КАМ’ЯНЧАНИН ТРИМАВ АЕРОПОРТ ДО ОСТАННЬОГО…

«Я сподівалася, що мій чоловік вижив у тому аеропорту. Через волонтерів і громадські організації шукала його цілий місяць.

А виявилося, Валерія вже не було серед живих…»

22 лютого сотні кам’янчан стали на коліна. В останню путь проводжали земляка, який віддав життя, обороняючи Донецький аеропорт.

Помічник командира аеромобільно-­десантного батальйону з оперативного забезпечення 48-­річний Валерій ЛІЗВІНСЬКИЙ був одним із бійців, яких за мужність і надлюдську витривалість назвали «кіборгами». Після обвалу термінала аеропорту чоловік опинився серед військових, котрих вважали зниклими безвісти. Цілий місяць рідні молилися, аби він був живим. На жаль, доля розпорядилася інакше…

– Валерія як офіцера запасу мобілізували 5 вересня. Вже наприкінці жовтня в складі 80-­ї аеромобільної бригади він по­їхав у зону АТО, виконував завдання в Костянтинівці Донецької області, -­ розповідає дружина військового Майя Лізвінська. – На Святвечір, 6 січня, чоловік подзвонив і сказав, що прибув до аеропорту. Через два дні ми впізнали його в телесюжеті про військових, які вирушили в Донецьк.

То була так звана різдвяна ротація «кіборгів». У складі тих, хто приїхав замінити побратимів у найзапеклішому бою АТО, був і Валерій Лізвінський.

– Він навіть з аеропорту дзвонив мені щодня, хоча жодної інформації не розповідав, тільки запитував, як ми. Але щоразу в слухавці я чула постріли, -­ плаче дружина бійця. – Востаннє розмовляла з Валерієм 16 січня, він сказав: «Нас тут чимось травлять». Після цього зв’язку з ним не було, бо, як виявилося згодом, у хлопців зламалася станція, завдяки якій заряджали телефони. Через 3 дні я вперше подзвонила в Генштаб. Свого чоловіка шукала рівно місяць, а його вже не було серед живих.

19 лютого до дружини Валерія Лізвінського зателефонували з медичної служ­би 80­ї аеромобільної бригади. У слухавці вона почула: «Ваш чоловік загинув. Приїжджайте в Дні­п­ро­петров­ськ за тілом».

– Тіло Валерія знайшли волонтери, жодна державна організація не доклала до цього зусиль. За пошук загиб­лих «кіборгів» взялися активісти «Офіцерського корпусу», весь цей час я спілкувалася з їхнім керівником Володимиром РУБАНОМ. Коли була на впізнанні, говорила з бойовими побратимами чоловіка, питала, чому його тіло одразу звідти не вивезли. Вони пояснили, що через сильний обстріл не мали такої можливості. Живими з аеропорту вийшли тільки ті, хто був поранений і вчасно вивезений. Хлопці ж, які залишилися в терміналі до останнього, там і загинули. Серед них і мій відважний, але неговіркий та сором’яз­ливий Валерій…

Кам’янецького «кіборга» поховали на Алеї Слави.