ВІН ЛЮБИВ ПРОСТІР, БО МАВ НЕОСЯЖНУ ДУШУ
Він більше ніколи не скаже дружині тихо й лагідно: «Привіт, я люблю тебе!», не поведе донечку Анютку до першого класу та не купить власної квартири. 4 серпня під Луганськом осколок від снаряда розірвав серце нашого земляка, ходорівчанина 28-річного Романа НАГЛЮКА.
Незважаючи на мужність, молодого капітана ніколи не називали Романом тільки Ромкою, Ромчиком. Надзвичайно чуйної, доброї душі чоловік обрав для себе чоловічий шлях став військовим. Ще після школи пішов до військового ліцею, а згодом вступив до Харківського інституту танкових військ. Уже звідти молодий лейтенант ЗСУ потрапив до Чернівецького батальйону 300го механізованого полку, де обіймав посади командира взводу та командира роти. Проте, коли частину почали розформовувати, разом із дружиною та маленькою донею переїхав на Львівщину, до Яворівської 24ї механізованої бригади.
28річчя 14 березня цього року Роман Наглюк зустрічав на сході країни. Закоханий у військову техніку, він казав, що навіть із заплющеними очима зможе розібрати та зібрати танк. «Навіть якби я не був військовим, то все одно пішов би боронити державу, бо то ж моя Україна!» казав він мамі.
Попри всі військові труднощі, рідні жодного разу не почули скарг. Але одного разу він зателефонував і сказав: «Ми, напевно, не вийдемо звідси. Тут справжнє пекло». Усі, не вірячи словам, до останнього чекали повернення сина, чоловіка, батька… Сподівалися, що він приїде у відпустку і 1 вересня поведе Аню до школи. Звістка про загибель звалилася ранковим дзвінком, наче грім серед ясного неба. Не склалося… Не нажилося…
Рома знав, що ночувати у БМП не можна тільки в окопах. Перебувати в холодній і сирій землі теж не надто приємно, тому часто спав під своїм військовим автомобілем. Та тієї злощасної ночі втомлений Роман зняв бронежилет і залишився у машині. Тим часом терористи обсипали їхній блокпост пострілами з «Граду». Осколок від снаряда пробив БМП і влучив прямісінько в серце молодого чоловіка. Капітан Наглюк загинув на місці.
Він так любив життя, простір, бо мав величезну душу, крізь гіркі сльози сказала згорьована мама Роми Євгенія. В нього було стільки планів, він ще стільки хотів зробити… За що його вбили? Кому він завинив? Хто ж тепер замість нього підставляє свої груди під кулі? Це була найдобріша, найсвітліша дитина. Таким, як він, любити і народжувати, а не воювати… Люди, зупинімо цю війну!
Протягом трьох довгих днів тіло Героя доставляли до рідної землі. Лише в середу рідні забрали Романа додому. А вже вчора у с.Ходорівці з ним прощалося небо. Проводили чоловіка в останній шлях знесилені сльозами мама й тато, вбита горем молода дружина, маленька Анютка, яка поки й не усвідомлює, що тата відтепер зможе бачити лише на фотографіях, брати та сестри, рідні й близькі, військові побратими, громада району. Поховали Героя на Ходоровецькому цвинтарі повійськовому: під траурний салют, Гімн України та вигуки «Героям слава!».
Тетяна ХОПТЯР.