СПОТВОРЕНІ САМОТНІСТЮ
До кімнати зайшов хлопець років двадцяти-двадцяти п’яти. Хоча сказати «зайшов» не можна, бо він ледве перебирав ногами. Присівши на кушетку, неспокійно переминав ноги і шукав, де прилаштувати руки.
– Володю, що сталося? – запитав лікар.
– Мене кумарить, дуже зле. Все тіло болить, вночі не сплю, тошнить, – промовив юнак, видавлюючи із себе слова, як на зажованій плівці.
…З такими скаргами до Василя ЛАВРЕНЧУКА, лікаря-нарколога міської поліклініки №1, його пацієнти звертаються щодня. Не хвороба знайшла їх, вони самі шукали її, експериментуючи з людською свідомістю, даруючи собі, як їм здавалося, неземні відчуття задоволення, а в реальності отримали нелюдський біль.
На думку спеціалістів, наркоманія в Україні давно набула ознак епідемії. Кількість людей, які вживають наркотики, за офіційними даними, близько 100 тисяч. Реальна цифра, за оцінками МВСУ, в 10-12 разів більша. А тенета наркобізнесу ловлять усе нові жертви. За даними Інтерполу, в Україні зафіксовано 65 тисяч розповсюджувачів наркотиків.
Наркоманія – це, насамперед, проблема молоді. Перші спроби вживання наркотиків роблять у 13-15 років, а в деяких регіонах країни ще раніше – у 9-13. Середня тривалість життя людини після початку регулярного прийому наркотиків – усього 7 років. Наркомани рідко доживають до 30-річного віку.
Часто вживати наркотики починають через цікавість. Молодь «знайомиться» з наркотиками на дискотеках і вечірках, у компаніях друзів. Існують й інші причини збільшення кількості наркоманів: економічна криза, безробіття, проблеми в особистому житті. Все це змушує людину за допомогою наркотиків шукати кращого життя, яке існує лише в її уяві.
Така вже людська психологія: якщо трапляється щось погане, то мене воно не стосується. Чи так це насправді? Чи можна бути безпечним у світі, де наркоманія стала нормою життя?..
ЯК ЗЛАМАТИ ЛОМКУ
– У нашому місті на обліку знаходиться 250 наркоманів, – розповідає Василь ЛАВРЕНЧУК. – А скільки їх не знаходиться? Ця цифра як мінімум учетверо-п’ятеро має бути вищою. Основний вік – 18-25 років. Тривожним є той факт, що останнім часом наркоманія інтенсивно крокує в села.
– Василю Степановичу, чому наркомани живуть так мало?
– За рахунок дуже важких ускладнень, їхнє життя коротке. Вони помирають не від наркотика (хіба що передозування), а від хвороб, які виникають унаслідок вживання наркотиків: гепатити, ВІЛ/СНІД, туберкульоз, цироз печінки і так далі. З кожним роком кількість наркозалежних збільшується, проте останнім часом різких скачків немає. Якщо раніше ми протягом року брали на облік 50-60 людей, то сьогодні – 10-15.
– З чого починається Ваша співпраця з наркозалежними?
– Намагаюся, щоб перший курс лікування пройшов у стаціонарі, бо там є можливість зробити повне обстеження. Людина постійно в лікарів на очах, можна точніше розібратися, на якій стадії наркотичної залежності вона перебуває. Більшість пацієнтів на стаціонарне лікування відправляю в обласний наркодиспансер. Там контроль, бі-ля дверей постійно стоять два санітари. Якщо пацієнту потрібно вийти, вони його супрово-джують.
Основне завдання – обірвати всі контакти з колишніми друзями-наркоманами. Після першого курсу лікування в стаціонарі йде наступний – амбулаторна допомога. Сам процес лікування може продовжуватися місяці, а то й роки. В наркології немає слова «вилікувався». Є період ремісії, коли людина не вживає наркотиків.
Ми спочатку намагаємося зняти фізичну залежність – ломку. Найкраще це робити в стаціонарі. А далі йде амбулаторна допомога – підтримувальна терапія. Наркозалежний повинен приходити до мене тоді, коли я призначаю. Поступово переводжу його на таблетки, щоб він позбувався так званого ефекту шприца. З кожним місяцем зменшується дозування препаратів. Поступово призначаються препарати, які пригнічують потяг до наркотика. А далі – робота психолога та соціолога – реабілітація. Це головний етап лікування. На жаль, усі реабілітаційні центри в Україні платні. Але їхніх функцій ніщо не може замінити. В центрі людина знаходиться рік або два, залежно від її психологічного стану та спроможності оплачувати послуги.
ЯК ЗНАЙТИ ДИТИНУ, ЯКА ПОРУЧ
– Володю, що вживав?
– Ширку. Два рази на день по два кубики.
– А гроші де береш? Знаєш, скільки коштує куб ширки?
– Ага. 60 гривень. У мене є тато і сестра. Вони працюють, то дають гроші.
– Окрім маку, що ще колеш?
– Беру в аптеці спеціальні таблетки, додаю оцет і марганцівку, все це розводжу – і в вену.
…- Через такий «коктейль» відбувається миттєве враження головного мозку, – пояснює лікар. – Тому така повільна вимова, болять ноги, руки. Він ж не просто так до мене прийшов, а по черговий рецепт, аби полегшити свій стан. Я призначаю наркозалежним підтримувальну терапію, в яку входять антидепресанти, снодійні та транквілізатори. Ці препарати допомагають перенести ломку, коли без чергової дози наркотика викручує руки, ноги, болить голова, можуть бути прояви простуди, пронос, безсоння та депресія.
Виписую ці препарати один раз на місяць. Пояснюю, що їх не треба з’їдати за день-два, а розподілити на весь місяць, поступово зменшуючи дози. Якщо фізично людина ще може перенести біль, то психологічно – дуже важко. Депресія буває такою, що вони ладні шукати чергову дозу будь-де і за будь-яку ціну. Забрати від наркомана наркотик – це не вихід. Він знайде інший. Заборонять в аптеці продавати чергові препарати, то вони й із валідолу чи аспірину навчаться виготовляти. Деякі, коли не можуть знайти наркотика, починають вживати алкоголь. Але дозування у них нелюдські, в 3-4 рази перевищують звичайні дози. Організм певний час витримує, бо вже «загартований» наркотою.
– Яка ж незборима сила тягне наших дітей спробувати цей заборонений плід?
– 70 відсотків наркоманів
отримують гроші від батьків. Тому саме їх потрібно запитати, чому їхні діти дійшли до такого стану. Батьки з теперішнім темпом життя не мають часу приділяти дітям достатньо уваги. Між ними немає взаєморозуміння, тісних родинних стосунків. Батьки по-
стійно на роботі, вони не знають, чим займаються їхні діти, яке коло їхніх друзів. Стереотип, що наркоман – це або сирота, або дитина алкоголіків чи бомжів, давно себе вичерпав.
Значна частина сьогоднішніх наркоманів з благополучних, забезпечених сімей. У дітей ще змалечку треба виховувати смак до здоров’я, до того, що бути здоровим модно, а ходити з пляшкою пива, цигаркою чи косяком – ні.
Християнська релігія також має виховувати. В мене є чудовий приклад. Хлопчина 10 років перебував у нас на обліку. Сьогодні він співає в хорі храму Олександра Невського, допомагає в його добудові. Він уже 3 роки не вживає наркотиків. Його батьки постійно відвідують службу в храмі, змогли і його переконати робити це.
– І ми знову повернулися до родини…
– Як бачите. Саме там закладаються моральні цінності. Є така приказка: «Не хочете мати в хаті біди – розмовляйте зі своїми дітьми». Якщо Ваша дитина ділиться з Вами своїми проблемами та приємними моментами, Ви разом радієте чи співпереживаєте – у Вашій хаті ніколи не буде наркомана. Наркоманія – це хвороба самотності. Нереального світу шукають ті, які в реальному насправді нікому не потрібні.
Легкою здобиччю для наркоманів стають підлітки та молодь, батьки яких – за кордоном. Є постійний доступ до грошей, є за що купити наркотик, є вільна квартира, на якій можна прийняти чергову дозу, заодно її з часом і «почистити». Новоспечений наркоман купує наркотики не лише для себе, але й для своїх нових друзів, з якими тусується.
Існує так звана група ризику. Коли рідні помітили, що підліток один-два рази покурив травку, то приводять його до мене. Це ще не наркоман. Але це той момент, коли рідним потрібно серйозно задуматися. Вони просять мене, щоб я приписав дитині якісь таблетки. Які? У нього ж не нежить чи кашель! Почати треба із запитання «Чому дитина це зробила?» Так ми знайдемо причину, а не бідкатимемося над наслідками.
ЛЕГКИЙ НАРКОТИК, ЯК ЛЕГКА ГОРІЛКА?
– Та все-таки є такі, які хочуть вилікуватися від цієї недуги і таки виліковуються?
– Це одиниці. Має бути незбориме бажання людини змінити спосіб життя. Але це можна зробити, коли ще не почалися безповоротні процеси в мозку, коли ще немає деградації. В багатьох розвивається енцефалопатія – захворювання головного мозку. Така людина, вживаючи наркотик, чи вже й не вживаючи, на жаль, не зможе стати повноцінним членом суспільства.
– Василю Степановичу, в нашій країні, як і в багатьох інших, періодично виникає питання легалізації вживання марихуани. Ваше ставлення до цього.
– У Голландії існують спецмагазини, де продають марихуану. Там усе під контролем. Трава продається дозовано лише одним пакетиком. Нізащо не продадуть двічі, ніколи не перевищать дозування, бо відповідальність – судова, а магазин відразу ж закриють. У нашій країні, де поняття закону та відповідальності існує практично номінально, порушувати такі питання взагалі не можна.
– Але ж марихуана вважається легким наркотиком?
– А горілка буває легка і важка?.. Тому не буває і легкого наркотику – будь-який викликає залежність, а залежність призводить до хвороби.
ВИКОРИСТАЙ СВІЙ ШАНС!
У нашому місті в приймальному відділенні міської лікарні №1 діє служба соціально-профілактичної роботи міського Центру соціальних служб для сім’ї, дітей і молоді. Саме там наркозалежні мають можливість отримати необхідну підтримку та використати свій шанс повернення до нормального життя. Керівник служби В’ячеслав ГАЛАЙБЕДА розповідає, що вона була заснована 2005 р.:
– На той час ми не мали свого приміщення, займалися тільки польовою роботою. Знали, в яких місцях у місті скупчення наркозалежних, приходили туди зі шприцами і робили заміну на використані. Сьогодні за потреби ми також займаємося польовою роботою. У нас є декілька клієнтів, які не можуть прийти самі. Через хворобу ніг вони не ходять. Донедавна була наркозалежна мати з немовлям, яка також не могла приходити. На даний час дитину в неї забрали відповідні служби.
Наша служба фінансується з місцевого бюджету. На сьогодні у нас 71 постійний клієнт. Працюємо в понеділок, середу і п’ятницю, з 10.00 до 13.00. Будь-який споживач психотропних речовин може до нас звернутися анонімно. Безкоштовна заміна використаних шприців на нові допомагає запобігти розповсюдженню використаних шприців у під’їздах, на вулицях – там, де їх легко можуть взяти діти. Крім шприців, надаємо нашим клієнтам перекис водню, спиртові серветки, бинти, вату, презервативи, інтим-гелі і дезінфікуючі засоби.
– В’ячеславе Миколайовичу, крім такої підтримки, яку ще допомогу надає Ваша служба?
– Ми пропонуємо людині пройти реабілітаційний курс в одному з реабілітаційних центрів країни. Наш педагог-тренер Леонід КЕНЮК підтримує тісні зв’язки з усіма такими центрами України. Ми можемо запропонувати людині терапію на її смак. У деяких центрах практикується трудотерапія. Але не кожен наркозалежний хоче і може працювати. Зазвичай, це особи, які повертаються з місць позбавлення волі (таких близько 70 відсотків). Через свої переконання вони лопати в руки не візьмуть. Тоді пропонуємо центри, де мінімум праці, а основне навантаження – на співбесіди. Існують також центри закритого типу. Вони підходять тим людям, які бажання покинути наркотики мають, а сили волі їм бракує. Вони розуміють, що при вільному знаходженні в закладі втечуть.
Ми запрошуємо тих, хто закінчує проходження реабілітації в центрах, до нас. Вони діляться своїми враженнями від перебування та про зміни у своєму житті з нашими клієнтами.
Також у нас проводяться тренінги для наркозалежних. Ми пропонуємо їм безкоштовну літературу про ті недуги, на які можна захворіти, вживаючи наркотики, або про передозування та його наслідки. Головне – бажання людини покинути вживати наркотичні речовини. Способи, як це зробити, ми обов’язково знайдемо.
– Чи займається Ваша служба профілактичною роботою?
– Так. Тісно співпрацюємо з усіма навчальними закладами міста, в яких наші співробітники проводять інтерактивні заняття з учнями та студентами про небезпеку вживання наркотичних речовин. Людина має добре усвідомлювати, до чого може призвести перша спроба, і не важливо, чим вона буде спричинена – цікавістю чи бажанням втекти від реальності.
ЗАМІСТЬ ПІСЛЯМОВИ
– Володю, ти давно вживаєш наркотики?
– Десять років.
– Хто тобі вперше запропонував спробувати?
– Вітя Рижий. Його вже нема…
Можливо, комусь цей діалог здасться літературним прийомом для цільності тексту. На жаль, це не так. Він справді відбувався і, напевно, ще не раз відбудеться, поки кожен з нас не схаменеться. Рано чи пізно його можуть продовжити наші діти…
