КАПІТАН ВЕРЕТКО: ПРО ПАРАД НЕЗЛАМНОСТІ ТА АТО
«Мій татусь на війні», – серйозно відповідала 3-річна Ладуся всім, хто запитував у неї про тата. А тим часом заступник командира роти по роботі з особовим складом 11 понтонно-мостового батальйону капітан Іван ВЕРЕТКО з першого дня весни проживав у казармах, брав участь у навчаннях «Весняна злива – 2014», а в травні вирушив на пекельний схід нашої держави. Впродовж шести місяців маленька Ладуся спілкувалася з татусем лише по телефону, а коли, будучи разом із мамою в столиці, побачила, як він браво крокує Хрещатиком, її оченята засвітилися щирою радістю.
НАС НЕ ЗЛАМАТИ!
23-тю річницю Незалежності України наша держава відзначила військовим парадом у Києві, який у світі назвали «Парадом незламності». Адже вперше за історію незалежності Україна зустрічала день народження у стані війни, хоча й офіційно неоголошеної. У шерензі серед 120 учасників антитерористичної операції столичною вулицею крокував і єдиний представник нашого міста – Іван Веретко. Тисячний натовп проводжав бійців гучними оплесками та вигуками: «Ви – Герої!», «Дякуємо!», дехто не стримував сліз.
– Уже з самого ранку площа була переповнена глядачами, повсюди майоріли синьо-жовті стяги та національна символіка, відчувалася атмосфера свята, – поділився з «ПОДОЛЯНИНОМ» враженнями Іван Володимирович. – Піднесено звучав Гімн України, трагічно – «Пливе кача». Особливо розчулила загартованих боями військовослужбовців підтримка українців під час параду. Щойно диктор оголосив, що міністр оборони України Валерій Гелетей вітається зі 120 учасниками бойових дій, які повернулися із зони АТО, натовп не стримував емоцій. Приємно вразила і промова Президента України Петра Порошенка, котрий пообіцяв виділити понад 40 мільярдів гривень на переозброєння і оновлення військової техніки. До речі, перші кроки щодо підтримки армії вже втілюються – військовослужбовців перевдягають у військову форму нового зразка, яку нещодавно закупила держава. І хоча напередодні думки щодо необхідності проведення параду розділилися, однак коли головною вулицею столиці таки прокрокували понад дві тисячі військовослужбовців усіх видів Збройних сил України, а потім проїхали «Гради», «Смерчі», БТРи і ракетний комплекс «Точка-У», модернізовані на вітчизняних державних підприємствах, навіть скептики переконалися, що Україна готова дати відсіч агресору.
З ПІДТРИМКОЮ МИ ПЕРЕМОЖЕМО
Два місяці Іван Веретко провів у зоні АТО. Ще у травні зведений загін 11 понтонно-мостового батальйону й військовослужбовців із м.Бар вирушили на Луганщину. Чотири десятки одиниць військової техніки прикрашали національні прапори.
– Жителі Донбасу зустріли нашу колону нецензурними вигуками, погрозами й навіть радили зняти з машин національну символіку й повертатися додому, – ділиться спогадами військовослужбовець. – Однак ми мали наказ та йшли його виконувати. Мешкали у військовому таборі за кілометр від села. Коли ж українська армія відвойовувала територію у сепаратистів, місця дислокації змінювалися.
До завдань кам’янецьких понтонерів входило навести переправу через водну перешкоду. І з нею вони впоралися на відмінно. У короткі терміни обладнали 70-метровий міст через річку поблизу с.Щастя. Ним одразу ж на передову вирушили бійці. І до сьогодні цей міст під пильним оком кам’янецьких інженерів.
Крім виконання завдань за призначенням, військовослужбовці 11 ПМБ допомагали розвантажувати і завантажувати боєприпаси та облаштовувати територію.
– Там триває справжня війна, – каже капітан. – Постійно лунають постріли та вибухи. Особливо активно бойовики нападають уночі. Виходиш з намету, а за лісом – білий день. Неодноразово наш табір піднімався за сигналом «Тривога», та ми займали оборону у визначених місцях. Аби вивідати інформацію, бойовики не гребували безпілотниками, яких лише над нашим табором пролітало декілька.
Мали військові зустріч і з місцевим населенням, яке підтримувало ідею ЛНР. Одного сепаратиста затримали неподалік, коли той по телефону зливав бойовикам чіткі координати розташування української армії.
– Спілкуватися із сепаратистами нереально. Таке враження, що їх накачали наркотиками. Вони зізнаються, що пішли воювати заради наживи. Хтось мав кредит у банку і не міг його подужати, комусь не вистачало на оковиту, а деякі стали інформаційними солдатами, потрапивши під вплив російських ЗМІ. Їм промили мізки тим, що на Донбасі є сланцевий газ. Саме він і потрібен Євросоюзу. Отож, коли Україна увійде туди, то видобуток газу знищить навколишнє середовище, і люди не зможуть там проживати. Тому вони повинні стояти на захисті своїх домівок і краю.
Однак не всі донбасівці спокусилися на такі нісенітниці. Дехто з них із часом змінив думку і висловив прихильність українській армії. На будинках луганчан навіть замайоріли українські стяги. Крім того, наші військовослужбовці ділилися харчами та водою із місцевим населенням, яке їм щиро дякувало. Військові певні, якби не «братня» держава, яка забезпечує сепаратистів зброєю та російськими вояками, українська армія давно б навела лад на сході. Адже все для цього у нас є: сила, воля та жага перемоги.
А ось що не завадить нашим бійцям – то це моральна підтримка. Гарного настрою інженерам додавали яскраві дитячі малюнки, передані дошкільнятами ДНЗ №16 «Айболить». На синьо-жовтий національний прапор, розписаний щирими побажаннями колег 11 ПМБ, збігалися дивитися всі мешканці військового табору. До сліз зворушували наших хлопців і передачі від земляків: продукти, засоби гігієни та речі. Й хоча на харчування вони не скаржилися, однак домашніми смаколиками ласували залюбки та ще й ділилися з іншими.
– Найбільше бійці потребують підтримки і доброго слова, – впевнений Іван Володимирович. – Бувало, їду на завдання, на серці – туга, зателефоную дружині, а вона бадьорим та оптимістичним голосом: «Усе буде гаразд, не хвилюйся!». Одразу ж легшає й сили прибувають. Якщо буде підтримка – ми неодмінно переможемо, і все у нас складатиметься добре!
