«…А МОЖЕ, Й БЕЗ КЕПКИ»
7 червня докторові історичних наук, членові Національної спілки письменників України Віталієві Нечитайлу виповнюється 75 років.
Він відомий не тільки змістовними історичними й політологічними працями, але й ліричними віршами, дотепними гуморесками, історичними повістями й оповіданнями на сучасні теми. Пропонуємо увазі читачів кілька свіжих гуморесок Віталія Васильовича.
ДІАМАНТОВІ ПРОКУРОРИ
Є усякі прокурори:
вчені й дилетанти,
і такі, що замість грошей
беруть діаманти.
Сипнуть здирнику Феміди
камінчиків жменю –
і престижна іномарка
у нього в кишені.
Хоч коштовності дрібненькі,
та ціна – висока.
Тож тримають їх подалі
від чужого ока.
Два столичні прокурори
у своїй конторі
у акваріум ховали
камінці прозорі.
Міркували: німа риба,
сліпа від природи,
про схованку не розкаже,
не наробить шкоди.
Але риба розказала
про їх «ноу-хау»
головному прокурору –
оруднику права.
Той новацію узявся
тримати в секреті
і акваріум поставив
в себе в кабінеті.
Тепер сам він його миє
і міняє воду,
із офшорів риб завозить,
що пішли у моду.
А щоб заздрісних службистів
не обсіли зваби,
помістив побіля рибок
дві кам’яні баби.
Поруч свій портрет повісив:
«Лицар у кольчузі».
В руках – шабля, меч двосічний,
булава – на пузі.
Під ним кінь пряде вухами,
дивиться сердито
і погрожує злодіям
золотим копитом.
ПРИКМЕТИ
У відділку поліцейськім
пані небайдужа
заявила про пропажу
собаки і мужа.
Два дні тому погуляли
оба до обіду
і де ділись – невідомо,
не лишили й сліду.
Офіцер взяв до уваги
заяву та й каже:
– Назвіть, жіночко, прикмети
суб’єктів пропажі!
– Мій собака, – мовить пані, –
австралійський келлі.
Не у кожного знайдеться
такий пес в оселі.
Екстер’єр його – розкішний,
реакція – гарна,
шерсть – подвійного покриву,
підшерстя – шикарне,
колір носа – золотавий,
очі – мигдалеві,
хода – рідкісна, неначе
в молодого лева,
хвіст донизу – означає
гратись не бажає,
а захоче – то угору
хвоста підіймає.
– Годі, пані! – в офіцера
сіпнулась повіка. –
Пригадайте ще прикмети
свого чоловіка.
– Та які в нього прикмети!
Ніби всі мав клепки.
Був у капцях і у кепці.
А може, й без кепки.
ЗВАРКА
Повернулася додому
із лікарні Рая
і – до праці: бараболя
в бур’яні чекає.
Гриць забрав у жінки сапу,
став її корити:
«Це ж як треба дурній бабі
себе не любити!
Не втече твоя робота,
наберися сили».
Рая слухає й не чує,
несе з хліва вила.
Грицько вила забирає,
ховає за хату.
Жінка бігцем – у причепу,
хапає лопату.
Коли їхня переверза
перейшла у сварку,
Грицько бачить: пусте діло.
І згадав про зварку.
Поскладав докупи сапу,
лопату і вила
і зварив, щоб від роботи
дружина спочила.
Одним духом для корови
накосив пирійки
і на вузол, для страховки,
зав’язав їй дійки.
Віталій НЕЧИТАЙЛО.