Четвер, 28 Березня 2024 р.
10 Серпня 2012

ТРИПІЛЬСЬКІ КОРЕНІ СВЯТА

ТРИПІЛЬСЬКІ КОРЕНІ СВЯТА15 серпня в Україні вп’яте офіційно відзначатимуть День археолога. Неофіційне раніше свято узаконив 6 серпня 2008 р. тодішній Президент України Віктор Ющенко Указом з лаконіч­ною назвою «Про День археолога». Текст президентського «рескрипту» теж доволі лаконічний: «Ураховуючи вагомий внесок українських учених-археологів у розвиток вітчизняної археології, дослідження, збереження, популяризацію археологічної спадщини України та на підтримку ініціативи громадськості, постановляю: установити в Україні професійне свято – День археолога, яке відзначати щорічно 15 серпня».

Чому саме 15 серпня ще за часів Радянського Союзу стало неофіційним святом археологів? Щодо цього серед самих архео­логів побутує декілька байок. Одну з них в серпні 2006 р. озвучив дійсний член Російської академії наук Валентин Янін (на­віть непрофесіонали чули про його книгу «Я послал тебе бересту…», що витримала від 1965 року три видання). Журналістці газети «Аргументы и факты» Валентин Лаврентійович повідав таке:

– Колись, років 70 тому, ще перед війною, велися в Новгороді розкопки. Хлопцям-археологам захотілося свята, при­йшли вони до керівника експедиції Арциховського і кажуть: «Сьогодні велике свято, треба би відзначити». – «А яке?» – «Та день народження Буцефала, коня Олек­сандра Македонського!». Ну і відзначили як годиться. А потім привід забувся, і став День народження Буцефала Днем ар­хео­лога.

Додамо, що доктор історичних наук, першовідкривач і коментатор берестяних грамот Артемій Арциховський був за­сновником і керівником Новгородської археологічної експедиції, що діяла у 1932-1962 рр.

Інша легенда відносить виникнення Дня археолога до середини 1920-х років. Тоді однією з експедицій керував якийсь товариш, який полюбляв випити та в зв’язку з цим не завжди організовував вихід на роботу. Якось посеред тижня на розкопки приїхала комісія і побачила, що по табору безтурботно бродить ціла юрба архео­логів. На запитання комісії, в чому річ, пролунала резонна відповідь, що, мовляв, свято сьогодні – День археолога. Це сталося саме 15 серпня. За іншою версією, не знайшовши приводу для прийняття алкоголю, керівник тієї експедиції, не довго думаючи, розіслав колегам телеграми з текстом: «Ві­таю з Днем археолога». Так і при­від знайшовся, і археологи розжилися на професійне свято.

Проте найімовірніше, традиція святкування Дня археолога пов’язана з днем народження видатного вченого Тетяни Пассек (1903-1968), яка прославилася не тільки науковими працями з трипільської культури, але й популярністю серед колег чоловічої статі. День народження Тетяни Сергіївни, який якраз припадає на 15 серпня, спочатку широко відзначали лише в її експедиції, а потім від учасників цієї експедиції святкування 15 серпня поступово перейшло до інших.

Всезнайка Вікіпедія повідомляє, що вперше День археолога святкували на теренах СРСР 1947 року археологи Волго-Дон­ської археологічної експедиції під керівництвом доктора історичних наук (тоді ще кандидата) Бориса Міхліна. Відтоді це свято відзначали всі археологічні експедиції, що перебували на дослідженнях «в полі».

15 серпня новачків посвячують в археологи за всіма правилами давніх містерій. Або, кажучи інакше, з «археолухів» вони стають археологами. Сценарії посвяти, які пишуть бувалі дослідники, варіюють залежно від місця посвячення. Наприклад, якщо ритуал проводиться на розкопках якогось кургану, то безпосередньому учаснику дій­с­т­ва пропонується спочатку схи­лити коліна перед яким-небудь свіжовикопаним артефактом, потім новачка ляскають по спині лопатою і дають випити шампанського з пущеної по колу банки.

Цікаво, що в Росії День архео­лога досі залишається неофі­ційним святом. В Україні ж Вік­тор Ющенко, відомий надзвичайною увагою до трипільської культури, в узаконеному ним Дні археолога фактично уважив радянську дослідницю цієї культури Тетяну Пассек, за участі якої відбувалися важливі події на ниві трипіллєзнавства впродовж майже сорока років.

Не всі археологи позитивно сприйняли такий крок тодішньо­го Президента України. Керівник Рятувально-археологічної служби Львова Олег Осаульчук за­значив, що «ми отримали черговий ляпсус, коли наш «ультранаціоналістичний» Президент призначив День археоло­-

га на день народження

одіозної особи в археології», бо «в 1930-х роках через її перо, тобто за її підписами й доносами, не одного дослідника було здано НКВД».

Утім Олег Осаульчук не заперечує наукових досягнень Тетяни Пассек. А вони, справді, значні. За 40 років наукової праці вона відкрила та розкопала низку пам’яток трипільської культури на території України та Молдови, видала чотири монографії, опублікувала сім десятків статей на археологічну тематику. Багатотисячні археологічні колекції, зібрані Тетяною Сергіївною, зберігаються в музеях і наукових ус­та­новах Києва, Кишинева, Москви, Санкт-Петербурга. Чимало її учнів плідно працювали не один десяток років у наукових установах України, Молдови та Росії, здійснили чимало цінних від­криттів.

Перетнулася доля Тетяни Пас­сек і з Кам’янеччиною. Щоправда, розкопки вона вела на правому, буковинському, березі Дністра, але її жваво цікавило все, що колеги відкопували на лівому, подільському, березі річки. Зокрема, ранньотрипіль­ське поселення Лука-Врубловецька, відкрите 1945 року та досліджене в 1945-1950 роках під керівництвом Сергія Бібікова. Тож не дивно, що Тетяна Сергіївна відгукнулася прихильною рецензією на опубліковану 1953 року працю Сергія Миколайовича «Ранньо­трипільське поселення Лука-Врубловецька на Дністрі. До історії ранніх землеробсько-скотарських племен на Південному Сході Європи».

Зі статті Тетяни Пассек «Три­­пільські поселення на Дністрі» дізнаємося, що 1948 року очолювана нею Три­пільська експедиція не проводила розкопок, а натомість здійснила детальну археологічну розвід­-

ку на правому березі Дністра, починаючи від Хотина вниз за течією. Розвідувальний марш­рут сягнув понад 60 км. У роботі експедиції, організованої спільно Інс­титутом іс­то­рії матеріальної культури АН СРСР та Інститутом археології АН УРСР, брали участь подружжя археологів Олександр і Катерина Черниші, аспірантка Київського університету Тамара Мовша, а також фотограф Акімов і кресляр Лобов. По дорозі з Києва до Чер­нівців учасники експедиції оглянули археологічні колекції кіль­кох музеїв, серед них і Кам’янець-Подільського. Побували Те­тяна Пассек і її колеги на міс­цях розкопок на лівому березі Дністра – в Луці-Врубловецькій, Патринцях і Соколі Кам’янець-По­дільського району.

Якщо Тетяна Сергіївна цікавилася розкопками на Кам’янеччині та оглядала їх, то її учениця Тамара Мовша (1922-2003) тут надзвичайно активно потрудилася. Пам’ятки Подністров’я на багато років захопили увагу Тамари Григорівни. У 1960-1961 рр. вона провела самостійні дослі­дження в Цвіклівцях. Але особливою любов’ю Тамари Мовші став Жванець, де упродовж 1962-1980 рр. в урочищах Щовб та Лиса Гора досліджувались різ­ночасові трипільські поселення, було виявлено унікальні археологічні об’єкти: оборонний вал і рови трипільського «городища» та комплекс гончарних печей. Ці відкриття стали справжніми науковими сенсаціями.

Сподіватимемося, що нові по­коління археологів стануть гідними продовжувачами справи своїх славних попередників і відкриють чимало таємниць, зокрема й на теренах нашого міста і району.