РОЇВКА: ВІД ЗАГАДКИ ДО РОЗГАДКИ
У наш час інформаційних технологій, коли, здається, усі про все, що є навколо, знають, складається враження, що вже немає недосліджених місць, особливо з явними слідами перебування в них колись якогось поселення. Проте, виявляється, «білі плями» є. Одну з них спробуємо привідкрити у цій публікації. Мова піде про Роївку – місцину десь на прикордонні сучасного Кам’янця-Подільського. Що, не чули? Тоді спробуємо про все розповісти по порядку.
РОЗПОВІДЬ БАЗИЦЬКОГО
Уперше назву «Роївка» я почув від корінного жителя селища Смирнова Сергія Базицького, чий прадід колись особисто купував землю у Карла Дембицького (1874-1938), який на початку XX століття заклав великий хутір на північній окраїні Кам’янця-Подільського. Як відомо, 25 березня 1949 року, напередодні п’ятої річниці з дня визволення міста від нацистських загарбників, хутір Дембицького (його засновника, звинуваченого в антирадянській змові, розстріляли ще до війни) перейменували на селище Смирнова (полковник Михайло Смирнов загинув при визволенні міста).
Так от, Сергій Базицький Роївкою називав джерело, розташоване десь за навчальним господарством ПДАТУ – біля теперішньої Лисогірки. «Розповідали, що пан, який жив там, де тепер учгосп, запрягав воза з бочкою і їздив набирати туди воду. Вода та нібито має цілющі властивості, і пан навіть возив цю воду в місто продавати як лікувальну. Говорили, що по воду пан їхав на Роївку», – повідав Сергій Валентинович.
Зазначимо, що в метрах 100-200 за залізницею є дачне селище біля села Лисогірка. Сергій Валентинович казав, що «там уже не було такої доброї води, лише недавно говорили, що хтось дорився в себе на подвір’ї до такої самої води, але та вода була іншої якості».
ЗНАЙДЕНЕ ДЖЕРЕЛО
Пошуки джерела видалися нелегкими. Але побачене компенсувало всі пройдені шляхи. Перед нами постала не якась там невеличка криничка, з якої сочиться водичка, а справжня криниця (обмурований каменем резервуар) діаметром близько 2 метрів, з якої досить потужним потоком витікає вода і несе води спочатку до смердючого потоку із заводу, а потім, розбавляючи цю бурду, тече тунелем у бік Лисогірки і десь там за нею впадає в річку Мукшу.
Цю криничку шукали також і учасники вікторини «Хто знає де?» на сайті «Вічний Кам’янець». І хто-хто, а вони точно переконалися, що ще є не всіма звідані місця у нашому місті. Знайдена криничка дозволила привідкрити завісу таємничості над ще однією кам’янецькою «білою плямою», тож захотілося побільше дізнатися про неї.
КРИНИЧКА СЬОГОДНІ
Тепер криничка дещо закинута. Циліндр резервуара обмуровано каменем з подекуди надщербленою верхівкою. Зверху кинуто будівельну плиту, через яку проходить стежка, що вигулькує прямо з хащі.
У криниці й тепер досить багато води. Ця вода придатна для вживання, хоча в самому резервуарі вона не дуже апетитна. Але набирають водичку трохи подалі, під ще однією плитою – і тут уже немає жодного натяку на цвіль.
До речі, поруч увечері краще не прогулюватись, оскільки там можна потрапити в такі провалля-колодязі, які, схоже, несуть ту ж воду незрозумілими підземними комунікаціями.
ЗВЕРНЕМОСЯ ДО СІЦІНСЬКОГО
Отже, криницю знайдено. І, напевно, перше ж запитання, яке всіх зацікавить: звідки така цікава назва – Роївка. Пошукаємо відповідь у відомого подільського дослідника Юхима Сіцінського в його знаменитій праці «Історичні відомості про парафії та церкви Подільської єпархії».
Юхим Йосипович розповідає, що коли поблизу теперішнього Старого міста почали виділятися Польські та Руські фільварки, в інших місцях на міських землях теж почали з’являтися невеликі поселення – такі собі хутірки. Як зазначає Сіцінський, багато таких поселень виникало на місцях пасік. Перші такі поселення, згідно з даними Юхима Йосиповича, були ще у ХVI-XVII століттях, тобто ще перед нападом турків на місто в серпні 1672 року. Але тоді ці поселення були, так би мовити, кочовими.
З XVIII століття такі пасічні поселення вже стали стаціонарними. Навколо них почали з’являтися маєтки, де жили заможні люди, які, як можна зрозуміти, подекуди навіть мали в своєму підпорядкуванні кріпаків. Тобто, це вже були не тільки бджолярські господарства, а, судячи з усього, почали освоюватися ближні землі та почало культивуватися землеробство.
А ЩО СКАЖЕ GOOGLE?
Пошукова система «Google» на запит «Роївка Кам’янець» видала інформацію у «Паспорті територіальної громади Кам’янської сільської (селищної) ради Кам’янець-Подільського району», де можна прочитати історичні відомості про село Кам’янка (до
7 березня 1946 року – Мукша-Боришковецька).
Село виникло наприкінці XVIII століття як поселення, висілок міщан Кам’янця-Подільського. Спочатку це було тимчасове житло пасічників, які доглядали пасіки міщан. Крім бджільництва, вони почали займатися землеробством. Так виник хутір Роївка (вулиця Зої Космодем’янської). Звідси, можна сказати, і почало своє існування сучасне село Кам’янка.
ЗВ’ЯЗАЛОСЯ ЧИ НЕ ЗВ’ЯЗАЛОСЯ?
Ну що, здається, поки що все зв’язується: назва хутора Роївка походить від слова «рій», який у свою чергу був невід’ємним атрибутом описаних вище пасічних заселень.
Але ж Кам’янка розташована дещо в стороні від нашого колодязя. Проте повернемося до залученої вище праці Юхима Сіцінського. Дослідник вказує, що «на 1891 рік на міській землі Кам’янця розташовувався 41 хутір, власниками яких були не тільки міщани, а й особи різних положень і станів».
Понад чотири десятки хуторів – це зовсім не мало. Зважаючи на попередню інформацію, можна припустити, що таких Роївок могло бути багато. А, можливо, просто наша Роївка з колодязем була давнішою і потім перекочувала трохи на північ, де тепер лежить село Кам’янка.
Як би там не було, але, думаю, можна з упевненістю стверджувати, що місцина біля криниці – це колишня пасіка, біля якої згодом виросло ціле поселення, яке носило назву Роївка. Підтвердженням цьому є і карта 1940 року, де місцина поблизу криниці зветься «Raiwka».
До речі, якщо карту 1940 року накласти на сучасну, то видно, що вулиця з будівлями колишнього хутора збереглася. А зваживши на густоту будинків, також можна було дати поселенню назву Роївка. Особливо південна сторона точно виглядає як рій будинків.
Нині колишня Роївка – це частина дачного містечка. Вона гарно проглядається із залізниці.
ВІДТВОРИМО КАРТИНУ
Підсумовуючи викладене вище, спробуємо відтворити картину подій. Звісно, деякі положення будуть робочими гіпотезами.
Отже, ще до турецького панування поблизу теперішнього Старого міста люди займались різними промислами, серед яких не останнє місце займало пасічне виробництво. Після турків, а ще більше з приходом у наш край Російської імперії, коли ситуація стабілізувалася, ці виробництва стали стаціонарними й обростали поселеннями. Поблизу відшуканої криниці й далі на схід було одне таке поселення, яке називали Роївкою.
Звісно, поселення краще споруджувати біля води. Оскільки у відшуканому нами місці колись знайшли дуже смачну воду, яка, можливо, здобула славу лікувальної через якісь випадки зцілення, то не дивно, що поселення виникло саме тут, адже бджолам все одно куди летіти на полі.
Криничка, можливо, зцілила пана чи когось з його родини, як це часто буває, – дружину, доньку або сина, тож він облагородив криничку, обмурувавши її каменем, і прославив на всю округу.
На початку ХХ століття криницю від поселення відрізала залізниця. Можливо, біля неї були ще деякі хати, можливо, навіть панський маєток, але відрізаність від основної «комуни» в часи «колективізації» зумовили швидкий занепад цих будівель і переселення до «гурту». А криниця жила і мала давню славу щодо зцілення людей.
До криниці був відкритий доступ. І колишні паничі, які жили поблизу, приїжджали сюди зцілитись і поділитися звісткою про зцілення з іншими, тим паче, що на цьому можна було і підзаробити. Приблизно таке життя було до війни, точніше року до 1938, після якого всіх колишніх панів, які не встигли втекти у нашій місцевості, приговорювали до розстрілу.
Після війни, схоже, місцина перебувала у занепаді, доки на землях, розташованих по другий бік колії, не почало споруджуватись дачне селище. У селищі старожили передавали з уст в уста відомості про чудову криницю, тож вона продовжувала жити і давати людям воду. Сьогодні, коли скрізь уже прокладено водопроводи або споруджено власні криниці на подвір’ях, криничка поступово занепала.
Пошуки води з підземного озера, з якого живиться криниця, свідчать, що все ж таки криничка не зникала з пам’яті людей і, можливо, декому таки пощастило натрапити на золоту цілющу жилу.
От така історія. Хочете вірте, а хочете перевірте. Думаю, ще немало незвіданих сторінок можуть повідати місцеві жителі. А поки що це все, що вдалося розвідати.
Сергій ЄРМАКОВ, м.Кам’янець-Подільський.