською владою. Поки що не вистачає кадрових ресурсів та й грошей на ліцензію. Думаю, щойно повернеться перша хвиля демобілізованих, штат з’явиться. Будемо обговорювати можливість брати під охорону комунальні та державні об’єкти. Крім того, в нас є багато підприємців, які мають цілі виробничі потужності й заводи, власну охорону. Думаю, одну зміну з учасників АТО вони могли би взяти, хоча б для того, щоб зробити внесок у соціальну адаптацію бійців. Наразі потрібні люди, які б могли працювати з військовими та йти на переговори із владою.

Активісти ГО «Кам’янець-Подільське об’єднання учасників АТО» запропонували ще одну можливість працевлаштування військовослужбовців.

– У комунальній власності міста є парники, колишні розсадники, на яких також могли б працювати учасники АТО. Адже серед них є такі, які вже не мають бажання брати в руки зброю, кажуть: «Я не хочу форми, берців і команд. Краще б працював на землі», – продовжує Віталій Васильович. – Я порахував, що там можна створити 40 робочих місць. Сьогодні ці парники стоять цілісним комплексом, ніхто їх не використовує. Для учасників АТО це стало б заробітком. Бо ж овочі та зелень – справа прибуткова. Міська влада дала згоду. Головне – аби там працювали саме учасники АТО. Але знову ж таки: цим треба займатися. Потрібні люди, які б за таке взялися. Може, відгукнеться спеціаліст у цій галузі.

Психологи кажуть, що швидко й безболісно адаптуватися до мирного життя бійцю допомагає повернення його в таке ж середовище, де він був останні півроку, але мирне. Кам’янчанам таку можливість дає сворений у межах міста Легіон сприяння обороні «Подільські січові стрільці». Сьогодні їхня база повністю готова до приймання військових. Не секрет, що багато чоловіків, які приїжджають із війни і звикли жити в полі, не можуть і години всидіти вдома. Тому легіон – це те місце, де вони можуть разом зустрітися, поділитися досвідом, поспілкуватися та соціально адаптуватися. Для кожного тривалість такої адаптації різна. Ми продумали легіон так, що людина може там залишитися стільки, скільки потрібно. Це єдине, що могла зробити організація в плані соціальної адаптації для мобілізованих. Там є молодь, яка хоче чогось навчитися, а військові йдуть ділитися досвідом.

Зі слів кандидата психологічних наук Мирослави Мушкевич, допомоги психологів потребують не тільки учасники АТО, але й їхні рідні, які часто самотужки не можуть справлятися з такими проблемами, проте не знають, як правильно діяти. Саме тому спеціалісти Луцького центру радять близьким військовослужбовців запам’ятати найважливіші поради:

• Поки боєць перебуває в зоні АТО, не розповідайте йому про свої страхи і тривоги, не плачте в трубку. Якщо не буде впевненості, що вдома все добре, він не зможе ефективно виконувати бойові завдання. Дайте йому зрозуміти, що тут на нього чекають, за нього переживають, його люблять і знають, що він повернеться живим і здоровим.

• Щоб знизити градус хвилювання в сім’ї, захистіть себе від повідомлень у ЗМІ на зразок «все пропало, всіх зливають».

• Вкрай важливо, щоб поряд із матерями військових були морально сильніші люди.

• Приготуйтеся, що боєць, який повернувся із зони бойових дій, – це вже інша людина, яка здобула унікальний досвід. Його потрібно прийняти разом із новими поглядами, знайомствами, проблемами і, можливо, проявами агресії. Повернення до мирного життя може затягнутися, але без любові, турботи, тепла і, найголовніше, прийняття сім’ї воно стане практично неможливим.

• Не відгороджуйтеся. Якщо боєць залишається наодинці зі своїми спогадами, виникає внутрішній конфлікт.

• Вислуховуйте його. Військовий повинен зрозуміти, що поряд є людина, яка прийме його будь-яким. Багато хто закривається в собі, коли бачить, що рідні не хочуть чути про вбивства і кров. Але він цього не може забути, а поділитися більше ні з ким. Це провокує серйозні проблеми з психікою.

• Забороніть собі ображатися. Не можна почуватися жертвою. В зоні бойових дій немає дипломатії, до якої ми звикли в повсякденному житті.

• Аби чоловік швидше адаптувався, активніше залучайте його в повсякденне життя і клопоти. Він має бачити, що потрібен тут і не є тягарем. Не жалійте його.

• Якщо бійцеві починають снитися кошмари – зверніться до психотерапевта або психолога.

• Буває, що людина довго мовчить, але в якийсь момент зривається і починає трощити все навколо. Намагайтеся прибрати всі колючо-ріжучі предмети, аби вони не потрапили під руку.

• При проявах агресії на словах розмовляйте із людиною спокійно. Своєю поведінкою, інтонацією та реакцією дайте зрозуміти, що ви усвідомлюєте, як йому важко.

• Агресія рідко виникає в колі сім’ї. Здебільшого це відбувається в компаніях. Якщо чоловік, брат чи друг починає «заводитися», виведіть його із зони ризику, подалі від людей, які можуть спровокувати на конфлікт.

• Якщо прояв агресії супроводжується зловживанням алкоголем, негайно зверніться до фахівців.

Якщо людина приїхала із зони АТО напідпитку і не тверезіє декілька днів, відразу звертайтеся до нарколога чи психотерапевта.

 •Багато бійців АТО скаржаться на болі в спині. Носіння бронежилета й тривалі пересування на бронетехніці можуть призвести до проблем із хребтом. Якщо при обстеженні фізичних розладів не виявили, то травма – психосоматична. Потрібні розслаблювальні масажі, фізіотерапевтичні процедури, плавання, гімнастика.

• Якщо боєць не хоче йти до психолога або психотерапевта, хоча потребує їхньої допомоги, то фахівець повинен сам прийти до нього. Знайдіть спосіб, аби у вашому колі спілкування з’явилася людина, яка допоможе бійцю усвідомити деякі моменти в його поведінці.

• Якщо військовий не хоче йти до психолога, але готовий іти на сповідь до духівника – йдіть до церкви. В окопах атеїстів немає.