КОЛЮЧІ ГОЛКИ «КАМ’ЯНЕЦЬКОГО ЇЖАКА»

25 років тому, 26 січня 1990 р., на шпальтах газети «Прапор Жовтня» востаннє з’явився «Кам’янецький Їжак». Улюблений кам’янчанами сатиричний куточок дебютував 26 вересня 1954 р. в газеті «Сталінський клич», яка 1959 р. розчинилася в газеті «Прапор Жовтня», де прожив довгі 35 років і 4 місяці. Спогади про «Кам’янецького Їжака» освіжив ведучий рубрики Борис Урода.

Як згадаю ту благодатну пору, коли критика була в пошані, то аж на серці веселішає. На високому рівні, треба віддати належне, була вона і в міськрайонній газеті «Прапор Жовтня». Заспів у цій справі вів сатиричний куточок «Кам’янецький Їжак», який започаткував ветеран журналістики Іван Ксенофонтович Романюк, колишній фронтовик, учасник блокади Ленінграда, котрий нещодавно, на жаль, відійшов у вічність. Він і передав мені, молодому колезі по перу, який після укрупнення районів, зі Смотрицької районної газети «Колгоспне життя» переїхав до Кам’янця, керівні віжки від «Кам’янецького Їжака»:

– Ти подаєш неабиякі надії як фахівець гумористичного та сатиричного плану. То ж тобі, Борисе, і карти в руки.

Відтоді я (а це були сімдесяті роки минулого століття) й став правою рукою «Їжака», щоб згодом, через десятки років, підбиваючи підсумки його плідної діяльності, написати:

Жив та був у Кам’янці Їжак,

Бойовий, шанований в народі,

Гострослов і в гуморі мастак,

Пошукать таких і в столиці годі.

Заслужив пошану і любов,

Йому в кожній хаті раді.

Він голками боляче колов

Ледацюг, бандитів, казнокрадів.

В хвіст і гриву нечестивців бив,

Заливав «Їжак» за шкіру сала

(Дуже вправно справу цю робив)

Крутіям, мотюгам, чинодралам.

«Кам’янецького Їжака» поважали читачі «Прапора Жовтня», його колючих голок дуже боялися люди нечесні, з липкими руками і нечистою совістю. За це ведучий сатиричного куточка і удостоївся честі називатись у народі «Наш Їжачок».

На одній з нарад творчих працівників районних і міських газет, яка відбувалася в обласному виданні «Радянське Поділля», я поділився досвідом ведення сатиричного кутка в «Прапорі Жовтня». Згадували гострі виступи «Кам’янецького Їжака» і на сторінках «Хмельницького Часника», а також на республіканській нараді молодих гумористів і сатириків у журналі «Перець».

Під приціл «Кам’янецького Їжака» потрапляли не лише порушники моралі та законів з числа пересічних громадян, а й керівники підприємств та установ за свою безвідповідальність, марнотратство, неоперативність у роботі.

Тішило й додавало сил те, що я відчував себе борцем зі злом і несправедливістю, долучився до голосу побратимів із сатиричного цеху. Радувало й те, що виступи «Кам’янецького Їжака» підтримували керівники міста та району, зокрема перші секретарі Олександр Лєсовий та Володимир Смирнов. Це додавало наснаги в творчості. Сприяли дієвості матеріалів «Їжака» й редактори «Прапора Жовтня» Пилип Бадєєв, Сергій Севостьянов, Віктор Спігер, Мар’ян Красуцький.

Звичайно, не всім подобалися виступи «Їжака» (особливо ж героям публікацій). Дехто з них погрожував його правій руці «розборками», судом. Та автор, вибравши свій шлях у журналістиці, не звертав з дороги, не лякався таких погроз, продовжував виводити нечестивців на чисту воду. Аж доки не підкрався сумний час, коли сатиричні кутки з деяких міркувань почали тихенько закривати. Мовляв, гострий сміх і критика – то вже пережиток минулого. Бо хіба тут до сміху та зубоскальства, коли віз тягнуть Лебідь, Рак і Щука, коли хворе суспільство не може позбутись хабарництва, злодійства, корупції…

Докотилась хвиля нездорового, хворобливого сприйняття сатиричних куточків у засобах масової інформації і до Кам’янця-Подільського. Відправили «Кам’янецького Їжака» у… відставку. Аж плакати від безсилля хочеться.

Та віриться: не все так буде. Минеться хвороба, і знову на повний голос, аби торжествувала правда і справедливість, заявлять про себе «Їжаки», «Часники», «Перці». Вони конче потрібні для руху вперед, до кращого життя.

А щоб оживити пам’ять численних читачів, які були шанувальниками «Кам’янецького Їжака», подаємо один з його колючих виступів у «Прапорі Жовтня»:

«ДАРМОВІ ПРЕМІЇ

– УР-РАА!!!

Працівники районної інспекції Держстраху дружно підхопили Миколу Миколайовича на руки і тричі підкинули його вгору. Радо і збуджено гуділи голоси:

– Щоб ви, дорогенький, нам завжди здорові були!

– Поздоровляємо, поздоровляємо…

Відзначали не день народження М.М.Думенюка. Відзначали колективний успіх. Під особистим керівництвом Миколи Миколайовича квартальний план страхування громадян від нещасних випадків виконано на 12,3 процента.

У повітрі запахло преміальними і, що теж цілком можливо, колективною вечерею. А ще ж не далі, як вчора-позавчора інспекцію лихоманило. План страхування громадян від нещасних випадків тріщав по всіх швах. Не вистачало аж 25 процентів.

Хіба ж міг Микола Миколайович, який виконував обов’язки начальника інспекції, допустити до такого сорому? Хіба мав право упустити премії? Та його б за це кури засміяли. Тим більше, що він давно навчився викручуватися із подібних ситуацій.

І Микола Миколайович почав діяти. Впевнено, випробуваними на практиці методами:

– Алло, Жванець? Мені головного бухгалтера Резніка. Це ви, Сергію Аксентійовичу? Привіт. Будьте другом, виручайте. Розумієте, у мене одна циферка не грає. Перешліть 300 карбованців авансом на наш рахунок. По статті: страхування від нещасних випадків.

У Сергія Аксентійовича серце м’яке. Раз просить чоловік, то чому б не піти назустріч? Перерахував потрібну суму. А далі, як кажуть у народі, справа техніки, спритність рук. Сів Микола Миколайович за стіл і на одному диханні власноручно оформив фіктивні доручення 27 осіб, які нібито виявили бажання укласти договір на страхування від нещасних випадків, хоча ніхто з цих громадян і словом про це не обмовився.

Покінчив з Жванцем, взявся за Гринчук. Почав по телефону вимагати від головбуха повернути інспекції Держстраху 300 карбованців, які нібито були перераховані як зайві при відшкодуванні збитків від загибелі сільськогосподарських культур.

Головбух (як і багато інших його колег) повірив Думенюку на слово і виконав вимогу. А той тут же дав грошам хід. Оформив на цю суму від імені страхагента Сінченко фіктивні доручення…

А громадянам, чиї прізвища були вписані, і не снилося таке.

Три роки Думенюк, працюючи на посадах заступника начальника, старшого інспектора і начальника інспекції Держстраху, роз’їжджав по колгоспах або по телефону отакими методами виконував плани страхування. Йому в цьому допомагали й страхові агенти, які в погоні за легкою копійкою теж оформляли фіктивні страхові свідоцтва і доручення.

Три роки Микола Миколайович з компанією пускали людям туман в очі. Три роки з нагоди квартальних і річних успіхів компанія носила його на руках. Носила, аж поки не випустила. Під час чергового підкидання Думенюка вгору страхагенти розступилися –

і він упав… Не на землю, ні.

У надійні руки правосуддя. Буває ж таке!..

«Прапор Жовтня», 21.12.1978 р.».

Борис УРОДА,