РУСЬКІ ФІЛЬВАРКИ. ВЖЕ НЕ СЕЛО, ТА ЩЕ НЕ МІСТО
МІКРОРАЙОН З «ПРИЧЕПОМ»
Руські фільварки – один зі старих мікрорайонів Кам’янця-Подільського, який до XIX ст. був його передмістям. Він розташований у південно-західній частині міста на горбистому півострові, утвореному вигином Смотрича.
У XIV ст. ці землі належали Воскресенському монастирю, пізніше їх віддали руській громаді. В середині XVI ст. тут виникли перші господарські приміщення для зберігання хліба, овочів та утримання худоби, котрі належали багатим поміщикам. Ці будівлі називали спершу «гумниськами», а згодом на німецький манер – «фільварками» («форвек» – хутір, ферма). 1795 р. на цій території налічувалося 96 житлових будинків, де мешкали селяни, міщани та колишні польські жовніри, а 1870 р. населення Руських фільварків отримало права міських мешканців. 1865 р. фільварки перейменували на Маріїнську слободу, але назва не прижилася.
Південна та західна межі цього мікрорайону чітко
окреслені руслом Смотрича, зі сходу своєрідним кордоном слугує проспект Грушевського (колишні Загородня і проспект Леніна). А от із північною межею не все так просто, оскільки в процесі розбудови міста Руські фільварки плавно зрослися з Новим планом. Традиційно Руськими вважається приватний сектор, що починається на південь від вул.Івана Франка (колишня Велика Покровська) – головної вулиці фільварків. Однак сьогодні кам’янчани прираховують до Руських цілий сектор міста вздовж вул.Лесі Українки та Шевченка, починаючи мало не від п’ятої школи.
Таксисти не можуть визначитися, звідки починаються Руські, – з вул.Сіцінського чи з Пановецької, а тому, якщо Вам їхати в бік центру, це буде перший варіант, а якщо в бік Руських, – другий, бо ж проїзд із «перетином кордону» мікрорайону коштує дорожче.
Олег БУДЗЕЙ у своїй книзі «Вулицями Кам’янця-Подільського» пропонує, так би мовити, золоту середину – вул.Годованця (колишню Садову). Пояснення просте і математичне: коли закладався Новий план, було створено проект, згідно з яким від осьової вул.Коріатовичів на схід і на захід пролягли по 7 паралельних вулиць.
Вул.Годованця – сьома. Таким чином, між традиційними Руськими та Новим планом утворився ще невеликий прямокутний «буфер», який умовно теж віднесемо до фільварків.
Єдиною історичною пам’яткою національного значення на Руських фільварках є церква Покрови Пресвятої Богородиці, збудована в середині ХІХ ст. Її настоятелем у 1855-1868 рр. був відомий дослідник подільської старовини Мойсей ДОРОНОВИЧ. Упродовж 60-80-х рр. XX ст. Покровська церква була єдиним у місті діючим храмом, а її настоятелем був отець Лаврентій КОБЛЯ (1925-2004) – перший у Кам’янці-Подільському священик, обраний депутатом міськради.
Поряд із церквою знаходиться оглядовий майданчик, з якого можна помилуватися Старим містом. А можна й за лічені хвилини дістатися туди, спустившись кам’яними руськофільварецькими сходами до річки та перейшовши через місток на вул.Руська.
Слід згадати ще одне місце, яке територіально не належить до Руських фільварків – Руськофільварецьке кладовище, що знаходиться на схід від пр.Грушевського. Цвинтар було закладено у 30-ті рр. ХХ ст., а 1937 р. тут було поховано видатного дослідника Поділля Євтима СІЦІНСЬКОГО. До 1935 р. на цвинтарі таємно ховали репресованих, розстріляних у міській в’язниці, в ямах по 10-15 чоловік. Таких ям було виявлено близько ста. 1989 р. на цвинтарі було відкрито пам’ятний знак «Жертвам репресій». Ще раніше було встановлено пам’ятник воїнам-визволителям, полеглим у Другій Світовій війні. Нині Руськофільварецьке кладовище закрите для поховань.
РАЙ НА ЗЕМЛІ
Руські фільварки – це майже повністю приватна забудова, якщо не рахувати декількох багатоповерхівок, збудованих уже в радянський період уздовж проспекту. Опікується цим районом житлово-комунальне підприємство «Південь» (директор – Микола КОВАЛЬ). Фактично на його обслуговуванні перебувають лише багатоквартирні будинки, а також оглядовий майданчик і майданчик з контейнерами для сміття, розміщений біля церкви. Цілий приватний сектор дає собі раду сам.
Жодна служба не змогла сказати точно, скільки ж тих приватних будинків на Руських і скільки людей там проживає, та на карті міста значиться понад 500 адрес, а під час останніх виборів у жовтні на цій виборчій дільниці було зареєстровано 1379 виборців.
Цей район тихий, зелений, екологічно чистий. Тут немає жодного підприємства, дуже мало транспорту, зате багато дерев. Саме ці якості приваблюють мешканців інших мікрорайонів. Наприклад, викладач училища культури Ольга СОРОКА разом з матір’ю Тамарою Костянтинівною 8 років тому переїхали в будинок на вул.Шевченка, неподалік від каньйону.
– Купити будинок на Руських було ідеєю мого брата, – розповідає Ольга Олександрівна. – Він живе в Архангельську і йому дуже бракує сонця та зелені. Раніше ми з мамою проживали у 5-квартирному будинку на Лесі Українки, наші двері виходили просто на вулицю – ні садка, ні подвір’я. Тепер брат, коли приїздить із Півночі, може годинами просто сидіти в садку на лавочці, слухати пташок, вечорами дивитися на зорі, дихати цим повітрям… І щоразу він каже: «Це рай!». Руські фільварки – найкращий район у місті, тут живуть дуже хороші люди.
Фільварки нагадують своєрідний заповідник, захований від галасливого міста в обіймах каньйону. З північного заходу їх оперізує дендропарк, який тягнеться вздовж вул.Шевченка. Його було закладено на початку ХХ ст. А до вул.Годованця прилягає територія Ботанічного саду – пам’ятки природи загальнодержавного значення, яка налічує близько 2800 видів рослин.
На забудованих тепер окраїнах фільварків колись буяли фруктові сади. На території одного з них 1957 р. було споруджено будинок відпочинку «Кооператор» на 110 місць, що належав облспоживспілці (нині це готель «Фільварки-центр»). Навпроти у 10-гектарному фруктовому саду розташувався будинок відпочинку «Поділля» на 115 місць із джерелом мінеральної води типу «Нафтуся» (тепер готельний комплекс «Гала-готель»). А понад самим каньйоном розташувалася турбаза «Подолянка» (нині пансіонат з лікуванням «Поділля»). Додамо до цього переліку ще новозбудовані приватні готелі «Каприз», «Констанція» та «Ніка». За кількістю готелів із Руськими фільварками може конкурувати хіба що Старе місто! Отож попри віддаленість від центру Руські фільварки є такою собі «зеленою вітальнею» Кам’янця.
РУСЬКОФІЛЬВАРЕЦЬКІ
Мешканців Руських фільварків вирізняє серед інших кам’янчан досить виражене почуття власної гідності та незалежності. Дається взнаки життя на своїй землі, у власному домі. Цим спостереженням поділився зі мною художник Сергій МИХАЙЛОВ, котрий три роки проживає на Руських із дружиною Тетяною і маленьким сином Андрійком. Його казкові дракони стали вже впізнаваним брендом міста.
– На Руських фільварках я живу недавно, – розповідає Сергій, – але моє дитинство пройшло на кордоні між районом Ботанічного саду та Руськими, у мене було багато друзів і знайомих звідси. Я живу в унікальному будинку: він – одна із трьох довоєнних будівель, що вціліли на цій вулиці після бомбардувань. Взагалі, Руські фільварки – це гарний район для мене як художника та для нашої сім’ї з маленькою дитиною, бо тут тихо, спокійно, багато простору, чисте повітря і сусіди всі одне одного знають.
До речі, як з’ясувалося, серед руськофільварецьких дуже багато корінних кам’янчан, котрі живуть тут із діда-прадіда, на відміну від центру та нових мікрорайонів, де мешканці в основному приїжджі. Корінною кам’янчанкою є і наша колега-журналістка, фотограф, завзята мандрівниця Ірина ПУСТИННІКОВА, знана у просторах Інтернету під красномовним ніком Кам’янчанка. Ірина – автор сайта «Храми й замки України», численних путівників, серед яких «Чернівці для небайдужих», «Середньовічні замки Європи» тощо. Її статті публікуються в журналах «Фокус», «Панорама», у «Високому замку» та місцевій пресі, а також на різних сайтах в Інтернеті. Звісно ж, я не могла не поцікавитися, чи не «відкопала» часом Ірина чогось цікавого на Руських.
– Для мене особисто цілком історичним об’єктом є дендропарк. Бабуся пам’ятала схили Смотрича ще лисими, без дерев. А засаджував парк разом з іншими і мій прадідусь, котрий працював у тодішньому сільгоспінституті (тепер ПДАТУ). Каньйон у районі мосту «Стрімка лань», за спогадами бабусі, був засаджений виноградниками. Дідусь теж ними опікувався.
Наша хата (Франка, 32) довгий час, ледь не до 1950-х рр., була крайньою спорудою Кам’янця. Її чітко видно на старих польських картах 30-х рр. Будинок звели 1896 р. брати ПОГОРЕЛЬСЬКІ, дідусь купив у них півхати у 20-х (до того родина мешкала на Польських фільварках). Вулиця була немощена, справжня сільська дорога. Від вулиці, яка закінчувалася десь біля хати, до цвинтаря на проспекті вела стежка. Будинки наших сусідів почали з’являтися вже у повоєнний час. Для мене це цілком історично, нехай на Руських і немає справжніх архітектурних перлин.
– Ірино, ти багато подорожуєш за кордоном, можеш поглянути на місто очима наших гостей-туристів. Що кидається в очі саме на Руських?
– Тут дійсно тиха зона з купою готелів. Тут парк, каньйон, тут майже в кожного свій сад. Чудово! Та куди б ми з моїм другом Міком не приїжджали, завжди шукаємо поруч що? Правильно, супермаркет! Все-таки їжа – базова потреба. На Руських його немає. Не завадив би і вказівник до церкви на Карвасарах (а далі –
й до фортеці). Я сама неодноразово пояснювала туристам на Руських, як швидше дістатися Старого міста. Так що промаркувати територію варто.
На Руських також живе відомий любитель і реставратор старих автомобілів Володимир СІРМАН. Його розкішна «машина Бормана» – «Horh» 30-х рр. є окрасою весіль, а на ретрофесті 2009 р. він здобув «бронзу».
А на Річній, коло самого Замкового мосту, живуть цигани. Влітку можна бачити, як у Смотричі плюскочуться малі циганчата, як і сто років тому…
ЖИТТЯ-БУТТЯ
Руські фільварки – район контрастів. Проходячи середньовічними покрученими вуличками, можна бачити, як нові дво- та триповерхові особняки з гаражами на два авто сусідять із мащеними глиною халупами. Та здебільшого це збудовані у 50-90-х рр. одноповерхові будинки на 2-3 кімнати, до деяких явно пізніше приліплена ще одна кімнатка – санвузол.
Мешканці центру та нових мікрорайонів, мабуть, навіть не замислюються про те, що для деяких кам’янчан у ХХІ ст. каналізація – все ще недосяжна розкіш. На Руських вона є лише в будинках центральних вулиць: Шевченка, Франка, Лесі Українки. На периферійних вуличках деякі господарі облаштували собі септики, а найчастіше і досі користуються вигрібними ямами.
Цивілізація покидає Руські фільварки з кожним кроком вглиб: щойно сходиш із, м’яко кажучи, неідеального асфальтного покриття вул.Франка, як опиняєшся на розбитій бруківці Нагірної та розмитих дощами вуличках, котрі скоро переходять у грунтову дорогу.
Водогін на початку заведений у кожну хату, далі – колонки загального користування, яких у цьому районі діє 8. А у віддаленій частині Річної люди добувають воду з криниці на березі річки. Мабуть, вони були б не проти провести собі воду та каналізацію, але завдання ускладнюється гористою місцевістю і скельним грунтом, в якому дуже складно прокладати траншеї. На щастя, мікрорайон повністю газифікований, хоча декотрі хазяї досі в мороз розпалюють у грубках.
– На Руських дуже складний рельєф, вулиці мають крутий нахил і сильно розмиваються дощами, – пояснює начальник управління доріг та інфраструктури міста Валентин СВІДЕРСЬКИЙ. – Люди нерідко скаржаться, але класти там асфальт немає сенсу – його після декількох дощів розмиває. Ми плануємо навесні залити ці ями чорним щебенем, і кілька років він протримається.
Щоб збудувати там нормальні дороги, потрібні значні капіталовкладення, бо слід зробити міцну основу і водовідведення. На вулиці Нагірній заплановано капремонт, але все залежить від фінансування, бо, за нашими підрахунками, це буде коштувати близько мільйона гривень. Місцеві мешканці самі зруйнували ту дорогу, коли прокладали собі газ і воду. Тепер бруківка відновленню не підлягає, потрібно будувати нову дорогу з асфальтовим покриттям.
На жаль, з 1 січня було відмінено дорожній збір з власників транспортних засобів, завдяки якому місто отримувало 2 млн.грн. на ремонт доріг, хоча і це лише 10% від потреби. На сьогодні долю наших автошляхів вирішує служба автомобільних доріг у Хмельницькій області. Міський бюджет на поточний ремонт «розщедрився» на 450 тис.грн., при тому, що торік на ці потреби було виділено 1 млн. 300 тис.грн.
Мешканці вул.Лесі Українки (точніше її останнього відрізка, що веде до турбази) розповіли анекдот із життя. Колись у місто мала приїхати китайська делегація, а поселитися повинні були на турбазі. Розбиту дорогу кинулися спішно лагодити, пригнали техніку. Та раптом стало відомо, що візит відміняється, тому роботи одразу ж було згорнуто. Так на Руських залишився шматочок гарної «китайської» дороги, а решта вулиці до перехрестя з вул.Франка виглядає, як після бомбардування.
Зате Руським «світить» цього року заміна старих опор електромереж. Було також розроблено проект відновлення вуличного освітлення (так, як це було зроблено торік на Біланівці та Підзамчі). Якби сесія міськради виділила на це 290 тис.грн., освітлення б отримали навіть периферійні вулиці. Однак цього року кошти підуть на освітлення вулиць Старого міста, а Руські втішаться тільки новими стовпами…
ВСЕ ЯК У ЛЮДЕЙ
Попри периферійність і певні проблеми з благоустроєм, Руські – район із досить непогано розвиненою соціальною інфраструктурою. Тут розташовано два садки: на вул.Нагірна – ДНЗ №3 компенсуючого типу для дітей із вадами розвитку (нині тут виховується 43 дітей) і ДНЗ №5 «Олімпійський» на вул.Південна, збудований за сучасним проектом, з діючим басейном, розрахований на 300 дітей. Причому в садках виховуються діти з різних районів міста.
Була тут, на вул.Франка, школа №4. Однак зі зменшенням кількості учнів вона перейшла до розряду неперспективних. Через це ще 2001 р. директор школи Микола ГУМЕНЮК ініціював відкриття на базі школи філії Європейського університету. 2005 р. рішенням сесії міськради четверту школу було ліквідовано, натомість у її приміщенні успішно навчаються 300 студентів філії Європейського університету.
На вул.Лесі Українки знаходиться коледж ПДАТУ (колишній радгосп-технікум). А по сусідству, у дворі коледжу, розташувалася міська ветеринарна лікарня та міське управління ветеринарної медицини.
1988 р. було відкрито медико-санітарну частину заводу «Електроприлад» на вул.Франка. У комплекс входили 4-поверхова поліклініка та 5-поверховий стаціонар на 120 ліжок (неврологічне та кардіологічне відділення). Поліклініка обслуговувала жителів Руських фільварків, Старого міста, Підзамча, селища цукрозаводу, Східного мікрорайону та південної частини Центрального мікрорайону (до вулиці Уральської включно) – всього 20 тисяч мешканців. Стаціонар згодом став міською лікарнею №2, на базі якої 2005 р. створено Центр медико-соціальної реабілітації «Довголіття».
Магазини на Руських в основному продуктові. Їх є три, і всі зосереджені на площі біля Покровської церкви, де також знаходиться кінцева зупинка маршруток №№2 і 10. Це «Ковчег», зовсім новенький «Стара Русь» і міні-маркет «Зорепад», восени тут можна придбати навіть виноград від місцевого руськофільварецького виробника. На вул.Південна знаходиться доволі популярний серед кам’янчан магазинчик, де відносно недорого можна придбати стокове взуття. А на Годованця – квітковий магазин «Букет».
Мешканці фільварків не обділені також культурним відпочинком. Щоправда, давно не працює місцева бібліотека, немає клубу, а в «центрі» лише одне кафе – «Буфет», зате у тамтешніх готелях є і сауни, і кафе, і ресторани, і нічний клуб «Фільварки-центр» (хоча, чесно кажучи, він здав свої позиції порівняно з першими роками свого існування).
Для любителів спортивного відпочинку в поліклініці діє тренажерний зал, у «Гала-готелі» – боулінг, на «Фільварках» – басейн. Велосипедисти та любителі прогулянок мають у своєму розпорядженні цілий дендропарк. Мами з дітьми люблять також прогулюватися територіями «Фільварків» і «Гала-готелю». На «Фільварках» ще торік працював дитячий майданчик, дітлахи з радістю підгодовували рибок у штучних водоймах і ведмедицю Марту, навколо якої цього літа здійнявся галас на всю Україну. На жаль, розділ майна між власниками призвів до занедбання території готелю.
Зате цього літа ЖКП «Південь» полагодив дитячий майданчик на розі вулиць Франка і Шевченка, який багато років нагадував купу брухту, і тепер у теплі дні сюди приходять бавитися діти не тільки з Руських, а й із центру. Хоча обладнання не таке сучасне, як хотілося б, зате тут чисте повітря та багато простору, є де досхочу набігатися.
Для повноти картинки не можна не згадати про те, що всі мешканці приватних будинків мають бодай маленький клаптик городу і садок, тож вирощують для себе фрукти й овочі, а дехто і живність тримає. Місцеві ще пам’ятають ті часи, коли вздовж проспекту на місці забудови були садки, і люди пасли там корів. Тепер тримають курей і лише декілька хазяйок – кіз. На вул.Шевченка живе тітка Женя, яку в теплу пору щодня можна бачити в парку з виводком кіз і песиків. Вона не втомлюється нахвалювати цілюще козяче молоко, яке в неї просто нарозхват. Ще б пак! Коза в парку поїдає багато цілющих трав, а сама тітка Женя на тому молоці у свої сімдесят із гаком будь-який 60-річній фору дасть!
На жаль, корінне населення Руських – переважно люди передпенсійного та пенсійного віку. Вони кажуть, що молодші повиїздили на заробітки за кордон, бо чого-чого, а от роботи тут катма (в радянський час значна частина місцевого населення працювала на заводі «Електроприлад»).
Віком мешканців пояснює міліція благополучну криміногенну ситуацію на фільварках. Руські вважаються найспокійнішим районом у місті, тут давно не скоювалося важких злочинів (тьфу-тьфу) і проживає найменша кількість осіб, що перебувають на обліку міськвідділу – близько 50. І кажуть, жодного наркомана. Зле тільки, що пункт дільничих знаходиться аж у селищі цукрового заводу.
Загалом Руські фільварки популярним районом не вважаються, хоча його їх обирають сім’ї, які прагнуть мати власний будинок і шмат свого подвір’я. Стару хатинку в глибинці фільварків можна придбати за 10-15 тис.у.о., а от нова хата ближче до цивілізації може потягнути і на 50-70 тис.у.о. Така ціна свободи і незалежності від сусідів за стіною.
НЕРОМАНТИЧНА ПРОГУЛЯНКА
Якщо хочете познайомитися з Руськими фільварками, раджу Вам йти туди навесні, коли цвітуть садки, або влітку, коли все потопає в зелені та рясно родять вишні. Або восени, коли все довкола розмальоване золотими барвами і гілки вгинаються від стиглих яблук. І тоді Вам, можливо, не впадуть в очі гори сміття, які, на жаль, також є прикметною рисою цього району.
Я зробила неправильно, бо пішла взимку, у відлигу, коли болото по коліна, а сміття і численних собачих екскрементів навіть сніжок не припудрив. Це був рейд комісії у складі начальника управління доріг та інфраструктури міста Валентина СВІДЕРСЬКОГО, директора КП «Інспекція за благоустроєм і санітарним станом міста» Петра СОЛЯРИКА та старшого інспектора відділу благоустрою Департаменту житлової політики, доріг та інфраструктури Віталія КРАМАРЕНКА.
Жодної Америки ми не відкрили – Руські досі живуть за середньовічними звичаями, коли повно сміття і помиї течуть під ноги, подвір’я і зелені зони захаращені різним мотлохом, а найбільша хазяйновитість проявляється у самозахваті територій мало не до самої дороги і самовільному викопуванні септиків. Більшість садиб справляють доволі неприємне враження. Згадуються приватні будинки не так далеко звідси – у Польщі. Скромні будинки, але охайні, гарно оформлені подвір’я, розчищені дерева, підстрижені газони. Українська любов до сараїв і сарайчиків, складів старого непотребу просто не підлягає логічному аналізу. Як і те, чому важко пройти ще два кроки до обладнаного контейнерного майданчика (не кажучи вже про те, щоб заплатити за вивезення сміття!) – і бодай вкинути торбу зі сміттям у контейнер, а не під кущ у парку. Ці торби зі сміттям рясно накидані в парку біля церкви та по всіх фільварках, де лише є натяк на якусь заглибинку чи кущик. Стихійні звалища тут з’являються зі швидкістю висипань під час вітрянки. Ними покриті всі схили каньйону та береги Смотрича. З Руських відкриваються чудові краєвиди на каньйон, Карвасари, фортецю, однак неможливо зробити жодного знімка, щоб кадр не зіпсувало сміття. І справа не в тому, що воно тут не вивозиться, – «Спецкомунтранс» регулярно проїздить по фільварках і забирає торби у господарів, котрі уклали договори та оплачують цю послугу (3 грн. з людини на місяць). Але, видно, має бути закон, який би примусив людей платити за вивезення сміття, бо добровільно вони цього не роблять.
Туристичний маршрут пролягає до оглядового майданчика, з якого гості міста мали б милуватися панорамою Старого міста. Як би ще зробити так, щоб вони не дивилися вниз, бо одразу за парапетом знаходиться невиліковне звалище пивних пляшок та упаковок від чипсів. ЖЕК, який прибирає майданчик, не може доручити немолодим двірникам прибирати скелю за парапетом – це надто небезпечно. Час від часу доводиться наймати скелелазів, однак чистота не втримується навіть тиждень. Хтось перший кидає пляшку – і процесу вже не зупинити… Так само не втримуються на цьому місці ліхтарі та лавки – хтось хазяйновитий, певно, тягне до свого сарайчика…
Сповнений вражень турист проходить через парк (той, що біля церкви, в якому скидають сміття, а водії маршруток влаштували безкоштовний туалет) та опиняється на руськофільварецьких сходах, з яких давно поцупили перила та котрі з усіх сторін так само рівномірно обсипані сміттям.
Слухайте, а може, ми туди краще туристів не пустимо, бо що вони про нас подумають? Вчепимо знак: «Туристам прохід заборонено». І самі туди не підемо, бо там гидко. А може, краще візьмемо граблі та мітли, приберемо як слід – усі разом і більше жодного папірця не викинемо попри урну? Нереально? Але ж у Європі чомусь це дійсність, а ми хіба не Європа?
Через силу стримуючись від патетичних промов, лише скраю зачеплю проблему, яка є продовженням попередньої – це осіннє листя, яке звідси також не вивозиться. Восени цей екологічно чистий район перетворюється на територію екологічної катастрофи, бо впродовж декількох тижнів хазяї спалюють тонни листя, вкидаючи до вогню заодно і сміття. Смог розповзається за межі мікрорайону, сягаючи центру міста. Причини, через які мешканці Руських фільварків самі отруюють своє існування, науці не відомі. А от «свіже повітря» з відстійників спиртозаводу в дощові періо-ди – це доля всіх кам’янчан. Тільки Руські потрапляють під «газову атаку» першими…
P.S. Як би це закінчити гарно, на оптимістичній ноті? Можу пообіцяти, що дуже скоро прийде весна, зазеленіє травичка, забуяють пишним цвітом сади на Руських, і вони знову перетворяться на земний рай.
А про те, що мікрорайон оновлюється, свідчать численні новобудови: і маєтки, і багатоповерхівки на вул.Франка, і більш скромні будинки в глибинці. От, наприклад, був порожній цілий шмат вулиці Ляпідевського, старі покинуті хатки давно заросли чагарниками, навіть на карті не були вже позначені. Але нещодавно купили тут ділянки три молоді сім’ї – будуються, живуть, воду собі провели, газ. З’явилася вуличка на карті міста, відродилася!
