АДМІНТЕРУСТРІЙ: НОВЕ – ЦЕ ПРИЗАБУТЕ СТАРЕ?

У найближчому майбутньому на нас очікують значні зміни у територіальному устрої України. Це невідворотна реальність. Під час проведення реформи ми повинні створити таку систему, в якій би діяв європейський принцип: «Чим менше влади у владі – тим краще живеться людям». За роки існування України відбулося понад 20 територіальних реформ. Новий «розкрій» України, за будь-якою версією, не буде легшим. Але «молоде вино» нових суспільних відносин не може «грати» в довоєнних межах адміністративно-територіального поділу України.

З часу виникнення звичайнісінького колеса минуло кілька тисячоліть. Проте щоразу, коли творці найвідоміших автомобільних брендів вдаються до пошуків способів збільшення швидкості своїх «сталевих коней», вони передусім удосконалюють стару, віддавна існуючу форму коліс, а не придумують нову.

Щось схоже відбувається і з реформою адміністративно-територіального устрою на наших теренах. Далекого 1919 р. більшовики, що прийшли до влади, бездумно знищили усталену трирівневу систему управління територіями (волость – повіт – губернія) і створили на території тодішньої Української республіки (з кордоном по Збручу і без Криму) 19 тисяч невеличких сільрад, поставивши на чолі незаможника з наганом.

Уся подальша історія цієї важливої сфери рясніє численними фактами вмотивованих чи тенденційних дій із перекроювання адміністративної карти, коли кількість адмінтеродиниць на тій чи іншій території або безмежно збільшувалася, або значно урізалася.

Так, наприкінці 50-х – на початку 60-х рр. минулого століття в радянській Україні, зокрема і на Хмельниччині, також відбулася, як її іменували офіційно, «реорганізація за виробничим принципом», яка була узаконена відповідними указами тодішньої Президії Верховної Ради УРСР про ліквідацію районів.

КІЛЬКІСТЬ РАЙОНІВ ЗМЕНШИЛАСЯ МАЙЖЕ ВТРИЧІ

До того часу територія області була густо подрібнена. Крім 10-ти, які збереглись донині, були ще Антонінський, Базалійський, Берездівський, Вовковинець-кий, Гвардійський, Грицівський, Мануїльський, Меджибізький, Миньковецький, Михайлівський, Остропільський, Плужнянський, Сатанівський, Смотрицький, Солобковецький, Чорноострівський і деякі інші.

Відповідно до одного з указів республіканської влади, наприклад, Антонінський район ліквідували, а його територія відійшла до Волочиського, Ізяславського та Красилівського районів; Чорноострівський район розділили між Волочиським, Городоцьким, Красилівським та Ярмолинецьким районами; Віньковецький увійшов до територій Ярмолинецького і Летичівського районів; Смотрицький – до Городоцького, Дунаєвецького та Кам’янець-Подільського.

За новим поділом, на території області, крім 10 районів, було 4 міста обласного підпорядкування, 5 – районного підпорядкування, 22 селища міського типу.

476 новостворених сільрад об’єднали 1486 сільських населених пунктів. Райони були неоднаковими за площею – найбільшим став Шепетівський, найменшим – Красилівський. Проте за кількістю сільрад передував Дунаєвецький (48), а в Шепетівському сільських рад було лише 30.

Об’єктивними, хоча і сумними для тих, хто народився чи виріс у тих місцях, стали безповоротні втрати під час згаданої реформи багатьох маленьких населених пунктів. Так, в Ізяславському районі 1962 р. с.Адамівка об’єднали з Тростянкою, давши новоутворенню назву останньої.

Новоутворені сільські ради після 1962 р. також були неоднорідними за розміром. У Дунаєвецькому районі більшість сільрад укрупнили: вони складалися з 5-6 населених пунктів. Великі сільради створили на Кам’янеччині. Наприклад, Слобідсько-Рихтівська складалася з 8 поселень, а Устянська – з 11 сільських населених пунктів.

СІМ РАЗІВ ВІДМІРЯЙ…

Зауважимо, що ми гортали пожовклі сторінки книжки «Адміністративно-територіальний поділ Хмельницької області» (за станом на 1 травня 1963 р.), інформація з якої вміщена вище, не лише задля звичайної цікавості. В нашій країні розпочалися децентралізація і реформа місцевого самоврядування, триває пошук ефективної моделі первинного рівня управління – територіальної громади, тож аналіз власного вітчизняного досвіду в цій царині також певною мірою може прислужитися сьогоднішнім реформаторам.

Цей шлях пройшли більшість країн нашого континенту, ставши успішними і заможними. Сьогодні Рада Європи через свою програму «Посилення інституційної спроможності органів місцевого самоврядування в Україні» активно допомагає нам у підготовці та проведенні децентралізації.

Відповідно до Плану дій Ради Європи, для України на 2015-2017 рр. виділені кошти для створення в кожній області офісів реформи, зокрема і на Хмельниччині. Мета новацій – не просто вкотре перекроїти адміністративні карти, а створити ефективне управління територіями, віднайти матеріальні стимули для об’єднання, зробити життя людей зручним і комфортним. У цій роботі не може бути формалізму, байдужості, адже йдеться про майбутнє нашої рідної землі.

ЄВРОПЕЙСЬКИЙ ДОСВІД: ЗАПОЗИЧУЄМО НАЙКРАЩЕ

Республіка Латвія розпочала реформування адміністративно-територіального устрою з причини, яка близька і зрозуміла нам, українцям. Ідеться про надвелику подрібненість території: в країні площею 2 тис. квадратних кілометрів було майже 600 адмінтеродиниць і 26 регіонів.

Спершу латиші змінили юридичну та фінансову базу функціонування територіальної організації влади, потім почали переконувати суспільство в безальтернативності реформи.

Зробити це вдалося не відразу: добровільно об’єднатися спочатку погодилися лише 30 маленьких самоврядувань.

Влада відмовилася від різкого укрупнення волостей, натомість утворила нову спільноту – край. Водночас у колишніх волосних центрах (щось на зразок існуючих нині українських райцентрів) залишили кілька спільних адміністративних функцій на їхніх територіях.

Не прижилася в Латвії і пропозиція створити штучні округи з міст і навколишніх сіл – занадто вже різні інтереси в сільських жителів і містян.

У громадах, які добровільно об’єдналися, замість непривітного приміщення колишньої сільради з’явилися своєрідні центри села, де зосереджено надання різних адміністративних послуг. Тут кожен член громади може не лише отримати необхідну довідку, консультацію юриста, а й спілкуватися, долучатися до спільних культурних заходів і займатися суспільно корисними справами. Погодьтеся, це дуже важливо передусім для літніх людей, які живуть у сільській місцевості, і цього нині бракує українським селянам.

Певна річ, найпереконливішим аргументом реформаторів стала істотна державна фінансова підтримка кожній громаді, яка зважилася на об’єднання, аби змінити життя на краще. За ці кошти укрупнені сільські громади значно покращили інфраструктуру, відремонтували дороги, школи, заклади охорони здоров’я тощо.

Об’єднані громади (їх тепер 119, а було, нагадаємо, 600) отримали доступ до європейських кредитів і сьогодні вже розпочали здійснювати масштабні проекти, про які раніше ніхто навіть не мріяв. Це, зокрема, будівництво водогонів, підприємств із переробки сміття, об’єктів для захисту та оздоровлення довкілля.

Пожвавилося економічне життя в сільській місцевості. Інвестори не бояться вкладати кошти, наприклад, у розвиток такої традиційної галузі, як переробка тваринницької продукції, туристичний бізнес тощо.

Успіх наших сусідів полягає в тому, що укрупнення відкрило великі можливості для розвитку громад. І ті, хто сумнівався в його доцільності, сьогодні вже це зрозуміли.

Другий етап адмінтерреформи в Латвії триває. Донині тут ще залишилися 36 громад, де проживають менше як 4 тисячі жителів. З-поміж них є невеликі, проте ефективні місцеві самоврядування, наприклад, містечка, де є порти.

За словами тамтешніх реформаторів, реформу доцільніше проводити в один, а не в два етапи. Відкладаючи, як кажуть вони, ми ризикуємо ніколи не закінчити розпочатих змін.

Віталій ОЛУЙКО, представник України в Конгресі місцевих і регіональних влад Ради Європи,