П'ятница, 29 Березня 2024 р.
28 Вересня 2012

ЗАБУТИЙ «УКРАЇНСЬКИЙ ГРЮНВАЛЬД»

ЗАБУТИЙ «УКРАЇНСЬКИЙ ГРЮНВАЛЬД»  Як не парадоксально, але в Україні ладні святкувати всі визначні перемоги людства, крім власних. Варто згадати, з якою помпезністю відзначали 300-річчя Полтавської битви, попри ті негативні наслідки, що вона мала для нашого народу. Аби догодити нашим сусідам та не перегортати болючих сторінок міжнаціональних відносин, ми принесли в жертву історичну правду. Немає причин дивуватися, що сучасна молодь не пишається минулим власної держави. А чим же їй пишатися, якщо історію України подають як шеренгу поразок і зрад, ніби наших українських здобутків і героїв не було взагалі.

Одним із таких здобутків є, безперечно, Батозька битва 1652 р., яку вітчизняні дослідники недарма називають «українським Грюнвальдом». Оскільки цього року випадає 360-річчя від дня цієї події, то й не дивно, що 20 вересня в актовій залі навчального корпусу №2 (історичний факультет) національного університету ім.Івана Огієнка було проведено науково-практичну конференцію «Воєнні кампанії на Поділлі середини XVII століття (до 360-річчя Батозької битви)». Розпочав її кандидат історичних наук, доцент, в.о. декана історичного факультету Володимир Дубінський, який у вступному слові наголосив: варто більше уваги приділити новим історичним аспектам і дослідженням, що дають змогу повніше трактувати та висвітлювати події військової історії, які мали місце на теренах Поділля у середині XVII сторіччя.

Далі доктор історичних наук, професор, академік Валерій Степанков на основі недавно відкритих даних докладно оповів про причини, перебіг і наслідки Батозької битви. Він наголосив на тому, що це була одна з найблискучіших битв українського війська проти польських вояків. Доблесть, військовий хист, стратегічне бачення, вміло підібрана тактика козацького командування на чолі з Богданом Хмельницьким – усе це дало змогу вщент розгромити польські сподівання на впокорення українців. Проте, як зазначив Валерій Степанович, в сучасній історіографії немає жодної книги, жодної монографії, в кінематографії – жодної стрічки, що висвітлювали би події Батозької битви. Більш того, майже не збереглося джерел, які б оповідали про ці події, крім поодиноких свідчень, котрі потрібно розглядати у контексті інших непрямих джерел цього періоду. Однак саме Батозька битва стала тією ватрою, котра розгоралась, отим прагненням українців до здобуття волі та творення власної історії!

Також на конференції виступили магістр історії, викладач Ірина Найчук із доповіддю «Пилявецька битва та її історичне значення», студент VІ курсу Олександр Мацьков із темою «Битва за Красне: прояв військової доблесті українського козацтва», кандидат історичних наук, доцент Володимир Газін із доповіддю «Жванецька кампанія 1653 року та її вплив на становлення козацької України», магістр історії, вчитель історії Кам’янець-Подільського ліцею з посиленою військово-фізичною підготовкою Леся Гринюк із повідомленням «Причини, хід та наслідки Браїлівської битви».

Були присутні викладачі та студенти історичного факультету, учні міського ліцею та гімназії, вихованці військового ліцею і, за сумісництвом, члени клубу «Військова історія Поділля» (котрий діє на базі Кам’янець-Подільського військового ліцею під керівництвом учителя історії Лесі Гринюк та офіцера-вихователя Ігоря Семенюка), які жваво долучались до обговорення питань, що виникали в ході доповідей.

Наприкінці Володимир Дубінський наголосив, що на основі доповідей, виголошених на конференції, буде видано збірник, з якого докладніше можна довідатися про Батозьку та Пилявецьку битви, битву за Красне, Жванецьку кампанію та Браїлівську битву, а також про битву під Монастирищем (інформацію підготував Валерій Степанков), яка досі є малодослідженою сторінкою історії України. Збірник отримають школи Кам’янця-Подільського.

Які ж думки викликала конференція? Потрібно пишатися власною історією, навіть якщо вона й неприємна для інших. Адже втеча від правди не покращить наших відносин із сусідами. А переписування історії, щоб вона сподобалася всім, є не тільки ненауковим заміром, але й злочином проти держави. І те, що нині світ мислить у глобальних масштабах, не означає, що він так мислив завжди. Вчити історію потрібно очима сучасників подій, навіть якщо вони стояли по різні сторони барикад.

Знаймо і пам’ятаймо своє минуле, творімо сьогодення та проектуймо майбутнє, поступово лікуймося від історичної амнезії, адже наразі маємо змогу глибше вивчати історію державотворення України. Незнання власної історії не звільняє нас від відповідальності донести її до наших дітей.

Галина КОМАРНІЦЬКА,

Олександр БУЧКОВСЬКИЙ.