Логін:
Пароль:
Реєстрація
Забули свій пароль?
Увійти як користувач:
Увійти як користувач
Ви можете увійти на сайт, якщо ви зареєстровані на одному з цих сервісів:

 


   

ЧЕТВЕР, 23 ЛИСТОПАДА 2017 р.
ПРИВАТНА ГАЗЕТА ЗАСНОВАНА 26 ГРУДНЯ 1992 р.
25.04.2014

ЧЕТВЕРО НЕ ТАКОЇ ВЖЕ Й СЛАБКОЇ СТАТІ

Зібравши речі за лічені хвилини, не попрощавшись із рідними і залишивши дітей, місяць тому військовослужбовці 11 понтонно-мостового батальйону вдосвіта вирушили в невідомість. Усі, хто зустрічався дорогою, підтримували й пропонували допомогу.
Тетяна Савіна, Алла Шевчук, Тетяна Яблонська та Марта БарановськаЗа півтори доби величезна колона військової техніки із кам’янецькими вояками дісталася місця призначення - за сотні кілометрів від міста над Смотричем. Пліч-о-пліч із мужніми чоловіками свій військовий обов’язок виконували і чотири тендітні представниці не такої вже й слабкої статі: Алла ШЕВЧУК, Тетяна ЯБЛОНСЬКА, Марта БАРАНОВСЬКА і Тетяна САВІНА. На щастя, вирушати на бойові завдання військовим не довелося, хоча вони до цього були готові. Натомість удосконалювали знання та навички під час масштабних навчань. А осіли кам’янецькі понтонери разом із бойовими побратимами із м.Бар у військовій частині, місцезнаходження якої не розголошується, як того вимагає Міноборони.
Перед Великоднем жінкам-військовослужбовцям дали звільнення, однак за першим покликом вони готові знову стати в стрій.
Уже десять років військове вбрання носять фельдшери медичного пункту старші сержанти Алла Шевчук і Тетяна Яблонська. І за сотні кілометрів від рідної частини вони продовжували дбати про здоров’я колег.
- Загалом до нас зверталися із симптомами ГРВІ. Крім цього, ми проводили дезінфекцію в казармах, дбали про профілактику. Медикаментами та засобами для надання допомоги були забезпечені, - розповіли медпрацівниці.
У горнилі навчань побували радіотелефоніст старший солдат Тетяна Савіна та телефоніст - лінійний наглядач солдат Марта Барановська. До речі, Марта сама запропонувала свою участь у відрядженні, хоч і залишила 6-річну донечку на дідуся та бабусю, які із власного досвіду знають, що таке військова служба.
- Ми налагоджували зв’язок, розгортали польові комутатори і за командою були готові дати відсіч непроханим окупантам, - зізнаються жінки. - Найбільше запам’яталася мальовнича природа та навчання із залученням величезної кількості техніки. Облаштовували поромні переправи, давали відсіч умовним ворогам... А решта днів мало чим відрізнялися від кам’янецьких буднів: фізична підготовка, шикування, виконання завдань.
Як зізнаються жінки у погонах, і за сотні кілометрів від рідного міста вони відчували підтримку земляків та рідних, за що їм дуже вдячні. Не один раз із гостинцями до них приїжджали з рідної частини. Руку допомоги простягнули міська влада та громада міста, котрі передали спальні мішки, каремати, рації, ліхтарики і продукти харчування.
А от туга за дітьми і рідними була просто нестерпною.
- Щодня ми телефоном спілкувалися із рідними, які, надивившись новин, хвилювалися за нас. Навіть на відстані допомагала двом дітям виконувати домашні завдання, писала твори та розв’язувала задачі, - каже Тетяна Яблонська.
Приємним сюрпризом для військовослужбовців став візит 16 квітня кам’янецьких артистів, які зарядили оптимізмом і підняли бойовий дух. А від несподіванки, яку підготував колектив військової частини 11 ПМБ, не могли стримати сліз навіть мужні чоловіки.
- Перед концертом нас усіх запросили до залу і продемонстрували відеовітання від рідних. З екрана до нас щебетали діти: «Я маму свою дуже люблю, бо вона у мене хороша!», «Матусю, поглянь, уже квіти розцвіли, а тебе й досі немає!», «Рідненька, ми на тебе чекаємо!» - зі сльозами на очах згадує Алла Шевчук, котра місяць не бачилася із маленьким синочком. - А коли після концерту нам повідомили про звільнення, раділи, мов діти. Похапцем зібрали речі і з артистами повернулися додому. Нині ж несемо наряди в рідній частині. Але в будь-який момент ладні стати на захист України.
Відсвяткувати Воскресіння Христове в колі родини пощастило не всім військовослужбовцям. Більшість із них залишилася там. Саме їм через газету «ПОДОЛЯНИН», свіжий номер якої вони отримують щотижня, колеги передають вітання і чекають на повернення.

Галина МИХАЛЬСЬКА

Повернутись до списку