А НА ТІМ РУШНИЧКОВІ – СТОЛІТТЯ
«Утерлись і далі живемо», – казали колись жінки, беручи до рук вишиваного рушника-утиральника. Здається, саме із цією приказкою на вустах і прокидалась щоранку баба Юстина, на долю якої випало чимало випробувань. Стільки ж випробувань випало і на долю її старенького вишиваного рушничка.
Далекого 1934-го, йдучи похмурими коридорами концентраційного табору в Березі-Картузькій, ув’язнена польською дефензивою Юстина Соловій тримала в руках одну-єдину річ – невеличкий полотняний вишиваний рушник-утиральник. Тепер його так само трепетно переминає вже немолодими руками онучка Юстини – відома в місті вчитель української мови і літератури Алла Федірко. Цього року її родинній реліквії виповнюється вже століття. Однак єдине, що вказує сьогодні на вік рушника, – це дбайливо вишита в лівому куточку дата «1913». А єдине, що нагадує про його нелегку долю, – невеличка дірочка біля акуратно виведеної червоно-чорними нитками літери «Ю».
Колись баба Юстина, як називає її Алла Григорівна, вишивала його для своєї донечки Марусі, однак та ще малою впала з печі й загинула. Тоді рушник у червоно-чорних візерунках Юстина залишила собі. Так на ньому з’явилися спочатку літера «Ю», а потім і надпис «1913». Згодом саме цього рушника жінка візьме й до в’язниці у Березі-Картузькій, куди за підозрою в «антидержавних діях» потрапить на довгих 5 років.
– Ми народилися на прикордонні, поблизу річки Збруч. Моя баба Юстина була родом із села Залісся, а дід Василь приїхав разом зі своїм паном із Кіровоградщини. Йому польський пан Косяков купив землю в сусідніх Шустівцях, які тоді належали Польщі. Саме там після одруження й жили дід і бабка, – розповідає їхня онука Алла Федірко. – Однак часто баба Юстина навідувалась і до родичів з радянського боку України. Допитували її після кожного з таких «походів за кордон». Після одного з них таки забрали до польської в’язниці. Звільнили мою бабцю лише 1939 р. На той час з чотирьох її дітей живим залишився лише мій батько.
Про Березу-Картузьку сучасні історики пишуть як про один із найбільших і найжахливіших концтаборів у Польщі. Свого часу серед його ув’язнених побували й головнокомандувач УПА Роман Шухевич, і майбутній польський президент Владислав Гомулка. Тут своє ув’язнення відбувала і жителька подільського села Шустівці, дружина панського садівника Василя Матвійчука – Юстина.
В жахливих умовах концтабору разом з Юстиною Соловій побував і її вишиваний рушничок. Хоча, дивлячись на нього сьогодні, мало віриться, що востаннє рука майстрині торкалась його аж століття тому. Філігранно виткане із конопляної пряжі полотно рушника-утиральника й досі наче нове. Не втратив свого первозданного вигляду і його вишитий хрестиком червоно-чорний візерунок. А мережку, яку зробила тоді майстриня на конопляному полотні, сьогодні зможе повторити далеко не кожна вишивальниця.
– Пряжу й нитки для полотна теж робила власноруч моя бабця Юстина. Пряла вона все ручним веретеном, а потім ще й спеціальною щіточкою вичісувала кожну окрему ниточку, – згадує Алла Григорівна. – Її пряжа виходила настільки тоненькою та філігранною, що потім і полотно ткалось без жодного вузлика, та й тканина виходила зовсім тоненькою. Мою бабу Юстину тоді вважали найкращою майстринею на всю округу.
Рушників у баби Юстини було дуже багато, за прожиті 83 роки вишила вона їх не один десяток. Які подарувала, які на хліб виміняла, але поруч завжди був той один, найдорожчий серцю рушничок із датою «1913» і спогадами про 1934-й…