СТАРІ ЦВИНТАРІ ТЕЖ ВМИРАЮТЬ

Кожен населений пункт нашої планети має декілька неодмінних супутників – некрополі, міста мертвих, або кладовища. У багатьох народів існує приказка про те, що за ставленням до померлих можна судити про духовність живих. Тобто зовнішній вигляд кладовищ – це моральне обличчя народу. 

Ще не так давно на старі цвинтарі нашого міста було страшно глянути – не те що заходити. Запустіння, непролазні чагарники та відсутність освітлення, як магнітом, притягували сюди бомжів, алкоголіків і різних збоченців. Декілька років тому, коли міськими кладовищами почало опікуватися КП «Спецкомунтранс», ситуація змінилася на краще, більшу частину території кладовищ було впорядковано. Проте…

Старі цвинтарі  можуть багато розповісти про минуле. Блукаючи поміж старих хрестів і читаючи написи на надгробках, майже фізично відчуваєш, що час зупинився. Кудись зникають напруження, страх, думки про проблеми та незавершені справи. Все, що ще мить тому видавалося катастрофічним, стає дріб’язковим і не вартим уваги. Мабуть, це тому, що на старих кладовищах пахне вічністю, на відміну від нових, де пахне смертю.

Але старі цвинтарі теж вмирають. І з вини невблаганного часу, і від рук людей. 

За новими санітарними правилами утримання старих і нових кладовищ, через 20 років після закриття цвинтаря (саме стільки триває так званий кладовищенський період, за який тіла похованих мають повністю розкластися) дозволяється ліквідувати його, розбивши на його місці парк. Напевно, для мегаполісів, населених, мов мурашники, ця норма є актуальною, але для мешканців маленьких містечок, де більшість знають одне одного разом з предками до третього-четвертого коліна, вона звучить трохи дико. Втім у Кам’янці поки що збережено всі три старі кладовища: руськофільварецьке, польське та єврейське, –  закриті у 70-х роках минулого століття. Хоча збережено – це надто голосно сказано. 

РУСЬКОФІЛЬВАРЕЦЬКЕ 

Руськофільварецьке кладовище є дещо у привілейованому становищі, порівняно з іншими, тому що має неабияку історичну цінність не лише для Кам’янця-Подільського, а й для всієї України: тут поховано відомого українського байкаря Микиту ГОДОВАНЦЯ та видатного українського історика Юхима СІЦІНСЬКОГО. Також тут знаходиться могила Героя Радянського Союзу Олександра РОЗКИ. Втім не схоже, що охайні та доглянуті надгробки цих видатних людей відвідує ще хтось, окрім доглядача цвинтаря. Невеличкі таблички вказують шлях до могил ГОДОВАНЦЯ та СІЦІНСЬКОГО від центральної алеї, втім шлях цей – вузька стежинка, що петляє поміж огороджених могил і звичайних горбиків землі без пізнавальних знаків. 

Поряд із видатними кам’янчанами поховані їхні менш відомі земляки. На їхніх могилах надгробки у вигляді дерев життя з обрубаним гіллям, дерев’яні та металеві хрести, плити. Ось могили, де поховано сім’ю РАЄЦЬКИХ – батька з трьома доньками (1рік, 9 місяців і 7 років), які загинули під час бомбардування Кам’янця 30 червня 1941 року. Тут багато подібних могил. Під час війни люди гинули сім’ями…

Два роки тому комунальним підприємством «Спецкомунтранс» на цьому кладовищі було проведено колосальну роботу: вивезено близько 50 КамАЗів сміття, серед якого була навіть пляшка з-під горілки 1975 року випуску.

Сьогодні кладовище виглядає досить пристойно. Стараннями директора «Спецкомунтрансу» Сергія ГЖЕБОВСЬКОГО тут впорядковано чотири могили воїнів, які загинули під час Великої Вітчизняної війни, відновлено дві братські могили, в яких поховано 5 тисяч людей (імена лише 33-х із них відомі), відреставровано два пам’ятники невідомим солдатам, розчищено могили Героя Радянського Союзу сержанта ТАРУЄВА, який, отримавши смертельне поранення в останній день визволення Кам’янця, помер від ран у військовому шпиталі. Допомагали підприємству в цій благородній справі і бізнесмени, і ліцеїсти, і студенти. 

– Гадаю, що за два роки ми повністю відновимо руськофільварецьке кладовище, відреставруємо всі пам’ятники. Для цього не треба багато грошей, потрібно лише бажання, – впевнений Сергій ГЖЕБОВСЬКИЙ.

ПОЛЬСЬКЕ

Польське кладовище, розташоване на Нігинському шосе, поряд із костелом, є дуже багатостраждальним. Найзухвалішим актом вандалізму щодо нього можна вважати часткове зумисне руйнування його на початку будівництва мікрорайону Жовтневого. За свідченнями очевидців, тоді під час прокладання дороги ковшами бульдозерів було вивернуто частину могил скраю кладовища так, що із землі стирчали труни та кістки. 

Згодом на території цвинтаря, на його північному боці, на місці зруйнованих часом, але не без допомоги людей, могил хазяйновиті мешканці мікрорайону самовільно влаштували городи, які обробляють і донині. Земля тут, звичайно, родюча, але в голові не вкладається, як можна їсти овочі, вирощені на людських останках?! 

З іншою краю цвинтаря місцеві хлопчаки влаштували футбольне поле, поставили ворота. На сьогодні футбольні змагання тут припинені рішенням сесії міської ради, яка віддала цю територію під будівництво церкви на тій підставі, що могил на цьому місці не було. 

– Ми не знайшли жодного документа, який би вказував, де знаходяться межі польського кладовища, – говорить Сергій ГЖЕБОВСЬКИЙ. – Вважається, що край цвинтаря проходить по лінії, на якій стоїть пам’ятник Невідомому солдату.

Відновлення пам’ятника – це теж заслуга «Спецкомунтрансу». Поряд навіть розчищено від чагарників, благоустроєно та обгороджено братські могили воїнів, котрі загинули під час війни. 

Два роки тому працівники «Спецкомунтрансу» також повністю розчистили польський цвинтар від густих чагарників. До того на околиці кладовища (з боку «Сільпо») місцеві наркомани влаштували собі місце для зустрічей, навіть столик поставили. Кажуть, що і прихильники якоїсь сатанинської секти полюбляли вночі збиратися тут. 

Сьогодні цвинтар виглядає доглянутим. Однак відсутність огорожі та постійної охорони сприяє тому, що мешканці мікрорайону проклали тут безліч стежок і стежечок, зрізаючи собі шлях до центру міста. І, зрозуміло, нікого з громадян не хвилює, що ці доріжки проходять через давні поховання, вганяючи зовсім у землю вже ледь помітні горбки, які колись були могилами.

А ще постійними відвідувачами польського кладовища є кози, яких полюбляють тут випасати власники. При цьому тварини у пошуках кращого корму залізають 

на могили і навіть перестрибують через огорожу біля пам’ятника Невідомому солдату. 

Тому поступово не таке уже й старе (порівняно з єврейським) польське кладовище руйнується. Занепад цвинтаря найбільш помітний з країв. Та він невпинно просувається до центру, поглинаючи на своєму шляху хрести та надгробки, залишаючи лише де-не-де невеликі горбики землі та залишки хрестів. Живі відвойовують у мертвих їх володіння… 

Ми поцікавилися у начальника «Спецкомунтрансу», чи не планує його підприємство обгородити цвинтар. 

– Що Ви? Нам, у першу чергу, потрібно подбати про огорожу діючого міського кладовища, на яку теж не вистачає коштів. Що вже казати про старий цвинтар? – розводить руками Сергій Миколайович.

 …А тим часом на польському цвинтарі почали з’являтися невеликі свіжі могилки. Як виявилося, це кам’янчани, за відсутності кладовища для домашніх тварин, ховають тут своїх домашніх улюбленців…

ЄВРЕЙСЬКЕ

Два роки тому єврейський цвинтар довелося ледве не відкопувати, такий він був занедбаний. Доглядачі, сім’я ВАНДИНСЬКИХ, доклали чимало зусиль, щоб цвинтар набув пристойного вигляду. Михайло Францович за допомогою сокири поступово сам повирубував хащі та бур’яни, Надія Миколаївна, його дружина, розчистила територію від сміття. 

Колись, декілька десятиліть тому, єврейський цвинтар увесь був обнесений новенькою огорожею. Та буквально за декілька днів частину її (з торцевого боку) якісь нелюди вкрали. Відтоді цвинтар обгороджений лише з трьох боків. 

…Від дороги помітні акуратні ряди надгробків над порівняно свіжими могилами – поховання 50-70-х років. На багатьох могилах – квіти. За словами доглядачів, до похованих тут часто навідуються родичі з Ізраїлю та Німеччини. 

Більш давні єврейські поховання (теж біля дороги) вже насилу вгадуються за одинокими похиленими плитами з написами на івриті. Тут чисто, немає чагарників і сміття, але ця частина цвинтаря доживає останні роки. Нещодавно єврейське товариство «Хесет-Бешт» відновило пам’ятник єврейським дітям, розстріляним тут фашистами, і цей постамент єдиний у цьому куточку ще «живий». 

Проблемою цього цвинтаря, як і інших закритих, є старі листяні дерева. Їх практично неможливо підрізати, окремі ростуть просто посеред могил. За словами Сергія ГЖЕБОВСЬКОГО, навесні одне старе дерево впало, пошкодивши аж три пам’ятники, їх довелося відновлювати. З цієї причини на діючому кладовищі листяних дерев не висаджують. І хоча зовнішній вигляд цвинтаря від цього втрачає, менше турбот із його доглядом. 

На східному боці єврейського кладовища знаходиться найдавніша його частина. Поховання тут, судячи з небагатьох написів, які збереглися на дивом вцілілих надгробках, здійснювалися ще на початку минулого століття. Сюди цивілізація ще не добралася, тож залишки могил і надгробків тонуть у густих чагарниках і бур’янах. Можна сказати, що ця частина єврейського цвинтаря вже померла. Чого не знищив час і природа, руйнують люди… 

Соромно бачити звалища сміття, які влаштували поміж залишками старих могил мешканці навколишніх будинків. Стежина, що звивається крізь ці хащі, геть завалена пластиковими пляшками, папером і целофаном. Зрозуміло, що люди, які тут смітять, не робили б цього, якби і їхні родичі були поховані на цьому цвинтарі. А чому б і ні? Хіба ці повалені та порослі мохом дивовижні старовинні надгробки у формі людської ноги означають щось для сучасних неандертальців? 

Отак і вмирає частина старої історії Кам’янця в забутті та бур’янах…

«ЦЕНТРАЛЬНЕ»

Кам’янець-Подільське міське кладовище, безперечно, виглядає добре: охайні алеї, доглянуті могили. Гуляючи тут, помічаєш, як змінюються смаки та вподобання людства щодо сакральної символіки. Більше на жодному кладовищі міста не знайдеш такого різноманіття надгробків: тут і ангели, і погруддя, плити у формі крил, розкритих книжок тощо. Окремі епітафії на пам’ятниках глибоко зачіпають: «Храни меня, Господи, от тех, кому я верю. Кому не верю – тех остережусь я сам» (Жорж Санд), «Одним цветком земля богаче стала, 

одной душой богаче стали небеса». 

А найбільше вражає на цьому кладовищі велика кількість могил молодих людей, дітей і швидкі темпи розростання самого кладовища. Кам’янчани навіть висловлювали побоювання, що так незабаром не залишиться місця для нових поховань. Побоювання виявилися даремними: не так давно на кладовищі було відкрито декілька нових секторів і межі його почали розширюватися уздовж давніших поховань у бік Голоскова.

– На нових секторах ми вже здійснили майже сотню поховань, – розповідає директор «Спецкомунтрансу» Сергій ГЖЕБОВСЬКИЙ. – На старому кладовищі проводяться лише підпоховання. Під розширення кладовища існує проект десь на 12 мільйонів гривень, нам виділили близько 28 гектарів. За підрахунками, місця вистачить на років 30.

Сьогодні територія всіх міських кладовищ – і старих, і нового – сягає майже 100 гектарів. А штат людей, які доглядають їх, – усього 21 чоловік. На Центральному кладовищі працює 8 двірників, на польському та руськофільварецькому – по двоє, на єврейському – один. Щодня на міське кладовище завозиться 7 бочок води і 1- на руськофільварецьке. 3-4 рази на день вивозиться сміття з «Центрального» кладовища і 2 рази на тиж-

день – з усіх інших. З весни та до осені на цвинтарях косять траву, два рази на рік підбілюють бордюри. А ще час від часу поновлюється інвентар для двірників і копачів. За словами Сергія Миколайовича, на усе це і зарплату працівникам ледь вистачає коштів, які виділяються для догляду за кладовищами міста. Цього року, наприклад, було виділено 500 тис. грн. 

– На наступний рік проситимемо 700 тисяч. Я налаштований навести на кладовищах порядок, – запевняє Сергій ГЖЕБОВСЬКИЙ. 

У наведенні ладу на цвинтарях «Спецкомунтрансу» допомагають міські будівельні організації, підприємці, учні навчальних закладів, а також міський Центр зайнятості, який надсилає сюди тимчасово безробітних. 

Втім уже й на діючому кладовищі є куточки, куди давно не навідуються родичі похованих. Могили тут занедбані, порослі бур’янами.

Мине ще якийсь час, і доля старих цвинтарів спіткає й діюче кладовище. Здавалося б, що тут вдієш? Ніщо не вічне… Та ні, вічними мають залишатися такі цінності, як повага до минулого, пам’ять про предків. Це невід’ємні ознаки духовності, без якої наше життя перетвориться на безцільне існування.