Четвер, 28 Березня 2024 р.
11 Липня 2014

КАМ’ЯНЧАНИ В ЗОНІ АТО

Травень – червень 2014-го. Територія між Донецькою та Харківською областями. Польовий табір військовослужбовців Збройних сил України. На годиннику – 4-та ранку. Саме в цей час, коли сон налягає, потужно обстрілюють українські позиції терористи. Однак їхні сподівання на те, що наші бійці не зможуть дати гідної відсічі, розбиваються, як і їхні кулі, об надійний захист.

КАМ’ЯНЧАНИ В ЗОНІ АТОМайже два місяці без сну і відпочинку спеціалісти кам’я­нець­кого Центру розмінування на рідній землі неодноразово потрапляли під обстріл, знаходилися на мушці у снайперів, віч­на­віч зустрічалися із сепаратистами, ставили і знімали мінно­вибухові загородження, першими перевіряли територію, відшукували й знешкоджували не одну сотню вибухонебезпечних предметів, розміновували поля, ліси і блокпости… Нещодавно вони потрапили під ротацію й повернулися до батьків, дружин і дітей. Виконувати бойовий обов’язок на гарячий схід України вирушили інші спеціалісти нашого Центру.

«ПОДОЛЯНИН» не оминув мож­ливості поспілкуватися з тими, хто побував у зоні АТО, ­ двома Олександрами (назвемо їх старшим і молодшим), Олексієм, Святославом і Сергієм (із певних міркувань прізвищ не вказуватимемо). До речі, більшості з них працювати у гарячих точках доводиться вже не вперше. Декілька років тому бойовий вишкіл вони пройшли в Лівані, Афганістані та Іраку. Й навіть після повернення зі сходу нашої країни хлопці не сидять, склавши руки, а щоденно проходять посилене навчання.

Військові інженери розповідають, що запах війни став відчутний щойно перетнули кордон Харківської області й в’їхали на Донбас. Сепаратисти зустріли новоприбулих обстрілом, який вели із так званої «зєльонки» ­ лісопосадок. Наші бійці усюди помічали сліди сепаратистсь­ких діянь: руїни будинків, понівечені магазини і стовпи, обірвані дроти…

БОЄПРИПАСИ ПРОСТО НА ЗЕМЛІ

Кам’янчани, котрі щоденно підставлялися під кулі й наражалися на небезпеку, не вбачають у цьому героїзму. Натомість кажуть, що це їхня повсякденна робота. Поки що деякі завдання, які виконували бійці, не розголошуються, зважаючи на військову таємницю. Але ми точно знаємо, що завдяки нашим саперам вдалося врятувати не одне людське життя.

­ Ми виконували різноманітні задачі: проводили інженерну розвідку маршрутів руху військових колон, обстежували місцевість на наявність вибухонебезпечних предметів і знешкоджували їх. Паралельно вели всі необхідні роботи зі створення мінно­вибухових загороджень. Пра­цювали й на блокпостах: їх і розміновували, і колючим дротом обтягували. Наразі всі блокпости і вогневі позиції обладнані, всі можливі небезпечні напрямки перекриті. Оглядали й бойову техніку терористів, яка потрапляла до нас, адже окупанти не гребували використовувати поширену в Афганістані військову хитрість: залишати поблизу постів нашпиговане вибухівкою авто й утікати з місця події, ­ розповідає Олексій.

Не лінувалися сепаратисти й виготовляти саморобні вибухові пристрої, які встановлювали на трасі. Так вони намагалися пошкодити автошляхи і недопустити доставки продовольства і боє­припасів на передові позиції української армії. На такий саморобний пристрій на трасі «Ізюм ­ Слов’янськ» натрапили бійці Національної гвардії й викликали на підмогу кам’янецьких приборкувачів вибухівки. Як завше, ті не підвели.

Наші хлопці зізнаються, що Донеччина і Луганщина вщент заповнені вибухонебезпечними предметами ще із часів Великої Вітчизняної війни. Адже у цих місцевостях велися криваві бої між Радянською армією та німецько­фашистськими окупантами. Ці знахідки використовують і нинішні окупанти.

­ Боєприпаси лежать у лісах просто на землі. Їх навіть відкопувати не потрібно. Всі елементи у них діючі, варто лишень підключити заряд вибухової речовини і привести його в дію у потрібний момент. Як правило, вороги так і чинять. До моїх рук навіть потрапив боєприпас часів Першої світової війни, який під час знешкодження повністю здетонував. Складається враження, що очищенням місцевості тут ніхто не займався, тому нам довелося обстежувати ліси та поля, знешкоджувати не один десяток вибухонебезпечних предметів, ­ зізнався Святослав.

ЛАРС І БРЕНДА ЗАВЖДИ НАПОГОТОВІ

Пліч-о-пліч із кам’янецькими бійцями роботу виконували і чотирилапі помічники – німецькі вівчарки Ларс і Бренда. Як ми вже писали (див. «ПОДОЛЯНИН» від 4 липня ц.р.), Бренда разом з інструктором Сергієм оглядала місце падіння літака АН-30 і розшукала залишки тіл екіпажу для подальшої їхньої ідентифікації.

А у травні Ларс винюхав усі закутки приміщень, обладнаних під виборчі дільниці. Небезпечної вибухівки не знайшов. Винагородою для нього за відмінне виконання важливого завдання стала пачка улюбленого печива.

– Собаки-помічники разом із нами й у засідках сиділи, і маскувалися. Якщо треба було, то й швидко переміщалися, заскакували у будь-яку бойову машину і навіть вертоліт, – із захопленням розповідають Святослав і Сергій. –

З ними ми ділили сухпайки і воду, а в нагороду отримували розуміння та якісне виконання всіх команд. Варто відзначити, щойно ми вирушали на завдання, як настрій у собак із лагідного перетворювався на бойовий. Вони навіть ставали зібранішими і відповідальнішими, саме тому на їхньому рахунку не одна винюхана вибухівка. Тренована собака відчуває одну молекулу вибухової речовини в літрі повітря і самотужки може відрізніти, чи це вибухова речовина, чи пальне, та повестися відповідно – сісти чи загавкати.

КРИВАВІ ГРОШІ РУК НЕ ПЕЧУТЬ

Щодо донбасців, то їхнє ставлення до українських захисників було не однозначним. Причиною цього стали грошові купюри, якими покірне населення щедро обдаровують ополченці. Для цього воно ладне здати кров для поранених ДНРівців або ж стати на передових живим щитом чи партизанами-зрадниками.

– До нашого приїзду на блокпостах відкрито хазяйнували сепаратисти, яких годували місцеві жителі, а взамін отримували плату, – розповідає Олександр-старший. – Ми прийшли – бізнес прикрився. Крім того, багатьом жителям сходу мізки промили російські телеканали, мовляв, прийдуть бандерівці – й нікого не пошкодують. Тому спочатку ставлення було упередженим. Однак їхня думка кардинально змінилася, коли вони на власній шкірі відчули, як обіцянки ополченців розходяться з ділом, адже переважна більшість прислужників самопроголошених республік – вчорашні рецидивісти, любителі оковитої та забороненого зілля, кадирівці. Ними професійно керують російські спецслужби, які забезпечують їх зброєю, технікою та всім необхідним.

Однак серед жителів є й чимало справжніх українців. Вони підтримували нас добрим словом, ділилися домашніми харчами. У багатьох селах на будинках селян і сільрадах майоріли українські стяги. Не один раз до нас підходили мешканці й переповідали, що невідомі цікавилися у них розміщенням армійців.

А ось так званого перемир’я наші бійці практично не відчули. Для них воно полягало в тому, що їм перестали підвозити боєприпаси і провізію, адже рухатися у повітрі та автошляхами було заборонено. І якщо кам’янчани в цей період не голодували, то решта військових залишилися без харчів і питної води.

А ще тоді терористи робили неодноразові спроби переповзти

у Харків і Дніпропетровськ. Тут відчутного удару їм завдали прикордонники.

Продукти харчування, необхідні речі, а головне – моральна підтримка земляків, неабияк впливали на бойовий дух фахівців Центру розмінування. Найбільше їх зворушили десятки щирих дитячих малюнків, які їм передали наші учні та дошкільнята.

УКРАЇНА ГУРТУЄ

Захисники українських кордонів мають власну думку щодо політичної ситуації. Але об’єднує їх беззаперечне виконання поставлених задач. Тут не ідентифікують зі сходу чи заходу бойовий товариш, основне – прикрити йому спину в потрібний момент. На бойових позиціях із ворогом разом воюють і «Беркут», і хлопці із Нацгвардії, котрі на Євромайдані стояли по різні боки барикад.

– Якось викликали мене для виконання завдання на 5-й блокпост, за 300 метрів від Слов’янська. Щойно завершив роботу, як розпочався обстріл. Відбившись, командир 25-ї аеромобільної бригади із Дніпропетровська каже: «Родом я із Донецька, а доводиться воювати зі своїми земляками. Такий зараз час», – повідав Олександр-молодший.

Про патріотизм армії та Нацгвардії годі й говорити. А ось частина міліціонерів відверто спокусилася на обіцянки псевдогосподарів. На Луганщині, яка межує з Донеччиною й оточена з трьох боків російськими кордонами, 50% правоохоронців залишилися вірними українській присязі. А ось у Донецькій області, розташованій по сусідству із Дніпропетровською, Харківською, Запорізькою, майже 100% міліціонерів підтримують сепаратистів. Тому саме туди було направлено вартових порядку із Західної України.

– Відверто кажучи, чимало українців не сподівалися навіть від себе такого піднесення патріотизму, – розповідає Святослав. – Моя дружина – росіянка, але почала одягати вишиванку. Її друзі й знайомі залишилися у Росії, зв’язок із ними перервано, бо, як з’ясувалося, вони більше вірять російським політикам, аніж перевіреним друзям.

Кам’янчани не мали проблем ні з харчуванням, ні з побутовими умовами, ані з необхідною військовою амуніцією (були бронежилети IV ступеня захисту, кевларові каски). А нещодавно вони до своїх лав прийняли ще й залізних помічників – два роботи «PackBot-510». Їх у рамках угоди про міжнародну технічну допомогу Збройним силам України закупили американці, витративши майже 300 тисяч доларів. А загалом угода передбачає закупівлю військового обладнання на 1 млн. доларів США.

Як пояснили фахівці Центру розмінування, робот призначений для проведення розвідки місцевості, перевірки вантажів, будівель, транспортних засобів на наявність вибухонебезпечних предметів, у тому числі саморобних вибухових пристроїв, а також для їх знищення. Використання робота дозволяє фахівцям працювати на безпечній відстані та водночас слідкувати за ситуацією довкола, адже ним можна керувати за допомогою блока управління. Додатково він обладнаний системою супутникового спостереження, яка дозволяє точно визначити місце виконання завдання. Крім цього, залізна машина фотографує і проводить відеозйомку своїх дій.

Однак начальник гарнізону і керівник Центру розмінування полковник Володимир РОДІКОВ робить все можливе для забезпечення своїх фахівців броньованою технікою, обладнаною кулеметами та всім необхідним.