ГОБЕЛЕНОВІ БАРВИ ЖИТТЯ

Гобелени – картини, створені за допомогою ниток, переплетених у неймовірні візерунки, орнаменти і цілі сюжети. Цей вид декоративно-прикладного мистецтва має дуже давню та багату історію, яка протягом віків розвивалася й дійшла до нашого часу в самобутній і оригінальній формі.

Для створення такого шедевра потрібні рама, нитки, частинка душі та натхнення. А ще необхідні вмілі руки майстра, надзвичайна любов до ремесла, талант від Бога, величезне терпіння й працевіддача. Всіма цими якостями наділена надзвичайно талановита художниця та справжня чародійка декоративно-прикладного мистецтва з Кам’янеччини Юлія СТЕПАНЮК. Кожна її робота має власний настрій і відображає філософський сюжет та унікальну композицію, внутрішні переживання й глибокі почуття. Як народжується гобелен, і які техніки застосовує майстриня у цьому доволі важкому та водночас витонченому ремеслі – вона люб’язно поділилася із «Подолянином».

ДО ТКАЦТВА ЗНОВУ І ЗНОВУ

Народилася Юлія Анатоліївна в мальовничому селі Чагарівка Кам’янець-Подільського району. Тамтешні простори та величаві краєвиди надихнули майбутню художницю з головою поринути в мистецтво. Ще п’ятирічною дів­чинкою вона вже презентувала в місцевому сільському клубі справжню власну виставку живопису, за що й була нагороджена грамотою та похвалою. Творчі задатки дівчинки було видно неозброєним оком, тому очевидною потребою стало віддати її в художню школу, аби краще розвивати мистецькі здібності.

– Першою повірила в мій талант мама, хоч їй не раз казали, що дівчата не стають художницями. Та вона вперто відстоювала позицію віддати мене в художню школу. Потрапила я в клас килимарства, де дізналася перші ази ткацтва, – розповідає рукодільниця. – Після чотирирічного навчання вишліфува­не вміння втілила у свій перший килимок із подільським орнаментом, робота над яким розтягнулася на цілий рік. Хоч результат був гарним, та мушу зізнатися, що працювати над ним було доволі важко. Виникали сумніви, чи ця справа справді мені підходить.

Такі переживання ще не раз будуть навідуватися до юної майст­рині, та щоразу якась

внутрішня сила повертатиме її до ткацького ремесла. Так і сталося. Навчаючись у Кам’янець-Подільському коледжі культури і мистецтв на 3 курсі факультету декоративно-прикладного та образотворчого мистецтва, вона знову повернулася до ткацтва під час виконання курсової роботи. Виконуючи дипломну робо­-ту, рукодільниця зареклася працювати нитками та хотіла писати ікону. Проте викладачі коледжу настояли на ткацтві, переконуючи, що це те русло, в якому вона зможе реалізувати свій потенціал у майбутньому. Тоді й з-під умілої руки Юлії народилися три гобелени із зображенням двох церков, а по центру – пасхальний натюрморт.

Після закінчення К-ПНУ ім.Івана Огієнка талановита майстриня три роки працювала лаборантом-художником у коледжі культури і мистецтв, потім – у Боришковецькій школі вчителем початкових класів та образотворчого мистецтва. Згодом їй запропонували вести гурток у районному Будинку школяра. Переглядаючи портфоліо з роботами живопису, графіки і власне ткацтва, керівництво рішуче вирішило, що Юлія Степанюк вестиме гурток ткацтва.

– Що, знову ткацтво? Воно ж таке важке, – ділиться переживаннями майстриня. – Мені дуже подобався петриківський розпис, тому хотіла навчати діток цьому мистецтву. Та плани змінилися, й нічого не залишалося, як сміливо погодитися передавати свій ткацький досвід. Поступово мої вихованці власноруч створювали колоритні гобелени. Пожинали плоди майстерності вже після першого року відвідування гуртка. Перемоги здобували у різних районних конкурсах творчих робіт. Один із вихованців дуже гарно виткав нашу фортецю та з нею переміг у конкурсі у Хмельницькому, а потім посів друге місце в Києві. Крім того, що вела гурток, поступово почала створювати свої гобелени й уже протягом 6 років прив’язалася до цього ремесла всім серцем і душею.

Першу професійну виставку Юлія Анатоліївна презентувала у Хмельницькій дитячій юнацькій обласній бібліотеці. Тканих робіт на той час в арсеналі рукодільниці було всього з десяток, і композицію доповнив живопис та декілька робіт гуртківців. Захоплені погляди відвідувачів стали потужним мотиватором для майстрині й орієнтиром творчого шляху, який після успіху в області простягнувся до столиці. Там, на виставкомі однієї із Все­українських виставок, кам’я­нець­кій майст­рині порадили не оформляти роботи в рами, адже гобелени повинні мати простір. Творчий вид діяльності та чималі здобутки породили бажання вступити до Національної спілки художників України, а для цього потрібно взяти участь у необхідній кількості художніх виставок. Та хіба ж це перепона для людини, яка вперто йде до своєї мети? Далі Юлія Анатоліївна брала участь мало не в усіх виставках і конкурсах, які стосуються декоративного мистецтва. Двічі експонувала свої роботи в Києві на виставці «Світ Божий як Великдень», у місті Дніпро, а також на міжнародних виставках у Польщі та Лондоні.

У її творчій біографії є цікавий проект у Києві, де завданням було створити великодню арт-пи­санку, з яким майстриня легко впоралася і ввійшла до сотні найкращих художників України із понад півтисячі учасників. Після цього її запросили відвідати художній пленер, який відбувся торік у вересні на Кіпрі.

Також, завдяки ткацтву, Юлія Анатоліївна виграла путівку до Балтійського моря в Естонію, Латвію і Литву, презентувавши свої роботи на одній із виставок, яку проводила київська громадська організація «Барви жит­тя» під патронатом Посольства Латвії. Влітку цього року взяла участь у турецькій виставці «Барви світу», яка проводилася в столиці за підтримки Посольства Туреччини.

РЕЦЕПТИ ГОБЕЛЕНІВ

У вирі життя між різними виставками, конкурсами, пленерами, як запевняє рукодільниця, почала іншими очима дивитися на світ. Знайомства з цікавими людьми, постійний розвиток вносять барви в буденне життя. Та, перш ніж відчути справжнє задоволення, потрібно добряче попрацювати. Адже ткацтво гобелена – заняття дуже цікаве, але сама техніка досить важка. Народжується він з ескізу, який уособлює головну ідею та задум витвору. Потім на велику раму наносяться спеціальні засічки, натягуються нитки (5 мм одна від одної), це слугує основою. У першому рядочку зав’язуються гудзички, наче косичка, щоб килимок не торочився. Малюнок (ескіз) підкладається під нитки

й починається процес ткацтва. Різ­ні техніки дозволяють ство­рити гобелени оригінальної статури. У творчому доробку Юлії Анатоліївни є й фактурні гобе­лени. Прикладом може стати робота «Зима», на якій пухнас­-тий іній майстриня оформила вище від периметра самої картини. Така техніка додає реалістичності.

Своїм успіхом і реалізацією творчої діяльності жінка завдячує родині, яка постійно її підтримує і допомагає в різних ситуаціях.

– Завжди мріяла про власну майстерню, в якій панувала б творча атмосфера, тому чоловік облаштовує для мене так званий творчий куточок, де я могла б займатися улюбленою справою, – каже рукодільниця. – В родині вже звикли, що я з головою поринаю у творчість, і не перечать, бо бачать, яка я щаслива. Діти інколи беруться за ткацт­во, але це ненадовго. Сусіди знають про моє захоплення і приносять нитки, які залишилися зайвими після в’язання. Не викидаю ні найменшого клубочка, бо можуть пригодитися хоч на 1-2 рядочки.

Нині майстриня лише декілька годин приділяє гуртку ткацтва в Довжоцькому НВК, адже основ­ним місцем роботи є районний Будинок школяра, де вона працює методистом. Мріє, щоб хоча би хтось із її вихованців про­довжив цей давній український вид мистецтва. Звичайно, часу на творчість стало значно менше, та, приходячи додому, жінка береться чаклувати і створює черговий шедевр. І байдуже, надворі день чи ніч.

Вікторія БОЯРШИНОВА.