СУЛТАНША З ЧЕМЕРІВЦІВ
Легендарна Роксолана (1505-1561) була коханою дружиною Сулеймана Пишного, наймогутнішого султана Османської імперії. Протягом століть її образ обріс різними легендами, домислами, увібравши в себе риси жінок-полонянок і жінок-благодійниць.
ТАЯ РОКСОЛАНА, ЩО ТРЯСЛА ВСІМ СХОДОМ
Історичні джерела про Роксолану зібрав знаменитий український академік-тюрколог Агатангел КРИМСЬКИЙ у книзі «Історія Туреччини», виданій 1924 року. Вони свідчать, що ім’я Роксолани дістала дівчина-українка з Рогатина, яка 1520 року була захоплена в полон і продана в гарем. Пізніше вона стала дружиною турецького султана Сулеймана Пишного, мала неабиякий вплив на чоловіка та на справи в державі.
Проте подільський священик-краєзнавець XIX століття Михайло ОРЛОВСЬКИЙ (1807-1889) в історичній повісті «Роксолана, або Анастасія Лісовська», надрукованій 1882 року в Кам’янці-Подільському в «Подольских епархиальных ведомостях», а наступного року виданій окремим відбитком, повідомляв, що Анастасія ЛІСОВСЬКА, знана як Роксолана, була попівною з містечка Чемерівці Кам’янецького повіту Подільської губернії. Цей факт підтверджується народною піснею:
А то ж тая Роксолана,
Що трясла всім Сходом,
Була наша подолянка,
З Чемерівців родом.
Кожен з авторів по-своєму трактує цей образ, спираючись на історичний факт, що Роксолана, дружина уславленого султана Сулеймана Пишного, походила з України.
ВІД РУДОЇ НАСТІ ДО ЗОЛОТОВОЛОСКИ
У Чемерівцях, невеликому подільському містечку, існувала колись церква Втечі Богородиці в Єгипет, настоятелем якої був Гаврило ЛІСОВСЬКИЙ. У родині ЛІСОВСЬКИХ підростала рудоволоса донька Настя. Вона в сльозах прибігла додому: однолітки не приймали її до гурту, тому що в народі існувало повір’я: руді – то лихі люди, народжені від нечистої сили.
Отець Гаврило ЛІСОВСЬКИЙ був мудрою людиною. Щоб відволікти доньку від сліз, він заохотив її до науки. Навчив писати, арифметиці і навіть латині та давньогрецькій мові.
Згодом ЛІСОВСЬКИЙ отримав парафію в містечку Вусятин (Гусятин), що розташовувалося по обох берегах Збруча (нині це два однойменні населені пункти – селище міського типу, один із районних центрів Тернопільської області та село Чемеровецького району Хмельницької області).
Життя прикордонного краю було вкрай небезпечним. Раз по разі з-за Дністра на Поділля налітали озброєні молдовани та татари, які грабували села, брали на викуп людей. Щоб убезпечити себе від нападів, ЛІСОВСЬКІ подалися до непри-ступного Кам’янця-Подільського, захищеного могутньою фортецею.
У 1510-х роках в нашому місті ще не було зведено ані Іоанно-Предтеченської, ані Петропавлівської церков, ані Троїцького собору. П’ятницька церква занепала та стояла пусткою. Діяла лише Покровська замкова церква з усипальнею литовських князів КОРІАТОВИЧІВ – за-сновників міста.
Отець ЛІСОВСЬКИЙ взявся за навчання грамоті купецьких дітей. Але тут у Кам’янці спалахнула пошесть чуми, тож Лісовські знову рушили в путь.
Облаштувалися вони в Рогатині – в місті, яке входило в систему Дністровської течії. Купили хату, зайнялися сільським господарством. Анастасія підросла, вирівнялася в граціозну панночку, бліде обличчя якої прикрашало довге золотаво-руде волосся. Життя налагодилося.
ДІВКА – НЕ ПТИЦЯ, ВІДПУСКАТИ НЕ ГОДИТЬСЯ
Улітку 1519 року об’єднане польсько-литовське військо зазнало приголомшливої поразки від татар у битві під Сокалем. Татари пройшлися від Дністра до Карпат, спустошуючи подільські, волинські та галицькі терени. Очолював військо турецький намісник Рустем-паша.
Через всю Україну простягнулися валки бранців у кримське місто Кафу (ниніш-ню Феодосію) на найбільший базар «живим товаром». Цей шлях пройшла і
14-річна Настя ЛІСОВСЬКА. Її відправили морем у Стамбул на знаменитий жіночий базар.
Жіночий базар розташовувався в центрі столиці. Бранки сиділи в закритих решітками галереях, зведених по периметру торгового майдану. Спеціально навчені жінки обстежували їх, повідомляючи купців про їх вади та принади. Перед брамою до базару продавались у клітках птиці, яких, за стародавнім турецьким звичаєм, відпускали на волю, купуючи невільниць.
За іншою версією, Анастасія дісталась у дар Рустему-паші як військовий трофей. Засліплений красою бранки-україн-ки, кримський хан забажав узяти Настю ЛІСОВСЬКУ у свій гарем. Проте Рустем-паша відмовив йому, заявивши, що всі вродливі полонянки належать султанові. Так Анастасія опинилась у великому гаремі султана.
КОЖНОМУ СВОЄ
Гарем розташовувався в старовинних палатах на узбережжі протоки Босфор. З Босфору тягнуло свіжістю та прохолодою. У води Босфору кидали і невільниць, які бунтували проти свого рабства.
У Туреччині кожен суспільний стан мав особливу смертну кару. Розбійників садовили на кіл. Гаремних аристократок зашивали живими в шкіряний мішок, скидаючи у воду з люків, улаштованих у кімнатах гарему. Духовних осіб товкли живими в кам’яній ступі, що стояла в центрі Стамбула. Придворних душили мотузкою. І нічого не було образливішим для сановників, аніж померти плебейською смертю.
ВІД АНАСТАСІЇ ДО РОКСОЛАНИ
У гаремі Анастасія отримала прізвище Роксолана, або Росса. Так іменували європейці всіх українців, за назвою іраномовних кочовиків, які населяли колись Північне Причорномор’я.
Роксолану почали готувати до зустрічі із султаном. Виявивши розум, наполегливість, вона вивчила мову, історію, звичаї, релігію, етикет, мистецтво кохання.
У гарем приносили книги, та, окрім Роксолани, до них не було охочих. Дівчина читала твори, написані східними мовами, захопилась поезією Фірдоусі, великого перського поета Х століття.
Через рік у гаремі було влаштовано свято – і дівчина предстала перед очі султана. Це був високий молодий чоловік із чорними, як вугілля, очима, матовими, ледь нарум’яненими щоками.
Європейці називали його Сулейманом Пишним, турки за культурні надбання «Сулейманом ель Кануні» (Сулейманом-Законотворцем).
Сулейман писав і ліричні вірші під псевдонімом Мухіббі про марність життя, багатства та слави.
На святі Роксолана чудово співала і танцювала. Він захопився тендітною вродою дівчини, що так відрізнялась від канонів пишної східної краси. Був вражений її розумом, охотою до читання, знанням мов, всім тим, що він звик бачити тільки у чоловіків.
СЯЮЧА СУЛТАНША
Роксолану перевели в «блакитний гарем», де жили 20 обраних «хас-одалік» – жінок, з якими султан проводив ночі і яким надавалася честь народжувати йому дітей.
Їй було 16 років, коли вона народила первістка Селіма, такого ж рудого, як сама, прийняла іслам і стала другою дружиною Сулеймана під іменем Хуррем-султан (Сяюча султанша). Всього султан міг мати 7 законних дружин, а головною вважалась матір першого сина – спад-коємця престолу.
Роксолана була єдиною султаншею, яка переселилась із гарему (жіночої половини) до резиденції султана.
Численних послів і гостей вражали розкіш султанського палацу Топкані. Сулейман оточив себе талановитими людьми: поетами, будівничими, музикантами, богословами.
Чужоземців вражала і прив’язаність султана до дружини – Роксолани, яка панувала серед десятків красунь гарему. Вона володіла п’ятьма європейськими мовами – і тому вільно спілкувалася з дипломатами.
Італійський посол писав про султаншу Роксолану-Хуррем, що вона була не така вже й гарна, але дуже розумна жінка, яка «тямила і весело розважити Пишного султана і дати йому правильну
пораду».
Незабаром Роксолана стала єдиною жінкою в житті Сулеймана. Він віддалив від себе гарем. «Для його величності султана, – відзначав посол Венеційської республіки, – це така кохана жінка, що переказують, коли він її пізнав, уже не захотів знати якусь іншу жінку, чого не робив жодний султан, бо є у турків такий звичай – міняти жінок».
Яничари і простий люд вважали Роксолану за правдиву відьму-чарівницю, яка заволоділа султаном через любовні чари.
У Туреччині вважалось, що султана не любитимуть піддані та не поважатимуть яничари, коли той не вестиме війни. А на війну із султаном було заведено брати з собою улюблених дружин. Роксолана супроводжувала чоловіка в декількох військових походах. Використовуючи вплив на султана, вона утримувала його від нападу на рідне Поділля.
Коли чекала дитину, а Роксолана народила п’ятьох дітей, то залишалась у Стамбулі. Правила державою від імені султана. Надсилала чоловіку віршовані послання.
ПОДВОЄНА ІМПЕРІЯ
За часів правління Сулеймана Османська імперія подвоїлась, простягнувшись від Будапешта на Дунаї до Асуана на Нілі, від Грузії до Атлантичного океану. В державну скарбницю надходили грошові надходження з Єгипту, Аравії, Сирії, Месопотамії – усього до 8 мільйонів дукатів щорічно.
Гроші йшли до скарбниці, що розміщувалася в славетному замку на сім веж. У першій вежі ховався арсенал, у дру-
гій – архів, у третій – золоті монети, у четвертій – срібні монети, у п’ятій – старожитності турецькі, у шостій – ювелірні прикраси, в останній – антикваріат з підкорених Сирії та Єгипту. Монети зберігалися в барилах і боднях, архів – у мішках. До цього часу в запечатаних мішках зберігається і архів, вивезений турками з Кам’янця-Подільського 1699 року.
Левова частина грошей витрачалася на будівельні роботи.
З іменами Сулеймана та Роксолани пов’язані зведення в Туреччині фортець, мостів, мечетей. В одному Царграді Сулейман поставив сім мечетей, переважно над могилами членів родини. Найкоштовніша серед мечетей, що так і зветься «Сулейманійє», збудована за проектом Ходжі СИНАНА, коштувала державі цілий мільйон золотих дукатів.
Невід’ємною частиною мусульманського життя були лазні. За кошти Роксолани була збудована розкішна лазня в романському стилі, що розташовувалася між собором святої Софії та Синьою мечеттю.
1539 року на замовлення султана зведена добродійна фундація Роксолани, яка складалася з мечеті, лікарні, медресе (школи), богадільні, кухні для бідних. Існує легенда, що султан тримав будівництво фундації в секреті та привів дружину, коли будівництво було завершено.
Знаючи, як Роксолана піклується про бідних, зокрема про невільників з України, Сулейман наказав щоранку видавати з кухні їжу для бідних. Наказ Сулеймана виконувався майже три століття – до 1922 року.
Минали роки… Роксолані вже виповнилося 50 років – вік поважний не лише для жінок на Сході, але її вплив на султана не слабшав.
«Його величність султан таки кохає Роксолану, – відзначав італійський посол. –
В Османській державі не бувало ще жінки, яка б тішилася більшою повагою. Кажуть, що в неї милий вигляд і вона добре знає натуру великого султана».
СОЛОДКЕ СЛОВО «СПАДКОЄМЕЦЬ»
Її становище при дворі було непохитним. Проблема полягала тільки в царевичі Мустафі, синові Сулеймана від першої дружини, законному спадкоємцеві султанського титулу. Роксолана вирішила нейтралізувати його, поставивши на престол свого сина Селіма.
Щоб залучити на свій бік візира Рустема-пашу, вона одружила його зі своєю дванадцятирічною донькою Мігр-у-Маг.
Із віком характер Сулеймана змінився, посилилися підозрілість і марновірність. Сумісними зусиллями Роксолана і Рустем-паша посилили недовіру султана до Великого візира Ібрагіма, який протистояв їхнім планам. Без жалю Сулейман наказав задушити Ібрагіма чорною мотузкою, а потім і Мустафу, звинувативши його в зраді. Пізніше вчинив так і з іншими претендентами на престол.
Спадкоємцем Сулеймана офіційно був визнаний Селім, нерішуча слабка людина, схильна до алкоголю.
СВОЄРІДНА ПОМСТА РОКСОЛАНИ
Прожила Роксолана 55 років. Сулейман оплакував свою Хуррем, переживши її на п’ять років. Подружжя перебувало в моногамному шлюбі сорок років, що було відступом від законів шаріату, адже Пророк мав чотирьох дружин та іншим велів.
Їхні восьмигранні гробниці стоять поряд, біля величної мечеті Сулеймана, що само по собі вважається великою честю в османів.
Після смерті Сулеймана Пишного на престол вступив його син Селім Другий (правив із 1566 до 1574 року), якого турецькі історики називали Селімом-п’яничкою. Всі інші султани, до Мехмета VІ (1918-1922) включно, – нащадки Селіма Другого, сина Роксолани та Сулеймана.
Від Селіма Другого, вважають турецькі історики, і розпочався занепад Турецької імперії, який закінчився на початку ХХ століття. Мовби це була своєрідна помста Роксолани за горе та сльози, які принесли турки їй і сотням тисяч україн-ських невільників.
НАД ЦІЛИМ СВІТОМ
Європейські історики змальовують образ Роксолани чорною фарбою. Не ідеалізують її і українські письменники. Так, Павло ЗАГРЕБЕЛЬНИЙ у передмові до роману «Роксолана» відзначав, що її життя – то «історія боротьби нікому не відомої дівчини і жінки за свою особистість, за те, щоб уберегти себе, а потім піднес-тися над оточенням, можливо, і над цілим світом».
Валентина ВІНЮКОВА-ВОЛКОВА, старший науковий співробітник Кам’янець-Подільського державного історичного музею-заповідника.