П'ятница, 29 Березня 2024 р.
24 Червня 2011

ГОЛЛАНДЦІ МОЖУТЬ, А МИ?..

– Мені навіть соромно, що найвідоміша газета міста звернула увагу на звичайний прояв людяності, – якось зніяковіло сказав Артем. 

А й справді, соромно, коли поняття розуміння, співчуття і підтримки зараховують до дивовижних фактів.

…У вівторок Артем, інвалід з дитинства, пересувався центром міста за допомогою опірних ходунків на коліщатах. Біля одного з кафе до нього підійшов незнайомець і про щось запитав англійською мовою. Артем дав зрозуміти, що не знає англійської. Тоді іноземець підвів його до ще одного чоловіка. Декілька хвилин вони між собою про щось розмовляли. За допомогою жестів попросили Артема зачекати на місці. Десь півгодини їх не було. Врешті, під’їхала машина і незнайомці винесли з неї …інвалідний візок.

– Декілька хвилин я просто мовчав і дивився, – пригадує наш співрозмовник, – почував себе доволі ніяково. Дивлячись на реакцію незнайомців, бачив, що в їхньому розумінні вони не зробили нічого надзвичайного. Як потім з’ясувалося (нам допомогли  з перекладом), чоловіки приїхали з Нідерландів у справах, а інвалідний візок вони подарували тому, що вирішили, що на ньому мені буде краще пересуватися. 

От і все. Ні імен, ні прізвищ вони не назвали. Викликали Артему таксі, завантажили візок і відправили його додому. Виявляється, добрі справи можна робити без овацій і подяк під спалахи фотокамер.

До речі, Артем – сирота, мешкає сам. Хлопцеві подобається працювати за комп’ютером і спілкуватися з людьми. 2006 р. він закінчив Хмельницький інститут соціальних технологій Міжнародного університету розвитку людини «Україна» за спеціальністю «Соціальний працівник». Та з роботою, на жаль, поки що не склалося. Може, і серед українців знайдуться ті, які… Знайдуться просто ЛЮДИ.