П'ятница, 29 Березня 2024 р.
9 Серпня 2013

ПРЕСТИЖ УКРАЇНСЬКОЇ ВЕТЕРИНАРІЇ ПІДНІМАЮТЬ У БОРИШКІВЦЯХ

Молодий і активний переможець минулорічного Всеукраїнського конкурсу «Лікар-ветеринар року» сьогодні живе і працює не в столиці, не у великому мегаполісі й навіть не в одному з райцентрів, а в невеличкому селі Боришківці Кам’янець-Подільського району, на приватному підприємстві «Деметра-2010». У свої тридцять Вадим ПРЯДКО уже встиг завоювати авторитет серед місцевих колег, стати найкращим фахівцем країни, одружитися, народити доньку, розробити власний рецепт лікувальної мазі та довести журналістам «ПОДОЛЯНИНА», що ветеринар – це вкрай необхідна, популярна і доволі престижна професія в усьому цивілізованому світі. Та, на превеликий жаль, поки що не в нашій державі.

КАНАДСЬКИЙ ВЕТЕРИНАР—-УКРАЇНСЬКИЙ ЗООТЕХНІК

ПРЕСТИЖ УКРАЇНСЬКОЇ ВЕТЕРИНАРІЇ ПІДНІМАЮТЬ У БОРИШКІВЦЯХ– Мій старший брат живе та працює у Канаді, постійно спілкується з фермерами і запевняє, що у них професія ветеринара вважається однією з найпрестижніших, – розповідає Вадим Прядко. – Не кожна сім’я може дозволити собі вивчити дитину на ветлікаря, оскільки здобуття цієї освіти там недешеве. Але воно того варте, адже згодом послуги такого фахівця оцінюються досить дорого. Якщо ж взяти Україну, то наш рівень освіти, в порівнянні з їхнім, значно поступається в практичному плані. Тому й ветеринар у нас після закінчення вишу – це не готовий професіонал, а звичайний техпрацівник, якого собі може дозволити кожен фермер. Страждають від цього і фахівці своєї справи, адже через це їхню працю не завжди адекватно оцінюють і оплачують.

Однак такий стан справ зовсім не відлякує молодого спеціаліста, а навіть навпаки – налаштовує на рішучі кроки, дає поштовх до розвитку, бажання щось змінити.

НЕ МІСЦЕ ПРИКРАШАЄ ЛЮДИНУ…

Стати ветеринаром Вадим вирішив, ще будучи школярем Хмельницького НВК №26 (саме в Хмельницькому він народився і ріс).

– Уже у 8 класі я зацікавився медициною як такою, а пізніше й обрав ветеринарію. До того ж старший брат уже успішно навчався у Львівській ветеринарній академії, приклад було з кого брати. Школу я закінчив з трійками з точних наук – геометрії, алгебри, фізики. Тішило лише те, що у виші ветспрямування цих предметів не буде. А от з хімії та біології я був відмінником, їздив на різного рівня олімпіади. А згодом вступив до ПДАТА. Цей заклад обрав тому, що він був ближче до дому, бо освіта, як на мене, однакова всюди – і в Львові, і в Києві, і в Кам’янці-Подільському.

Вчитися допитливому студенту було цікаво. Всі іспити складав успішно. За роки навчання Вадим навіть власну тактику здачі екзаменів побудував: готуєшся впродовж семестру, заробляєш гарні оцінки і отримуєш залік чи іспит автоматом. Не повірите, але навіть на держіспиті це спрацювало. Витягнувши білет, Вадим уже був готовий відповідати, але екзаменаційна комісія свій вердикт винесла ще до того: за попередні успіхи та досягнення – «відмінно». Із дипломом на руках та ентузіазмом за пазухою випускник уже ПДАТУ вирушив на своє перше «бойове хрещення» у с.Вербка, на СТОВ «Фарна-Плюс».

– То був типовий, пострадянський «колгосп»: кілька десятків корів, сотня свиней і декілька коней. Але, відверто кажучи, якщо теоретичну базу я мав хорошу, то практично майже нічого не вмів. Тому почав методично відпрацьовувати ті чи інші лікувальні маніпуляції, здобувати досвід, допомагав у цьому завідувач Гуменецької ДЛВМ Юрій БАБІЙЧУК. Брався я за все, і не лише в господарстві, а й у приватному секторі.

Пам’ятаю кілька цікавих випадків. Якось собака одного із селян наївся зіпсованої печінки і впав у кому. Я прийшов, а тварина лежить, наче мертва. Почав лікувати –

і вже за два тижні вона зустрічала мене біля воріт, стрибаючи і голосно гавкаючи. А ще одному чотирилапому в бійці між собаками розпороли черевну порожнину, і назовні вийшов кишечник. Я мав звичайний хірургічний набір, і ми із власниками тварини почали її рятувати. Операцію проводили в літній кухні. Замість спеціальної медичної голки, яку я зламав, згодилась звичайна циганська. ПРЕСТИЖ УКРАЇНСЬКОЇ ВЕТЕРИНАРІЇ ПІДНІМАЮТЬ У БОРИШКІВЦЯХДідусь із бабусею того бідолаху тримають, я роблю наркоз і оперую. Не думав, що з того щось вийде, просто не міг відмовити людям. Я щодня до них ходив, призначив антибіотикотерапію та інші лікувальні засоби. І що ви думаєте, собака таки одужав! В такому от руслі, методом спроб і експериментів, я пропрацював півтора року, а потім колгосп розпався.

2007 р. молодого спеціаліста, котрий непогано себе зарекомендував, запрошують на нову роботу.

– Підприємство «Деметра», котре тоді ще розміщувалося в с.Кам’янка, стало для мене своєрідним трампліном, завдяки якому можна було зробити високий стрибок. За шість років роботи я не мав жодних конфліктів чи непорозумінь зі своїм директором Анатолієм ЗЕЛЕНИЦЕЮ. Розгулятися було де: багато різних тварин (коні, худоба, свині), інструменти, медикаменти, хороший колектив – все це я мав. З цього й почали працювати.

Сьогодні ферма «переїхала» в с.Боришківці. Тут в охайно вибілених корівниках худоба тихо шемрає, вишукуючи щось смачненьке на кормових столах, на огородженому пасовищі поважно походжає віл, кілька коней і пара темно-сірих осликів – Яша й Аська.

Телята ж у господарстві класифікуються за віком. «От це у нас ясла», – коментує Вадим, знайомлячи нас із підопічними. В цьому приміщенні перебувають новонароджені телята. Кожне із них має власний манеж, встелений запашною соломою, і чисте відерце для напування. В сусідньому телятнику – «молодша школа», як жартома каже наш гід, а далі розміщені «старші класи» з уже зрілими теличками. Не менш дбайливий догляд у цьому господарстві й за дорослим поголів’ям. В окремій кімнатці розміщена пральна машина, а біля неї – стос випрасуваних ганчірок. Ними перед доїнням індивідуально кожній корові протирають вим’я, а вже після доїння його обробляють спеціальним розчином із йоду та гліцерину, який убезпечує найвразливіші місця від мікробів і бруду.

– Наразі наше основне завдання – щоб ферма активно розвивалася. Над цим працюють наше керівництво і я разом з напарником Анатолієм ПЕТРУКОМ. Він дуже совісна і працьовита людина, готова до втілення нових ідей, тому й працюється нам дуже легко та невимушено, і результати, як кажуть, очевидні. Якщо в Україні корови дають в середньому від 5000 літрів молока за рік, то в Європі й Америці – 10 000 літрів. Ми також розпочали з результату 5 тисяч літрів від однієї корови на рік, тепер надоюємо

7 тисяч. А в найближчі два-три роки плануємо досягнути 8-9 тисяч на корову. Нині ми на цьому шляху, багато працюємо, експериментуємо, вдосконалюємося.

НЕ В НАДПРИБУТКАХ ЩАСТЯ

– Нам відомо, що Ваша діяльність уже трохи виходить за стіни цієї ферми?

– Так, зокрема ми співпрацюємо з найбільшою фармацевтичною українсько-німецькою фірмою «Бровафарма». Випробовуємо їхні препарати, пишемо на них рецензії, статті й знімаємо фото та відеоматеріали.

А після того, як я переміг у всеукраїнському конкурсі, виникла ідея створити практичний канал для ветеринарів на Ютубі, котра вже починає втілюватися. Сьогодні разом із фірмою «Домінанта Україна» ми створили консалтинг VPС (ветеринарно-практичний консалтинг). Його робота полягає в тому, що ми показуємо, як практично організувати роботу на фермі згідно із сучасними світовими тенденціями, як профілактувати хвороби та вирішувати ветеринарні проблеми. Все це знімається на відео і монтується у вигляді своєрідної відеокниги з корисними практичними уроками для ветеринарів. Знято вже 6 роликів, які безкоштовно зможуть переглядати партнери «Домінанта Україна» та VPС (трейлер однієї з передач

можна переглянути за посиланням www.youtube.com/watch?v=hMHY8BQt_-8 ). Наразі ми тільки стаємо на ноги, але дуже хочеться зробити щось нове, чого до нас ніхто не робив.

А ще у мене є препарат власного виробництва. Це мазь, яка поки що чекає на випробування в Україні, які, сподіваюся, пройдуть успішно.

– З такою масою ідей, перспектив, енергією Вам не затісно на невеличкій боришковецькій фермі?

– Можливо, хтось і думає, що краще було б зайнятися теорією чи бізнесом у консалтингу та не бруднити рук біля худоби. Але в мене душа лежить саме до практичної діяльності, я люблю працювати на фермі. Може, це і банально прозвучить, але ветеринарія – це моє хобі. Та й заробляю я досить, щоб вистачало на життя, а необхідності мати надприбутки в мене немає. До того ж є ще один важливий нюанс – моя сім’я: кохана дружина Олена та дворічна донечка Катеринка. Великі гроші чи захмарна кар’єра можуть змусити відсунути їх на задній план. А цього бути не може, бо вони – мій основний пріоритет.