П'ятница, 29 Березня 2024 р.
2 Квітня 2010

КАМ’ЯНЕЦЬКІ НОЧІ АЛЕНИЧА

Добре мати прізвище на букву А: про тебе, як правило, згадують першим. Серед професорів і викладачів Кам’янець-Подільського державного українського університету, що діяв у нашому місті в 1918-1920 рр., така честь випала астроному Олександру АЛЕНИЧУ (російською це взагалі була би канонада із чотирьох А: «астроном Александр Андрианович Аленич»). Коли на початку 1990-х тема університету в місті над Смотричем зазвучала на повний голос, стали згадувати і людей, що в ньому працювали. Серед перших згадали і АЛЕНИЧА. На жаль, довгий час інформація про нього обмежувалася трьома з хвостиком рядками з першого тому діаспорної «Енциклопедії українознавства». Процитуємо ці рядки, зберігши написання оригіналу: «Аленич Олександер (1890-1923), астроном, проф. Кам’янецького Ун-ту і С.-Г. Ін-ту, дослідник метеорів, популяризатор». Сьогодні, напередодні 120-річчя з дня народження вченого, ми знаємо про нього набагато більше. Велика заслуга в цьому нинішнього ректора університету Олександра ЗАВАЛЬНЮКА: в його книзі «Історія Кам’янець-Подільського державного українського університету в особах», виданій чотири роки тому, розповіді про життя та діяльність першого кам’янецького астронома відведено сім сторінок. Утім, є чим доповнити і ці сторінки.

Олександр АЛЕНИЧ народився 7 квітня 1890 р. в родині зросійщеного нащадка запорізьких козаків. Батьківщиною майбут-нього астронома стало Запоріжжя-Кам’янське Катеринославського повіту Катеринославської губернії (нині такого села немає: його поглинув сучасний Дніпро-дзержинськ). Згодом батьки переїхали до Катеринослава (нинішнього Дніпропетровська), де Сашко навчався у першій міській класичній гімназії.

Спостереженням за зоряним небом хлопець захопився ще в дитинстві. Будучи гімназистом, друкував замітки на астрономічні теми на сторінках катеринославської газети «Приднепровский край». Попри незрілість міркувань гімназиста, на його публікації звернули увагу фахівці, зокрема професор Петербурзького університету Сергій ГЛАЗЕНАП.

1911 р. Олександр вступив на фізико-математичний факультет Московського університету. Юнак брав активну участь у роботі астрономічного студентського гуртка, виступав із повідомленнями на його засіданнях, друкувався в «Известиях Русского астрономического общества». 1912 р. АЛЕНИЧ видав у Москві брошуру «Обитаема ли Луна?»

1915 р. з дипломом першого ступеня 25-річний Олександр повернувся в Катеринослав. Тут він викладав фізику та математику в першій реальній школі та у двох приватних гімназіях – чоловічій і жіночій.

1917 р. в Катеринославі під керівництвом АЛЕНИЧА став діяти астрономічний гурток. Його регулярно відвідували 8-10 осіб – учні місцевих гімназій і реального училища. На зборах, що проходили у приміщенні фізичного кабінету гімназії, гуртківці робили реферативні повідомлення, виступали з доповідями на астрономічні теми. Вони також спостерігали за небесними світилами через телескоп.

1918 р. члени гуртка стали випускати на гектографі журнал, в якому публікували статті та реферати, в основному на астрономічні теми. До 1919 р. ви-йшло три номери. Одну зі статей в цей журнал – «Про внутріш-ню будову Землі» – написав 

14-річний учень другої Катеринославської гімназії та активний член астрономічного гуртка Борис ВОРОНЦОВ-ВЕЛЬЯМІНОВ, у майбутньому – один з найвидатніших радянських астрономів, член-кореспондент Академії педагогічних наук СРСР. З цього ж гуртка вийшли ще два астрономи – Микола ІВАНОВ, який працював у Московському університеті, а потім у Ташкентській обсерваторії, і Михайло ЛЕОНТОВСЬКИЙ, талановитий астрофізик, співробітник Астрономічного інституту в Ленінграді.

Робота в гуртку настільки захоплювала, що заняття не переривалися іноді навіть під час боїв у Катеринославі. Останні відомості про гурток припадають на 1919 р. І це зрозуміло: 17 січня 1919 р. Олександра АЛЕНИЧА призначили старшим асистентом кафедри фізики Кам’янець-Подільського університету. Цьому посприяв катеринославець Василь БІДНОВ, який працював в університеті з часу його заснування.

Олександр Андріанович не поспішав приступати до викладацької роботи. Він, за свідченнями професора БІДНОВА, «як людина совісна й скромна, попросив дозволу деякий час не викладати, бо ще слабо володів українською мовою. Українське оточення в університеті допомогло йому за-своїти українську мову, й на початку березня 1919 р. він вже розпочав свої виклади».

15 травня 1919 р. з подачі фізико-математичного факультету Рада професорів обрала АЛЕНИЧА на посаду астронома-наглядача університету.

Восени 1919 р. розпочалося створення на даху головного навчального корпусу університету астрономічної обсерваторії. Справа виявилася нелегкою. Як писав очевидець тих подій В.СТЕПОВИЙ, «не буде перебільшенням сказати, що тільки уперта завзятість астронома-наглядача АЛЕНИЧА поборола стихійні труднощі та перешкоди».

12 лютого 1920 р. преса повідомила, що в університеті збудовано невелику обсерваторну вежу. Не всі тоді знали, що 150-кратний телескоп, розміщений в обсерваторії, належав самому Олександрові Андріановичу. Заради справи він не пошкодував при-дбаних за власні кошти приладів, якими користувалася не тільки студентська молодь, а й чимало охочих кам’янчан-романтиків.

Сучасники відзначали, що АЛЕНИЧ мав мовчазну вдачу, був замкненим. Але як тільки розпочиналася розмова на астрономічні теми, він ставав балакучим і цікавим співрозмовником.

Наприкінці березня 1919 р. мешканці Кам’янця заговорили про комету, що загрожувала Землі. АЛЕНИЧ негайно взявся за написання брошури про комети та зумів її видати. Побачила світ ще одна брошура вченого – «Про Місяць», яка мала попит як у студентів, так і серед місцевих мешканців. В університетській літографії Олександр Андріанович видав курси своїх лекцій – «Сферична тригонометрія» та «Сферична геометрія».

Навесні 1920 р. на одному із засідань університетського наукового товариства АЛЕНИЧ 

виголосив доповідь «Визначення радіантів падучих зірок». 

Невдовзі її опублікували в «Записках Кам’янець-Подільського державного українського університету». Низкою змін кам’янецький учений спростив спосіб визначення радіантів метеорного потоку, запропонований професором Вітольдом ЦЕРАСЬКИМ. 1925 р., вже після смерті АЛЕНИЧА, цей видозмінений спосіб було викладено в №4 «Бюллетеня коллектива наблюдателей Московского общества любителей астрономии».

Коли в середині листопада 1920 р. українська революція зазнала поразки, багато професорів і викладачів університету подалися в еміграцію. АЛЕНИЧ залишився в Кам’янці. Радянська влада, яка до того двічі вигуль-кувала в місті (у квітні-червні 

1919 р. і липні-вересні 1920 р.), Олександра Андріановича не зачепила. Обійшлося і цього разу: після ліквідації університету АЛЕНИЧА прийняли на роботу до Інституту народної освіти, доручили викладати математику, астрономію та метеорологію. З ініціативи ученого було створено метеостанцію, яка проводила регулярні спостереження в повіті.

В АЛЕНИЧА було хворе серце. Важкі умови життя в Ка-м’янці не сприяли поліпшенню здоров’я. Хвороба прогресувала. 29 серпня 1922 р. Олександр Андріанович звернувся до керів-ництва факультету профосвіти ІНО з проханням звільнити його від обов’язків секретаря факультету через «хворобу серця, нервів та гостру анемію». А 24 квітня 1923 р. вченого не стало.

Російська дослідниця Ніна ШТАУДЕ вмістила некролог «Александр Андрианович Аленич» в московському журналі «Мироведение», в №2 за 1923 р. У попередньому числі цього журналу побачила світ стаття «Майские Аквариды в 1922 году» Олександра АЛЕНИЧА та його учня – студента ІНО Сергія ДО-НИЧА (який згодом від астрономії плавно перейшов до єгиптології). В публікації висвітлено спостереження, проведені 4 і 

5 травня в Кам’янці-Подільську.

1931 р. Василь БІДНОВ опублікував замітку «Український астроном Олександр Аленич (1890-1923)» у львівському «Літературно-науковому віснику».

1933 р. в «Трудах Ташкент-ской астрономической обсерватории» з’явилася стаття Володимира МАЛЬЦЕВА «Метеорные потоки, наблюдаемые А.А.Аленичем в 1921-1922 гг.». На початку статті зазначено: «Настоящая работа представляет собой обработку наблюдений падающих звезд покойного преподавателя Каменец-Подольского университета А.А.Аленича, произведенных им в 1921-1922 годах в Каменец-Подольске. К сожалению, после смерти Аленича (24 апреля 1923 г.) сохранились не все материалы: утеряна одна из трёх тетрадей с наблюдениями, а также несколько карт с неотсчитанными ещё координатами метеоров. Таким образом, для вывода радиантов могли послужить наблюдения 2180 метеоров, наблюдавшихся за 75 ночей». І далі наведено точні дати цих 75 ночей. Як бачимо, кам’янецькі ночі Олександра АЛЕНИЧА прислужилися науці і після його смерті.