П'ятница, 29 Березня 2024 р.
1 Січня 2009

НА РІЗДВО НАРОДЖЕНИЙ

6 січня виповнюється 175 років від дня народження українського поета, автора знаменитих співомовок Степана РУДАНСЬКОГО (1834-1873). У 1849-1855 роках він навчався в Подільській духовній семінарії в Кам’янці-Подільському. Тут розпочалася його літературна творчість. Проте не переповідатимемо добре відомі кам’янчанам сторінки біографії поета. Зупинимося на фактах менш відомих.

НА СВЯТВЕЧІР ЧИ НА РІЗДВО? 

Хоч нинішній ювілей поета припадає на Різдвяний Святвечір (6 січня), але народився він на самісіньке Різдво – 25 січня 1833 р. за старим стилем. Річ у тім, що в XIX ст. різниця між юліанським і григоріанським календарями становила не 13 днів, як тепер, а тільки 12. Забуваючи про цю різницю, деякі біографи РУДАНСЬКОГО помилково вказують, що він народився на Святвечір.

СТЕФАН – СТЕПАН – ВІНОК

Ще одну цікавинку з біографії поета «розкопав» Юрій ОДИНЕЦЬ, знайшовши свідоцтво про його народження. Як з’ясувалося, батько РУДАНСЬКОГО наділив сина панським іменем – Стефан. Та хлопець змінив його на мужицьке – Степан. Оскільки давньогрецьке «стефанос» перекладається українською як «вінок», тому рукописний тритомник своїх творів поет назвав так: «Співомовки козака Вінка Руданського».

ПОВНИЙ РУДАНСЬКИЙ

Хоч дослідники уже понад століття мають у руках згаданий вище рукописний тритомник РУДАНСЬКОГО, але видати його в повному обсязі наважилися тільки кілька років тому: 2005 р. видавництво «Перун» (Київ – Ірпінь) випустило в світ книжку «Степан РУДАНСЬКИЙ. Усі твори в одному томі», в якій уперше в історії української літератури вміщено всю творчу спадщину поета (правда, в низці приказок три надто відверті слова замінено точними синонімами, прийнятнішими для друку, причому кожну таку заміну позначено зірочкою, тож читач легко здогадається, яке слово було в оригіналі).

Упорядник найповнішого радянського тритомника Степана РУДАНСЬКОГО (побачив світ у 1972-1973 рр.) Олекса МИШАНИЧ у коментарях до першого тому ретельно та чесно поіменно перераховував 62 приказки (понад чверть доробку поета в цьому жанрі), які з низки причин до видання не включено. Не включено до тритомника й «ідейно хибні», написані з «національно-обмежених» поглядів поеми про гетьманів Івана МАЗЕПУ, Івана СКОРОПАДСЬКОГО, вірш «До України».

Зате все це увійшло до «Усіх творів в одному томі». А зважився донести українським читачам повного РУДАНСЬКОГО ромський поет і перекладач Григорій ЛАТНИК. Він же написав передмову до однотомника, назвавши її «Український Рабле». Ось невелика цитата з цієї передмови:

«Я вважаю гуморески-співомовки Степана Руданського гідними порівняння з книжкою великого французького письменника-гуманіста доби середньо-віччя Франсуа Рабле «Гаргантюа і Пантагрюель». А ще гадаю, що царська та більшовицька цензура і меншовартісно-малоросійський переляк просто вкрали у кількох поколінь українського народу великий сміх поета-самородка Степана Руданського. Пишаюся тим, що доля присудила мені повернути не-оціненний творчий скарб українському народові».

До речі, 2006 р. у тому самому видавництві побачила світ ще одна унікальна книжка – «Тарас ШЕВЧЕНКО. Усі твори в одному томі». Тут упорядник (той самий Григорій ЛАТНИК) у записах народної творчості, зроблених Тарасом Григоровичем, трьох надто відвертих слів уже нічим не замінював. Як кажуть, із пісні слова не викинеш.

ПРАВНУЧАТИЙ НЕБІЖ

Про взаємне кохання Степана РУДАНСЬКОГО та Марії КНЯГНИЦЬКОЇ, яке не завершилося шлюбом і народило в Степановому серці ліричний шедевр «Повій, вітре, на Вкраїну…», добре відомо. Менше відомо, як далі склалося особисте життя поета. В Ялті він зійшовся з багатодітною вдовою Явдохою ШИРОКОЮ, яка народила йому сина та доньку. Син помер у молодому віці, а донька виїхала за кордон на лікування і не повернулася звідти.

Сьогодні у Житомирі живе військовий лікар Олексій БОРЖКОВСЬКИЙ – правнучатий небіж поета. Він правнук молодшої сестри Степана – Ольги. Олексій Васильович – активний дослідник життя та творчості Степана РУДАНСЬКОГО.

ІМЕНІ ПРАКТИКАНТА

Хоча поет народився в селі Хомутинці (нині Калинівського ра-йону Вінницької області), на його честь назвали зовсім інше село – в нинішньому Шаргородському районі. У XVI ст. це село мало назву Жорнівка. Саме так називалася річка, що протікала тут. Згодом Жорнівку перейменували на Довгінці на честь власника села, пана на прізвище Довгань.

У червні 1922 р. на сільському сході за пропозицією місцевого краєзнавця, вчителя Івана Івановича КІЛЬЧИЦЬКОГО селу надали ім’я поета – Руданське. А підставою стало те, що Степан проходив практику в місцевій церкві, коли навчався в Шаргородському духовному училищі. А ось пропозицію начальства назвати село іменем більшовика Леоніда П’ЯТАКОВА селяни не підтримали.

НІВЕРКА НА ВИСОТІ

Від 1994 р. на Вінниччині щорічно вручається літературна премія імені Степана РУДАНСЬКОГО. Спочатку вона мала обласний статус, а кілька років тому стала всеукраїнською, а її розмір зріс до п’яти тисяч гривень.

2008 р. лауреатом премії став наш земляк – уродженець села Ніверка Никанор ДУБИЦЬКИЙ. Він закінчив Львівський університет, працював журналістом у Мурованих Курилівцях, видав шість збірок гумору.

114-МОВНИЙ ВІТЕР

Сьогодні знамениту пісню на слова Степана РУДАНСЬКОГО «Повій, вітре, на Вкраїну…» можна співати аж ста чотирнадцятьма мовами світу: чотири роки тому вінницькі літературознавці Борис і Костянтин ХОМЕНКИ впорядкували збірку, яка складається з єдиного вірша РУДАНСЬКОГО, перекладеного багатьма мовами. Працювали брати над залученням матеріалу до книжки понад 35 років. А дякою їм стала премія імені Степана РУДАНСЬКОГО. 

ДО УКРАЇНИ

Цей вірш Степана РУДАНСЬКОГО у радянські часи вважався ідейно хибним, тож не друкувався.

Ой з-за гори, із-за кручі

Та скриплять вози їдучи,

Попереду козаченько

Так вигукує йдучи:

«Україно, Україно,

Моя рідна мати!

Чи ще довго над тобою

Будуть панувати?

Чи ще довго кровавицю

Будуть з тебе пити

Та й діточок твоїх бідних

В кайданах водити?

Твоя слава – у могилі,

А воля – в Сибіру.

Ось що тобі, матусенько,

Москалі зробили!

Гукни ж, гукни, Україно,

Нещасная вдово!

Може, діти на твій голос

Обізвуться знову!

Може, знову розв’яжуться

Зів’язані руки,

Може, знову бряжчатимуть

Козацькі шаблюки!

Може, військо запорозьке,

Як море, заграє,

А дівчина, як і перше,

Пісню заспіває!

Тоді вже нас не забудуть

І московські внуки,

Бо кров за кров катам нашим

І муки за муки!

Гукни ж, серце-Україно,

Та тільки скоріше,

Бо чим більше ссуть кров нашу

Все більше та більше!»

УКАЗ

Цей вірш залюбки друкувався і в радянські часи, але досить часто із заміною двох останніх рядків другої строфи на «Козак должен кожну дівку цілувать по разу» та без четвертої строфи. Втім, саме в такому полегшеному варіанті вірш було вперше надруковано 1913 р. у Львові. 

Їде козак дорогою,

Дівку надибає;

Вийняв папір з-за пазухи

Та й її читає:

«І прочая, і прочая…

По сему указу

Кожна дівка козакові

Довжна дать по разу!»

«Чуєш, дівко, що в указі?»

«Та чую, козаче».

І вже ж рада-то, псяюха,

Аж мало не скаче!

Ізліз козак, покрепився,

На коня сідає,

А дівчина підійнялась

Та й ще забагає:

«А приглянься-но, козаче,

До того указу:

Чи нема там написано,

Щоб іще по разу?»

НАРОДНИЙ ПОЕТ

Поет Петро ПЕРЕБИЙНІС, лауреат Шевченківської премії 2008 року, зазначив: «Немає іншого поета, крім Шевченка, якого б так любив народ, як Руданського».