Четвер, 28 Березня 2024 р.
13 Серпня 2010

ЧУДЕСА В КАМ’ЯНЦІ

Кам’янецькі легенди-перекази… Скільки їх – не перерахуєш! Історичні, героїчні, фантастичні… Вони розповідають про історію краю, звитягу предків, розкривають дивовижний світ їх уяви, звичаїв, забобонів і вірувань.

КАМ’ЯНЕЦЬ – ЦИТАДЕЛЬ ЄВРОПИ

Понад 800 років тому на кам’яному острові у великій петлі стрімкої річки Смотрич сформувалося мальовниче неповторне місто, яке отримало назву Кам’янець (маленький камінчик).

…Острівне розташування мала низка європейських столиць і міст. Упродовж століть Париж займав острів Сіте, а німецький Кельн розташовувався на довгому острові між двома рукавами ріки Шпреє, що слугувала природною перешкодою для розбійників і морських піратів.

З плином часу острівні міста захопили прибережні землі, перетворившись на торгові, ремісничі і суспільні центри Європи.

Інша доля судилася Кам’янцю. Межуючи з Диким полем, місто захищалося від ворогів, зводячи на острові укріплення, збудовані за останнім словом технічної думки.

Могутні мури брам і фортечних башт вдало вписувалися у 20-30-метрові ске-лі, – ніби виростаючи з них, а далеко внизу під ними хлюпотів Смотрич.

У пізньому середньовіччі Кам’янець зажив слави непереборної твердині, цитаделі Європи на шляху мусульманської Азії.

Сучасники вбачали в моці Кам’янця втілення найдосконалішого задуму Всевишнього, безсумнівну руку Господню, що дало змогу поетові XVI ст. Себастьянові КЛЬОНОВИЧУ захоплено вигукнути в поемі «Роксоланія»:

Місто відвічне, як світ наш,

     який споконвіку існує.

А зародилось воно ще до появи людей…

Світ лиш старітись почне,

    і настануть нищівні пожежі,

Згинуть дощенту тоді місто та мури його.

Мури твої появились раніше,

    ніж в інших оселях,

Згинуть останні вони

    після загибелі всіх…

«ЛЕГЕНДАРНІ» МІСТА І МІСТЕЧКИ

Пліч-о-пліч із Кам’янцем захищали неспокійні кордони краю і 17 містечок, які знавець подільської старовини Юхим СІЦІНСЬКИЙ називав «легендарними». Багаті та сильні, вони носили відповідні назви – Красне, Червоне, Золоте.

Біля Солобківців (Солодківців) розкинулося містечко Красне (тобто хороше, солодке), що увійшло у прислів’я «Було у нас колись жити солодко і красно. Зараз – солоно і гірко!».

На березі Дністра, поблизу села Гринчук, колись стояло містечко Золоте Яблучко або Червоне Яблучко. Його засновники, грецькі колоністи, успішно торгували, сплавляючи Дністром зерно.

Місто Мирів уславилося пишними ка-м’яними будинками та сімома храмами-церквами. Налетіли на нього кочовики, спалили місто, а жителів, обдертих, голодних і холодних, забрали в рабство. Місто відбудували і назвали грізно – Немирів.

Легендарні подільські містечка. Що залишилося від них? Смутні спогади у народній пам’яті про «золоті часи», коли подоляни вільно жили на вільній землі.

БОНЯК ШОЛУДИВИЙ

Кочовиків-нападників, які зруйнували легендарні міста і містечка, очолював половецький хан Боняк. Укритий коростою, він мав на голові пасма нечесаного волосся, тому і отримав прізвисько Боняк Шолудивий.

Недоброї пам’яті Боняк Шолудивий – історична постать. 1096 року хан напав на Київ, спаливши Печерську лавру та «красний двір, поставлений ще київським князем Всеволодом».

Краєзнавець Митрофан СИМАШКЕВИЧ припускав, що Боняк зі своєю ордою кочував степами північного Поділля (Пониззя). Звідти хвиля за хвилею накочувався на Галичину, Волинь, Західне Поділля.

1097 року Боняк був запрошений галицьким князем Давидом для допомоги у війні проти угрів.

У Руському літописі збереглася розповідь про хана Боняка та його орду: «І коли (вони) стали на нічліг… і наступила опівніч, то Боняк від’їхав від військ і почав вити вовчим голосом… І йому відповів вовк: стало багато вити вовків».

Повернувшись у табір, Боняк сказав князю Давиду, що вони переможуть. Ще при житті, а вмер Боняк у віці понад 100 років, про нього складалися легенди, як про страшного перевертня-вовкулака.

Із часом образ хана Боняка трансформувався у напівдику-напівфантастичну істоту, якою на Кам’янеччині лякали малих дітей.

ХАН БОНЯК І КНЯЗІВНА ОЛЕНА

У XIX ст. прокотилися Поділлям моторошні перекази про Боняка – чаклуна, страшного і могутнього. Одну з них записав у Кам’янці-Подільському чернець-домініканець Садок БАРОНЧ, вірменин за походженням.

Олена, гонорова князівна, якимось чином вигодувала вошу до розмірів кнура. Посадовила у скляну банку й оголосила: «Одружуся з тим, хто вгадає, що то за звір. А не вгадає – голова з плечей!».

Загинув не один юнак шляхетного роду, доки не з’явився половецький хан Боняк, дивне створіння з такими довгими віями, що два служника їх піднімали золотими виделочками. Глянув на потвору в банці: «Ото диво! Так це ж воша!» І приступив до князівни: «А коли весілля?»

Перелякана Олена попросила дати тиждень на підготовку до церемонії. А сама з вірними подружками кинулася навтьоки, Боняк – за нею!

Шпурнула за спину гребінець – виросла лісова хаща. Той перегриз дерева гострими зубами.

У Галичині князівна зустріла Влади-слава, молодого королевича, який намагався допомогти їй. Але чаклун кинув Олену в підземелля і закляв страшною клятвою, що вийде вона звідти лише тоді, коли покохає його, Боняка Шолудивого.

ДРУГА ВЕРСІЯ ЛЕГЕНДИ ПРО БОНЯКА І КНЯЗІВНУ

Восени 1831 року, у зв’язку з епідемією холери, в Кам’янці-Подільському перебував лікар і письменник Володимир ДАЛЬ. Тут він занотував іншу версію легенди про Боняка і князівну:

«Обік села Івановці, на шляху в Гусятин, над Збручем, було урочище із залишками земляних валів. Селяни називали його Забитком, хоча і досі пам’ятають давню легенду, де правда переплетена з дивною казкою.

Багато віків тому, на цьому місці стояв замок, який дістався у спадок молодій князівні, що дала обітницю дівоцтва. Сусідом її був знаний чарівник хан Боняк. Ніхто не міг витримати його погляду – всі падали замертво, тому і тримав Боняк очі закритими.

Обітниця молодої князівни стала для чаклуна своєрідним викликом: «Вона не хоче одружуватися? Як би не так!»

Послав Боняк до князівни сватів: «Об’єднаємо землі та будемо панувати на престолі разом!»

Князівна відмовила сватам. Тоді Боняк наказав поставити себе на горбі навпроти замку князівни. Підняли служки йому віки золотими вилами. Один погляд – і захиталися мури, другий – завалився замок. Під руїнами загинули всі і городяни, і замкові, і сама князівна.

І дотепер темними ночами блукають у долині духи вбитих Боняком людей. В їх юрбі світиться смутне обличчя молодої князівни».

Легенда була надрукована Далем під назвою «Червоноруські перекази» у Петербурзі.

Творчістю письменника захоплювався Микола ГОГОЛЬ, який писав: «Можливо, я упереджений, але Даль більш, ніж хто, догодив моїм уподобанням».

Вірогідно, що образ Боняка Шолудивого послужив ГОГОЛЮ поштовхом для створення фантасмагоричної істоти з однойменної повісті «Вій».

СМЕРТЬ БОНЯКА

…Воїни Боняка пройшлися всім світом, з одного кінця до другого. Зупиняючись на нічліг, насипали кургани, приносячи землю в чоботях.

Підійшли до Городка, містечка на Поділлі, де проживав кушнір Самсон Кирилович. Він розминав шкіри і був «страх яким сильним!».

Його батько богатир Кирило Кожум’яка в Києві переміг Змія поганого. Запряг у плуга і проорав навколо столиці борозну – Змієві вали. Біблійний герой Самсон, тезка, мав таку надзвичайну силу, що роздер пащу левові, який напав на нього.

Почав Самсон Кирилович і собі готуватися до подвигу. Зняв із млина жорна, обв’язав шовковою мотузкою і вийшов назустріч орді.

Жорна зі свистом літали над головою – ординці падали, як підкошені.

Від удару в груди загинув і хан Боняк.

А на Поділлі з’явився образливий вислів: «Ти – боняк!». У смислі: дуже поганий, злий, дурний.

Валентина ВІНЮКОВА-ВОЛКОВА, старший науковий співробітник Кам’янець-Подільського державного історичного музею-заповідника.